Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Криміналістика --Салт.підручник-2005.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
6 Мб
Скачать
☆

Глава 13. Сліди — ознаки зовнішньої будови

людини та їх використання в розслідуванні

злочинів (габітологія)

13.1. Ознаки зовнішності людини і механізм їх відображення

при вчиненні злочину

У механізмі злочину люди є основними джерелами криміналістичної інформації. Людина як суб'єкт взаємодії і слідоутворення становить один з багатопланових об'єктів живої природи. Складна і багатогранна її роль у структурі злочинної діяльності.

Перебуваючи на вищому щаблі розвитку і організації матерії, людина має найбіль­шу кількість властивостей і ознак, що дозволяє відрізняти її від об'єктів живої і неживої природи, виділяти та ототожнювати. Тому необхідно розглядати ознаки і властивості людини як об'єкта, що має біологічну сутність, і як матеріального утворення, що має фізичне начало.

До останнього часу в криміналістиці при дослідженні слідів людини звертали увагу на відображення ознак зовнішньої анатомічної будови тіла і його частин: рук, ніг, зубів, сліди яких утворюються внаслідок механічної взаємодії. Таке вузьке уяв­лення про людину як слідоутворюючий об'єкт не відображає всіх її біологічних і соціальних властивостей для ототожнення особи. Отже, на місці події суб'єкти зло­чину—люди залишають сліди і властивості: фізичні, біологічні та соціальні.

Фізичні властивості характеризують будову тіла як будь-якого матеріального ут­ворення . Кожне матеріальне тіло займає певний простір, тому воно «виділяється з іншо­го світу за допомогою більш-менш виразної просторової межі» (О.І.Уємов, 1963). Зовніш­ня будова людини — це просторові ознаки: форма, розмір і відносне розташування їх один щодо одного дозволяють виділяти та індивідуалізовувати суб'єкт.

Разом з тим не слід забувати, що людина — це особистість, яка проявляє себе в суспільній, економічній, духовній та іншій діяльності як громадянин України. Тому необхідно, щоб усі засоби і методи одержання інформації пролюдинуі відлюдини відпо­відали принципам гуманності, адіяльністьосіб, щозаймаються збиранням доказів, по­винна носити законний характер.

Фізичні властивості людини поділяють на два види:

а) зовнішні, або анатомічні, що характеризують будову тіла і його частин, зок­ рема корпусу, голови, обличчя, рук, ніг, зубів, шкірних покривів, долонних повер­ хонь рук, підошов ніг. Саме ці ознаки людини найчастіше використовуються для її гозшуку і ототожнення. На їх основі побудовані дактилоскопічна і портретно-кримі- -алістична експертиза, криміналістичні обліки, інформаційно-довідкові системи;

б) внутрішні, або структурні, що характеризують внутрішню будову тканин, органів, різних виділень людського організму в процесі його життєдіяльності. На ос-

102 Салтевський М В. Криміналістика

нові властивостей внутрішньої будови встановлюють групову належність крові, від­окремлених частоктканини (нігті, волосся), різних виділень (сперма, піт, сеча).

Таким чином, зовнішня і внутрішня організація тіла людини як відображаючого об'єкта є джерелом інформації про ознаки зовнішньої будови і його внутрішні власти­востей. При механічній взаємодії людини з матеріальним середовищем відбувається елементарне відображення, тобто копіювання зовнішніх контурів одного об'єкта або його частин на іншому, наприклад, утворення слідів рук. ніг, губ, зубів та інших частин тіла людини.

Біологічні властивості відображають функціональну діяльність людини. Вони ха­рактеризують її як живу біологічну систему, що діє в соціальному середовищі. Звідси людина виділяє себе із середовища подібних трьома біологічними властивостями: дина­мікою, голосом і мовою.

Динамічні властивості — це рухові навички, вони відображаються в процесі руху джерела як матеріально, так і ідеально (сліди ходи, особливості почерку, голосу, манери поведінки, жестикуляції і т.под.). Такі джерела є речовинними, але вони відрізняються від слідів крові, волосся, частоктканин, що відокремилися від людини і втратили біоло­гічну сутність. Тому відокремлені частки тіла людини доцільніше відносити до слідів-предметів, слідів-речовин органічного походження. В них відсутні динамічні власти­вості.

Голос як властивість людини є джерелом звукових слідів, сприймаючи які, люди спілкуються і розпізнають один одного. Інформація, відображена в звуковому сліді, відрізняється достатньою стабільністю фізичних параметрів, що дозволяє формувати інди­відуальні комплекси ознак та ідентифікувати людину за голосом і звуковою мовою.

Мова слугує засобом спілкування людини, головною її властивістю, реальним життям особи в її постійному спілкуванні. Мова — джерело інформації широкого плану. В криміналістичному аспекті людина розглядається як об'єкт розшуку і ото­тожнення, таким вона виступає при розслідуванні починів. Звідси досліджуються не всі види інформації, яка відображає мову, а тільки усна і письмова.

Соціальні властивості характеризують людину як особистість на рівні індивіду­альної і суспільної свідомості, її ставлення до закону, суспільства, моральних і етичних цінностей. У літературі особистісні властивості класифікують за різними підставами. Очевидно, що всі соціальні властивості можна об'єднати в п'ять груп: 1)персонографічні; 2) психофізіологічні і психологічні; 3) світоглядні; 4) виробничо-ділові; 5) морально-побутові. Розглянемо їх.

Персонографічні властивості характеризують людину як суспільну істоту, що має прізвище, ім'я, по батькові, стать, час народження, місце проживання, націо­нальність, мову тощо. Ці настановчідані можуть бути змінені і перекручені умисне. Разом зтим вони лежать в основі деяких криміналістичних обліків охорони суб'єктів кримінального процесу, низки обліків: алфавітного, безвісти зниклих, дактилоскопіч­ного.

Психофізіологічні і психологічні властивості відображають стан людини: при­гніченість, веселість, збудженість, пригніченість; характеризують тип нервової діяль­ності: сангвінікжвавий, рухливий, емоційний, чуйний; холерик—бурхливий, рвійний, гарячий, різкий; флегматик — спокійний, млявий, повільний, стійкий; меланхолік — смутний, понурений, нерішучий, боязкий. Сюди жтреба відносити і фізичні недоліки: глухоту, сліпоту, недоумство, різні каліцтва.

