Розділ іv. Нормативність і правильність фахового мовлення

Тема 4.1. Орфографічні та орфоепічні норми сучасної української

Літературної мови (робота з орфографічним та орфоепічним словниками)

План

1. Орфоепічні норми.

2. Особливості українського правопису.

3. Правопис складних іменників та прикметників.

4. Правопис відмінкових закінчень іменників ІІ відміни у родовому відмінку.

5. Правопис прислівників.

Основні знання, які студент повинен набути при вивченні теми:

• правописні правила української мови;

Основні вміння, які студент повинен набути при вивченні теми:

• використовувати правила орфографії сучасної української літературної мови в професійному спілкуванні.

Орфоепічні норми

Орфоепічні норми виявляються в додержані правильного вживання звуків мови, зокрема в урахуванні правил чергування голосних і приголосних, подовження, уподібнення тощо. Ці норми в українській літературній мові склалися на базі середньонаддніпрянських говірок.

Зразками правильної вимови є орфоепічні словники.

Основні норми української літературної вимови

Правила вимови	Приклади
Вимова голосних звуків
Усі голосні в наголошеній позиції, а також [а], [у], [і] в ненаголошеній позиції вимовляються чітко	вечір [ве́ч’ір]
Звуки [е] та [и] в ненаголошеній позиції вимовляються відповідно як [еи], [ие]. Звук [о] перед складом з наголошеним [у] в основі слова наближається до [у]: [оу]	весна [веисна́] зима [зиема́] зозуля [зоузу́л/а]
Вимова приголосних звуків
Приголосні перед голосними і в кінці слова вимовляються чітко	дуб [дуб]
Глухі перед дзвінкими вимовляються як парні їм дзвінкі	боротьба [бород/ба́]
Дзвінкі перед глухими переважно не оглушуються. Оглушуються перед глухими лише [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дігтяр, а також префікс з-	казка [ка́зка] легко [ле́хко] зсунув [с:у́нув]
У префіксах роз-, без- дзвінкий [з] перед наступними глухим вимовляється дзвінко (у повільному темпі мовлення) або глухо (у швидкому темпі).	розписав [розпиеса́в] і [роспиеса́в]
Тверді голосні [л], [т], [з],[с], [ц], [дз], [л], [н] перед м’якими уподібнюються до парних м’яких; приголосні [з], [с], [ц], [дз] уподібнюються до парних м’яких ще й перед напівпом’якшеними	пісня [п’і́с/н/а] світло [с/в’і́тло]
Звуки [з], [ц], [с] перед шиплячими [ж], [ч], [ш] вимовляються відповідно як [ж], [ч], [ш]	Принісши [приен/і̂ш:ие]
Шиплячі [ж], [ч], [ш] перед [з/], [ц/], [с/] вимовляються відповідно як [з/], [ц/], [с/]	книжці [кни́з/ц/і]
Звуки [дж], [дз], [дз/] вимовляються злито	ходжу [ходжу́]
Буквосполучення –ться, -шся у дієсловах вимовляються відповідно як [ц/:а], [с/:а]	пишуться [пи́шуц/:а] дивишся [ди́виес/:а]

У сучасній українській мові розрізнюємо звуки [г] і [ґ]. Звук [ґ] наближається вимовою до латинського [g]. У сучасній мові він вимовляється в невеликій групі слів, здебільшого іншомовного походження. Наприклад: аґрус, ґанок, ґрати, ґніт, ґуля, ґава, ґречний, ґрунт, ґринджоли, ґатунок, ґвалт, ґедзь, ґелґотати, дзиґа, ґудзик, мамалиґа, ґазда.

Звук [г] вживається в багатьох українських і запозичених словах. Наприклад: гай, гімнастика, сніг.

У деяких власних назвах правильною є подвійна вимова: Гренландія і Ґренландія, Гете й Ґете.

Літературна вимова – це ще й правильне наголошення слів.

Наголос в українській мові вільний (не закріплений за якимось певним складом) може бути рухомим (голова́ – го́лови (мн.)) і нерухомим (хлопець – хло́пця, хло́пцями).

В українській морві існує значна група власних географічних назв із суфіксами –щин-, -чин- у яких треба звернути увагу на вимову, наприклад:

Полта́вщина – бо Полта́ва

Ха́рківщина – бо Ха́рків

Доне́ччина – бо Доне́цьк

Слід звернути увагу і на віддієслівні іменники середнього роду на -ання, вони наголошуються на тому складі, що а в інфінітиві. Наприклад:

чита́ти – чита́ння завда́ти – завда́ння

пита́ти – пита́ння призна́ти – призна́ння

надба́ти – надба́ння пізна́ти – пізна́ння

Однаково наголошуються словосполучення кварта́ли будинків і кварта́ли року. Неправильною є вимова: завдання́, чи́тання, надбання́, ква́ртал.

Пам’ятаймо і про наголошення таких часто вживаних іншомовних слів: катало́г, моноло́г, міліме́тр, сантиме́тр, кіломе́тр, демокра́тія, бюрокра́тія та ін.

Наголос і українській мові може змінювати лексичне значення слова: заня́ття – заняття́, ліка́рський – лі́карський, замо́к – за́мок, по́діл – поді́л та ін. Такі слова називають омографами.

Незначна група слів має дублетний (подвійний) наголос: ма́бу́ть, за́вжди́, алфа́ві́т, догля́да́ч, до́ві́дник та ін.

Орфоепічний тренажер. Вимовте чітко слова, дотримуючись поданих інструкцій.

1. Ненаголошені голосні [е] та [и] вимовляйте відповідно як [е^и] та [и^е]: пшениця, левада, береза, Семен, лелека, зима, дитина, милувався.

2. Буквосполучення дж, дз вимовляйте як один звук [дж], [дз] у словах: ходжу, джерело, піджак, джаз, продзвеніти, дзенькати.

3. Звуки [б], [д], [з] вимовляйте дзвінко, не допускаючи їх оглушення: берізка, боягуз, в’язка, низка, дуб, горб, лісоруб, будка, швидко, кладка, хід. прудко.

4. Звук [ф] вимовляйте чітко, не допускаючи вимови [хв]: ферма, фазан, шафа, фанера, фарба.

5. Звук [р] вимовляйте твердо, не допускаючи його пом’якшення: Харків, Ігор, лікар, Марті.

6. Напівпом’якшені звуки [ж’], [ч’], [ш’] вимовляйте так, щоб не допустити повного пом’якшення, але й не твердо: шість, товариші, галоші, чіпати, чітко, уночі, чіпляти, жінка, межі.

7. Звуки [ш], [ч] вимовляйте твердо, не допускаючи їх пом’якшення: куліш, береш, щука, гуща, часто, ключ, читати, вітчизна, м’яч.

8. Вимовляйте [л] твердо, не допускаючи його пом’якшення: електрика, лекція, легенда, молекула.

Мовленнєва ситуація

На запрошення свого друга з Великобританії львів’янин Тарас побував у столиці цієї країни. В одному з лондонських музеїв хлопець звернувсь до екскурсовода англійською мовою і дуже здивувався, коли той одразу зрозумів, що Тарас з України.

- Як Ви здогадалися, що я українець? Я ж не говорив по-українськи.

- Так, але я чув, як Ви говорили по-англійськи.

Поміркуйте, чому, вивчаючи іноземну мову, дуже важко позбутися акценту, а от лексичну, граматичну, синтаксичну систему опанувати легко.