Контрольні запитання та завдання

1. Що являють собою економічні потреби та їх класифікація?

2. Що являє собою закон зростання потреб?

3. Що являють собою платоспроможні потреби, дійсні потреби та абсолютні потреби?

4. Чому саме виробництво є визначальним фактором формування потреб?

5. В чому полягає об’єктивна та суб’єктивна корисність продукту?

6. Які чинники впливають на оцінку корисності продукту?

7. Що являють собою економічні інтереси?

8. Яка структура економічних інтересів?

9. Яку роль відіграють економічні суперечності?

Тема 4. Економічна система cуспільства

В економічній літературі існують різноманітні погляди на суть економічної системи та основні тенденції розвитку тих із них, які відомі історії. Тому досить важливе значення має об’єктивне, неупереджене дослідження основних елементів економічної системи та з’ясування їх взаємодії і взаємозалежності. Реалізацію цього завдання варто здійснювати за таким планом:

1. Продуктивні сили суспільства та історичні типи технологічного способу виробництва.

2. Виробничі відносини і спосіб виробництва.

3. Типи економічних систем та критерії їх класифікації.

1. Продуктивні сили суспільства та історичні типи технологічного способу виробництва

В процесі взаємодії речових та особистих факторів виробництва має місце продуктивна праця, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. В цьому зв’язку фактори суспільного виробництва виступають як продуктивні сили. Отже, продуктивні сили суспільства – це сукупність засобів виробництва і людей, які завдяки своїм знанням, виробничому досвіду і навичкам приводять в дію ці засоби виробництва.

Продуктивні сили існують в кожному суспільстві, але в кожному з них виступають у різній соціально-економічній формі. При капіталізмі у зв’язку з тим, що засоби виробництва є капіталом, а робоча сила товаром, продуктивні сили практично виступають у формі капіталу.

Із усіх елементів продуктивних сил провідне місце належить людям, робітникам, бо саме вони створюють необхідні суспільству блага. Рівень розвитку людини як провідної продуктивної сили суспільства є важливим критерієм і найбільш загальним показником суспільного прогресу.

Разом з тим велике значення у структурі продуктивних сил посідають знаряддя праці. Як вказував Енгельс, епохи відрізняються одна від одної не тим, що виробляють, а тим як виробляють, якими знаряддями праці.

Структура продуктивних сил не обмежується структурою факторів виробництва, основними з яких є людський ресурс і створювані людиною різноманітні засоби виробництва. Структуру продуктивних сил слід розглядати за сферами, галузями, первинними ланками виробництва тощо. Структуризацію продуктивних сил забезпечує суспільний поділ праці.

Поділ праці являє собою процес відособлення різних видів виробничої діяльності, завдяки чому окремі групи виробників закріплюються на тривалий період за певними видами виробничої діяльності. Прийнято розрізняти кілька типів, або видів поділу праці. Загальний поділ праці – розчленування продуктивних сил на великі сфери та на такі найбільші його галузі, як промисловість, сільське господарство, транспорт тощо. Під частковим поділом праці розуміють поділ найбільших галузей людської діяльності на складові частини. Так, промисловість складається з великої кількості галузей, а саме: машинобудування, легка промисловість, харчова промисловість тощо. До часткового поділу праці відносять і таку структурну ланку продуктивних сил, як підприємство. Одиничний (індивідуальний) поділ праці складається всередині підприємств на основі професіоналізації виробництва.

Виділяють також територіальний поділ праці, який являє собою поділ праці всередині країни між окремими регіонами. Поділ праці між різними країнами називається міжнародним.

Поділ праці чітко пов'язаний із розвитком продуктивних сил і є водночас умовою їх розвитку.

У своєму розвитку продуктивні сили проходять ряд щаблів: природні продуктивні сили; суспільні продуктивні сили; загальноінтелектуалізовані продуктивні сили.

Природні продуктивні сили, панування яких характерне для найнижчого щабля розвитку суспільства – первіснообщинного ладу, можуть бути повністю зведені до природи самої людини і до сил навколишнього середовища – природного багатства, засобів життя і праці. На основі природних продуктивних сил здійснюється процес перетворення привласнюючої економіки у виробничу.

Суспільні продуктивні сили виникають у результаті історичних процесів об'єднання і поділу праці, тобто в результаті зростання суспільного характеру виробництва. На цьому етапі розвитку продуктивних сил людина все більше спирається на засоби праці, створені нею. Суспільні продуктивні сили сформувались у період розкладу первіснообщинного ладу і свого найвищого розвитку досягли в XXI ст.

У передових країнах відбувається процес формування загальноінтелектуалізованих продуктивних сил. Це такі продуктивні сили, коли людський фактор виступає як загальний інтелект, а праця, як загальна наукова праця. На цьому етапі розвитку продуктивних сил виникають і стають основними принципово нові знаряддя праці: комплексна автоматизація виробничих процесів, масове використання електронно-обчислювальних машин, розвинута система інформації, екологічно чисті способи виробництва тощо.