Розділ IV. Сліди людини 103

Світоглядні властивості—духовне та ідейне обличчя людини: ідейність, безідейність, принциповість, безпринципність, нігілізм, вірність, зрадництво, патріотизм, націо­налізм, шовінізм, правовий нігілізм.

Виробничо-ділові властивості характеризують ставлення людини до праці — ко­лективні, індивідуальні. До них належать працьовитість, ощадливість, марнотратство, безгосподарність, жадібність, корисливість тощо.

Морально-побутові властивості характеризують людину в побуті, сім'ї, малому колективі. Це гуманізм, нелюдськість, жорстокість, увічливість, черствість, совісність, облудність, нахабність, брутальність, скромність, шляхетність, зарозумілість, сором'яз­ливість (сім'янин, бобир, п'яниця, розпусник, сексуально небезпечний тип).

Таким чином, інформаційні властивості людини фізичного, біологічного і соціаль­ного плану в сукупності дозволяють виділяти людину із середовища їй подібних, прово­дити її розшук і ототожнення в кримінальному судочинстві.

У процесі діяльності всі три види властивостей відображаються матеріально і суб'єк­тивно і стають джерелами інформації, яка називається особистісною. Залежно від виду властивостей треба розрізняти і види інформації.

Оскільки фізичні властивості характеризують людину як фізичне тіло, його зовн­ішню і внутрішню будову, інформацію про такі властивості допустимо називати струк­турною, тому що вона визначає структурну організацію.

Біологічні властивості відображаютьфункціональну діяльність людини, тому інфор­мацію про них слід називати функціональною.

Соціальні властивості характеризують людину як особистість на рівні індивідуаль­ної і суспільної свідомості. Така інформація називається соціальною, або особистісною.

13.2. Поняття про ознаки і властивості зовнішності людини

У криміналістиці і слідчій практиці нерідко поняття ознаки визначають через вла­стивість, і навпаки — властивість інтерпретують як ознаку. Таке тлумачення визна­чень є справедливим узагалі, але воно вимагає уточнення для окремих теорій науки криміналістики, які оперують поняттями «ознака» і «властивість».

Ознака — це бік предмета, те, чим він відрізняється від йому подібних (О.І.Уємов, 1963). Ознака — це межа якості об'єкта, його форма, розмір і відносне положення частин цілого, за допомогою яких можна «визначити чи описати об'єкт» (М.І.Кондаков, 1966). Ознака —це зовнішній вигляд, вона очевидна і доступна для безпосереднього сприйнят­тя. Звідси зовнішні властивості об'єктів у криміналістиці доцільно називати ознаками.

Властивість — це в основному внутрішній бік об'єкта, його якість, укладена в зовнішніх межах будь-якого тіла. Найчастіше властивість неочевидна, оскільки це внут­рішня якість об'єкта — твердість, радіоактивність, пружність, теплопровідність тощо. Тому внутрішні властивості нерідко називають структурними. Спостерігач пізнає їх опосередковано, оскільки вони проявляються в русі, у процесі взаємодії предметів. Та­ким чином, властивості відрізняються від ознак як у логічному, так і криміналістично­му розумінні. Тому надалі зовнішні властивості фізичних тіл будемо називати ознака­ми, а внутрішні — властивостями.

Отже, ознаки і властивості притаманні будь-якому матеріальному об'єкту. Люди і речі і предмети) являють собою матеріальні утворення, кожне з них займає певний об'єм мате­ріальної субстанції, обмеженої простором—такі границі утворюють зовнішню «оболонку»,

104 Салтевський М. В. Криміналістика

а бо зовнішність (лат. ІіаЬііиз). Зовнішність є очевидною, вона лежить на поверхні і виділяє предмету просторі. Тому відмінні риси зовнішності — це зовнішні ознаки, або ознаки зов­нішності. Будь-які об'єкти матеріальної живої і неживої природи характеризуються зовн­ішніми ознаками і внутрішніми властивостями.

Зовнішність (вигляд) людини — це фізичний бік, ознаки якого здавна використо­вуються для розшуку і ототожнення людей, кримінальної реєстрації злочинців, у су­довій експертизі тощо. Для цих цілей вони класифіковані, а їх назви уніфіковані міжна­родними стандартами, що дозволяє використовувати їх у боротьбі зі злочинністю на міжнародному рівні, через Інтерпол.

Зовнішні ознаки поділяють на анатомічні (власне зовнішні) і внутрішні — струк­турні, які називаються властивостями.

Анатомічні ознаки — це вроджені особливості форми, розміру і розташування (ло­калізації) окремих частин тіла людини, що дозволяють виділяти її як звичайне фізичне тіло. Фігура, ріст, постава; форма обличчя, спинки носа, розмір чола, рота, будова шкіри на пальцях рук і підошвах ніг—усе це зовнішні ознаки людини. Вони відображають зовнішній бік анатомічної будови на відміну від її внутрішніх аіастивостей. шо характеризують якісно-кількісну структуру тканин на молекулярно-клітинному і генетичному рівнях1.

Криміналістичне вчення про зовнішні (фізичні) ознаки людини і використання їх для ототожнення людини останнім часом одержало назву криміналістичної габітології (лат. ЬаЬіШз — зовнішність, 1о§о§ — вчення). Габітолопя вивчає зовнішні ознаки люди­ни, закономірності зміни їх у часі, способи і засоби фіксації і використання з метою розшуку і ототожнення людини. Тому некоректно до ознак зовнішності відносити еле­менти ходи, голос, навички — це біологічні властивості людини, внутрішні особливості, що виявляються ззовні лише при діяльності (русі, певній роботі) суб'єкта.

Крім поняття «криміналістична габітолопя» і М.В.Салтевський, 1987), у кримі­налістиці зустрічаються й інші назви: «габітоскопія» (Г.Л.Грановський, 1970), «кри­міналістичне вчення про прикмети людини» (Ю.А.Пересункін, 1978), «ідентифікація людини за ознаками зовнішності» (Т.Ф.Пантелєєв, 1988). «судова габітолопя» (Ф.П.Сова. 1978), «дослідження зовнішньої будови об'єкта» (І.Кертис, 1986).

