3. Економічні інтереси як рушійна сила соціально-економічного розвитку

Економічний інтерес – це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення потреб. Економічні інтереси не тотожні потребам, оскільки, по-перше, знаходять своє вираження у поставлених цілях і діях, спрямованих на задоволення потреб. По-друге, економічні інтереси завжди виражають відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

Економічні інтереси об’єктивні, бо об’єктивними є самі економічні відносини.

Економічні інтереси можна класифікувати передусім за суб’єктами їх вираження, тобто за суб’єктами економічних відносин. Суб’єкти економічних відносин – це сторони (фізичні та юридичні особи), які вступають у відносини виробництва, розподілу, обміну та споживання. Такими суб’єктами є особа, сім’я, колектив, клас, суспільство. Кожен суб’єкт економічних відносин є носієм конкретного економічного інтересу. Скільки суб’єктів економічних відносин, стільки й економічних інтересів. Серед цієї групи інтересів виділяються особисті, колективні і суспільні. Особистий інтерес охоплює потреби, що пов’язані з реалізацією приватної власності, прав володіння та користування, управління, отримання доходів та ін. Кожна людина водночас є носієм різних інтересів – сім’ї, колективу, класу, суспільства.

Так, клас капіталістів має інтереси, відмінні від інтересів робітничого класу чи селянства. Капіталісти є власниками промислових, торговельних підприємств, різних посередницьких структур, рекламних агентств, земельних ресурсів, транспортних систем тощо. Їх економічний інтерес полягає в розширенні масштабів власного виробництва, нагромадженні капіталу, зростанні особистого багатства і споживання. У робітника свій інтерес – знайти роботу, підвищити кваліфікацію, заробити на життя, мати можливість утримувати сім'ю, своєчасно заплатити за квартиру чи за лікування. Інтереси визначаються становищем відповідного класу чи соціальної групи в суспільстві, а в кінцевому результаті – пануючими відносинами.

Розглядаючи значення об'єктивних факторів, які впливають на суть економічних інтересів, варто наголосити і на тому, що вони залежать також від самого соціального суб'єкта, його свідомості, соціальної активності, місця в суспільстві тощо. Ці обставини ускладнюють структуру економічних інтересів, оскільки людина виступає не тільки як представник певного класу, а і як індивід, який має певний рівень свідомості, особисту позицію до явищ економічного життя та участі у трудовому процесі.

Колективний інтерес – це сума однорідних інтересів, носіями яких є трудові колективи та інші групи людей. Причому інтерес трудового колективу залежить від типу і форми власності. Скажімо, на приватнокапіталістичному підприємстві інтереси колективу і власника не співпадають.

Суспільний інтерес – це інтерес усіх членів суспільства, який виражає держава. Держава реалізує свої економічні інтереси, які за суттю можна вважати загальнонародними: засоби економічної політики, розподіл національного доходу, регулювання суспільного виробництва, проведення політики соціального захисту. Роль економічних інтересів держави як своєрідної форми загальнонародних інтересів поступово зростає. Держава, крім того, виконує функцію згладжування суперечностей між інтересами класів і соціальних груп. В класовому суспільстві держава виражає інтерес панівного класу.

Економічні інтереси можна класифікувати і за іншими критеріями. Скажімо, за ознакою важливості виділяють інтереси головні і другорядні. За часовою ознакою – поточні та перспективні.

За об’єктом інтересів – майнові, фінансові, інтелектуальні, вільного часу, умов праці.

За ступенем усвідомлення – дійсні та помилкові.

У системі економічних інтересів виділяють основний економічний інтерес, який віддзеркалює суть економічної системи і є рушійною силою економічного розвитку суспільства.

Основний економічний інтерес залежить від пануючого типу власності. В умовах капіталізму основний економічний інтерес є інтерес капіталіста, власника засобів виробництва в одержанні прибутку. Щоб задовольняти його, власник, засобів виробництва змушений впроваджувати нові технології, засоби виробництва, оновлювати номенклатуру виробництва, наймати кваліфіковану робочу силу, шукати шляхи скорочення витрат виробництва тощо. Це забезпечує реалізацію не лише особистого інтересу підприємця, а й особистих інтересів найманих робітників, населення в цілому.

