15. Субкультура та контркультура.

Субкульту­ра — особлива сфера культури, відносно цілісне утворення всере­дині певної культури, яке відрізняється власними ціннісними уста­новками, звичаями, нормами, а подекуди й інститутами (наприклад, кримінальна субкультура з її «общаком», «злодіями в законі» тощо).

Можна виокремити кілька різновидів субкультур, які форму­ються па основі: належності до певної соціальної групи. Так, кожен з нас належить до певної статево-вікової групи. У цьому плані ми можемо говорити про свою належність до субкультури чоловічої або жіночої; дитячої, молодіжної, субкультури людей зрілого або похилого віку.

Кожен із нас належить і до певної професійної групи, які розрізняються не лише за характером діяльності, а й за самим сти­лем життя — життя науковця відрізняється від життя шоумена, журналіста — від продавця.

Субкультури є відносно автономними утвореннями. Як прави­ло, кожна виробляє певну систему знаків, які підкреслюють на­лежність до неї. Таким знаком, зокрема, є мова. Так, наприклад, існує специфічний молодіжний сленг, який постійно збагачується новими лексичними одиницями, накшталт «прикольно», «круто», «глюк». Знаком приналежності до певної субкультури нерідко слу­жить одяг: згадаємо светер-самов'язку молодих бунтарів 60-х рр. XX ст. або підкреслено-слегантний костюм «яппі» 80-х рр., які та­ким чином декларували свою належність до групи перспективних і успішних майбутніх «господарів життя». Манера поведінки також може слугувати такою «міткою певної субкультури»: підкреслена коректність банківського службовця або розкутість «неформала» декларують їхню приналежність до різних соціокультурпих груп.Також субкультуру визначає наявність власної системи цінно­стей, яка може відрізнятися від тієї, що склалася у домінуючій культурі.

Подекуди субкультура мо­же відкрито протиставити себе домінуючій культурі, претендувати на культурне лідерство. В такому разі ми можемо говорити про її перетворення на контркультуру.

Термін «контркультура амер соц Т. Роззаком, який у 1969 р. «Становлення контркультури».У сучасній культурології контркультурою називають ті соціо-культурні установки, які протистоять фундаментальним принципам, що панують у певній культурі. Так, християнство виникло як контркультуриий феномен сто­совно деградуючої античної культури

Однак контркультура може виступати і в інших іпостасях, зок­рема, у вигляді «вивільненого негативізму» (заперечення), сумніву, критики. У середньовічній культурі її осередком були карнавал, універ­ситети і богема. Пристановищем вільного розуму стали університети та богемні осередки, де ті, хто не приймав засад домінуючої культури, могли «зняти кризу пристосування».

Складну палітру різноспрямованих контркультурних тен­денцій демонструють молодіжні рухи 60-х pp., які заперечували домінуючу культуру як «культуру батьків».

Ідеологом цього контркультурного феномену вважають німецько-американського філософа і культуролога Г. Маркузе (1898-1979), який ще з 30-х рр. почав розробляти свою «критич­ну теорію», згідно з якою культура індустріального суспільства несе загрозу індивідуальній свободі. У 1956 р. вийшла у світ його праця «Ерос та цивілізація», присвячена аналізу процесу станов­лення репресивної цивілізації. Широкої популярності набула його книга «Одномірна людина.

16Молодіжна субкультура – будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленг), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності.Молодіжні субкультури у теоретичній частині практично нічим не відрізняються від опису субкультури загалом. Єдине, що учасниками молодіжних субкультур є в основному молодь, а не хтось інший. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію у соціумі. Загалом можна виділити 5 головних характеристик молодіжних субкультур: 1. Специфічний стиль життя і поведінки; 2. Наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді; 3. Протиставлення себе решті суспільства; 4. Зовнішня атрибутика, яка має символічне значення; 5. Ініціативний центр, який генерує тексти. НОДІ МОЛОДІЖ. СУБККУЛЬТ. ВИЗНАЧ. ЯК СУБКУЛЬТ. ІКС. Психолог. Особливості: велика активність, бажання самореалізув., максималізм, прагнення нового екстремального, спрямування на май бут.