Серед ознак зовнішності в криміналістиці слід розрізняти власні ознаки не тільки будови тіла людини, а й окремих його частин: шкірних візерунків на пальцях рук і ніг. будови зубів, шкіряного покриву обличчя, зокрема шкіри губ, щік, чола, кінчика носа, вушної раковини. Кожна група об'єктів дослідження утворює підрозділи габітології; на­приклад, папілярні візерунки рук і ніг вивчає дактилоскопія (від грец. сіакгуіоз - палець, $корео - дивлюся). Вивчення ознак будови зубного апарата як розділу габітології допус­тимо за аналогією називати дентоскопією (від лат. сіепіо — зуби), або криміналістична дентологія; а вчення про шкірні покриви відкритоїчастини обличчя — криміналістичною

1 У 1985 р. англійський учений А. Дреффріс запропонував метод ідентифікації людини за невеликими частками тканини, яка містить хоча б один геном. Метод був названий «ДНК-дактилоскопія», оскільки дослідження проводиться на рівні молекули ДНК. Метод освоє­ний в Україні, однак він ще перебуває в стадії вдосконалення і практичної перевірки. Слід зазначити, це не метод ідентифікації в криміналістичному розумінні, а встановлення лише загального джерела походження, бо порівнювані «сателіти» молекули ДНК завжди залиша­ються самостійними об'єктами, тотожними кожен самому собі. Крім того, автор методу допускав збіг результатів дослідження (один випадок на 100 млрд).

Розділ IV. Сліди людини 105

дермоскопією (відлат. сіегта — шкіра). Таким чином, криміналістична габітоскопія як розділ науки криміналістики повинна включати: 1) власне габітологію — вчення про зовнішн ість; 2) дактилоскопію; 3) дентоскопію та 4) криміналістичну дермоскопію об­личчя.

13.3. Класифікація і методика опису ознак зовнішності людини

Зовнішні обриси людини мають різноманітну форму, розміри, положення їх сто­совно один одного та інші елементи зовнішності. Використання ознак зовнішності в кримінальному судочинстві вимагає їх класифікації, введення єдиної термінології. Це завдання уперше виконав французький учений А.Бертільон (1853—1914), котрий роз­робив спеціальну термінологію для позначення ознак зовнішності і систему їх опису, яку назвав словесним портретом.

А. Бертільон запропонував описувати анатомічні ознаки, що характеризують зовні­шню будову тіла, а також його фізіологічну діяльність. При цьому першу групу ознак назвав анатомічними, а другу — функціональними. Ця класифікація дотепер змінилася незначно. Однаку навчальній літературі ще немаєдиної класифікації ознак зовнішності. Нерідко кількість ознак зменшують, або збільшують у словесному портреті, що не сприяє практиці розшуку і ототожнення людини за її ознаками зовнішнішності(мал. 16).

шШаШШШЯШшШШШЯШШтШкЩіШішШШШШІЯШШШ^^шк

Рис. 16. Пізнавальний (сигналетичний) знімок, використовуваний для опису зовнішніх

ознаклюдини (словесного портрета)

Опис ознак зовнішності відповідно до словесного портрета проводиться згори вниз, починаючи з характеристики загальнофізичних і демографічних даних, таких як стать, вік, тип раси, фігура в цілому. Однак найбільш докладному опису підлягають анатомічні ознаки, що утворюють власне словесний портрет.

При цьому кожна ознака характеризується більш детально, відзначається її будова, наприклад, при описі носа розрізняють будову перенісся, спинки, кінчика, основу носа і його крила, а в будові вушної раковини — форму мочки, завитка, козелка і протикозел-ка. Такі ознаки іноді називаютьдетальними.

106 Салтевський М. В. Криміналістика

О крему групу анатомічних зовнішніх ознак складають помітні ознаки й особливі прикмети. Як перші, так і другі рідко зустрічаються і виділяються серед інших ознак. Вони можуть бути уродженими або придбаними протягом життя. До уроджених нале­жать різні анатомічні аномалії: горб, заяча губа, пальці, що зрослися, родимі плями тощо. Відмінність помітних ознак від особливих прикмет полягає втому, що перші знаходять­ся на відкритих частинах тіла і з першого погляду надають в очі як щось незвичайне, наприклад, на маленькому обличчі неприродно великий ніс, загальна відстовбурченість вух (вуха стирчать як «репродуктори»).

Особливі прикмети — це різновид помітних ознак, що не завжди видимі, оскільки, як правило, знаходяться на закритих одягом частинах тіла (родимі плями, бородавки, шрами тощо). Помітні ознаки найбільш наочні, однак вони частіше можуть виявитися схожими в багатьох осіб, наприклад, руде волосся, великий ніс, товсті губи тощо.

Прикмета — це відмітна ознака, навіть за однією можна розшукати й ідентифікува­ти людину. Мати впізнала труп як свою загиблу доньку. Оскільки труп сильно розклав­ся, то слідчий засумнівався у вірогідності впізнання і запропонував матері назвати які-небудь особливі прикмети. Воназгадала, що ще в дитинстві в доньки з правого боку в тім'яній ділянці голови був шрам, завданий склом, що випало з вікна. Рубець згодом заріс волоссям. Який же був подив присутніх при впізнанні, коли саме з правого боку в тім'яній ділянці голови був виявлений шрам. Ця особлива прикмета стала відносно стійкою ознакою, яка підтверджувала вірогідність впізнання матері.

Ознака зовнішності являє собою матеріальну структуру, що характеризується фор­мою, величиною (розміром), положенням і кольором.

Форма ознаки зовнішності визна-

—_— її » чається візуально вдвох положеннях-

2 І /А\ (^мс' проф^ь (Рис-1?) шляхом порівнян-

: /,___і ня з відомими геометричними фігурами:

коло. овал, квадрат, прямокутник, три-

#.ал* Ір*8^! /Аіі\ кутник. У профіль визначають контур оз-

Ш-~'^\ ЙЦНІ р^^у наки. порівнюючи його з формою ліній: \ і§і і Ж-і/* І^'І пряма, хвиляста, опукла, увігнута, кугас-

\£і-у ^—' \2/ та. Так. загальна форма обличчя може

бути круглою, трикутною, овальною,

¥ґ~\ /\ квадратною (рис. 18), а в профіль - опук-

| б | /7 \ ла. пряма, увігнута (рис. 17).

ЯК. > М С|^<?Р нг^^р Рис. 17. Види форм обличчя в фас:

щ^кЛ ийу х^Ф/ 1—кругле; 2—квадратне; 3—прямо*

^~^ кутнє; 4-трикутне; 5—трикутне,

^\ (~~~~~^\ поверчене основою униз; б -овальне; \ V 1 7-ромбоподібне.

