28. Характерні риси історії культури хх століття.

Культура XX ст. - одне з найскладніших явищ в історії світової культури. По-перше, це пояснюється великою кількістю соціальних потрясінь, страшних світових війн, революцій, які витиснули духовні цінності на периферію людської свідомості і дали поштовх розвитку примітивних націонал-шовіністичних ідей, посилення культу тотального руйнування старого. По-друге, відбуваються суттєві зміни в галузі економікита засобів виробництва. Поглиблюється індустріалізація, руйнується традиційний сільський устрій життя. Маси людей відчужуються від звичного природного середовища, переїжджають до міст, що призводить до урбанізації культури. По-третє, поступове перетворення суспільства на комплекс різних об'єднань та угрупувань веде до процесу загальної інституціоналізації, результатом якої є позбавлення людини власного "Я", втрата індивідуальності.Характерною рисою культури XX ст. є її інтегративність, тобто сполучення окремих складових культури в нові комбіновані види мистецтва. Цей процес почав виявлятися наприкінці XIX ст. у зв'язку з появою кінематографу (1895-1896) - специфічної форми інтеграції досягнень науки у фіксації реальності в русі з подальшою її проекцією на екран. XX ст. інтегрувало науково-технічний винахід із просторово-часовими можливостями художнього образу й започаткувало появу кіномистецтва (див. на мал. кадр зі звукового фільму "Нові часи", режисер Ч.Чаплін, США, 1935).

Однією з особливостей культурного розвитку XX ст. у Західній Європі та Північній Америці став остаточний перехід від колективного стилю до індивідуального. При цьому більшість митців сміливо комбінують різні культурні традиції, перебуваючи у невпинному пошуку нових засобів вираження і відображення світу. Культура стала багатовимірною. Багатовимірність передбачає варіативність напрямків і різноманітність як основні принципи функціонування сучасної культури.

Друга половина XX ст. демонструє тенденцію зближення стилів. Доступність, вседозволеність у всіх жанрах надає безмежну свободу вибору. Сучасна рок-культура втратила весь пафос протесту і майже цілком влилася у річище так званої ""масової культури" (інші назви - маскульт, поп-культура, кітч).

Як явище, масова культура формується в 20-і pp. XX ст. її появі сприяв розвиток засобів масової комунікації - газет, популярних журналів, радіо, грамзапису, кінематографу. Все це демократизувало культуру, відкрило доступ до неї масовій аудиторії, і в той же час зумовило проникнення в культуру суто комерційних інтересів.

Термін "масова культура" підкреслює доступність, поширеність художніх та культурних цінностей, легкість їх сприйняття, якане потребує особливого художньо-естетичного смаку. Масова культура доступна й зрозуміла людям різного віку, всім верствам населення незалежно від рівня освіти. Масова культура задовольняє попит сьогодення, реагує на будь-які нові події 

Великий вплив на сучасне життя, на стиль поведінки людини має кінематограф. Провідну роль у створенні масової кінопродукції відіграють Сполучені Штати Америки з їх "фабрикою марень" - Голлівудом. Тут щорічно створюється кількасот кінокартин, більшість з яких розрахована на середнього споживача і намагається здивувати його великою кількістю кіноефектів, видовищних сцен. Продукція Голіву-ду різноманітна у жанровому відношенні

На початку 1960-х pp. західний світ пережив згадувану вище '"сексуальну революцію". До літератури та мистецтва приходять теми, що тривалий час перебували під всілякими табу. Смакування подробиць статевих стосунків людей - одна з головних ознак сучасної масової культури. Мільйонними тиражами виходять популярні еротичні журнали: "Playboy", "Hustler", "Penthouse", "Playgirl". Знімаються фільми, присвячені цій стороні людського життя

Складовою частиною сучасної масової культури є й мода, її індустрія також має своїх майстрів та кумирів. Серед сучасних модельєрів одягу велику популярність отримали Д.Версаччі, К.Кляйн, В.Зайцев, В.Юдашкін, І.Сен Лоран, К.Діор. Модною й престижною стала праця демонстратора одягу - "моделі"

Отже, культурна ситуація XX ст. покликала до життя багато різних художніх течій. Попри всі суперечності та конфлікти епохи, діяльністю представників різних художніх течій, різних національних культур формується багатолика, суперечлива світова культура.

29.Модернізм як феномен культури 20 ст. На початку XXст. в сфері художньої творчості —у літературі, архітектурі, малярстві, музиці, театральному мистецтві —виникає безліч течій, груп, шкіл, які прийнято позначати збірним терміном «модернізм» (модерн —новий). Об'єднує їх насамперед авангардизм —розрив з визнаними нормами і традиціями, бунт проти старих форм не тільки в мистецтві, але й у житті взагалі.У той же час у різних майстрів абсолютно різними були, з одного боку, цілі, а з іншого — тон і спрямованість протесту. Особливо цінується вироблення власного, ні на кого не схожого образу, що пов'язано зі зміною загальних естетичних настанов.Популярною категорією стає потворне, ідеал цілісної людської особистості зникає, що часом веде до підриву фундаментальних основ творчості. Головною цінністю визнається внутрішній світ художника, право без обмежень вибирати способи вираження своїх переживань, асоціацій.