Отже, особистий інтерес підприємця є рушійною силою економічного розвитку в сучасній ринковій економіці.

Основним інтересом планової економіки є суспільний інтерес, тобто інтерес суспільства як асоціації власників засобів виробництва, які водночас є і працівниками. Цей інтерес відбиває такі істотні риси соціалізованої економічної системи, як панування суспільної власності на засоби виробництва і співробітництво. В умовах соціалізму складаються передумови для оптимального поєднання особистих, колективних та суспільних інтересів. Проте в реальній дійсності можуть виникати певні суперечності між ними. Скажімо, абсолютизація одержавленого суспільного інтересу може позбавити людину економічних стимулів до праці і породити психологію утриманства.

Щоб цього не сталося, здійснюється вплив на інтереси. Основними засобами цього впливу є: 1) позаекономічний примус; 2) економічний вплив на інтереси людини; 3) моральне і матеріальне заохочення трудової активності. В останньому разі велике значення мають особиста свідомість, трудова активність і бажання будь-що піднести свій престиж на підприємстві і в суспільстві. На практиці всі ці способи впливу на інтереси людей співіснують і так чи інакше поєднуються. Проте найбільш активно використовується система економічного примусу на інтереси людей. Перехід України до ринкових відносин посилює вплив на інтереси людей важелів саме економічного примусу.

У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного, можна виділити головний інтерес. Він, по-перше, відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу; по-друге виступає відображенням реальних інтересів особи, колективу і суспільства; по-третє, трансформується у відповідну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблем даного етапу економічного розвитку. Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає у відновленні зруйнованого виробництва, що є передумовою подальшого економічного й соціального прогресу.

Між економічними інтересами можуть виникати певні суперечності. Тому кожне суспільство розробляє механізми їх подолання, тобто узгодження різних економічних інтересів. Підґрунтям для цього є те, що економічні інтереси особи, колективу і суспільства так чи інакше взаємозв’язані.

Інтерес власника капіталу не може бути реалізованим, якщо не будуть на певному рівні реалізовані інтереси найманих працівників підприємства. З іншого боку, найманий персонал, борючись за реалізацію своїх інтересів, має враховувати й інтереси підприємця, на підприємстві якого він працює, а також споживачів продукції цього підприємства, суспільства в цілому.

Розвиток виробництва, підвищення його ролі в зростанні добробуту досягається зусиллями людей, їх працею та соціальною активністю. Проте багато економістів, філософів і соціологів вважають, що важливим джерелом економічного, як і всякого іншого, прогресу є суперечності. Суперечність – це боротьба взаємопротилежних сторін економічного явища. Суперечності, які діють усередині економічної системи, називаються економічними. Вони пронизують усю систему суспільного виробництва, діють на всіх його рівнях, у всіх його сферах і фазах. За характером економічні суперечності в одних випадках виступають як об'єктивні (наприклад, суперечність між виробничими відносинами і продуктивними силами), в інших – як суб'єктивно-об'єктивні (між потребами людей – суб'єктивним фактором і виробництвом – об'єктивним фактором). Суперечність суб'єктивно-об'єктивного характеру виступає, наприклад, як боротьба, яку людина веде з природою (об'єктом) у процесі відтворення свого життя. Розгортання цієї суперечності є змістом і джерелом розвитку продуктивних сил суспільства.

Суперечності можуть бути неантагоністичними та антагоністичними. Ознаками антагоністичних суперечностей є: а) наявність непримиренних інтересів між власниками засобів виробництва та трудящими; б) неможливість їх докорінного вирішення без ліквідації певної економічної системи; в) тенденція до вибору гострих форм боротьби.

