Тема 6.

Організація діяльності н ародних депутатів України

— 375 —

§ 4. Ф ормування депутатських груп, фракцій,

парламентської більшості, опозиції

Народні депутати можуть добровільно об’єднуватися на партій-

ній основі у депутатські фракції та на позапартійній основі у депу-

татські групи (у Верховній Р аді України не створюються у зв'язку

з переходом на пропорційну виборчу систему). Д епутатські групи,

сформовані на основі партійної належності депутатів, називаються

депутатськими фракціями. Д о складу депутатської фракції мо-

жуть входити й позапартійні депутати, які підтримують програмні

документи відповідної партії. Д епутатські групи, сформовані на по-

запартійній основі, об’єднують депутатів, які поділяють однакові або

схожі погляди з питань державного і соціально-економічного розви-

тку. Відповідно до Р егламенту Верховної Р ади зареєстровані депу-

татські групи (фракції) користуються правами:

 на пропорційне (виходячи з кількості їх членів) представни-

цтво в усіх органах Верховної Р ади України та офіційних пар-

ламентських делегаціях;

 на виступ свого представника з усіх питань порядку денного

на парламентських засіданнях;

 депутатська група (фракція), з ініціативи якої розглядається

питання, має право на виступ свого представника після припи-

нення обговорення на засіданнях Верховної Р ади та її органів.

У формуванні депутатських груп (фракцій) мають бути дотри-

мані певні загальні вимоги, а саме:

а) чисельність групи (фракції) не може бути меншою від 15 де-

путатів;

б) депутатські групи не можуть формуватися для захисту при-

ватних, комерційних, місцевих, професійних чи релігійних

інтересів;

в) депутат не може входити до складу більш як однієї зареєстро-

ваної депутатської групи (фракції). Г олова Верховної Р ади

України і його заступники не входять до складу жодної депу-

татської групи (фракції);

г) назва депутатської фракції має збігатися з назвою відповід-

ної партії. У разі, коли депутатська фракція об’єднує депута-

тів з кількох партій, її назва повинна містити назви всіх цих

партій.

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 376 —

Депутатські групи (фракції) реєструються в А параті Верховної

Ради.

Формування депутатських фракцій має свої особливості. Д епу-

татські фракції формуються на першій сесії Верховної Р ади нового

скликання до розгляду питань про обрання Г олови Верховної Р ади та

створення парламентських органів. Я кщо цього не відбулося, голову-

ючий на пленарному засіданні оголошує перерву для їх формування.

Депутатські фракції формуються на партійній основі народни-

ми депутатами, обраними за списком політичних партій (виборчих

блоків політичних партій), які за результатами виборів отримали де-

путатські мандати. П ри цьому одна політична партія (виборчий блок

політичних партій) має право сформувати у Верховній Р аді лише

одну депутатську фракцію.

Мінімальна кількість народних депутатів для формування депу-

татської фракції має становити не менше ніж 15 народних депутатів.

Народний депутат може входити до складу лише депутатської

фракції політичної партії (виборчого блоку політичних партій), за

виборчим списком якої його обрано. У разі невходження народного

депутата, обраного від політичної партії (виборчого блоку політич-

них партій), до складу депутатської фракції цієї політичної партії

(виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата

зі складу такої фракції його повноваження припиняються достроково

на підставі закону за рішенням вищого керівного органу відповідної

політичної партії (виборчого блоку політичних партій) з дня при-

йняття такого рішення.

Народний депутат має право бути членом лише однієї зареє-

строваної депутатської фракції (групи). Народний депутат має право

вільно вийти зі складу депутатської фракції (групи). Народний депу-

тат може не входити до жодної зареєстрованої депутатської фракції

чи депутатської групи.

Народний депутат як член депутатської фракції (групи) має

право:

 обирати та бути обраним до керівних органів депутатської

фракції (групи);

 брати участь у затвердженні П оложення про депутатську

фракцію (групу);

 пропонувати питання для розгляду депутатською фракцією

(групою);

Тема 6.

Організація діяльності н ародних депутатів України

— 377 —

 вносити пропозиції до питань, які розглядаються на засідан-

ні депутатської фракції (групи), виступати з обгрунтуванням

своїх пропозицій;

 брати участь в обговоренні будь-якого питання, яке розгляда-

ється на засіданні депутатської фракції (групи).

Народний депутат, якого виключено зі складу депутатської

фракції, є позафракційним.

Кожна депутатська фракція реєструється в апараті Верховної

Ради. Умовою реєстрації є надходження до апарату парламенту під-

писаного особисто кожним народним депутатом, який увійшов до

складу депутатської фракції, письмового повідомлення про сформу-

вання депутатської фракції, у якому зазначаються назва депутатської

фракції, її персональний склад та партійна належність членів депутат-

ської фракції, а також прізвища голови депутатської фракції та його

заступників з розрахунку не більше одного на 15 членів депутатської

фракції. П овна та скорочена назва депутатської фракції має збігатися

з назвою відповідної політичної партії (виборчого блоку політичних

партій).

Після відповідного оформлення матеріалів про утворення де-

путатської фракції головуючий на пленарному засіданні інформує

народних депутатів про реєстрацію такої депутатської фракції, її

кількісний склад, голову депутатської фракції та його заступників.

Інформаційні матеріали про депутатську фракцію після її реєстрації

надаються народним депутатам. У такому ж порядку повідомляється

про зміни в складі депутатських фракцій.

Про вступ або вихід зі складу зареєстрованої депутатської фрак-

ції народний депутат повідомляє письмово головуючого на пленар-

ному засіданні. П исьмове повідомлення народного депутата про вхо-

дження до тієї чи іншої депутатської фракції погоджується з головою

цієї фракції. П овідомлення про виключення зі складу депутатської

фракції робить головуючий на пленарному засіданні за поданням го-

лови фракції.

Депутатська фракція, склад якої стає меншим від необхідної мі-

німальної кількості народних депутатів, встановленої законом, че-

рез 15 днів після дня настання такого факту оголошується Г оловою

Верховної Р ади України розпущеною.

Кілька депутатських фракцій можуть утворювати коаліцію. Тер-

мін “коаліція” походить від латинського слова co-alere, що означає

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 378 —

“спільне годування”. В науковій літературі цей термін іноді викорис-

товується для позначення права депутатів на створення депутатсько-

го об’єднання або ж їх співпраці у такому об’єднанні. Зокрема Феде-

ральний Конституційний С уд Німеччини вважає утворення фракцій

формою реалізації депутатом свого мандата задля досягнення постій-

ної коаліції та співпраці з іншими членами парламенту. П роте такий

зміст цього поняття не є поширеним.

У нашій країні терміну “парламентська коаліція” надається зна-

чення, що є поширеним і в науковій літературі, і в пресі. П ід коалі-

цією розуміється стійке організоване і організаційно оформлене

об’єднання двох або більше депутатських фракцій чи груп з метою

вироблення і реалізації ними узгоджених рішень щодо спільної по-

зиції з питань, які розглядаються парламентом або належать до його

безпосередньої компетенції і здійснюються в процесі його поточної

діяльності. Т аким чином, коаліцію слід розглядати як надфракційне

утворення, метою якого є здійснення фракціями (групами) депутатів

спільної діяльності, а в ідеалі — вироблення спільної чи принаймні

узгодженої політичної лінії та послідовне втілення її у життя.