\ І* І Види форми обличчя в профіль:

І Т/>і 1 - опукле; 2 - пряме; 3 -увігнуте

1 2 з

Розділ IV. Сліди людини |_2

Величина (розмір) ознаки зовнішності — це

| ^"""> кількісна характеристика, виражена не в абсолютних

І _^__^ величинах (м, см, мм), а у відносних порівняно з озна-

| ™ \~^~ кою, що знаходиться поруч. Тому величину носа не

а у вимірюють масштабною лінійкою, а порівнюють з

Г[ ^^**ч іншими частинами обличчя, попередньо розділивши

уГч^Р1** його на три рівні частини (рис. 20): лобову, носову і

/ І **| ротову. Якщо лобова частина більша двох інших, то

б /~___. 2 чоло вважається високим, а якщо менша — то низь-

/ ким, а за умови приблизної рівності трьох частин —

_] 'К. і.»<ГІ середнім.

' ї ШГ^4 Для визначення величини ознаки існують три си-

в б 5 А ?** , стеми градації розміру: 1) тричленна, 2) п'ятичленна і

) ^ / ^^-^ 3)семичленна.

_і_ 8 Ш Чг,,х.,.»—****** Тричленна градація використовує всього три термі-

ни: малий, середній, великий.

Пг'ятичленна градація оперує п'ятьма термінами:

Рис. 18 Основніознаки частини дужемалии> дуже великий, малий, середній, великий(па- обличчя в профіль: приклад, зріст дуже великий, середній, дуже малий).

а - лобна; б - носова; в - рото- усемичленній градаціїюлто ще два терміни: нижче

ва; 1, 4-коитрольнипочки: середнього і вищеза середнє. Семичленний опис ознак є 2 - спинка носа; 3 - крило; більш точним, однак на практиці застосовується рідко, 5- основа носа; 6-кінчик носа; головним чином у портретно-криміналістичній екс-7- губи; 8- тдооріддя пертизі ідентифікації особи за фотознімками. Положення ознаки - це її розташування в просторі щодо вертикального або гори­зонтального напрямку. Положення ознаки може бути прямим, виступаючим, скоше­ним, відстовбурченим, горизонтальним, піднятим тощо. Так, вуха відстовбурчені, ос­нова носа піднята, підборіддя виступаюче, чоло скошене усередину тощо.

Колір ознаки — це спектральна характеристика її поверхні. Ніс червоний, родима пляма темна, з рідкою порістю волосся. Ознаки зовнішності, які становлять сукупність однакових елементів, описуються кількістю однорідних елементів — брови густі, волос­ся рідке тощо.

Наведені вище системи опису ознак зовнішності науково обгрунтовані і придатні для практичного використання. Однак для розшуку семичленна система занадто громі­здка. Тому зараз для побудови криміналістичних обліків, інформаційно-пошукових систем автоматизованих банків даних розробляються самостійні системи опису ознак зовнішності, вводяться додаткові терміни, наприклад, при характеристиці кольору на­зивається не тільки реальний колір, а й будова шкіри (обличчя чисте, вкрите ластовин­ням, зморшкувате, прищувате тощо.)

В органах внутрішніх справ зосереджені криміналістичні й оперативні обліки, ав­томатизовані банки даних, інформаційно-пошукові системи. Для збирання інформації є спеціальні картки, в яких запропонована прийнята органом система опису ознак зовнішності.

Всі ознаки зовнішності розбиті на три групи: 1) загальнофізичні і демографічні звище, ім'я, рік народження, національність, місце роботи тощо.); 2) дані про зло­чин, злочинця і злочинну діяльність (судимості, виконання покарання, прізвиська, по-

108 Салтевський М. В. Криміналістика

с тановка на облік та ін.); 3) зовнішні ознаки (загальна будова, обличчя, волосся, чоло, брови, очі, ніс, шрами, татуювання тощо.).

Подібну систему не можна визнати бездоганною, оскільки друга група — це, по суті, демографічні (соціальні) дані так само, як функціональні ознаки — уподобання, інтере­си, навички, уданій класифікації віднесені до зовнішніх ознак. Нижче наводиться сис­тема опису ознакзовнішності, використовувана для збирання інформації і формування банків даних в органах внутрішніх справ України.

СТАТЬ — чол., жі н.

ЗРІСТ—дуже високий (вище 185 см), високий (176-185 см), вищий за середній (171— 175 см), середній (168—170 см), нижче середнього (до 165 см). низький (156— 160 см).

СТАТУРА — гладка, повна, сухорлява, середня.

ПОСТАВА (фігура) - струнка, сутула, кремезна, горбата.

ПЛЕЧІ — положення широке, нормальне, вузьке, підняте, горизонтальне, опуще­не, нерівне.

РОЗМІР НІГ - 44,43,42,41, 40, 39, 38, 37, 36. до 35.

ОБЛИЧЧЯ: форма — трикутне, ромбоподібне, прямокутне, овальне, кругле;

тип — монгольський, середньоазіатський, кавказький, європейський;

колір — біле, синювате, смагляве, червоне, жовте, бліде, темне,

особливості — чисте, ластовиння, зморшкувате, прищувате, з віспинами, родимі плями, борода, вуси, бакенбарди.

ВОЛОССЯ: форма - кучеряве, хвилясте, пряме, густе, рідке;

колір — темне, руде, світле, із сивиною;

облисіння — загальне, маківки, тім'яне, лобове, залисини;

особливості—довге волосся, фарбоване, коса.

ЧОЛО: форма — опукле, пряме, скошене;

висота — низьке, середнє, високе;

особливості— великілобові бугри, надбрівні дути.

БРОВИ: форма — прямі, дугоподібні, звивисті;

висота — високі, середні, низькі;

особливості — дуже широкі, щетинисті, зрослі, дуже довгі.

ОЧІ: форма — великі, середні, малі;

колір— чорні, зелені, блакитні, сірі;

особливості— більмо, косоокість, відсутність ока. червоні, сльозаві, глибокоси-дячі, примружені, окуляри, протез, витрішкуваті.

НІС: розмір — великий, середній, малий;

форма спинки — опукла, з горбочком, пряма, хвиляста, увігнута;

основа — піднята, опущена, горизонтальна, широка;

особливості— червоний, скривлений, сплюснутий, горбистий, із прожилками.

ВУХА: розмір - великі, середні, малі;

форма — круглі, овальні, прямокутні, трикутні;

особливості—асиметричні, волосся у вухах, відстовбуреність (загальна, нижня, верхня).

