Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vidpovidi_na_Dek (1).docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
262 Кб
Скачать
☆

16. Феномен українського бароко.

Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII - XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. До естетичних особливостей українського бароко можна віднести багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне - небачену вигадливість форм. В українській архітектурі стиль бароко поширюється з II половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст., набираючи яскраво виражених національних рис. Вже наприкінці XVII ст., переважно в Києві та його околицях, з´явилися будови, позначені рисами стилю барокко. Нові форми української архітектури виникли на основі давніх і багатих традицій народної дерев´яної і давньоруської архітектури, увібравши багатовікове багатство українського зодчества. Українське бароко XVII ст. нерідко називають козацьким, оскільки саме козацтво було носієм нового художнього смаку. Відомо чимало видатних творів архітектури і живопису, створених на замовлення козацької старшини. Козаки - дерев´яну церкву у камінь, прикрасили орнаментальним та рослинним декором. Першою такого типу спорудою стала Миколаївська церква (1668) в Ніжині на Лівобережжі. Хрещаті дерев´яні храми - типове явище в народному будівництві. Цей тип споруд був настільки вдосконалений, що кожна з таких церков являє собою справжню перлину архітектури в розумінні як гармонійної й логічної композиції, так і окремих форм та деталей. До трибанних церков із тридольним заложенням належать Покровський собор у Харкові (1680), дві церкви Києво-Печерської лаври, собор у Ромнах та Сумах. Досконаліших мистецьких форм досягли п´ятибанні храми. До перших таких будов належать церква Адама Кисіля в Нискиничах на Волині (1653) та перебудова Спаса на Берестові в Києві за часів П. Могили (1638-1643). Розвинені барокові форми втілились у спорудах Києво-Печерської лаври -церквах Усіх Святих (1696-1698) та Хрестовоздвиженської, соборі Св. Георгія Видубицького монастиря (1672-1674), Преображенської церкви в Прилуках (1716), соборі в Ніжині тощо. У першій половині XVII ст. в Україні виділилося два архітектурних центри, що розвивали традиції мурованого зодчества з яскраво вираженими національними рисами: Київ та Чигирин. їхній вплив відбився на архітектурних спорудах усього Лівобережжя та Слободянщини. Тут виникли храми, муровані світські житлові та адміністративні будинки, навчальні заклади, трапезні. До таких будов належать Троїцька церква в Чернігові (1679), Михайлівський собор (1690-1694) та Братська церква Києво-Могилянскої академії (1695), собор Мгарського монастиря біля Лубен (1682), Михайлівська церква Видубицького монастиря, будинок полкової канцелярії в Чернігові (будинок Я. Лизогуба), Переяславський колегіум, митрополичий будинок Софії Київської та Київської академії, будинок Малоросійської колегії в Глухові. Особливістю козацьких соборів була відсутність чітко виражених фасадів: вони однакові з чотирьох боків, повернуті водночас до всіх частин світу, до всіх присутніх на площі.