Політична доцільність утворення коаліцій у разі знаходження їх

учасниками спільної мови між собою очевидна. А дже існування ко-

аліції надає кожному з її партнерів більшої політичної ваги, веде до

зростання їх впливу на парламентські, та й взагалі на будь-які дер-

жавні рішення і, більше того, на функціонування усіх державних ін-

ституцій. Т ому немає сумніву в тому, що наявність міжфракційних

об’єднань є однією з неодмінних і невід’ємних політичних реалій сьо-

годення.

Очевидно, що у разі утворення парламентської коаліції депу-

татські групи та фракції, які входять до її складу, будуть змушені не

лише заявити про своє бажання приймати узгоджені рішення, а й

створити реальні механізми такого узгодження (координації), якими

передусім можуть стати різноманітні коаліційні органи. Т ак само оче-

видно, що для зменшення можливих суперечок і конфліктів під час

майбутньої спільної діяльності партнери по коаліції можуть у процесі

її створення укласти коаліційну угоду з визначенням у ній найзагаль-

ніших політичних та організаційних засад, на яких будуватиметься

діяльність коаліції. П роте усі ці аспекти створення та діяльності ко-

аліції можуть бути лише результатом абсолютно вільної політичної

домовленості партнерів, а тому навряд чи містять у собі елементи від-

Тема 6.

Організація діяльності н ародних депутатів України

— 379 —

носин, які потребують регулювання засобами права. А дже роль права

в даному випадку може полягати тільки у встановленні якихось до-

даткових формальних вимог для створення коаліції, проте встанов-

лення таких вимог лише ускладнює кооперацію між депутатськими

об’єднаннями.

Так само не потребують особливої правової регламентації спіль-

не використання партнерами по парламентській коаліції належних

їм прав депутатських об’єднань, наприклад часу, відведеного регла-

ментом для виступів їх представників на парламентських засіданнях,

або, скажімо, маневрування за взаємною згодою квотами на представ-

ництво у парламентських комітетах чи комісіях тощо. Всі ці та інші

подібні питання у парламентському праві слід вирішувати однаково

як для випадків, коли відповідні дії вчиняють учасники коаліції, так і

для тих випадків, коли ції дії здійснюються за простою домовленістю

між кількома групами і фракціями, що коаліцію не утворюють.

Таким чином, діяльність парламентської коаліції як простого

об’єднання кількох депутатських фракцій і груп може успішно про-

вадитися без будь-яких додаткових правових приписів з цього при-

воду. Т ут цілком достатньо належним чином деталізованих зако-

нодавчих положень щодо діяльності окремих груп і фракцій. П роте

характер проблеми одразу змінюється, якщо утворена коаліція вклю-

чає до свого складу більшість від загального складу парламенту, що,

за загальним правилом, дає коаліції право і можливість здійснюва-

ти контроль за його роботою. Т ака коаліція, як правило, називаєть-

ся парламентською більшістю. У сучасній політиці, в тому числі

і в українській, парламентські коаліції якраз і утворюються як “біль-

шість” для здобуття і спільного здійснення політичної влади. У дер-

жавах парламентського типу це дає коаліції владу над усім держав-

ним механізмом, надаючи їй право формувати уряд і контролювати

його діяльність.

Зарубіжній парламентській практиці відомі випадки, коли біль-

шість депутатських мандатів у парламенті мають представники одні-

єї партії. У цих випадках формування коаліції позбавлене будь-якого

сенсу, бо така партія і виконує роль парламентської більшості. В

Україні з її широким партійним плюралізмом подібна ситуація поки

що є маловірогідною, проте теоретично її не можна виключати і чин-

на Конституція допускає таку можливість у своїх нормах. Т ож пар-

ламентська більшість як депутатське об’єднання може бути як одно-

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 380 —

фракційною (однопартійною), так і коаліційною. Це вже залежить від

розстановки політичних сил в країні в той чи інший період.

Що ж до питання членства у парламентській більшості, то прин-

цип персонального входження до парламентської більшості породжує

невизначеність, оскільки депутат стає членом одразу двох існуючих у

парламенті формувань. Я кщо більшість є результатом спільного рі-

шення не фракцій і груп, а персонально депутатів, то стає незрозумі-

ло, якими ж мають бути відносини між більшістю та окремими фрак-

ціями і групами, чи можуть фракції як окремі суб’єкти взагалі брати

участь у виробленні рішень більшості. За такої ситуації рішення пев-

ної фракції про вихід її членів із більшості з формально-юридичного

боку питання справді не матиме значення, проте фактично воно може

слугувати припиненню існування такої більшості. Т ака ситуція, як

правило, детально унормовується правом. Зокрема в Україні індиві-

дуальне членство в коаліції де-юре заборонено законом, але де-факто

час від часу практикується.

Можливість існування більшості вимагає надання певних право-

вих гарантій депутатам, депутатським фракціям і групам, які не уві-

йшли до складу більшості та які умовно можна вважати парламент-

ською опозицією. О чевидно, що основні правові гарантії діяльності

парламентської опозиції мають полягати у наданні її представникам

додаткових можливостей для висловлення своєї позиції на парла-

ментських засіданнях, засіданнях парламентських профільних комі-

тетів і комісій, у засобах масової інформації, до яких парламент має

доступ як вищий орган державної влади. О позиція за умови її значної

чисельності, як правило, наділяється правом на ініціювання заходів

парламентського контролю, правом на пропорційну частку її членів у

парламентських комітетах і комісіях, право на створення так званого

тіньового уряду, на матеріально-технічне і кадрове забезпечення, від-

повідне забезпеченню діяльності коаліції. Це забезпечує цивілізоване

протистояння двох парламентських полюсів (більшості і меншості),

рівновага між якими гарантує демократичність парламенту як пред-

ставницького органу народу.

Отже, парламентська опозиція (від лат. oppositio — протистав-

лення) — це одна або кілька депутатських фракцій і груп у парла-

менті, позафракційних депутатів (в разі приєднання їх до опозиції),

які мають або відстоюють політичну платформу (політичні погляди,

ідеологію, програму дій і політичний курс), протилежну тій, що пред-

Тема 6.

Організація діяльності н ародних депутатів України

— 381 —

ставляє правляча політична сила чи коаліція таких політичних сил, а

відтак, не беруть участі у формуванні уряду та інших органів виконав-

чої влади, формування яких належить до компетенції парламенту.

Таким чином, парламентська опозиція — це депутатські фракції

та окремі депутати, що не підтримують політичної позиції парламент-

ської більшості, послідовно критикують діючий уряд з метою в будь-

який момент замінити його своїм власним. С ьогодні умовно можна

виділити кілька типів парламентської опозиції. Зокрема за ставлен-

ням до системи влади виділяють системну опозицію, яка поділяє

основні цінності й принципи та цілі існуючої політичної системи та

правлячих у ній еліт, але заперечує методи здійснення ними своєї по-

літики; та позасистемну опозицію, яка протистоїть основним прин-

ципам існуючої політичної системи, виступає за радикальну зміну іс-

нуючого політичного курсу чи вектора розвитку країни.

За характером політичних вимог виділяють помірковану опози-

цію, яка частіш за все визначається як “конструктивна”, тобто така,

що застосовує здебільшого методи парламентського тиску, вдається

до “політичних торгів” із принципових питань; та радикальну (“жор-

стку”) опозицію, яка застосовує як парламентські, так і позапарла-

ментські методи тиску і, як правило, відкидає будь-які компроміси з

діючою владою.