Існує два методи розв'язання економічних антагоністичних суперечностей: 1) шляхом застосування насильства, яким є соціально-економічна революція (буржуазна, соціалістична тощо) і 2) через здійснення глибоких економічних реформ.

Як зазначали К. Маркс та Ф. Енгельс, для суспільства було б краще, якби ці суперечності розв’язувалися шляхом реформ. Розв'язання антагоністичних суперечностей в економіці має здійснювати така політична організація суспільства, як держава, тобто її законодавчий і виконавчі органи, а також політичні та громадські об'єднання громадян.

Неантагоністичні суперечності теж характеризуються наявністю протилежних інтересів суб'єктів суспільного виробництва. Однак ці суперечності можуть бути вирішенні шляхом реформ. Для їх вирішення нема потреби міняти суспільний устрій.

Якщо з тих чи інших причин неантагоністичні суперечності протягом років не розв'язуються, то вони, як правило, переростають в антагоністичні, проявом яких є загальнонаціональні страйки, маніфестації, блокади, організація збройних сутичок із силовими органами державної влади, дострокове переобрання глави держави та складу парламенту.

Для української економіки характерні досить глибокі економічні суперечності, які за своїм змістом є антагоністичними. Проявом цих суперечностей є: 1) глибокий спад суспільного виробництва; 2) розширення меж “тіньової” економіки; 3) суттєве зниження життєвого рівня населення; 4) надмірне розшарування суспільства на дуже багатих і бідних; 5) несвоєчасна виплата заробітної плати, пенсій і стипендій; 6) регіональні, галузеві і національні страйки та маніфестації трудящих. Оскільки законодавчий і виконавчий органи влади України до цих пір не зуміли розв'язати ці суперечності, то відбувається їх подальше загострення.

Які б не були за своїм змістом економічні суперечності, їх зняття пов'язане з їх розв'язанням. А успішне розв'язання суперечностей означає зняття перешкод для економічного прогресу, створення для нього нормальних соціально-економічних умов і факторів.

Прогресивному розвитку економіки сприяє суперечність між новим, що народжується в її системі, і старим, яке вже відживає. Саме нове і старе в економіці відображають перехід від одного якісного стану до іншого в процесі розвитку. Під новим розуміють те, що має майбутнє, що за певних історичних обставин рухає і спрямовує економічний розвиток. Створені в 1930-х рр. колгоспи виступали як нове явище в системі аграрних відносин. І саме вони були прогресивною формою організації відносин власності і виробництва. А те, що не всі вони були високоефективними, породжене не колгоспами, а втручанням в їх діяльність держави.

Економіка України (як і все суспільство) сьогодні перебуває в перехідному стані. З одного боку, вона несе в собі значні масиви старого, того, що було характерним для недобудованого соціалізму, а з іншого – в ній відбувається активний процес становлення капіталістичних соціально-економічних і організаційно-економічних відносин. Важливим показником утвердження цього є роздержавлення основної частини державної власності на економічні ресурси і землю, поступова їх приватизація.

В основі соціально-економічного прогресу суспільства лежить: 1) підвищення рівня організації, яке виражається в здатності суспільної формації уникати економічних криз; 2) неухильне зростання масштабів виробництва, підвищення якості продукції, позитивні структурні зміни у продуктивних силах; 3) поступальний розвиток технологічного способу виробництва, а у зв’язку з цим науки, техніки і культурно-технічного рівня трудящих; 4) більш повне задоволення матеріальних і культурних потреб кожної окремої людини.

Економічні потреби та інтереси реалізуються у споживанні, яке є завершальним моментом і кінцевою метою виробництва. Люди виробляють продукти для того, щоб задовольняти свої потреби, тобто споживати. Без виробництва не може бути споживання.

Таким чином, потреби суспільства, його економічні інтереси та економічні суперечності спонукають виробництво до розвитку, з тим щоб все повніше і краще задовольняти різноманітні особисті і виробничі потреби, підвищувати рівень народного споживання та якість життя людей.