17Народна культура (фольклор) — створюється анонімними творцями, які не мають фахової підготовки. Вона є аматорською (не за рівнем, а за походженням) і колективною. Вона включає міфи, легенди, пісні, танці, казки тощо. Фольклор чітко локалізований, тобто пов'язаний з традиціями певної місцевості. Народ. Культ. – це те що є основою людської культури що формується в процесі антропосоціогенезу і постійно збагачується.Традиційно до народ. Культ. Відносять народ. Мистецтво, звичаї, обряди. Вона виникає в найдавн. Часи людської історії і виступ. Колектив. Витворм та загальним набутком народу.Зберігається завдяки народ. Памяті. Елітарна культура (від франц.elite — добірне, краще) — суб-культура привілейованих верств суспільства, яка протистоїть культурі більшості. Елітарна культура характеризується рядом специфічних рис. Вона є селективною (вибірковою). Ця селективність підкрес­люється шляхом утвердження свого роду «вертикальної дис­танції» між вищими та нижчими верствами суспільства. Свою відмінність від звичайних людей представники еліти підкреслюва­ли пишною генеалогією, знатністю походження, титулами, певни­ми зовнішніми атрибутами.

Селективність елітарної культури охоронялася і за допомогою «горизонтальної дистанції» — дистанції між «обраними». Свідчен­ням цього є, наприклад, наявність ієрархії в середньовічному ари­стократичному середовищі: барон, граф, герцог — це сходинки цієї ієрархії.

Елітарній культурі притаманна замкненість — вироблення особливого культурного коду, доступного вузькому колу «своїх», які здатні його розшифрувати.

Так, елітарні групи нерідко використовують незрозумілу низам мову — у середньовічній Європі такою мовою була латина, російське дворянство у XIX ст. мовою свого спілкування зробило французьку.

Для елітарної культури характерна риса, яку можна назвати •«накопиченням формальної досконалості»-. Виховання пред­ставників еліти передбачало формування певних рис характеру — мужності, честі, відваги, благородства.У серед­ньовічній Європі втіленням найвищих чеснот вважався лицар. Елітарній культурі притаманний високий інтелектуальний потенціал.

Елітарна субкультура є органічною складовою культури, а тому її розпад або деградація призводять до порушення внутрішньої рівноваги культури, роблять проблематичним її прогресивний розвиток.

18 Термін "масова культура" або "маскульт" набув поширення у 70-ті р.р. ХХст. Ним позначали комерційний, легковажний культурний продукт у жанрах коміксів, детективів, "жіночих романів", "мильних опер", музичної попси.

Виникнення масової культури пов'язане і зі становленням спе­цифічної форми свідомості — масової свідомості. Ще у 1895 р. аналізу цього феномену присвятив свою працю «Психологія на­родів і мас» французький психолог, антрополог та археолог Г. Ле Бон.

Процес індустріалізації та урбанізації спричинив до того, що величезна кількість колишніх жителів сіл та невеликих містечок переміщалися у великі промис­лові міста та мегаполіси. Вони ставали культурними маргіналами — людьми, що опинилися в ситуації «міжкультурності»: відірвавшись від звичного для себе культурного середовища, не могли інтегруватися у нову систему культурних норм та цінно­стей. Саме вони в першу чергу стали творцями і споживачами мас-культу.

Масова культура має комерційний характер і функціонує за законами ринку.

Масовій культурі притаманний ескейпізм — намагання відверну­тися від реальних проблем, від трагічних сторін буття, втекти у віртуальний, безконфліктний світ. Масова культура, яка продукує ілюзії, стала справжньою «фабрикою мрій». Якщо висока культура завжди ставила людині високі вимоги, орієнтувала її на високі суспільні ідеали, то маскульт ці ідеали підміняє ідолами.

Деякі соціологи говорять про наркотичний характер масової культури.