За способом дії виділяють альтернативну опозицію, яка має

свою власну програму державної політики, що суттєво відрізняється

від тієї, що її втілює влада, послідовно критикує владу й у будь-який

момент готова замінити її за кермом держави; та ситуативну опози-

цію, яка організовується на деякий час, щоб висловити незгоду щодо

конкретних аспектів державної політики або домогтися заміни пев-

ного чиновника в державному апараті. П ісля розв’язання проблеми

така опозиція розпадається або вливається у лави коаліції.

Зрештою, за характером організації розрізняють інституціа-

лізовану опозицію — опозицію, статус якої чітко регламентується

нормативно-правовими актами держави; та неінституціалізовану

опозицію, яка діє відповідно до законів держави, політичних традицій

політико-правових систем інших країн, але докладного нормативного

регулювання її статусу і порядку діяльності у законодавстві немає.

В Україні статус опозиції законодавством поки що не врегульо-

вано, на відміну від статусу коаліції, про яку йдеться у положеннях

Конституції України, засади формування, організації діяльності та

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 382 —

припинення діяльності якої визначаються Р егламентом Верховної

Ради України.

Таким чином, коаліція депутатських фракцій у Верховній

Раді — це добровільне об’єднання депутатських фракцій, яке фор-

мується у Верховній Р аді за результатами виборів і на основі узго-

дження політичних позицій. Д о складу коаліції входить більшість на-

родних депутатів від конституційного складу Верховної Р ади. О днак

позафракційні народні депутати, якщо такі є, не можуть входити до

складу ані коаліції, ані опозиції.

Коаліція формується депутатськими фракціями протягом одно-

го місяця з дня відкриття першого засідання новообраної Верховної

Ради або протягом одного місяця з дня припинення діяльності по-

передньої коаліції.

Коаліція формується після проведення депутатськими фрак-

ціями консультацій. За результатами проведених консультацій за

особистими підписами голів відповідних депутатських фракцій, або

за рішенням депутатської фракції одним із заступників голови де-

путатської фракції, укладається Угода про коаліцію депутатських

фракцій у Верховній Р аді (коаліційна угода). В коаліційній угоді

фіксуються узгоджені політичні позиції, що стали основою форму-

вання цієї коаліції, зокрема стосовно засад внутрішньої і зовнішньої

політики, визначається політична спрямованість і принципи діяль-

ності коаліції, а також порядок вирішення внутрішньоорганізацій-

них питань діяльності коаліції та порядок припинення її діяльності.

До коаліційної угоди додаються списки членів депутатських фрак-

цій, що сформували коаліцію, з особистими підписами народних

депутатів. С писки членів депутатських фракцій є невід’ємною скла-

довою коаліційної угоди.

Коаліція вважається сформованою з моменту офіційного оголо-

шення про це головуючим на пленарному засіданні на підставі пода-

них до апарату Верховної Р ади необхідних документів.

Текст коаліційної угоди, персональний склад коаліції публіку-

ються в газеті “Голос України” не пізніш як через чотири дні після

офіційного оголошення про сформування коаліції.

Коаліція приймає рішення на своїх загальних зборах більшістю

голосів народних депутатів, які входять до складу коаліції.

З метою узгодження позицій депутатських фракцій, що входять

до складу коаліції, утворюється Рада коаліції. І нформаційне та тех-

Тема 6.

Організація діяльності н ародних депутатів України

— 383 —

нічне забезпечення роботи коаліції здійснюється секретаріатом ко-

аліції, який створюється на період її діяльності.

Депутатська фракція, яка не є учасником коаліції, може за своїм

бажанням та за згодою коаліції увійти до її складу, приєднавшись до

коаліційної угоди. У разі, якщо депутатська фракція, що не є учас-

ником коаліції, виявила бажання стати її учасником на умовах, від-

мінних від викладених у коаліційній угоді, за згодою коаліції всі її

учасники укладають новий текст коаліційної угоди.

Депутатська фракція має право в будь-який час вийти зі складу

коаліції, попередивши про це письмовою заявою керівників інших

депутатських фракцій, які входять до коаліції, не менше ніж за десять

днів до дати виходу. П ротягом зазначеного строку така депутатська

фракція у будь-який час має право в письмовій формі відкликати

свою заяву. Я кщо депутатська фракція не відкликала своєї заяви, го-

ловуючий на першому після закінчення десятиденного строку пле-

нарному засіданні оголошує про вихід депутатської фракції з коалі-

ції. Д епутатська фракція за рішенням загальних зборів коаліції може

бути також виключена з її складу.

Не пізніш як через чотири дні після приєднання депутатської

фракції до коаліції, виходу чи виключення її з коаліції або укладення

коаліцією у новому складі нового тексту коаліційної угоди про це ро-

биться повідомлення головуючим на пленарному засіданні. В цей же

строк зазначене повідомлення публікується у газеті “Голос України”

відповідно разом з персональним складом депутатської фракції, яка

вийшла чи виключена зі складу коаліції, або персональним збільше-

ним складом коаліції і новим текстом коаліційної угоди.

Після виходу чи виключення депутатської фракції з коаліції Вер-

ховна Р ада України в установленому законом порядку може прийня-

ти рішення про звільнення з посад членів Кабінету Міністрів, канди-

датури яких були запропоновані депутатською фракцією, що вийшла

чи була виключена з коаліції.

Діяльність коаліції припиняється у разі:

а) припинення повноважень Верховної Р ади відповідного скли-

кання;

б) зменшення чисельного складу коаліції до кількості народних

депутатів, меншої ніж визначено Конституцією України;

в) прийняття коаліцією рішення про припинення своєї діяль-

ності.

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 384 —

Зміни в складі коаліції, у тому числі у зв’язку з виходом із неї

однієї чи кількох депутатських фракцій, якщо при цьому кількісний

склад коаліції не стає меншим, ніж визначено Конституцією України,

не є підставою для припинення діяльності коаліції.

У разі якщо за результатами виборів у новообраній Верховній

Раді України утворена депутатська фракція, до складу якої входить

більшість народних депутатів від конституційного складу Верховної

Ради, коаліція може не утворюватися. Т ака депутатська фракція має

передбачені О сновним Законом права коаліції.

Для координації діяльності депутатських фракцій (груп), з ме-

тою попередньої підготовки і розгляду організаційних питань роботи

Верховної Р ади України як консультативно-дорадчий орган створю-

ється Погоджувальна рада. Д о складу Погоджувальної ради входять

Голова Верховної Р ади України, П ерший заступник і заступник Г о-

лови Верховної Р ади, голови депутатських фракцій з правом ухваль-

ного голосу та голови комітетів з правом дорадчого голосу. Г оловує

на засіданнях П огоджувальної ради Г олова Верховної Р ади України,

а в разі його відсутності — П ерший заступник чи заступник Г олови

Верховної Р ади.

Народні депутати мають право бути присутніми на засіданнях

Погоджувальної ради, брати участь в обговоренні питань, що роз-

глядаються, вносити пропозиції щодо проектів порядку денного сесії,

розкладу пленарних засідань та тижневого порядку денного пленар-

них засідань.

Погоджувальна рада проводить свою роботу у формі засідань, як

правило, в понеділок тижня пленарних засідань. Засідання П огоджу-

вальної ради є правомочним за умови присутності на ньому не мен-

ше половини її складу з правом ухвального голосу. Засідання П ого-

джувальної ради скликаються Г оловою Верховної Р ади України, а в

разі його відсутності — П ершим заступником чи заступником Г олови

Верховної Р ади або за ініціативою представників двох чи більше де-

путатських фракцій у разі необхідності.

