20.Поняття світової культури.

Частина вчених заперечує існування світової культури і відстоює ідею множинності культур. їхні опоненти висловлюють переконання в тому, що реально існують не лише національні культури, а й культура світова.

Історія культурології у цьому плані демонструє тривале проти­стояння двох протилежних концепцій — партикуляризму та універ­салізму, які ґрунтуються на відповідних світоглядних установках.

Партикуляризм — це світоглядна установка на роз'єднаність культур, практика культурної «відрубності».

Для партикуляристської свідомості характерне протиставлен­ня за принципом ми — вони, свої — чужі, Захід — Схід, Північ — Південь..

Універсалізм (від лат.Universum— всесвіт, світ як цілісність, все існуюче) розуміють як світоглядну та культурфілософську установку на культурний синтез, пошук доказів утвердження та існування єдиної загальнолюдської культури. Універсалізм пов'язаний з формуванням історичного мислення, з розумінням близькості різних народів, що у своїй соборності утворюють люд­ство, і різних культур, що об'єднуються у світову культуру.

Ідеї універсалізму мали поширення в добу античності. Увесь світ був батьківщи­ною для кініків.

Поширенню ідей універсалізму значною мірою сприяло виник­нення світових релігій — буддизму, християнства та ісламу. М. Бердяєв у праці «Сенс історії» говорить, зокрема, про цю роль християнства, яке стало синтезом культурних надбань Сходу та Заходу, що переломилися у культурі Риму.

Гуманістичний ідеал людства, близький до ідеї універсальності людського роду, проголосили мислителі доби Відродження.

Однак особливої популярності ідеї універсалізму набули в добу Просвітництва. Філософи-просвітителі здійснювали пошук першо-початкової універсальної культури, стверджуючи, що біля витоків історії народи не були розділені в духовному та релігійному плані.

Спроби осмислити взаємозв'язки культур призвели до пошуків універсальної моделі культури — концепції єдиного плану її по­будови.

Одним із виявів цієї тенденції став євроцентризм — куль-турфілософська та світоглядна установка, за якою Європа та при­таманний їй духовний устрій є центром світової культури і цивілізації.

Ця тенденція виявляється вже в античну добу: греки проти­ставляли власну культуру як більш розвинену менш розвиненій, на їх глибоке переконання, культурі Сходу, зокрема Персії.

У добу Середньовіччя проголошувалася безперечна цінність і обраність Європи як «кола земель, відроджених духом християн­ства».

Епоха Просвітництва розглядала неєвропейські народи як «дикі», як «європейців, що не відбулися», а культурним прогресом вважала поширення європейської цивілізації в усі регіони землі.

21 Діалектика порядку і хаосу. Протягом всієї своєї історії людське суспільство складалося з двох основних начал – порядку і хаосу. Саме в поєднанні деструктивних ентропійних і конструктивних негентропійних процесів, поєднанні вічного хаотичного напруження та відтворювальної креативності і полягає сутність його життя. Інь, янь в китай. Культурі – дві протилежності. У стародав. Греції ідея одвічної діалектики- повяз. З образами Аполона і Діоніса. Аполон. І діоніс. Начала це протистояння розуму та почуття. Аполон. – раціональна основа,( Діоніс.- ірраціональна, розкривається у намаганні злитися з стихією життя. Аполон. Й діоніс. Основи проявляються у діалектич. Протиріччі між природою і культ.

22. Взаємодія традиції та іновації. Одним із внутріш. Ендогенних факторів розвит. Культ.є взаємод. Традиц. Та інновації.Важливу роль в існуванні культ. Відіграє традиція- відтвор. Схем дії поведінки, мислення, яке задане минулим досвідом людей.Традиц. забезпеч. Збереж. Певних надбань культ. Та перед. Її наступ. Поколінням. Важлива стабілін. Роль традиції в антич. Поруч з традицію важливу роль в антич. Відіграє іновація – винайд. Або виробл. Нових ідей , образів, моделей, а бо принципів дії, політ, та соціал. Програм, націлених на зміну суспільного буття., висунення нового типу мислення. Своєрідними виявами іновації в культ. Є відкриття та винаходи. Відкриття – одерж нових знань про світ. Винаходи – нова комбінація відомих культур. елементів чи комплексів, в наслідок яких відбув. Збагач. Культури.Іновації нерідко виникають в культ. Завдяки яскравим особистостям. Стосунки між трад. Та інновац. Мають діалектич. Характер оскільки забезпеч. Житєдіяльн. Культури.