Страх перед світом, перед життям, перед людьми наклав свій відбиток на сучасну епоху, перетворивши її на епоху кіку — збу­дження. Для кіку характерне захоплення швидкостями, холодний гумор та холодна сексуальність. В основі кіку лежить цинізм, який ще Оскар Вайльд визначив як здатність знати ціну всьому і не на­давати цінності нічому.

У масовій культурі панує дух гедонізму, її гасло «Бути — це значить мати, користуватися і насолоджуватися». Гедоністичний характер масової культури яскраво виявляється в явищі, яке одер­жало назву «гламур»..

Масова культура існує у різноманітних формах.

Це, зокрема, індустрія «субкультури дитинства» — популя­ризація певних прийомів і методів виховання, видання дитячої літератури, виробництво іграшок, створення дитячих організацій.

Важливу роль у масовій культурі відіграє індустрія форму­вання іміджу — пропаганда культуризму, аеробіки, різного роду медичних послуг (пластичної медицини, операцій зі зміни статі), фармакологічних (біологічно активних добавок, пігулок для схуд­нення) та косметичних засобів, конкурси краси.

Нечуваного розмаху у масовій культурі набула індустрія роз­ваг: масові видовищно-постановочні дійства і Діснейленди, казіно та салони ігрових автоматів, нічні клуби та інтернет-кафе, різно­манітні види туризму та курортного відпочинку.

її складовою є -«індустрія свідомості»: поширення націо­налістичних або шовіністичних ідей, квазірелігійної інформації, паранаукових теорій — всього того, що спрощує багатоманітність відтінків світовідчуття, звільняє від складної рефлексії, зусиль з раціонального осягнення проблеми буття, дає вихід емоціям в їх найбільш інфантильному прояві.

Невід'ємною складовою маскульту є масове мистецтво. Улюблені жанри літератури маскульту — «жіночий роман», де­тектив, комікс.

Поняття «попса» характеризує особливий жанр легкої музики з примітивними текстами, яка призначена для танців і розваг, а та­кож коло виконавців та продюсерів такої музики. Головним ком­понентом її є не створення музики або тексту пісні, а «розкрутка», що розрахована на певний бюджет, відповідно до розміру якого розробляється бізнес-проект.

Функції масової к-ри:

Регулятивна функція масової культури полягає в тому, що вона дає величезній кількості людей різної статі і віку функціонально придатні уявлення про необхідний стиль поведінки, спосіб життя, кар'єру, відносини між людьми, шляхи реалізації прагнень.

Масова культура також виконує функцію соціальної стабілі­зації, адаптації до нової форми со ціального життя — масового суспільства, нейтралізації тієї загрози, яка виходить від маси. . Разом із тим, масовій культурі притаманна й функція ціннісно-орієнтаційна.

Вона підкріплює вже існуючі ціннісні установки. Так, напри­клад, вестерн зміцнює установки індивідуалізму, який стверджує, що істинна справедливість — справа рук особистості.

Важливою функцією маскульту є його здатність виступати за­собом релаксації.

Важливою функцією маскульту в добу глобалізації є форму­вання транснаціональних норм і стандартів соціальної та куль­турної адекватності.

Отже, культура здійснює первинну інкультурацію особистості; забезпечує певну соціальну стабільність, знімаючи гостроту соціальних протиріч та створюючи ілюзію безконфліктного співіснування в суспільстві масового споживання.

19.Етнічна та національна культура.

Етнос (від грец. еґ/шоз — плем'я, народ) — це соціальна спільність людей, яка історично склалася на певній території і для якої характерні спільні риси, стабільні особливості матеріальної та духовної культури, психологічний склад; членів якої об'єднує етнічна самосвідомість — усвідомлення свого генетичного зв'язку з іншими представниками цієї групи, спільності походження.

Належність індивіда до етнічної культури визначається його народженням — він з'являється на світ як член певної сім'ї, етнічної спільноти, расової групи.

На формування етнічної культури впливають природні умови

Природне середовище — клімат, ландшафт тощо — певним чи­ном позначаються на психічному складі етносу, визначають спе­цифіку його духовного життя.