РОТ1.розмір -вештай, середнім,малий;

лр&щвето —підняті, іщущвяі, горязоятзльш;

особливості— запалий, напіввідкритий, при посмішці видні ясна.

ГУБИ: розмір — товсті, тонкі, нормальні;

особливості—розсічені, виступаючі (обидві, верхня, нижня).

Розділ IV. Сліди людини 109

З УБИ: розмір — дрібні, середні, великі;

особливості—жовтого металу, білого металу, почорніли, рідкі, гнилі, жовті, протез, відсутні.

ПІДБОРІДДЯ: профіль — виступаючий, вертикальний, скошений;

у фас- вузький, широкий, гострий, квадратний;

особливості — роздвоєний, з бородавкою, з ямкою.

ШРАМИ: на обличчі, на правій руці, лівій руці, грудях, животі, спині, нозі, шиї.

ОПІКИ: на обличчі, правій руці, лівій руці, грудях, животі, спині, шиї, нозі (опи­сується точне розташування).

ТАТУЮВАННЯ: розташування — на якій частині тіла (правій руці, лівій руці, гру­дях, животі, спині, нозі (правій, лівій), на інших частинах тіла;

зміст — текст, дати, букви;

морська тематика — якір, корабель, маяк;

авіаційна — літак, парашут, емблемата ін.;

релігійна — хрест, храм;

іншірисунки—серце, ніж, браслет, сонце, квіти,жінки (описується змістрисунка).

НАХИЛИ: алкоголік, наркоман, педераст, садист, жінка легкої поведінки, курець.

ПРОЯВЛЯЄ ІНТЕРЕС: до спорту, полювання, музики, колекціонування, релігії, радіоаматорства, фотографії, азартних ігор.

ВОЛОДІЄ НАВИЧКАМ И: водіння транспорту (автомобіль, трактор, літак, мото­цикл, моторний човен), володіє бойовою зброєю, прийомами карате.

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОЗНАКИ: жестикулює, ходить швидко, перевальцем, куль­гає, за допомогою ціпка;

голос-дзвінкий, хриплий, глухий, гугнявий;

мова — швидка, повільна, коротка, шепелявить, заїкається, виразна, невиразна, володіє іноземною мовою, жаргоном.

ЗАХВОРЮВАННЯ: туберкульоз, венеричне захворювання, психічне захворюван­ня, шизофренія, недорозвинений, психопат.

13.4. Джерела інформації про зовнішній вигляд людини

У соціальній діяльності, в тому числі й злочинній, людина є взаємодіючим об'­єктом, який відображає свою зовнішню будову і внутрішню фізіобіологічну сутністьу вигляді ідеальних і матеріальних слідів.

Матеріальні відображення — це копії зовнішніх ознак, що утворюються внаслідок контактної взаємодії й елементарного відображення.

Ідеальнісліди відображення — це уявні образи, сліди пам'яті, що виникають у свідо­мості людини після сприйняття ознаки. Отже, джерелами матеріальних слідівє люди і речі (предмети), аджерелами ідеальних -тільки люди. Оскільки вслідоутворенні при відобра­женні ознак беруть участь тільки два об'єкти - слідоутворюючий і слідосприймаючий, то можливі такі матеріальні джерела—системи:

людина-людина людина - предмет предмет - предмет

(знак - позначає відображення і взаємодію).

Перша взаємодіюча система людина -людина — найпоширеніше джерело кримі­налістичної інформації, оскільки люди — найбільш часті суб'єкти не тільки злочинів

110 Салтевський М. В. Криміналістика

п роти особи, а й багатьох інших. Люди відображають один одного і стають джерелами фактичних даних, утому числі й про зовнішність людини. Взаємодіюча система лю­дина - людина є активною; крім психічного відображення, паралельно може відбува­тися елементарне відображення-створення матеріальних слідів. Злочинець і потерпі­лий є джерелами як ідеальних, так і матеріальних відображень, тоді як свідок найчас­тіше слугує джерелом ідеальних відображень. Ідеальними відображеннями є сліди пам'яті, а матеріальними — сліди-предмети, сліди-відображення і сліди-речовини.

Друга взаємодіюча системалюдина - предмете менш активною, але досить поши­реною в механізмі вчинення злочину. В ній активним елементом виступає людина, яка відображає взаємодіючий об'єкт як ідеально, так і матеріально. Потерпілий запа­м'ятав ніж, яким погрожував злочинець, — це слід пам"яті: на одязі і тілі потерпілого є ушкодження, завдані ножем злочинця, — це сліди матеріальні.

«Предмет» у розглядуваній системі відображає зовнішність людини тільки еле­ментарно, як фізичне тіло. Тому на предметах матеріаіьної обстановки треба шукати сліди рук, ніг, зубів, крові, волосся, запаху, часток тканин і виділень організму лю­дини.

Третя взаємодіюча система предмет - предмет є типовою для механізму слідоутво-рення в трасології і слідознавстві. Система інертна і нетипова для відображення ознак зовнішності. Вона виступає як джерело лише у разі взаємодії трупа або його частин з матеріальними об'єктами, наприклад, вологим грунтом, сипучими тілами. Відтак мо­жуть виникати матеріальні сліди, що відображають зовнішні ознаки людини. Так, ложе трупа відображає приблизний зріст, статуру, анатомічні аномалії, наприклад, відсутність руки, ноги. У виняткових випадках можуть відображатися й окремі зовнішні ознаки обличчя, рук і підошов ніг, посмертна маска обличчя.

Розглянуті джерела інформації про зовнішні ознаки людини являють собою сліди безпосередньої взаємодії. Разом з тим вони можуть виникати і при опосередкованій взаємодії в ході використання технічних засобів, наприклад, фотографії, відеозапису, кінозйомки, малювання і письма. Звідси ознаки зовнішності людини можуть знахо­диться у фото-кіно-відеодокументах, письмових і графічних матеріалах, наприклад, у криміналістичних обліках, автоматизованих банках даних, спортивних, лікувальних, військових і особистих справах відділів кадрів, архівах тошо.

Ознаки зовнішності мають два рівні: анатомічний і структурний. Перший відоб­ражає фізичну будову, а другий — внутрішню сутність біологічного об'єкта. Оскільки кожен вид інформації може відображатися матеріально, то джерела інформації доціль­но розділити на: 1) джерела, що відображають фізичну (зовнішню) структуру, і 2) дже­рела, що відображають внутрішню структуру і біологічну сутність людини (рис. 17).