23Рівні та механізми взаємодії культур.

Взаємодія культур має свою структуру, яка визначається структурою самої культури (мораль, право, філософія, наука, політика, повсякденна культура тощо) і відбувається на етнічному, національному та цивілізаційному рівнях. Етнічний рівень культурної взаємодії здійснюється між локальними етносами та культурно-господарськими (за спільністю матеріальної культури), історико-етнографічними (за близькістю духовної культури), етноконфесійними (за віросповідною належністю) та іншими спільнотами. У взаємодії культур на цьому рівні виявляються суперечливі тенденції. З одного боку, взаємне засвоєння елементів іншої культури сприяє взаємозбагаченню, з іншого — супроводжується зміцненням етнічної самосвідомості, намаганням зберегти власну етнічну специфіку. Ця суперечливість може призвести як до ворожнечі і насильства між різнорідрними спільнотами, так і до інтенсифікації взаємодії й узгодженості різнорідних культурних елементів і формування стійкої культурної єдності на більш високому рівні.Національний рівень взаємодії культур виникає як на моно-етнічній, так і на поліетиічпій основі завдяки спільній господарській та державно-політичній регуляції. Це доповнюється створенням відповідної культури з власною мовою, ідеологією, моральними нормами, звичаями тощо.Цивілізаційний рівень взаємодії культур — це обмін духовними, художніми, науковими досягненнями між цивілізаціями.. Взаємодія культур має і свої механізми. Це, зокрема: культурний симбіоз — такий вид взаємодії культур, при якому власні і запозичені їхні елементи протягом тривалого часу залишаються значною мірою відокремленими, зберігають дистанцію між собою, що нерідко супроводжується взаємною недовірою і конфліктами. Синтез — взаємодія і поєднання різнорідних елементів, за якого виникає культурне явище, стиль або модель соціокультурного устрою, що відрізняється від своїх компонентів і має власний якісний зміст або форму. Синтез має місце у тих випадках, коли соціокультурна система освоює досягнення інших культур у тих сферах, які виявляються недостатньо розвиненими у ній самій, але зберігає притаманну їй основу, свою цілісність. Акультурація — творче засвоєння однією культурою надбання іншої. Суспільство, в якому наявні розвинені системи моралі, права, художньої культури, філософії, у стані адаптувати перейняті нововведення, не підриваючи власної культурної самобутності. Асиміляція (уподібнення) – культура певної спільноти повністю втрачає особливості і розчиняється в іншій.

24. Культурні зміни — це будь-які трансформації культури, в тому числі й такі, які позбавлені цілісності, чітко вираженої спрямованості руху. Поняття динаміки культури тісно пов'язане з поняттям "культурні зміни", але вони не тотожні. Культ. Динаміка характер. Різними формами.Одним із виявів культ. Динаміки є процвітання – стан гармоній. Взаємодії всіх її елементів. Поруч з станом процвітання можуть проявлятись і ознаки трансформації- інтенсивних процесів оновлення. (машинний переворот. Наприклад). На противагу цим періодам інтенсивного розв. В ккульт. Наступають періоди застою, коли протягом тривалого часу спостерігаються незмінність, стагнація усіх сфер культ. Не відбув.жодні позитив. Зміни. Ослаблення життєвих сил кКл. Може також виявлят. Як її занепад. Крайньою формою занепаду є криза культ. – стан протилеж процвітанню. ( шпенглер сутінки європи- вмирання). Також можна згад. Інверсію – маятник. Хитання від одного стану до іншого. Є вивом внутріш супереч. Відродження - кращі зміни.