В Україні наприкінці XVII ст. організовуються місцеві й регіональні школи дерев´яного та мурованого зодчества: волинська, подільська, галицька, гуцульська, бойківська, буковинська, наддніпрянська, слобожанська, чернігівська, полтавська тощо. Найбільшого розквіту українське бароко набуло за часів гетьмана Івана Степановича Мазепи. Саме тоді в архітектурі сформувалося мазепинське бароко - новий тип церкви, архітектура якої виражає ідею української державності. Притаманні йому риси: монументальність, велич і сила. Загалом бароко - це стиль архітектурних ансамблів. Достоїнства його у Придніпров´ї та східних областях України найбільше виявили себе саме в унікальних архітектурно-ландшафтних композиціях. Стиль бароко в українському малярстві позначений національною індивідуальністю, він виявився у виникненні особливих жанрів в образотворчому мистецтві, у суто українському відтворенні образів, доборі технічних прийомів. Українські маляри продовжили традиції візантійського, давньоруського, давньоукраїнського, а також ренесансного живопису і тому стримано ставилися до пишних та динамічних форм європейського барокового смаку.. У козацькій емблематиці широко використовувались бунчуки, булави, печатки, зброя, порохівниці. народу. Особливим жанром образотворчого мистецтва доби бароко був іконопис (християнський становий культовий живопис - живопис восковими фарбами, мозаїка - в середні віки, а пізніше - живопис олійними фарбами). Одним з вагомих факторів еволюції іконопису в ці часи стало народне малярство. В іконописанні поєдналися риси середньовічного мистецтва з ренесансними. Це спостерігається в роботах таких майстрів, як Ф. Селькович, М. Петрахнович, а в кінці XVII ст. - І. Руткович, Й. Кодзелевич, І. Бродлакович. Центром малярства епохи бароко було м. Жовква (нині м. Нестеров на Львівщині). Із системи вокальних жанрів українські митці виділяють лише партесний хоровий концерт (церковне хорове багатоголосся) із восьми - двадцяти самостійних партій. У середині XVIII ст. поширення набув романс - жанр камерної вокальної музики. Пісні-романси виконувалися в супроводі фортепіано або гітари. Популярними стали романси "їхав козак за Дунай" С. Килимовського, "Всякому городу нрав і права" Г. Сковороди, "Дивлюсь я на небо" М. Петренка. Складовою мистецької культури України було театральне життя. Український театр XVII-XVIII ст. називають ще театром козацького бароко. Під впливом західноєвропейського театру він набув чітких форм, спираючись на традиції народного й релігійного театру. Найулюбленішим жанром була драмаДрами називалися шкільними, бо створювались у навчальних закладах.

17. Запорізька Січ. Життя запорізького козацтва грунтувалось на глибоко демократичних принципах: рівність у праві володіння землями, право вільного вступу до лав козацтва незалежно від соціальної і національної приналежності, релігійних переконань, участі в органах самоврядування тощо. Феномен Запорізької Січі в тому, що саме тут уперше державотворча функція перейшла безпосередньо до представників простого народу. Запорізька Січ як політичне утворення була фактично зародком майбутньої української держави, продовженням традиції українського народу, яка перервалася після сходження з політичної арени Галицько-волинського І Київського князівств. Безперечно, Запорізька Січ не була державою в повному розумінні слова, але мала стільки виразних ознак державності, що її не раз справедливо називали «козацькою республікою». У військовому відношенні Січ поділялася на 38 куренів, а в територіальному — на 5—10 паланок. Для всіх, хто прибув на Запоріжжя, доступ на Січ був вільний. Прийнятих до лав Запорізького козацтва зараховували за їх бажанням до одного з куренів СІчі. Під час запису до куреня новоявленому козакові змінювали прізвище і давали будь-яке нове ім'я. Це робили для того, щоб приховати минуле втікачів. Як вступ до Січі, так і вихід з неї був вільним. Загалом усе військо поділялося на січових і волосних козаків: перші власне й були цвітом козацтва, цс — неодружені люди; тих, хто відзначився в бою, мав інші заслуги, звали лицарством, або товариством. Структура суспільних відносин на Запоріжжі була дуже простою. Загальна козацька рада виконувала функції своєрідного законодавчого органу. Кошу в особі кошового отамана та старшини належала виконавча влада. Характерною особливістю процесу формування коша є виборність його членів. Під час роботи військових рад, які збиралися регулярно — 1 січня і 1 жовтня, відкритим демократичним способом висували кандидатури, обговорювали їх і більшістю голосів обирали керівників на ту чи іншу посаду. До компетенції ради входили також питання оголошення війни та підписання миру, організації військових походів, кари злісних злочинців, розподілу господарських угідь тощо. На Запоріжжі поступово склалася своя адміністрація: військові начальники — кошовий, отаман, військовий суддя, військовий отаман; військові чиновники — булавничий, хорунжий, довбиш, пушкар, гармаш, тлумач, шафар, канцеляристи; похідні і паланкові начальники — полковник, писар, осавул. Запорізькій Січі найважливіше значення мало звичаєве козацьке право, котре являло собою сукупність правових звичаїв, які утвердилися у сфері козацьких суспільних відносин.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]