13.5. Збирання і використання джерел інформації зовнішності людини для її розшуку і ідентифікації

Криміналістичне дослідження зовнішніх ознак та їх джерел провадиться з метою розшуку без вісті зниклих осіб, злочинців, що ховаються, встановлення особи невпізна­них трупів, ідентифікації людини, створення автоматизованих банків даних, органі­зації оперативних і криміналістичних обліків.

Матеріальні джерела (рис. 21), що цілісно відображають зовнішній вигляд люди­ни чи окремі його частини, зустрічаються рідко з ряду причин. У практиці відомий

Розділ IV. Сліди людини ЦІ

в ипадок, кали переслідуваний злочинець стрибнув з бал кона другого поверху, під час приземлення він упав обличчям у грунт свіжоскопаної клумби. При огляді місця події на клумбі був виявлений об'ємний слід обличчя з чітким відображенням його еле­ментів. За виготовленим гіпсовим зліпком була проведена портретно-криміналістич-

■МВВ гГ г' її

Матеріальні джерела інформації про зовнішність людини

П ро зовнішню будову Про внутрішню будову і

біологічну сутність людини

Джерела Джерела

^безпосереднього опосередкованого

і контакту контакту

Сліди: Предмети: Сліди-речовини:

фотознімки Кров, слина, піт,

рук кіноплівки сперма, сеча, кал,

відеограми мокротіння, запах,

ніг малюнки частки тканини,

зрізані нігті, губів Документи: волосся

медичні зубів спортивні Документи установ: •

кадрові лікарняних

щік спортивних

військових

лоба кадрових

архівних вушей

загально будови тіла

кісткових рештків

Рис. 19. Джерела інформації про зовнішність людини

Сліди зовнішніх ознак нерідко бувають невидимими або малопомітними. Це сліди не тільки рук, шкірного покриву особи на полірованих предметах, а й загальної будови тіла. Так, якщо труп лежав на підлозі, в постелі, а потім був перенесений, то на підлозі, постільній білизні утворюється невидимий слід-ложе трупа, що відображає деякі за­гальні ознаки зовнішності. Для виявлення таких слідів застосовують люмінесцентні, термографічні методи, або метод люмінолу. Попередньо готується водний розчин люмі-

у (0,1 м і 5 м кальцинованої соди на 5 л). Потім у розчин додають 10 мол 3 % -ного розчину перекису водню. Перед початком пошуку слідів, наприклад, ложа трупа, слідів рук, босих ніг, кімнату необхідно затемнити. Розчин люмінолу наносять на предмети розпиленням (пульверизатор, пилосос, насос для обприскування садових

112 Салтевський М. В. Криміналістика

д ерев). Біологічна речовина слідів вступає в хімічну реакцію, і внаслідок хемілюмі­несценції виникає яскраве світіння, добре видиме в затемненому приміщенні, його можна фотографувати. Так можна виявити малопомітні сліди закривавлених рук на предметах, яких торкався злочинець, і в такий спосіб відновити маршрут його руху на місці події. Сліди крові будуть помітні навітьу раковині, цебрі з водою, де милися руки, вигрібній ямі, куди зливалася вода зі слідами крові.

Найчастіше як матеріальні джерела інформації про зовнішність людини викори­стовуються фотознімки, кінострічки, відеограми, а також кісткові рештки. За фото­знімком слідчий може сам скласти словесний портрет-орієнтовку для розшуку, за­повнити картку обліку або зробити запит в АІС, що містить облік осіб за ознаками зовнішності.

Останки тіла людини як матеріальні сліди несуть інформацію про зовнішній вигляд людини, її біологічну сутність. Для одержання такої інформації признача­ються судово-медична і портретно-криміналістична експертизи.

За збереженим черепом за допомогою методу С.О. Бурова (1957) можна ідентифі­кувати особу, якщо є прижиттєвий фотознімок, аза методом М.М.Герасимова (1955) виготовити скульптурний портрет і використовувати його для розшуку зниклого.

Найпоширенішими джерелами інформації про зовнішністьлюдиниєлюди (зло­чинець, потерпілий, свідок-очевидець), ідеальні відображення яких зафіксовані в процесуальних і непроцесуальних документах (кримінальних справах, особистих справах, медичних картках, спортивних і військових документах), картках криміна­лістичних обліків, АІС, АБД, документах різного довідкового обліку. В таких дже­релах містяться демографічні дані, а також відображаються деякі ознаки зовніш­ності (зріст, вага, група крові).

У криміналістиці відомі такі способи відтворення і закріплення ідеальних слідів пам'яті вдокументахяк процесуальних, так і непроцесуаіьних: а) опис, б) малюван­ня, в) композиція за допомогою фотознімків, г) композиція за допомогою підсумо­вування рисунків, ґ) композиція комп'ютерною технікою. Це технічні прийоми ма­теріалізації слідів пам'яті. Особливістю вилучення інформації із особистісногодже­рела є добровільне волевиявлення розкрити суб'єктивний образ ззовні. Тут недопустимі технічні засоби або тактичні прийоми, пов'язані з насильством або ка­туванням людини.

Опис. Являє собою фіксацію результатів вербального спілкування слідчого з джерелом інформації про ознаки словесного портрета, що зберігається в його пам'я­ті. Слідчий пропонує суб'єкту добровільно розповісти про прикмети і особливості людини, яку він спостерігав і запам'ятав. Для опису ознак зовнішності необхідно дотримуватися наведеної раніше стандартної термінології словесного портрета. Якщо джерело називає ознаки неправильно (зуби як «кремлівська стіна», обстрижений під «горщик»), то слід назвати ознаки правильно, а в деяких випадках показати суб'єкту зразок з реєстру «Типи і елементи зовнішності». Останні корисно використовувати як асоціюючі зразки для відновлення забутого.

Малювання — це графічне відтворення суб'єктивного образу, що зберігається в пам'яті джерела. Малювання як спосіб матеріалізації сліду пам'яті є тактичним прийо­мом, використовуваним у слідчих діях для одержання інформації від людей. Тут можливі дві ситуації: 1) графічне відтворення-малювання безпосередньо джерелом і 2) графічне відтворення-малювання фахівцем зі слів джерела.