Робота П огоджувальної ради здійснюється гласно, її засідання є

відкритими, за винятком випадків прийняття рішення про проведен-

ня закритого засідання.

Пропозиції П огоджувальної ради ухвалюються такою кількіс-

тю голосів членів П огоджувальної ради з правом ухвального голосу,

яка в сумарному підрахунку голосів членів відповідних депутатських

Тема 6.

Організація діяльності н ародних депутатів України

— 385 —

фракцій є достатньою для прийняття позитивного рішення при голо-

суванні питання у залі засідань.

Члени П огоджувальної ради, а також інші особи, які запрошу-

ються на її чергові засідання, не пізніш як за три дні інформуються

про питання, які плануються до розгляду на черговому засіданні, та

отримують необхідні матеріали.

Погоджувальна рада:

1) узгоджує проект плану законопроектної роботи та рекомен-

дує його Верховній Р аді для затвердження;

2) розглядає та ухвалює пропозиції щодо проектів календарного

плану роботи сесії, порядку денного сесії, розкладу пленарних

засідань та тижневого порядку денного пленарних засідань;

3) погоджує кандидатів на посади голови комітету, першого за-

ступника, заступника голови та секретаря комітету;

4) вносить Г олові Верховної Р ади пропозицію щодо скликання

позачергового пленарного засідання парламенту та дати його

проведення на вимогу трьох депутатських фракцій чи п’яти

комітетів;

5) розглядає питання про вжиття заходів щодо забезпечення

присутності народних депутатів на пленарних засіданнях;

6) вносить пропозиції щодо проведення парламентських слу-

хань;

7) розглядає інші пропозиції з організації роботи Верховної

Ради відповідно до її Р егламенту.

§ 5. Помічник-консультант

народного депутата України

Відповідно до частини першої ст. 34 Закону України “Про ста-

тус народного депутата України” народний депутат може мати до

тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови

діяльності яких визначаються Законом України “Про статус народ-

ного депутата України” та П оложенням про помічника-консультанта

народного депутата України, затвердженого П остановою Верховної

Ради України від 13 жовтня 1995 р.

Відповідно до цього П оложення помічником-консультантом

народного депутата України може бути лише громадянин України,

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 386 —

який має середню спеціальну чи вищу освіту і вільно володіє держав-

ною мовою.

Помічник-консультант народного депутата працює за строковим

трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на

громадських засадах. П омічники-консультанти народного депутата

перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій

або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та

фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного

органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та С евастопо-

лі — до секретаріатів міських рад.

Відзначимо, що на чотирьох помічників-консультантів народно-

го депутата поширюється дія Закону України “Про державну служ-

бу”, їм присвоюється не вище ніж сьомий ранг державного службовця

четвертої категорії, вони прикріплюються для кадрового та фінансо-

вого обслуговування до А парату Верховної Р ади України або до ви-

конавчих апаратів органів місцевого самоврядування.

Помічник-консультант народного депутата України має право:

1) входити й перебувати у приміщеннях Верховної Р ади Украї-

ни, дотримуючись встановленого порядку, а також доступу в

приміщення центральних та місцевих органів виконавчої вла-

ди, органів місцевого самоврядування;

2) бути присутнім на пленарних засіданнях парламенту у від-

ведених для цього місцях, засіданнях парламентських ко-

мітетів або тимчасових спеціальних чи тимчасових слідчих

комісій за письмовим дорученням народного депутата Укра-

їни та згодою голови комітету чи тимчасової спеціальної або

тимчасової слідчої комісії, бути присутнім на засіданнях міс-

цевих органів виконавчої влади та органів місцевого само-

врядування;

3) на ознайомлення з актами, прийнятими Верховною Р адою

України, крім прийнятих на її закритих засіданнях, а також

інформаційними і довідковими матеріалами, що офіційно по-

ширюються парламентом, главою держави, органами вико-

навчої влади та органами місцевого самоврядування;

4) одержувати за письмовим зверненням народного депутата

в органах виконавчої влади та місцевого самоврядування,

об’єднаннях громадян, на державних підприємствах, в уста-

новах і організаціях у встановленому порядку необхідні на-

Тема 6.

Організація діяльності н ародних депутатів України

— 387 —

родному депутату для здійснення його депутатських повно-

важень документи, інформаційні та довідкові матеріали;

5) оголошувати підготовлені народним депутатом письмові про-

позиції, звернення, заяви та інші документи на засіданнях

місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого само-

врядування або подавати їх у письмовій формі тощо.

При цьому помічник-консультант народного депутата зобов’язаний:

1) при виконанні своїх обов’язків не допускати дій, що можуть не-

гативно впливати на виконання повноважень народного депута-

та, утримуватися від заяв та вчинків, що його компрометують;

2) дотримуватися високої культури спілкування з посадовими

особами і громадянами, працівниками А парату Верховної

Ради України, органів виконавчої влади, органів місцевого са-

моврядування, підприємств, установ, організацій та об’єднань

громадян;

3) за дорученням народного депутата вивчати питання, необхід-

ні народному депутату для здійснення його депутатських по-

вноважень, готувати по них відповідні матеріали;

4) допомагати народному депутату в організації проведення зві-

тів і зустрічей з виборцями, трудовими колективами підпри-

ємств, установ, організацій, виконувати доручення народного

депутата у взаємовідносинах з виборцями, а також з органа-

ми виконавчої влади, органами місцевого самоврядування,

ЗМІ, об’єднаннями громадян, підприємствами, установами та

організаціями;

5) допомагати народному депутату під час особистого прийо-

му ним виборців у розгляді звернень громадян, вирішенні

порушених ними питань, в розгляді надісланих на його ім’я

поштою або поданих на особистому прийомі виборцями про-

позицій, а також систематично узагальнювати звернення

виборців та інформувати народного депутата про підсумки

таких узагальнень; брати участь в організації вивчення гро-

мадської думки, потреб і запитів виборців, вносити йому про-

позиції щодо шляхів їх вирішення;

6) вести діловодство відповідно до вимог Iнструкції з діловод-

ства у Верховній Р аді України; контролювати своєчасне над-

ходження відповідей на депутатські звернення;

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 388 —

7) надавати народному депутату організаційно-технічну та іншу

необхідну допомогу при здійсненні ним депутатських повно-

важень тощо.

Персональний підбір кандидатур на посаду помічника-

консультанта, організацію їх роботи та розподіл фонду оплати праці

здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідаль-

ність щодо правомірності своїх рішень. Народний депутат України

самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які пра-

цюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за су-

місництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які

встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів

Постановою Верховної Р ади.

Зарахування на посаду помічника-консультанта народного депу-

тата проводиться на підставі письмового подання народного депутата

Керівнику А парату Верховної Р ади України чи керівнику виконавчо-

го комітету відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах

Києві та С евастополі — секретаріату міської ради, державного під-

приємства, установи та організації. Г ромадяни України, які вперше

зараховуються на посаду помічника-консультанта народного депу-

тата України на державну службу, приймають П рисягу державного

службовця відповідно до вимог ст. 17 Закону України “Про державну

службу”.

На посаді помічника-консультанта народного депутата не мо-

жуть перебувати особи, які не відповідають вимогам частини дру-

гої ст. 34 Закону України “Про статус народного депутата України”.