Основними показниками рівня розвитку продуктивних є:

• продуктивність праці, яка характеризує ефективність витраченої живої праці;

• фондовіддача (випуск продукції в грошовому виразі на одиницю вартості основних виробничих фондів);

• фондомісткість (затрати основних виробничих фондів на одиницю вартості виробленої продукції);

• матеріаломісткість (витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції в грошовому виразі);

• освітній і кваліфікаційний рівень працівників.

Синтетичним показником розвитку продуктивних сил прийнято вважати рівень продуктивності праці. Продуктивність праці – це кількість продукції, виробленої одним зайнятим за певний період часу (годину, зміну, рік). Тобто це реальний виробіток на одного зайнятого. Зростання продуктивності праці, а у зв'язку з цим економія робочого часу є законами розвитку продуктивних сил, які пов’язані між собою. Якщо продуктивність вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, то у широкому розумінні вона є лише іншим виразом економії робочого часу. Економію часу К. Маркс характеризував як перший економічний закон, який віддзеркалює найбільш загальну основу і внутрішню логіку економічного, а значить, і всього суспільного прогресу. До економії робочого часу зводиться будь-яка економія, тобто продуктивні зміни в техніці і технології, в організації управління, у професійній майстерності працівників і підприємців. Зміни, якщо вони не забезпечують реальне зростання продуктивності праці, зниження витрат на одиницю корисного ефекту, – невиправдані і неефективні. Досягнення більш високої продуктивності праці та економії робочого часу – це одночасно і свідчення зростаючого рівня продуктивних сил суспільства, і критерій його багатства, забезпеченості різноманітними матеріальними і духовними благами та послугами.

Прийнято розрізняти технологічний і суспільний спосіб виробництва. Про останній мова йтиме дещо нижче. Технологічний спосіб виробництва являє собою історично визначений спосіб поєднання різних компонентів у системі продуктивних сил, насамперед людини та засобів праці. Зміст технологічного способу виробництва складають засоби праці в поєднанні з матеріалами, технологіями, енергією, інформацією та організацією виробництва.

Термін “технологічний спосіб виробництва” у наукове вживання вперше був уведений К. Марксом.

Зміни в кожному елементі трудового процесу викликають і певні зрушення в технологічному способі виробництва. По матеріалу, який використовувався для виготовлення знарядь праці, можна виділити кам’яну епоху, бронзову епоху, залізну епоху. По предмету праці та виду діяльності технологічні способи виробництва розподіляються на епохи мисливства, рибальства, хліборобства та промисловості.

Протягом тривалого періоду (від первісного знаряддя праці до використання машин) праця була малозмістовною, ручною та важкою. На певному етапі можливості зростання продуктивності праці на основі ручної техніки вичерпали себе, тоді як потреби суспільства продовжували зростати. Необхідний був глибокий технологічний переворот, пов’язаний з переходом до великого машинного виробництва. Важливу роль на цьому шляху відіграла мануфактура, тобто кооперація, основана на поділі праці, але ще при відсутності машин. Мануфактура підготувала необхідні передумови для переходу до великого машинного виробництва. Поява машинного виробництва означала початок нового технологічного способу виробництва.

З появою машин основною формою підприємства стала фабрика. Якщо в мануфактурі розподіл праці залежав від робітника, його здібностей і навиків, то на фабриці організацію праці і розподіл робітників по всьому технологічному циклу диктує машина. Робітник стає додатком до машин. Водночас виникає необхідність у робітниках, які вміють створювати нові машини.

Розвиток науково-технічного прогресу, особливо в його революційній формі, привів до виникнення нового технологічного способу виробництва, для якого характерними є електронізація та автоматизація виробництва, поява нових видів енергетики та біотехнології, створення малолюдного та безлюдного виробництва.

Таким чином, якщо судити про технологічний спосіб виробництва по рівню знарядь праці, то можна виділити три основні технологічні способи виробництва:

– домашинний спосіб виробництва, при якому знаряддя праці були недосконалими, вимагали важкої ручної праці і найвищою формою організації виробництва виступала мануфактура;

– машинний спосіб виробництва, який базувався на триланковій системі машин (машина - знаряддя, машина - двигун, передавальний механізм) і основною організаційною формою якого була фабрика. В умовах великого машинного виробництва мускульна енергія людини й тварин і енергія падаючої води та вітру були замінені машиною–двигуном. На перших порах це була парова машина;

– спосіб виробництва на основі чотириланкової системи машин, основна суть якого полягає в тому, що до триланкової системи машин, долучилась управляюча машина – комп’ютер, який виконує функції контролю триланкової системи машин.