3. Економічний метод нормування оборотних коштів
Суть економічного методу полягає у тому, що залежно від зростання обсягів виробництва коригується сукупна потреба в оборотних коштах. Тоді передбачається також урахування очікуваного прискорення оборотності оборотних коштів.
Для встановлення сукупної потреби у власних оборотних коштах з урахуванням прискорення їх оборотності необхідно обрахований за наведеною формулою розмір сукупної потреби помножити на різницю між одиницею і величиною прискорення оборотності коштів, вираженою десятковим дробом. Тоді формула розрахунку сукупної потреби у власних оборотних коштах матиме такий вигляд:
де
Сп – сукупна потреба у власних оборотних коштах;
Спз – сукупна потреба, встановлена підприємством у звітному періоді;
Рп – відсоток росту товарної продукції у плановому періоді за виробничою собівартістю відносно планового її обсягу в звітному періоді;
Оп – прискорення оборотності коштів у відсотках.
Різновидом економічного методу розрахунку сукупної потреби у власних оборотних коштах є контрольний метод. Контрольний розрахунок виконується окремо на двох групах обігових коштів.
В одну групу (виробнича потреба) відносять кошти, авансовані у сировину, матеріали, придбані напівфабрикати, допоміжні матеріали, паливо, тару, незавершене виробництво, готову продукцію.
До другої групи (невиробнича потреба) входять запасні частини для ремонту, малоцінні та швидкозношувані предмети, витрати майбутніх періодів.
Потребу в оборотних коштах першої групи, розмір якої залежить від обсягу виробництва, розраховують з урахуванням темпів зростання виробничої програми. Потребу в оборотних коштах другої групи, розмір якої не залежить від обсягу виробництва, розраховують шляхом її збільшення на 50 відсотків від темпу приросту виробничої програми.
4. Джерела формування оборотних коштів на підприємстві
За джерелами формування оборотні кошти поділяються на 3 групи:
1) власні;
2) залучені (прирівняні до власних);
3) позичені.
Підприємства, що вводяться в дію, залежно від їх організаційно-правової форми, формують оборотні кошти за рахунок коштів бюджету, пайових внесків членів-засновників, внесків іноземних учасників (для спільних підприємств), надходження від емісії цінних паперів. Ці кошти включаються у статутний фонд новоствореного підприємства.
На вже діючих підприємствах власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.
До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування оборотних коштів підприємства.
До сталих пасивів належать:
мінімальна заборгованість, пов’язана із заробітною платою та нарахуваннями на неї. Вона розраховується шляхом множення одноденної заробітної плати з нарахуваннями на норму в днях. Норма встановлюється на рівні 50% періоду між датою нарахування і датою виплати заробітної плати. Мінімальну заборгованість, пов’язану із заробітною платою та нарахуваннями на неї розраховують за формулою:
де
Зм – мінімальна заборгованість по заробітній платі і нарахуваннях на заробітну плату;
Фзп – фонд заробітної плати відповідного періоду;
Др – кількість днів розриву з початку місяця до дня виплати заробітної плати (беруть у половинному розмірі);
Дп – кількість днів у періоді;
Сн – сукупна норма нарахувань на заробітну плату;
мінімальна заборгованість резерву на покриття майбутніх платежів – сума резерву на оплату відпусток робітників, службовців. Стабільний залишок резерву на виплату відпусток розраховується у вигляді мінімальної заборгованості з врахуванням фонду заробітної плати у наступному періоді;
заборгованість постачальникам за відвантажену і отриману продукцію, термін оплати якої не настав (кредиторська заборгованість);
заборгованість бюджету і державним цільовим фондам за окремими видами податків і платежів;
кошти покупців, сплачені за обігову тару, які залишаються у підприємств певних галузей промисловості (хімічна, харчова, електротехнічна). Розмір заборгованості за обігову тару визначають за формулою:
де Зт – заборгованість покупцям за обігову тару;
Вот – вартість обігової тари;
Дт – середня тривалість обігу обігової тари, днів.
Основними джерелами фінансування приросту сукупної потреби в обігових коштах є власні і прирівняні до власних кошти: прибуток, вільні залишки амортизаційного фонду, приріст різних видів стійкої кредиторської заборгованості.
У разі потреби підприємство вимушене звертатися до позичених фінансових ресурсів у вигляді короткострокових кредитів банку та інших кредитів, комерційного кредиту.
До позичених належать кошти інших кредиторів, які надаються підприємствам у позику під певний (обумовлений) відсоток на термін до одного року з оформленням векселя чи іншого боргового зобов’язання.
Поширеною формою залучення коштів інших суб’єктів господарювання є комерційний кредит. Комерційний кредит виступає у формі відстрочки платежу за отримані матеріальні цінності.