Плата за землю

Відповідно до ст. 9 розд. І «Загальні положення» Податкового кодексу плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, які є обов'язковими до сплати на всій території України. Особливості справляння плати за землю визначені розд. XIII ПК.

Плата за землю об'єднує в собі два обов'язкових платежі:

• земельний податок - обов'язковий платіж, який справляється із власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також із постійних землекористувачів;

• орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв), а також землекористувачі, а орендної плати - орендарі земельних ділянок. Поясню, чим власники земельних ділянок відрізняються від землекористувачів.

Власниками земельних ділянок є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності (пп. 14.1.34 ПК). Власник має право володіти, користуватися та розпоряджатися належною йому земельною ділянкою.

Землекористувачі - це юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані в користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди (пп. 14.1.73 ПК). Право користування землею - це право володіння та користування земельною ділянкою. Воно включає право постійного користування земельною ділянкою та право оренди земельної ділянки.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння та користування земельною ділянкою, яка перебуває в державній або комунальній власності, без установлення строку.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Орендодавцями земельних ділянок є їх власники, а земельних ділянок, розташованих у межах населених пунктів - відповідні сільські, селищні та міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Таким чином, відмінність землекористувача від власника земельної ділянки полягає в тому, що землекористувач не має права розпоряджатися земельною ділянкою.

Отже, власники земельних ділянок та землекористувачі, яким земельні ділянки надані в постійне користування, є платниками земельного податку, а орендарі земельних ділянок державної та комунальної власності є платниками орендної плати за такі земельні ділянки.

Об'єкт та база оподаткування

Об'єктами оподаткування плати за землю є земельна ділянка (частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, цільовим (господарським) призначенням та з визначеними щодо неї правами), а також земельна частка (пай), що перебуває у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди. Земельний пай є самостійним об'єктом земельних правовідносин, право власності на який підтверджується сертифікатом, у якому зазначають розміри та вартість такого паю.

Базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, а в разі якщо така оцінка не проведена, - площа земельних ділянок (ст. 271 ПК).

 Крім того, з 01.01.11 р. у разі надання в оренду окремих будівель (споруд) або їх частин власниками землі та землекористувачами (у т. ч. тими, які сплачують земельний податок за окремими ставками) земельний податок за площі, що надаються в оренду, обчислюється з дати укладення договору оренди будівель (їх частин) (п. 287.7 ПК).

Скасовано норму щодо окремого порядку оподаткування земельних ділянок, придбаних на підставі цивільно-правових угод, згідно з якою податок розраховувався від ціни придбання земельної ділянки, якщо вона була вищою від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Згідно з ПК оподаткування таких земельних ділянок здійснюється на загальних підставах.

Ставки земельного податку

 Установлено єдину ставку для земельних ділянок, грошова оцінка яких проведена, незалежно від їх місцезнаходження (у межах чи за межами населених пунктів) - 1% від нормативної грошової оцінки, за винятком:

• сільськогосподарських угідь;

• земельних ділянок, наданих на землях лісогосподарського призначення незалежно від їх місцезнаходження (такі ділянки обкладаються платою за землю за нормами ст. 273 ПК);

• земельних ділянок, визначених ст. 276 ПК, для яких установлено особливості в застосуванні ставок податку;

• земельних ділянок, наданих підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони за межами населених пунктів, для яких ставка податку встановлена ст. 278 ПК.

Визначення суми плати за землю здійснюється за такою формулою.

Необхідно пам’ятати, що суму плати податку за землю відносять до складу поточних (валових) витрат.