Окрім того, на посаді помічника-консультанта народного депутата

за строковим трудовим договором на постійній основі чи за суміс-

ництвом не можуть перебувати працівники А парату Верховної Р ади

України та органів виконавчої влади, які перебувають на державній

службі чи на службі в органах місцевого самоврядування, а також

особи, яким законодавством України заборонено виконання іншої

оплачуваної роботи.

Крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про пра-

цю України та Законом України “Про державну службу”, помічник-

консультант народного депутата України може бути звільнений за

відповідним письмовим поданням народного депутата або у зв’язку з

припиненням повноважень народного депутата України. П ри цьому

помічнику-консультанту народного депутата, звільненому у зв’язку

Тема 6.

Організація діяльності н ародних депутатів України

— 389 —

із закінченням строку повноважень цього народного депутата, нада-

ється попередня або рівноцінна робота (посада), якщо до прийняття

на роботу помічником-консультантом він працював в органах дер-

жавної влади або органах місцевого самоврядування.

Запитання для самоконтролю

1. Я кі вимоги щодо несумісності депутатського мандата з інши-

ми видами діяльності Ви знаєте? Я кі формально-юридичні

наслідки може мати порушення мандатарієм вимог щодо не-

сумісності?

2. Що включають в себе поняття імперативного та вільного де-

путатського мандата? В чому полягає відмінність між депу-

татським імунітетом та індемнітетом народного депутата?

3. Я кими правами наділяється народний депутат на пленарному

засіданні Верховної Р ади та під час роботи у парламентських

профільних комітетах, тимчасових парламентських комісіях і

депутатських робочих групах? Я кі парламентські процедури

для їх здійснення ним існують?

4. У який спосіб народний депутат України реалізує своє право

на депутатський запит і депутатське звернення? Я кі корес-

пондуючі цьому праву обов’язки виникають в інших осіб та

органів?

5. Д отримання яких вимог при формуванні депутатських груп

(фракцій) вимагає від народних депутатів чинне законо-

давство України? За якою процедурою формується пар-

ламентська коаліція? Коаліція у Верховній Р аді України є

об’єднанням більшості народних депутатів від конституцій-

ного складу Верховної Р ади або об’єднанням депутатських

фракцій (груп), що включають більшість від конституційного

складу парламенту?

6. Що таке коаліційна угода? Я к на Вашу думку, чи можна вва-

жати коаліційну угоду Р егламентом діяльності парламент-

ської більшості у парламенті? Відповідь обґрунтуйте.

7. Д ля чого у парламенті створюється П огоджувальна рада?

Яким чином вона здійснює свою роботу?

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 390 —

Тема 7.

Кон ститу ційно -про цесуа льні

засад и утворенн я і д іяльно сті

Кон ститу ційно го Суду Укра їни.

Кон ститу ційна юстиція в Укра їні

Справа судді — тлумачити закон,

а не дарувати його.

Френсіс Бекон

§ 1. Конституційний С уд України —

єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні

У сучасному суспільстві Конституція виступає основним за-

коном держави, який закріплює державний та суспільний лад в

країні, порядок організації і здійснення державної влади, визна-

чає основні державно-правові інститути, порядок їх організації та

компетенцію, принципи взаємовідносин особи і держави і, таким

чином, встановлює принципи регулювання суспільних відносин.

Такі відносини визначають сутність держави, її політичну і соці-

альну спрямованість, тому вони об’єктивно потребують не лише

закріплення в О сновному Законі, яким є Конституція, а й вимага-

ють забезпечення своєї стабільності та особливого рівня правового

захисту.

Для реалізації такої потреби існує конституційна юрисдик-

ція, тобто сфера особливої компетенції вирішувати питання про

відповідність або невідповідність законів та інших нормативно-

Тема 7. Конституц ійно-процесуальні з асади у творенн я і діяльності

Конституц ійного Су ду України. Конституц ійна ю стиція в Україні

— 391 —

правових актів, а також дій чи бездіяльності тих чи інших суб’єктів

конституційно-правових відносин приписам існуючих конституцій-

них норм. С оціальна значущість конституційної юрисдикції визначає

і суттєве соціальне значення суб’єкта, який уповноважений її здій-

снювати, тобто на практиці вирішувати питання, що належать до цієї

особливої сфери владних повноважень.

Конституція посідає особливе місце в системі національного за-

конодавства. Це виявляється у тому, що вона слугує базою для всіх

інших законодавчих актів держави. Всі без винятку закони й підза-

конні акти мають виходити з Конституції і не суперечити їй. У Кон-

ституції України про це прямо говориться у ч. 2 ст. 8: “Закони та інші

нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції Украї-

ни і повинні відповідати їй”.

Це особливе місце, що його займає у правовій системі нашої дер-

жави Конституція, обумовлює необхідність її особливого захисту

від будь-яких намагань порушити або обійти її нормативні припи-

си. С таття 1 Закону України “Про Конституційний С уд України” в

цілковитій відповідності з ч. 1 ст. 147 Конституції України визначає

його як єдиний орган конституційної юрисдикції в державі. Це озна-

чає, що Конституційний С уд України є єдиним органом, який упо-

вноважений Конституцією вирішувати питання про відповідність

нормам Конституції законів та інших нормативно-правових актів та

давати офіційне тлумачення Конституції і законів України. Т аким

чином, Конституційний С уд виступає органом конституційного на-

гляду і контролю в країні.

Конституційний контроль у сучасному його розумінні з’явився

в 1803 р. у С ША, коли Верховний суд С получених Штатів оголосив,

що федеральна Конституція — найвищий закон держави, і будь-який

закон Конгресу, котрий суперечить Конституції, може бути визнаний

судом неконституційним. Згодом такий порядок був запроваджений

у цілому ряді держав американського і європейського континентів

(Бразилія, Мексика, Норвегія, Г реція тощо). Вже після П ершої світо-

вої війни в Європі сформувався новий підхід до здійснення консти-

туційного контролю, який почав досить активно поширюватися й в

інших регіонах. Вперше спеціальний орган конституційної юрисдик-

ції з’явився в А встрії в 1920 р. П ізніше аналогічні установи сформу-

валися в більшості країн Західної Європи.

У наш час існують дві системи конституційного контролю:

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 392 —

1. Англо-американська система, яка історично склалася пер-

шою і відзначається тим, що конституційність законів та ін-

ших нормативних актів у процесі розгляду конкретних справ

уповноважені перевіряти суди загальної юрисдикції, які мо-

жуть визнати певний закон неконституційним. Я кщо надалі

ця справа розглядається у Верховному С уді країни, рішення

останнього щодо відповідності спірного закону конституції

стає обов’язковим для всіх судів у державі. За підтримки Вер-

ховним С удом рішення про неконституційність закону за-

стосування останнього судами припиняється, а законодавчий

орган держави такий закон скасовує.

2. Європейська система, яка сформувалася в першій половині

ХХ ст. і передбачає виокремлення повноважень щодо вирі-

шення питання про конституційність законів і підзаконних

актів зі сфери компетенції загальних судів і створення в меж-

ах судової системи держави спеціального органу конститу-

ційного нагляду і контролю. Цей орган може мати різні на-

йменування: Конституційний трибунал (Іспанія, П ольща,

Португалія), Д ержавний трибунал (Ліхтенштейн), Консти-

туційна Р ада (Франція), Д ержавна Р ада (Бельгія), Консти-

туційний суд (Австрія, Болгарія, Е стонія, І талія, Німеччина,

Росія, Р умунія, С ловаччина, Угорщина) тощо.