Розділ IV. Сліди людини 113

Малювання є безпосередньо джерелом — явище рідкісне і можливе, якшо ос­таннє має навички малювання і може відтворити уявний образ людини, яка раніше спостерігалася. Безпосереднє малювання суб'єктивного образу джерелом провадиться в ході допиту. Слідчий спочатку детально з'ясовує психічний стан особи, умови і обстановку сприйняття; з'ясовує, які елементи зовнішності джерело запам'ятало точ­но, а які викликають ускладнення при відповіді на запитання, яка їх форма, розта­шування. При цьому можна використовувати рисунки з посібників по ознаках зов­нішності. Потім джерелу пропонується намалювати портрет. За недостатніх художніх даних можна обмежитися зображенням хоча б контура в профіль. Можливе графічне зображення окремо помітних ознак, татуювань, шрамів; знарядь та інструментів тощо.

Малювання фахівцем зі слів джерела — як спосіб відтворення і матеріального закріплення ідеального відображення виникло у середині XIX ст. Спосіб реалізує слідчий у ході допиту джерела (потерпілого, свідка-очевидця) або опитування при проведенні оперативно-розшукових заходів. Тактика виготовлення мальованого портрета фахівцем така. Допитуючи свідка, слідчий спочатку з'ясовує обставини і умови сприйняття, переконується, що джерело згодне добровільно розкрити свій слід пам'яті і розповісти про суб'єктивний образ людини, яку свідок спостерігав. Потім йому пропонується докладно розповісти про ознаки зовнішності, що запам'я­талися, при цьому їх можна показати на зразках фотознімків або відшукати в аль­бомі зовнішніх ознак особи. Фахівець у цей час звичайно перебуває в сусідній кімнаті з відчиненими дверима або в кабінеті за ширмою. Він чує допитуваного, але не ба­чить його, і зі слів останнього малює відтворений джерелом суб'єктивний образ. Отже, образ реального об'єкта (людини) при малюванні фахівцем двічі піддається суб'єктивній трансформації: один раз — джерелом, другий раз — фахівцем. Тому ма­льовані портрети називають суб'єктивними. Зображення таких портретів схоже з ре­альним виглядом розшукуваноїлюдини.

У процесі виготовлення мальованого портрета можливо його виправлення. Для цього після закінчення роботи допитуваному показують портрет і з'ясовують, які ознаки передані з перекрученням, що треба було б домалювати.

Фахівець вносить відповідні зміни. При цьому слід мати на увазі, що іноді вне­сені зміни не тільки не поліпшували ступінь схожості з оригіналом, а й, навпаки, зменшували її. Це необхідно пам'ятати при складанні мальованого портрета зі слів кількох джерел. Тут з кожним джерелом рекомендується розмовляти окремо і з'ясо-зувати, як воно сприйняло, чи правильно називає ознаки. Фахівець малює індиві­дуальний ескіз, який оцінюється джерелом. Потім на основі ескізів кількохджерел ; лхівець малює остаточний портрет, який пред'являється джерелам для оцінки його їжості з реальним образом.

Методика колективного складання мальованого портрета. Влітку 1960 р. у міліцію і прокуратуру м. Харкова надійшли заяви про те, що невідомий чоловік у темних місцях зустрічав жінок і погрожуючи ножем, примушував їх вступати у статевий зв'язок у неприродній формі. Було вчинено 9 зґвалтувань, а злочинець не був знай­дений. Розшук ускладнювався вельми малою інформацією у потерпілих, вони тільки ули злочинця, а його обличчя майже не бачили. Тому при допитах і розмовах відо-кгті про злочинця збирали по крихтах. Для розшуку було складено колективний альований портрет злочинця зі слів потерпілих. їх допитували по черзі, а худож-інк, який перебував за завісою малював окремі елементи, а потім виготовив підсу-

114 Салтевський М. В. Криміналістика

м ований портрет, який показували потерпілим. Останній портрет, більше схожий на зло­чинця, був розмножений і використаний як орієнтировка для розшуку. Незабаром за портретом злочинця на танцях впізнала дружинниця і він був затриманий1 (рис. 20).

Рис. 20. Намальований суб'єктивний портрет, складений зі слів декількох свідків-очевидців (а); затриманий иочинець (6)

Композиція за допомогою фотознімків являє собою таку процедуру. В ході допиту перед джерелом поміщають серію звичайних фотознімків і пропонують відібрати з них ті, на котрих якась ознака зовнішності схожа на ту. що запам'яталася.

Композиція за допомогою підсумовування малюнків — найбільш ефективний спосіб відтворення і закріплення ідеальних відображень.

Суб'єкт (свідок—очевидець, потерпілий, підозрюваний злочинець) в ході допиту вибирає з мальованих елементів зовнішності ті, які він запам'ятав як схожі, а фахівець з них конструює портрет.

Заданою методикою сконструйовано спеці&пьні прилади, наприклад, «Ідентифіка­ційний комплект рисунків» ІКР-2 (СРСР), удосконалений «ТКР-Портрет» (Росія), «Поліпроектор» (Японія), «Мімік» (США). Деякі з них збереглися і використовуються на практиці.

У Києві невідомий злочинець убив охоронця ТЕЦ, заволодів його карабіном, з яко­го застрелив водія таксі і важко ранив пасажирку. На захопленому таксі злочинець по­прямував в місто, де убив співробітника ДАІ, який намагався його зупинити. Все це трапилося о другій годині ночі. Очевидцем того, як хіочинець стріляв у співробітника ДАІ, був військовослужбовець, який проїздив повз місця почину. Через тиждень після вчинення злочину свідка було установлено. На допиті він показав, що бачив злочинця в профіль і запам'ятав товсті губи, які сильно виступали, ніс середній, чорне волосся, що заросло, а на голові — маленьку кепку.

На «ІКР -Портрет» було складено фотробот, причому оператор особливо підкрес­лив помітну ознаку — товсті губи, які сильно виступають. Незабаром злочинець був упізнаний і затриманий (рис. 21).

' Див.: Дорофеев Р.В., Друян З.И., Салтевский М.В. Розьіск преступника по портрету, нарисованому сословпотерпевших//Следственнаяпрактика. М., 1963. Вьіп.бЗ.С. 130- 132.

Розділ ІV. Сліди людини 115

Р ис. 21. Фоторобот злочинця, що розшукується, домальований оператором (Г. Мамедов, УВСм. Києва), і затриманий злочинець

Слід наголосити, що фоторобот, в якому правильно виділена помітна ознака, зви­чайно при впізнанні спрацьовує як малюнок-шарж, коли ми впізнаємо людину навіть за одним штрихом на малюнку-шаржі.