Однією з рис етнічної культури є наявність спільної мови, яка сприяє формуванню почуття етноідентичності.

На основі спільної мови в етнічній культурі формується власна картина світу.Картина світу — це упорядкований та збалансований образ всесвіту, який виявляє себе через міфологію, мистецтво, ідеологію, поведінку людей.

. Час як і простір — це одна з фундаментальних характеристик буття і вод­ночас — характеристика змін, руху, що постійно відбувається в усьому існуючому.

Є час астрономічний. Біологічний час — це той час, який задається особливостями людини як біологічного організму,Існує також індивідуальний психологічний час суб'єкта, який протікає по-різному залежно від настрою, психічного, емоційного стану людини.. Час соціальний — це час соціального процесу

Слід зазначити, що етнічний образ не варто абсолютизувати, оскільки він є свого роду абстракцією і не збігається з реальними представниками етносу.

етносу певних спільних інтересів, що усвідомлюються ним як по­треби і змушують його членів жити та діяти разом.

Важливу роль у формуванні та функціонуванні етнічної куль­тури відіграє релігія.

Етнічна культура є носієм етнічних цінностей, що слугують маркерами- історичної та культурної самобутності етносу.

Отже, можна у такий спосіб визначити роль етнічної культури в бутті окремого індивіда та спільноти:

• етнічна культура здійснює психологічний захист індивіда, да­ючи йому можливість визначити себе у світі і створити такий об­раз світу, в якому він може безпечно та надійно існувати;

• важливою функцією етнічної культури є етнодиференціація та етноінтеграція;

• завдяки притаманному етнічній культурі консерватизму, тра­диційності, орієнтації на збереження «коренів», вона є виразником та охоронцем унікальності та самобутності етносу, його історичної ідентичності та самототожності.

Національна культура

Історичні умови, в яких існують етноси, породжують різного роду соціальні зв'язки, які об'єднують людей не лише за етнічни­ми, а й за державно-політичними, господарсько-економічними, релігійними чинниками. Внаслідок цього над етнічними — кровноспорідненими — спільнотами надбудовуються етносоціальні спільноти. Однією з таких спільнот є нація.

Нації інколи визначаються як особливі етнічні утворення, що існують у формі культурної спільноти («культурна нація», «нація­етнос») або спільноти політичної («політична нація», «нація-держа-ва»). Політичні нації з'являються з виникненням національних дер­жав

Становлення культурної нації пов'язане з об'єднанням локаль­них спільнот (племен, етнічних груп, сільських або міських громад) у спільноту, однією з ознак якої є подолання феодальної роздробле­ності, розвиток індустріальної економіки та торговельно-промисло­вих відносин, зростання освіти та формування національної куль­тури, яка характеризується рядом специфічних ознак.

Передусім вона є виявом самосвідомості нації.

Стрижнем національної свідомості є визнання цінності нації,яка посідає чільне місце в ієрархії цінностей. Однією з ознак становлення національної культури є становлення єдиної літера­турної мови, — упорядкованої, із загальними для усіх її носіїв уніфікованими правилами, позбавленої діалектних особливостей.Важливу роль у становленні та функціонуванні національної культури відіграє релігійний чинник.У процесі формування національної культури значною є й роль національної церкви.

Національна культура, окрім етнокультури, містить і культуру професійну — мистецтво, науку, філософію.

Етнічна культура тяжіє до збереження традиції, архаїчних норм життя, національна культура є більш динамічною, відкритою до різного роду інновацій.

Найважливішим засобом трансляції етнічної культури є усна традиція, що передається від покоління до покоління. Національ­на культура формується на основі писемності та освіти.

Етнічна культура намагається зберегти власну самобутність, місцеві особливості в сфері побуту, поведінки, в мові, національна ж намагається ці особливості нівелювати.

Етнічна культура виконує передусім роль диференціювальну, вона тяжіє до замкненості, відділеності, національна ж є більш від­критою до контактів з іншими культурами, до творчих запозичень.