Встановлення Конституцією України і Законом “Про Консти-

туційний С уд України” єдиного органу конституційної юрисдик-

ції — Конституційного С уду України — означає, що в нашій державі

утвердилася європейська система конституційного контролю, і в ній

не може існувати будь-якого іншого органу, який би був уповноваже-

ний давати висновки щодо відповідності чи невідповідності консти-

туційним приписам законів і підзаконних актів, а також здійснювати

їх офіційне тлумачення.

За своєю сутністю Конституційний С уд України є юрисдик-

ційним судовим органом. Він має правосудну природу і правосуд-

ний правовий статус та уповноважений здійснювати конституційне

судочинство в Україні. Не випадково у ст. 124 Основного Закону

зазначається, що судочинство в Україні здійснюється Конституцій-

ним С удом України і судами загальної юрисдикції. Це свідчить про

пріоритетність Конституційного С уду в системі судової влади нашої

держави.

Тема 7. Конституц ійно-процесуальні з асади у творенн я і діяльності

Конституц ійного Су ду України. Конституц ійна ю стиція в Україні

— 393 —

За змістом своєї діяльності Конституційний С уд забезпечує пра-

вовий захист Конституції, вирішуючи питання про відповідність за-

конів та інших правових актів Конституції України і даючи офіційне

тлумачення Конституції й законів України. Конституційний С уд та-

кож посилює юридичний захист прав і свобод людини і громадянина

й виступає арбітром у вирішенні конституційних конфліктів між гіл-

ками влади, тим самим сприяючи забезпеченню конституційної за-

конності і верховенства права.

За формою своєї діяльності Конституційний С уд є єдиним ко-

легіальним органом конституційної юрисдикції. Р ішення і висновки

Конституційного С уду є результатом професійної колективної ді-

яльності суддів Конституційного С уду, делегованих різними гілками

влади до його складу.

Основним завданням Конституційного С уду України є гаран-

тування верховенства Конституції України як О сновного Закону

держави на всій території України. Відтак діяльність Конституцій-

ного С уду України ґрунтується на принципах верховенства права,

незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, по-

вноти і всебічності розгляду справ та обґрунтованості прийнятих

рішень.

Важливість завдань, вирішення яких покладається на Конститу-

ційний С уд, обумовлює необхідність існування системи правової ре-

гламентації його утворення і функціонування; основу такої системи

складають норми Конституції і Закону України “Про Конституцій-

ний С уд України” від 16 жовтня 1996 р.

Сутність Конституційного С уду, його призначення у суспільстві

та державі визначають функції Конституційного С уду, під якими

слід розуміти основні напрями і види його діяльності, що здійсню-

ються відповідно до Конституції і законів України.

Пріоритетною функцією Конституційного С уду, без сумніву, є

здійснення ним конституційного судочинства. Утім, ця функція — не

єдиний напрям діяльності Конституційного С уду України. І нші його

функції можна класифікувати за об’єктами та засобами і способами

діяльності С уду.

Об’єктами діяльності Конституційного С уду є основи конститу-

ційного ладу України; конституційно-правовий статус людини і гро-

мадянина; форми безпосередньої демократії; основні засади організа-

ції й діяльності органів публічної влади.

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 394 —

За способами і засобами функції Конституційного С уду можна

класифікувати на функції конституційного контролю; офіційного

тлумачення Конституції і законів; правової охорони Конституції; за-

безпечення принципу поділу влади (арбітражна функція); здійснен-

ня конституційного судочинства тощо.

Функція конституційного контролю полягає в тому, що Консти-

туційний С уд шляхом здійснення конституційного судочинства ви-

значає конституційність законів та інших правових актів вищих ор-

ганів державної влади, тобто контролює їх відповідність О сновному

Закону.

Зміст функції офіційного тлумачення права визначається ви-

ключними повноваженнями Конституційного С уду офіційно тлума-

чити Конституцію України та закони. Р ішення та висновки Консти-

туційного С уду щодо тлумачення законів є обов’язковими для всіх

суб’єктів конституційних відносин, вони не потребують додаткового

затвердження чи санкції з боку будь-якого державного органу, а та-

кож не можуть бути піддані сумніву або, тим паче, проігноровані.

Реалізуючи функцію правового захисту Конституції, Конститу-

ційний С уд здійснює цілеспрямовану, передбачену Конституцією та

законами, діяльність щодо вирішення питань відповідності законів та

інших правових актів Конституції України та офіційного тлумачен-

ня О сновного та інших законів України. Т им самим Конституційний

Суд упереджує порушення Конституції та скасовує правові акти, що

є неконституційними.

Арбітражна функція Конституційного С уду полягає в тому, що

цей державний орган виступає важливим елементом системи стриму-

вань і противаг між главою держави, парламентом, урядом і судами

загальної юрисдикції. Незалежність як основний принцип організа-

ції й діяльності Конституційного С уду і рівне представництво в його

складі представників усіх гілок влади дає можливість неупереджено

здійснювати конституційне судочинство та приймати рішення й ви-

сновки, що не піддаються перегляду і є обов’язковими для всіх без

винятку.

Важливою функцією Конституційного С уду є функція консти-

туційного судочинства. Ця функція підкреслює приналежність Кон-

ституційного С уду до судової гілки влади, що покликана реалізову-

вати функцію правосуддя в державі, тобто розв’язувати суперечності,

які виникають в процесі правовідносин у суспільстві.

Тема 7. Конституц ійно-процесуальні з асади у творенн я і діяльності

Конституц ійного Су ду України. Конституц ійна ю стиція в Україні

— 395 —

З метою реалізації функцій Конституційного С уду Конституція

і Закон України “Про Конституційний С уд України” визначають по-

вноваження Конституційного С уду, закріплені за ним для здійснення

покладених на нього функцій. Зокрема, Конституційний С уд Украї-

ни приймає рішення та дає висновки у справах щодо:

 конституційності законів та інших правових актів Верховної

Ради України, актів П резидента України, актів Кабінету Мі-

ністрів України та правових актів Верховної Р ади А втоном-

ної Р еспубліки Крим.

Перевірці підлягають лише ті закони та правові акти, які набрали

чинності. Конституційний С уд не може здійснювати перевірку про-

ектів відповідних правових актів (окрім актів щодо внесення змін до

Конституції). П ри цьому розгляд і вирішення питань конституцій-

ності законів та інших правових актів здійснюється Конституційним

Судом за зверненням уповноважених суб’єктів, а не за власною іні-

ціативою. Закони та інші правові акти або їх окремі положення, що

визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення

Конституційним С удом рішення про їх неконституційність. П ри цьо-

му визнані неконституційними правові акти чи їх окремі положення

не можуть прийматися відповідними суб’єктами правотворчості по-

вторно в тій самій редакції;

 відповідності Конституції України чинних міжнародних до-

говорів України або тих міжнародних договорів, що вносять-

ся до Верховної Р ади України для надання нею згоди на їх

обов’язковість для України.

Перевірка на конституційність може стосуватися будь-якого

з чинних міжнародних договорів України, незалежно від дати його

укладення. Я кщо такий договір за висновком Конституційного С уду

виявиться неконституційним, він втрачає обов’язковість для Украї-

ни. Коли ж йдеться про міжнародний договір, який лише внесено на

розгляд парламенту, то в разі надання Конституційним С удом висно-

вку щодо його неконституційності Верховна Р ада втрачає можли-

вість ратифікувати цей договір;

 додержання конституційної процедури розслідування і роз-

гляду справи про усунення П резидента України з поста в по-

рядку імпічменту.

