49.2. Інформація як предмет забезпечення

Науково-технічна революція XX ст. змінила не тільки спектр злочинності, а й методи і засоби її розкриття і попередження. Україна на порозі XXI ст. вступила в інформаційне суспільство, про що свідчать прийняті закони¹.

В інформаційному суспільстві, на відміну від постіндустріального, інформація перетворилася не тільки на продукт комунікацій і спілкування, а й на товар купівлі-продажу.

Розділ XIII. Методологічні основи криміналістичної методики ' 437

І нформація, інформаційні системи, передача, обробка і збереження інформації стали зараз на слуху в кожного сучасного індивіда, а комп'ютер став засобом вироб­ництва і знаряддям вчинення злочинів на робочому місці. Інформатизація одержа­ла роль основи інформаційного суспільства. Майже в кожній галузі знань з'явилися визначення поняття «інформація» на рівні власних потреб. Наприклад, інформація кримінально-правова, економічна, оперативна, криміналістична, процесуальна, кримінологічна і, нарешті, правова інформація, змістякої все ще залишився на рівні інтуїтивного-побутового уявлення: відомостей про факти, події, об'єкти живої і не­живої природи.

Студенту корисно знати хоча б основні підходи сучасного визначення поняття «інформація», про яке дискутують філософи і фізики.

Появу терміна «інформація» пов'язують із творцем кібернетики Н. Вінером. Коли його запитували: «Що таке інформація?», він ученим відповідав: «Це не мате­рія і не енергія», а журналістам: «Це те, що всі знають, але пояснити не можуть».

І нформація — одне із загальнонаукових понять. У широкому значенні — це «нові відомості» про навколишній світ, одержувані в результаті взаємодії з ним¹. Отже, не будь-які відомості можна відносити до інформації. Остання з'являється при взає­модії суб'єкта, і її не можна зрозуміти поза матеріальним і поза взаємодією суб'єкта з матеріальним світом.

Злочин — «суспільно-небезпечне діяння» (ст. 11 КК). Звідси злочин породжує інформацію про нього і його суб'єктів, а будь-який матеріальний об'єкт живої і не­живої природи, причинно пов'язаний з подією злочину, стає джерелом інформації, хоча саме джерело — не інформація.

У філософії «інформація» — це властивість, споріднена відображенням матерії. Фізики трактують «інформацію» як «кількісну міру невизначеності»², чим більше інформації про об'єкт пізнання, тим імовірніші знання про нього. Тому інформа­цію можна вимірювати, передавати, трансформувати з одного виду в інший, бажа­ний для користувача, при цьому її сутність не змінюється, якщо досконалі прилади і технологія її обробки.

У криміналістиці інформацію інтерпретують як зміну в зовнішньому і внутрішнь­ому середовищі, що виникає внаслідок взаємодії суб'єкта, або властивість відображен­ня, яку можна «зчитувати», списувати і процесуально фіксувати технічними засоба­ми.

У кримінально-процесуальному праві інформація - це фактичні дані, відомості про факти (ст. 65 КПК).

На порозі інформаційного суспільства з'явився синергетичний підхід до понят­тя інформації, відповідно до якого інформацію представляють у вигляді вибору од­ного варіанта з багатьох можливих і рівноправних, при цьому всі варіанти належать одній множині.

Справді, суб'єкт, що приймає тактичне рішення конкретного завдання, виби­рає одне з ймовірно можливих, наприклад, порушити кримінальну справу чи відмо­вити. Для цього слідчий фактично інтуїтивно вирішує багатофакторне завдання, що

438 Салтевський М. В. Криміналіст

у математиці описується диференціальними рівняннями динамічних переміни. ■■ Практично слідчий не вирішує складних математичних рівнянь, але інтуїтивно н» основі життєвого досвіду і професійних знань щодня оцінює багатофакторні го в більшості випадків має рацію. Так, пішохід, збираючись перейти вулицю, спочат­ку оцінить, принаймні: швидкість транспорту, що рухається, частоту руху, довжин? шляху, власну швидкість руху, стан дорожнього покриття, своє взуття, здоров'-видимість, стан погоди і тощо. Тільки після цього вибере момент переходу, швидкість власного руху, зону небезпеки праворуч і ліворуч і тільки після цього почне рух -перехід.