Проте у XXI столітті - столітті інформатики і електронних технологій — компо­зиційні пристрої минулого поступово замінюються новими автоматичними електрон-но-обчислювальними технологіями.

Нині нескладну операцію композиції суб'єктивного портрета зі слів свідків вико­нують на комп'ютері способом комп'ютерної графіки. Для цього роздроблені спеці­альні програми, що діють у діалоговому, чи інтерактивному режимі, одну з яких ство­рено в лабораторіях науково-дослідного

ШШННННННН' '"7':;- : Інституту вивчення проблем злочин-

^^^^Ч ності Академії правових наук України

РИИНИ| ||| щ % спільно з кафедрою криміналістики на-

^1** г< І пге?$ ^йі-Т ціональної юридичної акдемії.

^ІІ^ і ^ ^1 /• кова автоматизована інформаційно-по-

^&- Ш^ ^гіішкі ^І*^ шукова система «ОБРАЗ») побудована

Ш $й ь^^Яю&І на базі фотознімків фактичної криміна-

■ МИНУ',, £ШЯ\Ї лістичної картотеки з використанням

[Фагороботр | ~ момиїшя „ВИріЗаННЯ ДЛЯ КОМПОЗИЦІЇ фоТОробО-

;, , ; >. __ та не тільки зображення-форму і розмір,

^«0 ^Л 1^ ознаки, а іі „площу"- частину фото-

іШЩ НРЯ ар |РИ*Шк знімка, де він розташований. Тому скла­ дені фотороботи-портрети вірізняються

І^ЧЙ- вРВічк Щ^Ч <г~?у „фотографічністю" зображення і

1-І. IV 1* більшою схожістю з реальним розшуку-

% - і % П^^«іІ^чиГ ваним злочинцем (рис 22).

К^1^ ^ч т***і Щь ^ис' 22- Суб 'сктивні портрети, складені

шШі ' '* , іД з допомогою комп 'ютерноїграфіки за

Ч Фотографія затриманого р програмою «РАШС-порпіреш» (розробка

1 == 1 НДІВПЗАПрН України)

116 Салтевський М. В. Криміналістика

1 3.6. Особливості методики ідентифікації людини за ознаками зовнішності

Для ідентифікації необхідні два види слідів-відображень ознак зовнішності: а) іде­альні та б) матеріальні. За ідеальними слідами ототожнення здійснює джерело в ході слідчої дії — пред'явлення для впізнання людей, а за матеріальними слідами — фахі­вець у ході проведення судової експертизи. В першому разі ототожнення здійснюєть­ся за уявним образом (слідом пам'яті), який зберігається у джерела, а в другому - за матеріальними відображеннями ознак зовнішності: фотознімками, відеограмами, кіно­стрічками, зліпками, рентгенограмами. Це об'єкти ідентифікаційної портретно-кри­міналістичної експертизи, яка вирішує такі основні завдання: 1. Чи відображена на представлених фотознімках та сама особа? 2. Чи немає на груповому фотознімку осо­би, фотознімок якої подано на дослідження? 3. Чи не зображений на фотознімку труп гр. Козлова? 4. Чи не належать кісткові останки черепа людині, фотознімок якої пода­но на дослідження?

На портретно-криміналістичну експертизу полаються матеріали із зображенням особи в різних положеннях, бажано у тих самих ракурсах. Кіно-, відеоматеріали, рентге­нограми подають в оригіналах, кісткові останки (череп, кісти) повинні бути очищені від м'яких тканин.

Ідентифікаційна експертиза можлива толі, коли зображення особи одержані об'єк­тивними засобами запам'ятовування, заснованими на законах геометричної оптики. Будь-яка копія повинна бути подібнадо оригіналу й ізоморфна йому, тобто кожен об'єкт системи можна розглядати як «модель». Звідси різні геометричні побудови, застосову­вані в експертизі, можуть відрізнятися лише розміром, але не ознаками.

Об'єктами ідентифікаційної експертизи не можуть бути портрети —твори мистец­тва і малюнки, виготовлені художниками, а також усі композиційні портрети. Разом з тим суб'єктивні зображення, а також кісткові останки інолі можуть бути об'єктами не-ідентифікаційних досліджень. Так, за збереженим черепом методом пластичної рекон­струкції відновлюють прижиттєвий вигляд людини, якій належав збережений череп. Методики М.М.Герасимова(1955),Д.Л.Джегоряна(19"7"і. Ю.Дубягіна(1985)дозволя­ють досить точно відтворювати зовнішній вигляд людини за черепом. М.М.Герасимо-ву, наприклад, вдалося відновити зовнішній вигляд історичних осіб Івана Грозного, Тамерланата ін. Такі скульптурні портрети нерідко використовуються в слідчій прак­тиці. Однак вони залишаються суб'єктивними творами художника. За ними можуть бути зроблені ідентифікаційні експертизи -для цього на портретно-криміналістичну експертизу надсилають прижиттєвий знімок зниклого і фотознімок скульптурного пор­трета, виготовленого фахівцем.

Методика ідентифікаційного дослідження фотозображень зводиться до такого. На початку дослідження серед зразків відбирають такі фотознімки, на яких особа відобра­жена в однаковому чи близькому до досліджуваного ракурсі. Потім знімки приводять до одного масштабу, для чого використовують константні, антропометричні точки го­лови. Одержані одномасштабні знімки наклеюють на таблиці й описують кожен знімок за системою словесного портрета. Однакові ознаки за формою, розміром і розташуван­ням відзначають стрілками. Для визначення співвідношення ознак останні з'єднують прямими лініями, одержані геометричні фігури порівнюють. Ознаки, що розрізняють­ся, звичайно на фотознімках розмічають іншим кольором. Після цього оцінюють су-

Розділ ІV. Сліди людини 117

к упність ознак, шо збігаються, і ознак, що розрізняються, пояснюють причину появи останніх, «сукупність ознак, що збігаються, оцінюється як неповторна.

М.С-Паяевий (1988) для порівняльного дослідження фотознімків за ознаками аовгашносп розробив графічний ідентифікаційний алгоритм (ПА), який являє собою тиші порядок фафічних побудов на основі системи константних точок особи.

118 Салтевський М. В. Криміналістика

Г лава 14. Сліди рук і ніг (дактилоскопія)