25 Феномен українського авангарду.

Поняття «український авангард» введено у вжиток паризьким мистецтвознавцем Наковим для виставки «Tatlin’sdream», улаштованої в Лондоні 1973 року. Тоді Захід уперше побачив праці світового рівня безвісних авангардистів України Єрмилова і Богомазова. І це змусило згадати про відомих по всьому світу майстрів, за походженням, вихованням, самосвідомістю і національними традиціями пов’язаних з Києвом, Харковом, Львовом, Одесою, таких як Д. Бурлюк; поляк, котрий мав себе за українця, К.Малевич, О. Ексер, Архипенко. Та ін. Генетично авангард пов’язаний з мистецтвом сецесії і постімпресіонізмом, які пішли далеко від натуралізму у сферу уяви й експресії. Сецесія й авангард в Україні співіснували, перепліталися і взаємодіяли упродовж двох десятиріч (1910-1920-х pp.), витворюючи незвичайні комбінації і мистецькі гібриди. Декоративні стилізації Жука, мальовничі симфонії Маневича, невідворотня схвильованість Новаківського, той сецесійно-фовістичний струмінь підживлював і стимулював авангардистів. Миттєва реакція Екстер, Архипенка, Бурлюків на кубізм Пікассо пояснюється тим, що вони в Україні жили у полі високої художньої напруги. Декоративність великих колірних площин, силуетна, без світлотіні, форма, творена бігом незалежної лінії, фовістська перенапруга барв і фактур - з цієї пластичної матерії формувався і неопримітивізм, і кубофутуризм, і експресіонізм, і конструктивізм. З філософії сецесіону (космізм і вічність, колективна безособова психологія, біологічні ритми Життя і Смерті) походить планетарний супрематизм Малевича і глобальний енергетизм Богомазова. Авангард - це занурення у глибини духовності, де людина почувається «згустком космічної енергії» (Вернадський), а не лише маленькою стражденною істотою, як на полотнах передвижників-позитивістів. 

26.Розстріляне відродження — духовно-культурне та літературно-мистецьке покоління 20-х — початку 30-х рр. в Україні, яке дало високохудожні твори у галузі літератури, філософії, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним сталінським режимом.

Термін «розстріляне відродження» належить Єжи Ґедройцю. Вперше це формулювання з'явилося у листі Єжи Ґедройця до Юрія Лавріненка від 13 серпня 1958 року — як пропозиція назви антології української літератури 1917–1933 років, що її на замовлення Ґедройця підготував ЛавріненкоАнтологія «Розстріляне відродження» з'явилася з ініціативи й коштом Єжи Ґедройця у Бібліотеці паризької «Культури» 1959 року й донині залишається найважливішим джерелом з історії української літератури того періоду. Головними літературними об'єднаннями в той час були «Ланка» (пізніше «МАРС»), «Плуг», неокласики «Молодняк», «Спілка письменників західної України», ЛОЧАФ (об'єднання армії та флоту). Найвпливовішим був «Гарт», який пізніше був перейменований на «ВАПЛІТЕ» («Вільну Академію Пролетарської Літератури»).

Початком масового нищення української інтелігенції вважається травень 1933 року, коли 12—13 відбулися арешт Михайла Ялового і самогубство Миколи Хвильового, у недоброї пам'яті харківському будинку «Слово».

Кульмінацією дій радянського репресивного режиму стало 3 листопада 1937 року. Тоді, «на честь 20-ї річниці Великого Жовтня» у Соловецькому таборі особливого призначення за вироком Трійки розстріляний Лесь Курбас.. Загалом, в один день за рішенням несудових органів, було страчено понад 100 осіб представників української інтелігенції — цвіту української нації. Саме в цей день Українське Відродження стало – розстріляним. Розстріляне відродження — це трагедія не лише покоління 20-х — початку 30-х років, яке створило високохудожні твори у галузі літератури, живопису, музики, театру і яке було знищене тоталітарним більшовицьким режимом. Це трагедія всього людства, яке не пізнало багатьох геніїв Українського Народу.

27.Шістдесятники Дисидентський рух зародися в Україні у 60-70рр. ХХ ст. серед творчої інтелігенції, невід’ємною частиною якого є суспільного-політична та культурно-просвітницька діяльність шістдесятників. В ньому бали участь письменники. Працівники наукової та художньої інтелігенції, інженерно-технічні працівники, робітники, селяни. Дух шістдесятників, започаткований цими постатями, незадовго здобув масштабу універсального соціально-культурного феномену: літературно-мистецького, філософсько-ідеологічного, наукового, суспільно-політичного. Ядром цього руху були такі митці: поети (Д. Павличко, Л. Костенко, В. Симоненко, І. Драч, в. Стус, І. Калинець), прозаїки (Г. Тютюнник, Є. Гуцало, В. Дрозд), літературні критики (І. Світличний, І. Дзюба), маляри та графіки (О. Заливаха, А. Горська, В. Зарецький, І. Марчук), Кіномитці та театральні діячі (режисери– С. Параджанов, І. Іллєнко, Л. Осика, актор І. Миколайчик), композитори (, М. Скорик, В. Івасюк), публіцисти та правозахисники ( В. Чорновіл, Ю. Литвин, М. Осадчий,) та ряд інших. На початку 1960 р. В Києві виник Клуб творчої молоді «Супутник», )». Вечори молодої поезії за участю Б. Мамайсура, І, Драча, М. Вінграновського, Л. Костенко проходили в атмосфері повного ажіотажу. У 1962 р. виник Клуб молоді «Пролісок» у Львові.

Культурно-історичними витоками шістдесятництва були:

• світова культура, особливо модерні література і мистецтва ХХ ст.;

• класична українська література доби Розстріляного Відродження;

• народна творчість (фольклор та міфологія, народне мистецтво).

До світоглядних засад шістдесятників необхідно віднести:

• лібералізм (культ свободи у всіх її виявах);

• гуманізм та антропоцентризм (культ людської особистості);

• духовний демократизм (культ простої, звичайної людини);

• духовний аристократизм (культ видатної творчої особистості);

• моралізм та естетичний максималізм (культ моральності як мірила людських цінностей);

• активний патріотизм (любов до Батьківщини та рідного народу).

До естетичних засад шістдесятництва можна віднести :

• критику інакшості – заперечення соцреалізму власною творчістю;

• естетичну незалежність, відстоювання свободи митця;

• єдність традицій та новаторства;

• інтелектуалізм, естетизм, елітарність [24, с. 250].

• «Шістдесятники» до сьогодні є активними громадськими і політичними діячами з високим моральним реноме. Їхні твори є найвищими зразками прояву національного духу ІІ половини ХХ ст. Рух цей засвідчив неперервність поривань українського народу до волі: вони в нових формах продовжили найшляхетніші традиції українського національно-визвольного і правозахисного руху.

«Шістдесятники» виступали на захист національної мови та культури, відстоювали свободу художньої творчості