Звідси очевидно, що кожне рішення розумної людини приймається на основі ои:-нки ситуації, що складається, і вибору найбільш оптимального для суб'єкта рішення.

49.3. Види забезпечення інформацією

Забезпечення інформацією — це інформаційна діяльність, що являє собою с\-купність інтелектуальних і матеріально перетворюючих дій, спрямованих на задо­волення потреб громадян, юридичних осіб, державних органів інформацією (ст. 12 Закону «Про інформацію»).

Основними видами інформаційної діяльності є: одержання, використання, по­ширення і збереження інформації'(ст. 14 Закону — «Про інформацію»).

Джерелами інформації служать: документи, різні матеріальні носії інформації, а також люди і речі, так чи інакше пов'язані з розслідуваною подією злочину. Оскіль­ки інформація являє відомості про щось і про кого, то, з'єднуючи спеціальний пред­мет дослідження або галузь знання з терміном «інформація» одержують нові спец­іальні поняття, наприклад, інформація медична, економічна, соціальна, кримінал­істична, оперативно-розшукова тощо.

Термін «забезпечення» - дуже широкий за своїм значенням. У криміналістичній літературі зустрічаються поняття: криміналістичний, процесуальний, оперативний та інший види забезпечення, хоча по суті їх зміст залишається невизначеним. Роз­глянемо криміналістичне і процесуальне забезпечення.

Криміналістичне забезпечення як нове поняття з'явилося в зв'язку з виходом підручника за редакцією проф. Р. С. Бєлкіна і проф. Т.В. Аверьянової. Р. С. Бєлкін визначає криміналістичне забезпечення як «функціональну систему», до змісту якої входять: криміналістичні знання, криміналістична техніка і освіта. Суб'єктами та­кого забезпечення є слідчі, працівники органу дізнання, а також керівники підрозділів — «керівник повинен вміти на високому професійному рівні виконувати роботу слідчого або оперативного працівника, замінюючи його в сформованій си­туації»¹.

Не зовсім можна погодитися із запропонованим змістом криміналістичного за­безпечення. Явна освіта слідчих і оперативних працівників не суть криміналістич­ного забезпечення, хоча криміналістичні знання, як і знання інших правових і не-

Розділ ХШ. Методологічні основи криміналістичної методики • 439

п равових наук, мають особливе значення. Зазначимо, що сучасні професійні знан­ня працівника правоохоронних органів - прокуратури, Служби безпеки, органів внутрішніх справ, податкової міліції — повинні бути орієнтовані на основи фунда­ментальних галузей знань, і навпаки, підготовка фахівців фундаментальних знань повинна включати основи гуманітарних галузей знань.

Криміналістичне забезпечення необхідно відрізняти від процесуального, коли слідчий витребує відсутню інформацію процесуальними засобами (виносить поста­нову, направляє окрему вимогу, посилає повістку або лист-відношення).

Криміналістичне забезпечення — це непроцесуальна форма використання знань, якими адресат не володіє. При необхідності він може одержати інформацію в бесіді, на консультації, по телефону, прослухати виступ учених на семінарі, тематичних, практичних заняттях зі слідчими, оперативним складом тощо.

Якщо слідчий для одержання інформації залучає фахівця або експерта, то спілку­вання стає процесуальним. Для цього слідчий повинен винести постанову, послати окрему вимогу, повістку або по телефону викликати фахівця на допит.

Процесуальне забезпечення — це процесуальна форма інформаційної діяльності. Матеріали, одержані не процесуальним шляхом, набувають статусу доказів по кри­мінальній справі.

Оперативне забезпечення, а точніше, оперативно-розшукове — також непроце­суальна дія, здійснювана в двох видах: а) взаємодія органів досудового слідства і дізнання: б) збирання оперативної інформації за дорученням слідчого. Якщо орга­ну дізнання доручається провести слідчу дію, то це є процесуальне забезпечення. Відтак, професійне забезпечення, тобто процесуальне, треба відрізняти відрізних форм взаємодії з різними суб'єктами на досудовому слідстві.

49.4. Представлення інформації на досудовому слідстві

Представлення в правоохоронній діяльності — відоме процесуальне поняття, що означає письмовий документ, який складається прокурором у порядку нагляду за слідством і дізнанням, а також слідчим про профілактичну діяльність у порядку ст. 23 КПК по розслідуваному ним злочину.