Перевірці Конституційним С удом підлягає додержання визна-

ченої Конституцією процедури, що стосується: ініціювання відповід-

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 396 —

ною кількістю народних депутатів питання про усунення П резиден-

та України з поста в порядку імпічменту; створення для проведення

розслідування спеціальної тимчасової слідчої комісії, включення до

її складу спеціального прокурора і спеціальних слідчих; підготовки

комісією за результатами розслідування своїх висновків і пропози-

цій; розгляду на парламентському пленарному засіданні зазначених

висновків і пропозицій; прийняття Верховною Р адою рішення про

звинувачення П резидента і прийняття нею рішення про звернення до

Конституційного С уду за відповідним висновком. У разі, якщо Кон-

ституційний С уд виявить недодержання конституційної процедури,

розгляд справи буде автоматично припинений;

 офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Метою офіційного тлумачення нормативних положень Консти-

туції і законів України є встановлення їх однозначного і правиль-

ного розуміння і застосування на всій території держави і надання

роз’яснень практичного характеру з цього приводу. П ри цьому Кон-

ституційний С уд має право з’ясовувати і роз’ясняти, інтерпретувати

і встановлювати зміст відповідних нормативних положень, але не

може вносити до правових актів, які стали предметом розгляду, будь-

яких змін чи доповнень.

У юридичній літературі різного тематичного спрямування нерід-

ко зазначається, що тлумачення юридичних норм є сферою суспіль-

ної або державної діяльності, яка стосується, головним чином, ви-

роблення у процесі тлумачення конституційно-правової орієнтації в

розумінні й обґрунтуванні права. Т лумачення норм Конституції, яке

здійснює Конституційний С уд України, нового змісту не породжує,

воно лише примножує розуміння змісту прав та обов’язків і надає

йому офіційного характеру. О фіційна інтерпретація в даному випад-

ку забезпечує правопорядок і законність в державі. Варто відзначити,

що наразі більш як половина всіх рішень, прийнятих Конституцій-

ним С удом України, як свідчить судова статистика, стосується офі-

ційного тлумачення положень Конституції та законів України.

Слід відзначити, що до повноважень Конституційного С уду

України не належать питання щодо законності актів органів держав-

ної влади, органів влади А втономної Р еспубліки Крим та органів міс-

цевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетен-

ції судів загальної юрисдикції.

Тема 7. Конституц ійно-процесуальні з асади у творенн я і діяльності

Конституц ійного Су ду України. Конституц ійна ю стиція в Україні

— 397 —

§ 2. Порядок призначення та дострокового припинення

повноважень суддів КСУ

Конституційний С уд України складається з вісімнадцяти суддів

Конституційного С уду України. П резидент України, Верховна Р ада

України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Консти-

туційного С уду України.

Порядок призначення суддів Конституційного С уду Президентом

України передбачає, що глава держави попередньо проводить консуль-

тації з П рем’єр-міністром та Міністром юстиції щодо кандидатур на по-

сади суддів Конституційного С уду України. П ризначеною на посаду

судді Конституційного С уду вважається особа, про призначення якої ви-

дано Указ Президента України, скріплений підписами П рем’єр-міністра

України та Міністра юстиції України. У разі припинення повноважень

судді Конституційного С уду, який призначався П резидентом України,

Президент у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

Порядок призначення суддів Конституційного С уду Верховною

Радою України передбачає, що парламент призначає суддів Консти-

туційного С уду таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів.

Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів Конституційного

Суду вносить Г олова Верховної Р ади України, а також може вноси-

ти не менш як 1/4 народних депутатів України від конституційного

складу Верховної Р ади України; при цьому депутат має право поста-

вити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидату-

ри і ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний профільний

комітет Верховної Р ади України подає Верховній Р аді свої висновки

щодо кожної кандидатури на посаду судді Конституційного С уду,

внесеної у встановленому порядку.

Призначеними на посади суддів Конституційного С уду України

вважаються кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів де-

путатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного

складу Верховної Р ади. Я кщо кілька кандидатів набрали однакову

кількість голосів і після їх призначення було б перевищено необхідне

для призначення число суддів, щодо цих кандидатів проводиться по-

вторне голосування.

У разі припинення повноважень судді Конституційного С уду,

який призначався Верховною Р адою України, Верховна Р ада у мі-

сячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 398 —

За результатами голосування Г оловою Верховної Р ади України

підписуються постанови про призначення суддів Конституційного

Суду України.

Порядок призначення суддів Конституційного С уду з’їздом

суддів України передбачає, що з’їзд суддів за пропозицією делегатів

з’їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів

з’їзду визначає кандидатури на посади суддів Конституційного С уду

для включення в бюлетені для таємного голосування.

Призначеним на посаду судді Конституційного С уду України

вважається кандидат, який у результаті таємного голосування одер-

жав більшість голосів від числа обраних делегатів з’їзду суддів Укра-

їни. Я кщо голосування проводиться щодо кандидатур, число яких

перевищує квоту для призначення на посади суддів Конституційного

Суду, призначеними вважаються кандидати, які набрали більше го-

лосів, ніж інші кандидати на ці посади.

У разі припинення повноважень судді Конституційного С уду,

який призначався з’їздом суддів України, з’їзд суддів у тримісячний

строк призначає іншу особу на цю посаду.

За результатами голосування головуючим і секретарем з’їзду

підписуються рішення з’їзду суддів України про призначення суддів

Конституційного С уду України.

Суддя Конституційного С уду вступає на посаду з дня складен-

ня ним присяги судді Конституційного Суду. С уддя Конституцій-

ного С уду України урочисто присягає чесно і сумлінно виконувати

обов’язки судді Конституційного С уду, забезпечувати верховенство

Конституції України, захищати конституційний лад держави, кон-

ституційні права і свободи людини і громадянина.

Суддя Конституційного С уду України складає присягу на за-

сіданні Верховної Р ади України, яке проводиться за участю П рези-

дента України, П рем’єр-міністра України, Г олови Верховного С уду

України, не пізніш як через місяць після призначення суддею Кон-

ституційного С уду України.

Статус судді КСУ

Суддею Конституційного С уду України може бути громадянин

України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу

юридичну освіту, стаж практичної, наукової або педагогічної роботи

Тема 7. Конституц ійно-процесуальні з асади у творенн я і діяльності

Конституц ійного Су ду України. Конституц ійна ю стиція в Україні

— 399 —

за фахом не менше десяти років, володіє державною мовою і прожи-

ває в Україні протягом останніх двадцяти років.

Суддя Конституційного С уду призначається строком на дев’ять

років без права бути призначеним повторно. С удді Конституційного

Суду України не можуть належати до політичних партій та профспі-

лок, мати представницький мандат, брати участь у будь-якій політич-

ній діяльності, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати

іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Повноваження судді Конституційного С уду України та його

конституційні права і свободи не можуть бути обмежені при вве-

денні воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її

місцевостях.

Важливим елементом конституційно-правового статусу суд-

ді Конституційного С уду є гарантії його діяльності, до яких можна

віднести принципи незалежності суддів, суддівський імунітет та ін-

демнітет. Т ак, особа судді Конституційного С уду є недоторканною.

