2. Нормування оборотних коштів прямим методом
Визначення потреби в оборотних коштах здійснюється через їх нормування – встановлення мінімальної суми коштів, постійно необхідних підприємству для нормальної роботи. Слід розрізняти сукупний норматив – загальну суму коштів, авансованих в запаси матеріальних ресурсів, і часткові нормативи – розмір коштів, авансованих в окремі запаси. Сума часткових нормативів дорівнює сукупному нормативу.
Визначення планової потреби в оборотних коштах передбачає розробку норм відносно тривалої дії і нормативів на конкретний період – рік (як правило), півріччя, квартал. Це досягається проведенням таких робіт:
1. Визначення норм запасів за статтями нормованих оборотних коштів. Норма оборотних коштів – це відносний показник, який обчислюється у днях, відсотках чи гривнях.
2. Норма одноденного витрачання коштів визначається із кошторису витрат на виробництво.
3. Визначення нормативу оборотних коштів за кожною статтею в грошовому вираженні проводиться множенням одноденних витрат у грошовому вираженні на відповідну норму запасу в днях.
4. Розрахунок сукупного нормативу, або загальної потреби в оборотних коштах, на підприємстві проводиться підсумовуванням нормативів за окремими статтями.
5. Кінцевий етап нормування – визначення норм та нормативів за окремими статтями оборотних коштів для підрозділів підприємств, де використовуються матеріальні цінності та виготовляється продукція.
На практиці використовується два методи визначення потреби в оборотних коштах: прямий і економічний.
Метод прямого розрахунку дає змогу зробити розрахунки індивідуальних і сукупного нормативів. До індивідуальних належать нормативи оборотних коштів: у виробничих запасах (сировина, основні і допоміжні матеріали, покупні напівфабрикати, паливо, тара, запасні частини, малоцінні та швидкозношувані предмети); у незавершеному виробництві і напівфабрикатах власного виробництва; у витратах майбутніх періодів; у готовій продукції.
а) нормування оборотних коштів у виробничих запасах:
У вітчизняній практиці нормативи виробничих запасів (сировини, матеріалів, комплектуючих виробів тощо) визначаються шляхом множення одноденних витрат матеріальних цінностей за цінами придбання на норму запасу в днях за формулою:
Нс = О * Д,
де Нс – норматив оборотних коштів авансованих в запаси сировини або будь-яких інших матеріальних цінностей;
О – одноденні витрати матеріальних цінностей;
Д – норма запасу в днях.
Для розрахунку норми запасу в днях прийнято визначати її частини:
поточний запас – час перебування матеріальних цінностей на складах. Він встановлюється у розмірі 50 % від середньозваженого інтервалу між поставками того чи іншого виду матеріальних цінностей;
страховий (гарантійний) запас – відповідно до вітчизняних методик, рекомендовано встановлювати у розмірі 50% від поточного запасу;
транспортний запас – перевищення часу перебування матеріальних цінностей в дорозі над часом, необхідним для проведення грошових розрахунків;
підготовчий запас – час, необхідний на прийняття, розвантаження, сортування, підготовку до виробництва тощо.
Якщо надходження є регулярними і сировина чи матеріали споживаються щоденно й рівномірно, то середній інтервал між поставками визначають діленням кількості днів у періоді (365) на кількість поставок з урахуванням термінів, що співпадають за надходженнями від різних постачальників.
Інтервали між поставками встановлюють на підставі звітних даних за минулі періоди (1-2 роки). При цьому одноразові розміри нетипових поставок (надто малих або великих) у розрахунок не входять, але інтервал у днях надто малих поставок зберігаються і додаються до попередньої поставки.
На розв’язання проблем, що виникають у встановленні фактичної собівартості матеріальних цінностей, спрямовані методи оцінки запасів, які передбачені нормативними документами: за ідентифікованою собівартістю відповідної одиниці запасів; за середньозваженою собівартістю запасів (матеріалів); за собівартістю перших за часом надходжень запасів (матеріалів) – ФІФО, за собівартістю останніх за часом надходжень запасів (матеріалів) – ЛІФО.
б) нормування оборотних коштів у запасах незавершеного виробництва.
Незавершене виробництво відображає розпочаті, але повністю незакінчені технологічною обробкою вироби, що є на різних стадіях виробництва на робочих місцях; у процесі міжопераційного і міжцехового транспортування; в цехових складах; на спеціальних складах комплектації; в технологічному контролі.
Норматив оборотних коштів для незавершеного виробництва визначається за формулою:
Н = Ов *Д * К,
Ов = С / Т , де
Ов – одноденні витрати за планом IV кварталу, тис. грн;
Д – тривалість виробничого циклу, днів;
К – коефіцієнт зростання витрат.
Одноденні витрати обчислюються діленням витрат на випуск продукції (за виробничою собівартістю) у IV кварталі планового року на 90.
Тривалість виробничого циклу визначається на основі даних технологічних карт та інших планових нормативів виробництва. Вона складається із часу, витраченого на обробку деталей (технологічний запас), транспортування деталей від одного робочого місця до іншого і передання готової продукції на склад (транспортний запас), перебування виробів між окремими операціями (оборотний запас), а також зі страхового запасу оброблених деталей. Якщо кількість виробів у незавершеному виробництві велика, а тривалість виробничого циклу в днях для різних виробів суттєво різниться, слід об’єднати продукцію в групи, а потім за ними визначити середньозважений показник. Його величину розраховують для окремих видів або груп виробів на підставі відповідної частини їхньої виробничої собівартості за планом у загальному обсязі продукції.
Обчислення коефіцієнта зростання витрат залежить від розподілу витрат протягом виробничого циклу. За рівномірного розподілу витрат коефіцієнт зростання витрат (К) визначається з формули:
,
де
А – витрати, які здійснюються одноразово на початку виробничого циклу;
Б – наступні витрати, які включаються в собівартість продукції.
До одноразових витрат належать витрати сировини, матеріалів, які надходять до виробництва із самого початку виробничого циклу.
До наступних витрат відносять усі інші витрати – на заробітну плату, амортизаційні відрахування, електроенергію тощо.
Якщо витрати на виготовлення одиниці продукції за днями виробничого циклу розподіляються нерівномірно, коефіцієнт зростання витрат (К) визначається як середньозважений показник.
в) нормування оборотних коштів у запасах готової продукції.
Норматив оборотних коштів для готової продукції (Н) визначається за формулою:
Н = Овп. * Nгп., де
Овп – одноденний випуск продукції в IV кварталі планового року за виробничою собівартістю, грн.;
Nгп. – норма запасу оборотних коштів для готової продукції, днів.
До готової продукції належать вироби, завершені виробництвом, прийняті технічним контролем підприємства і здані на склад або прийняті замовником відповідно до затвердженого порядку приймання продукції.
Норма запасу оборотних коштів для готової продукції обчислюється в днях і включає час на комплектування виробів для поставки, упаковку продукції, на оформлення і здачу платіжних документів у банк.