Філософсько-світоглядними підвалинами модернізму були ідеї ірраціоналістичного волюнтаризму німецьких філософів Артура Шопенгауера та Фрідріха Ніцше, інтуїтивізму французького мислителя Анрі Бергсона,психоаналізу австрійського філософа та лікаря-психіатра Зігмунда Фрейда та швейцарського психолога Карла Густава Юнга, екзистенціалізму французьких філософів та письменників Жана Поля Сартра, Альбера Камю та німецького мислителя Мартіна Хайдеггера. Важливе значення для світоглядних засад модернізму мала й феноменологія німецького філософа Едмунда Гуссерля.

Абстракціонізм є крайнім проявом модернізму. Він свідомо відмовився від зображення реальних предметів, образів, явищ, тобто став“безпредметним” мистецтвом. Як вважають абстракціоністи, мистецтво само по собі є реальність, тому завдання митця не відтворювати навколишній світ, а вільно його імпровізувати. Такі крайні, радикальні модерністські течії, як дадаїзм або футуризм отримали назву авангардизму (від фр. avant - уперед, garde - сторожа, передовий загін) - напрямок у художній культурі XX ст., який полягав у відмові від існуючих норм і традицій, перетворенні нових художніх засобів у самоціль; відображенні кризових, хворобливих явищ у житті й культурі у перекрученій формі. Авангардизму притаманне бунтарство. Авангардистські напрями і течії (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм, "новий роман", "драма абсурду", "потік свідомості" тощо) збагатили й урізноманітнили літературний процес, залишивши світовій літературі чимало шедеврів художньої творчості. Вони помітно вплинули і на письменників, які не відмовились від художніх принципів реалізму: виникли складні переплетіння реалізму, символізму, неоромантизму і "потоку свідомості". Реалісти у своїх творах використовували й ідеї З.Фройда, вели формалістичні шукання у царині художньої форми, широко застосовували "потік свідомості", внутрішній монолог, поєднали в одному творі різні часові пласти.

30 мистецтво 20 ст. В ХХ ст. людство пережило кілька глобальних кризисів: дві світові війни, панування тоталітарних режимів в Німеччині, Італії, Іспанії, СРСР, а також велику кількість соціальних революцій. Великі зміни сталися в галузях науки й техніки, ритм життя дуже швидко прискорювався. Все це не могло не вплинути на культуру й мистецтво, де виникла велика кількість нових шкіл і напрямків. Ці школи й напрями часто не визнавали одна одну, боролись, виникали й зникали, але при всьому цьому в них булла одна спільна риса: всі вони заперечували художні цінності минулого, стару мораль і встановлені форми суспільного життя. Нові течії в мистецтві критики назвали поняттям модернізм, тобто щось нове, що разюче відрізняється від всього традиційного і звичного. Художники-модерністи займались пошуками власної неповторної художньої мови, при цьому їх уяву приваблювали теми з культури Азії, Африки і Америки, а також теми народної творчості. Все це використовувалось в якості засобів, за допомогою яких можна зрозуміти й відтворити світ сучасності.

Постмодернізм Цей напрям розповсюджується на архітектуру й мистецтво другої половини 1970 – 1980-х років, він протиставляє себе модернізму. Відображає розчарування художньої інтелігенції в ідеалах, догмах та ідеях модернізму, у програмному елітаризмі, самоізоляції від навколишнього середовища, у заглиблюванні у внутрішній світ художника. Постмодернізм був реакцією не лише на модернізм, але й на крайності контркультури 1960-их років, що поєднувала як критику буржуазного суспільства, так і закликала до саморуйнування мистецтва. Постмодернізм проголосив ідею повернення мистецтва у «межі мистецтва», пропагував повернення до традиційних художніх форм. Яскраво виразив себе постмодернізм в архітектурі: колишні форми були поновлені і переосмислені, введені нові, нетрадиційні матеріали (Ле Корбюзьє, Л.Роє, Я.Бакем, П.Нерві, Й.Баншафт). Прагнення співвіднести архітектурні форми і методи будівництва з технічними можливостями сучасної індустрії започаткувало новий напрям – конструктивізм.

Реалізм XX ст. увібрав у себе кращі традиції літератури попередньої доби, живився багатством соціального та історичного досвіду народів, виявляв суспільно-політичну позицію митців, їхню реакцію на всі важливі події, що відбувалися у світі.