Суддя Конституційного С уду України не може бути затриманий чи

заарештований без згоди Верховної Р ади України до винесення обви-

нувального вироку судом. У цьому полягає зміст суддівського імуні-

тету. С уддівський індемнітет передбачає, що судді не несуть юридич-

ної відповідальності за результати голосування або висловлювання у

Конституційному С уді та в його колегіях, за винятком відповідаль-

ності за образу чи наклеп при розгляді справ, прийнятті рішень чи

дачі висновків Конституційним С удом.

Судді, здійснюючи свої повноваження, є незалежними, підкоря-

ються лише Конституції України та керуються законами України,

крім тих законів або їх окремих положень, що є предметом розгляду

Конституційного С уду. С татус судді Конституційного С уду визна-

чається Конституцією, Законом України “Про Конституційний С уд

України” та законами України щодо статусу суддів.

Суддя Конституційного С уду України здійснює попередню під-

готовку питань для їх розгляду Колегією суддів Конституційного

Суду, Конституційним С удом, бере участь у розгляді справ.

Суддя Конституційного С уду має право витребувати від Верхо-

вної Р ади України, П резидента України, П рем’єр-міністра України,

Генерального прокурора України, суддів, органів державної влади,

органів влади А втономної Р еспубліки Крим, органів місцевого са-

моврядування, посадових осіб, підприємств, установ, організацій

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 400 —

всіх форм власності й підпорядкування, політичних партій і інших

об’єднань громадян, окремих громадян необхідні документи, матеріа-

ли та іншу інформацію з питань, що готуються до розгляду Колегією

суддів Конституційного С уду або Конституційним С удом безпосе-

редньо.

Суддя Конституційного С уду також має право публічно вислов-

лювати свою думку з питань, що стосуються провадження у Консти-

туційному С уді, але лише з тих справ, по яких Конституційним С у-

дом прийнято рішення чи висновок.

Судді Конституційного С уду України обирають зі свого складу

Голову Конституційного Суду України, який очолює Конституцій-

ний С уд України та організовує його діяльність.

Голова Конституційного С уду обирається на спеціальному пле-

нарному засіданні Конституційного С уду зі складу суддів Конститу-

ційного С уду лише на один трирічний строк таємним голосуванням

шляхом подання бюлетенів з будь-яким числом кандидатур, запро-

понованих суддями Конституційного С уду. У бюлетені може бути

залишено не більше однієї кандидатури.

Головою Конституційного С уду України вважається обраний

кандидат, за якого проголосувало більше половини конституційного

складу суддів Конституційного С уду України.

У разі якщо запропоновано більше двох кандидатів на посаду

Голови Конституційного С уду і жодного з кандидатів не було об-

рано, проводиться повторне голосування щодо двох кандидатів, які

отримали більшість голосів. У разі якщо запропоновано не більше

двох кандидатів на посаду Г олови Конституційного С уду і жодного з

кандидатів не було обрано або Г олову Конституційного С уду не було

обрано при повторному голосуванні, проводяться нові вибори з ви-

суванням інших кандидатур на посаду Г олови Конституційного С уду

України.

Конституційний С уд України обирає з числа суддів Конститу-

ційного С уду України комісію для організації та проведення виборів

Голови Конституційного С уду.

Голова Конституційного С уду України має двох заступників.

Вони виконують за дорученням Г олови Конституційного С уду окре-

мі його розпорядження. О бираються заступники Г олови Конститу-

ційного С уду України за його пропозицією на один трирічний строк

таємним голосуванням.

Тема 7. Конституц ійно-процесуальні з асади у творенн я і діяльності

Конституц ійного Су ду України. Конституц ійна ю стиція в Україні

— 401 —

Голова Конституційного С уду України, його заступники мають

право достроково звільнитися з посад, які вони обіймають, за їх осо-

бистими заявами. Р ішення про дострокове звільнення вважається

прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини консти-

туційного складу суддів Конституційного С уду України.

Звільнення з посади Г олови Конституційного С уду України, за-

ступника Г олови Конституційного С уду не позбавляє їх повноважень

судді Конституційного С уду України.

Процедура припинення повноважень суддів КСУ

Суддя Конституційного С уду України звільняється з посади з

підстав, передбачених ст. 126 Конституції України та ст. 23 Закону

України “Про Конституційний С уд України”, а саме у разі:

• закінчення строку призначення;

• досягнення суддею шістдесятип’ятирічного віку;

• неможливості виконувати свої повноваження за станом

здоров’я;

• порушення суддею вимог щодо несумісності;

• порушення суддею присяги;

• набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

• припинення його громадянства;

• визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим;

• подання суддею заяви про відставку або про звільнення з по-

сади за власним бажанням;

• смерті.

1. Звільнення у зв’язку із закінченням строку призначення

та досягненням шістдесятип’ятирічного віку. Не пізніше

як за місяць до закінчення строку призначення або досяг-

нення шістдесятип’ятирічного віку суддя Конституційного

Суду подає Г олові Конституційного С уду заяву про звіль-

нення з посади, про що повідомляються П резидент України,

органи, які призначали цього суддю. За поданням Г олови

Конституційного С уду України Конституційний С уд при-

ймає рішення про припинення повноважень судді. Д нем

досягнення вікової межі суддею Конституційного С уду вва-

жається останній день місяця, в якому судді виповнилося

шістдесят п’ять років.

В. Е. Теліпко

Кон ститу ційно -про цесуа льне право Укра їни

— 402 —

2. Звільнення у зв’язку з неможливістю виконувати свої по-

вноваження за станом здоров’я. Неможливість виконання

суддею Конституційного С уду своїх повноважень за станом

здоров’я встановлюється на засіданні Конституційного С уду

на підставі письмової заяви судді та доданого до неї медично-

го висновку. За результатами розгляду заяви судді Конститу-

ційного С уду України Конституційний С уд приймає рішення

за наявності підстав про звільнення судді з посади з дня, на-

ступного після прийняття рішення.

3. Звільнення у разі порушення вимог щодо несумісності.

Питання про порушення суддею Конституційного С уду ви-

мог щодо несумісності розглядається за висновком постійної

комісії з питань регламенту та етики Конституційного С уду

України на засіданні Конституційного С уду. У разі підтвер-

дження цього суддя попереджається про необхідність звіль-

нення протягом установленого С удом строку з посади, що ви-

значена як посада за сумісництвом. У разі невиконання суддею

Конституційного С уду попередження Конституційного С уду

про звільнення з посади за сумісництвом матеріали щодо нього

направляються на розгляд Верховної Р ади України у триден-

ний строк від дня закінчення строку попередження.

4. Звільнення за порушення присяги. У разі порушення у Вер-

ховній Р аді України питання про порушення присяги суддею

Конституційного С уду України Конституційний С уд прово-

дить перевірку і, за висновком постійної комісії з питань ре-

гламенту та етики, приймає одне з таких рішень:

а) про наявність підстав для розгляду Верховною Р адою

України питання про звільнення з посади судді Конститу-

ційного С уду України;

б) про відсутність підстав для звільнення з посади судді Кон-

ституційного С уду України.

Рішення про наявність підстав або про їх відсутність щодо звіль-

нення з посади судді Конституційного С уду приймається, якщо за

нього проголосувало не менш як дванадцять суддів Конституційного

Суду України. І нформація про рішення Конституційного С уду щодо

звільнення судді Конституційного С уду з посади направляється на

розгляд Верховної Р ади України у триденний строк з дня прийняття

такого рішення.