Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vidpovidi_na_Dek (1).docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
262 Кб
Скачать
☆

24.Новий час як епоха мистецького плюралізму: бароко, класицизм, реалізм.

Бароко – художній напрям, що склався в Італії у 80–90-і роки XVI ст. Родоначальниками його вважають Тіціана, а ще більше Караваджо. На початку XVII ст. у цих італійських майстрів учився 23-річний фламандець Рубенс, згодом один з найвизначніших представників бароко. Постаттю, яка з'єднала добу Відродження з бароко, був геніальний Мікеланджело.

Для бароко характерна особлива композиція, де деталізація й орнаментація підпорядковані ансамблеві. Ускладнена драматургія художнього задуму рівною мірою властива й архітектурі (Дж. Л. Берніні), музиці (А. Вівальді), літературі (П. Кальдерой), декоративному мистецтву. Бароко – внутрішньо суперечлива течія, яку вже на початку XVII ст. репрезентували два варіанти: офіційний і опозиційний. Перший пов'язувався з католицькою церквою і загальним процесом Контрреформації в Європі. Криза Відродження і наступ Контрреформації зумовлювалися причинами соціально-економічного, політичного і культурного характеру, були, власне, реакцією на відродження католицької церкви і феодального суспільства. З 1542 р. утвердилася інквізиціяВ межах офіційного бароко, особливо ж у XVII ст., формувалися «героїчний» та «ідеальний» стилі. Бароко стало пануючим в усіх католицьких країнах Європи. Вбачаючи у ньому ідеальну здатність мистецтва могутньо впливати на емоційний світ людини, католицька церква всіляко сприяла поширенню цього стилю і поза Європою, зокрема в іспанських колоніях в Америці. Сучасні художники латиноамериканського континенту вбачають в бароко витоки свого національного мистецтва (Д. Сікейрос, X. Ороско та ін.).

Бароко існувало протягом майже двох століть. Щоправда, у XVIII ст. мистецтво взагалі почало втрачати жорсткі стилеві ознаки, тому і не дивно, що поряд з бароко виникли тоді рококо як виродження бароко, класицизм і голандський побутовий жанр, з'явився сентименталізм, породжений ідеологією Просвітництва.

Класицизм – художня течія, що виникла у Франції на початку XVII ст. як національно-державний напрям у мистецтві. Класицистичні традиції закладалися ще у XVI ст. в Італії серед гуманістів, які прагнули виявити й осмислити основні закономірності та художні завдання мистецтва античності і Відродження, створити теорію мистецтв, національну літературну основу і новий драматичний театр.

Класицизм формувався у боротьбі з маньєризмом і бароко. Він відображав інтереси буржуазно-аристократичної олігархії, що склалася у Франції на початку XVII ст. Францією у XVII ст. правив король Людовик XIVУ цілому ж класицизмові властиві раціоналізм, нормативність творчості, тяжіння до завершених гармонійних форм, до монументальності, ясності і благородної простоти стилю, врівноваженості композиції. Основна тема класицизму – проблема співвідношення часткового і загального стосовно як змісту твору, так і принципу формоутворення. Необхідність підпорядкування загальному розуміється як виявлення сутності часткового у співвідношенні його з цілим. Центральною темою стає проблема взаємодії людини і суспільства.

Основний естетичний принцип класицизму – вірність природі, логічно організованій і творчо опрацьованій розумом. На думку теоретиків класицизму, об'єктивно властива світові краса – симетрія, пропорція, міра, гармонія тощо – повинна відтворюватися в мистецтві у довершеному вигляді, за античними зразками.

Реалізм як художній метод сформувався у 20– 30-х роках XIX ст. На цей час вперше в історії людства створилася світова система економічних зв'язків, відбувалися значні демократичні процеси, сфера суспільного виробництва охопила всі аспекти дійсності, втягуючи дедалі ширші соціальні верстви населення. Відповідно розширювався і предмет дослідження мистецтва: в нього включалися і набували суспільної значущості й естетичної цінності як широкі суспільні процеси, так і тонкі нюанси людської психології, побут людей, природа, світ речей.

В основі реалізму лежить принцип історизму, конкретно-історичне розуміння і зображення людських характерів. Для реалізму характерна типізація як засіб виявлення сутнісних соціальних якостей людини та обставин її формування і діяльності.

Мистецтво реалізму має у своєму доробку величезну галерею соціальних типів, відтворивши розмаїття і складнощі соціальних відносин та зв'язків суспільства в новий історичний період – епоху політичного й економічного панування капіталізму. Слід зазначити, що реалізм зародився в країнах, де капіталізм утвердився найраніше – в Англії і Франції. Родоначальниками західноєвропейського реалізму є В. Скотт і Ч. Діккенс, Стендаль і Бальзак. Реалізм надзвичайно сильно вплинув на суспільну свідомість своєї епохи. Він сприяв утвердженню матеріалістичного погляду на людину, сутність якого визначається як «сукупність всіх суспільних відносин».

Реалістичний тип творчості грунтується не на апріорних правилах і схемах, а на проникненні в закономірності соціальної дійсності (вона і є предметом мистецтва). Художник-реаліст пізнає характери і явища життя в русі, розуміє їх як результати дійсності, що розвивається. Він і мислить закономірностями цієї дійсності. Реалізм доби капіталізму складався в умовах підвищення авторитету науки і культури в цілому.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]