У криміналістичній методиці представлення - непроцесуальна дія, спрямована на задоволення інформаційних потреб шляхом одержання і передачі інформації в ході звичайного спілкування суб'єктів до порушення кримінальної справи. На ви­могу слідчого йому можуть представляти певні предмети, документи або демонст­рувати їх ознаки і властивості, нарешті, лише повідомити про наявність таких мате­ріалів на досудовому слідстві.

Таким чином, у методиці розслідування злочинів треба розрізняти процесуаль­не і криміналістичне представлення інформації. Криміналістичне представлення інформації є елементом збирання доказів. Перш ніж щось представляти (передава­ти), необхідно передане (предмет, річ, інформацію) зібрати, одержати, придбати. Тому очевидно, що збирання і представлення як етапи діяльності слідчого об'єднані в одній нормі (ст. 66 КПК), хоча поняття «збирання» і «представлення» різні.

Законодавець назвав дві форми представлення: 1) «збирання» шляхом провад­ження слідчих дій і 2) подача доказів учасниками процесу (ч. 2 ст. 66 КПК). Для кри­міналістичної методики важливі не тільки процесуальне представлення як право по-

440 Салтевський М. В. Криміналіст..

д ачі доказів учасниками процесу, скільки тактика і прийоми цієї діяльності — збиран доказової інформації, її перетворення на таку форму, щоб вона була доступна для і тєвого сприйняття, щоб адресат міг надійно сприйняти джерело, правильно прочита­ти відображену інформацію і об'єктивно оцінити її.

Все це виконує криміналістичне представлення як необхідний етап збирання доказів і додання їм властивостей наочності, про сутність якої говорив проф. С.М Потапов: «Як частина криміналістики, вона є системою науково вироблених спо­собів фотографічної зйомки, застосовуваної з метою розкриття злочинності і прея-ставлення суду наочного доказового матеріалу»¹. Хоча автор мав на увазі розділ на­уки криміналістики «Судова фотографія», який, як і вся криміналістична технік має першорядне значення в доданні спостережності доказового матеріалу.

Наочність — один із принципів дидактики і теорії управління динамічними си­стемами. Система вважається такою, що спостерігається, якщо за інформацією виході системи можна визначити її стан. Наочність і спостереженість характеризу­ють об'єкт як різносторонність зовнішньої і внутрішньої структур об'єкта, що дає можливість суб'єкту дізнаватися і ототожнювати його. Таким чином, поняття «на­очність» і «спостереженість» — це властивості речей, предметів, явищ, тобто джере.: інформації і сигналів її відображення.

Наочність і спостережиість — природні властивості об'єкта. Вони з'являються : його виникненням (помітні прикмети, форма, колір, розмір, положення). Разом тим властивості і ознаки виникають внаслідок експлуатації предметів у виробні чи злочинній діяльності як засобу і знарядь (особливі ознаки і властивості, особливі прикмети), що використовуються в ідентифікації.

Наочність і спостереженість слід відрізняти від близького їм поняття «оче­видність», яким нерідко оперують у юридичній літературі.

Очевидність — властивість суб'єкта пізнання, що являє даність істинності дея­ких видів знань. Очевидно істинним вважається знання (інформація), доступне без­посередньому чуттєвому сприйняттю суб'єктом простих фактів дійсності, що закріп­люються у свідомості як досвід людської діяльності і утворюють знання-аксіоми¹ Отже, очевидність — оціночне поняття: що очевидно одному, може виявитися нео­чевидним іншому із суб'єктивних обставин (хвороба органів почуттів, намір).

Таким чином, можна зробити такі висновки про криміналістичне представлен­ня:

• криміналістичне представлення є функцією науки криміналістики;

• сутність криміналістичного представлення зводиться до додання джерелу і відображуваним ним сигналам інформації властивостей наочності і спостережної

• криміналістичне представлення — це спеціальний етап у збиранні доказів на досудовому слідстві.

Розділ XIII. Методологічні основи криміналістичної методики 441

Г лава 50. Основи взаємодії слідчого

і оперативно-розшукових органів

при розслідуванні злочинів