4. Суть та функції кредитної системи

Специфічну складову частину фінансової системи становлять кредитні відносини. Кредит становить собою форму акумуляції та використання тимчасово вільних коштів для задоволення тимчасових потреб юридичних і фізичних осіб у додаткових фінансових ресурсах. Необхідність і можливість кредиту обумовлена закономірностями кругообороту фондів підприємства (капіталу): в одних підприємств у процесі кругообороту фондів тимчасово звільняються грошові кошти, в той час, як в інших виникає тимчасова потреба в додаткових грошових ресурсах.

Основними джерелами кредитування є:

• вільні кошти бюджету і його перехідні залишки (перевищення доходів над видатками);

• вільні грошові кошти юридичних осіб до використання їх за призначенням (фонд амортизації, прибуток, кошти для виплати заробітної плати, фонди економічного стимулювання тощо);

• вільні кошти населення в ощадбанках.

У суспільному відтворенні кредит виконує такі основні функції: 1) функцію перерозподілу грошово-фінансових ресурсів; 2) функцію утворення додаткової до існуючої купівельної спроможності; 3) функцію капіталізації вільних грошових коштів; 4) функцію зростання ефективності грошового обігу; 5) функцію макроекономічного регулювання господарських процесів.

Зупинимось на згаданих функціях.

Перерозподільчу функцію кредит виконує тоді, коли задовольняє потреби у грошових ресурсах одних юридичних та фізичних осіб за рахунок тимчасово вільних ресурсів інших. В цій функції забезпечується значно більша доступність кредиту в порівнянні з іншими джерелами, скажімо, з бюджетними ресурсами; задовольняються потреби в додаткових коштах; перерозподіляються не тільки грошові, а й матеріальні ресурси.

Функція утворення додаткової до існуючої купівельної спроможності полягає в тому, що кредит підвищує купівельну спроможність позичальника і цим сприяє посиленню його економічного потенціалу.

Функція капіталізації вільних грошових коштів проявляється тоді, коли відбувається нагромадження позичкового капіталу за рахунок тимчасово вільних коштів та фізичних осіб.

Функцію зростання ефективності грошового обігу кредит виконує тоді, коли в результаті взаємного зарахування платежів, прискорення обороту грошей та утворення різноманітних форм банківських (кредитних) грошей, скорочуються потреби безпосереднього обігу банкнот і зростає ефективність грошового обігу. Кредитні гроші – це знаки вартості, які виникають і функціонують в обігу на основі кредиту. Представниками кредитних грошей є вексель, банкнота, чек та інші платіжно-розрахункові документи, пов’язані з оформленням і здійсненням кредитних операцій.

Функція макроекономічного регулювання господарських процесів проявляється в тому, що за допомогою кредиту здійснюється антициклічне регулювання ринкової економіки, зовнішньої торгівлі, платіжного балансу, антиінфляційної політики.

Кредитування здійснюється на основі певних принципів. Серед них найважливішими є: 1) взаємна довіра, добровільність та рівноправність учасників кредитного договору; 2) повага прав і обов’язків сторін; 3) взаємовигода та економічна доцільність кредиту; 4) строковість, поверненість, платність кредиту; 5) матеріальна забезпеченість кредиту; 6) економічність, тобто досягнення найбільшої ефективності використання позики при найменших кредитних вкладеннях; 7) диференційований підхід до кредитування позичальників.

В практичній організації кредитних відносин розрізняють комерційний, банківський, споживчий, державний, міжнародний кредити.

Комерційний кредит надається одним підприємством (юридичною чи фізичною особою) іншому у вигляді поставок товарів з відстрочкою платежу. Комерційний кредит утворює основу кредитної системи. Він обслуговується вексельними білетами, обіг яких опосередковується банками і регулюється чинним законодавством. Основним його призначенням є прискорення руху товарів від виробника до споживача.

Банківський кредит надається банками та спеціалізованими кредитно-фінансовими установами юридичним та фізичним особам у вигляді грошових позик. Надані банками позики поділяються на короткострокові, середньострокові і довгострокові. Банківські позики можуть бути попередньо забезпечені матеріальними цінностями і незабезпечені. Особливо широко застосовуються забезпечені позики під заставу.

Споживчий кредит надається підприємствами торгівлі та сервісних послуг у вигляді товарів і послуг, що продаються в розстрочку. Його об’єктом є, як правило, товари тривалого користування, а також окремі види послуг. Споживчий кредит реалізується через використання різноманітних форм комерційного та банківського кредиту.

Державний кредит має місце тоді, коли кредитором або позичальником є держава. Об’єктом державного кредиту є, як правило, позичковий капітал, що реалізується через розміщення на відкритому ринку державних цінних паперів. Крім того, державний кредит може здійснюватися через надання грошових позик окремим підприємствам.

Головною ланкою кредитної системи є банки, які водночас виступають і покупцями і продавцями грошових коштів. При цьому дії банків щодо залучення грошових коштів являють собою пасивні операції, а продаж та інвестування – активні. Активні операції банків здійснюються за принципами строковості, цільового характеру, забезпеченості та платності кредиту.

В умовах ринкової економіки банківська система складається з двох рівнів: на вищому рівні – центральний (національний, федеральний) банк, який наділяється монопольним правом випуску грошей в обіг і контролю за станом грошового обігу, на нижчому рівні – комерційні банки. Головними функціями центрального банку є: 1) забезпечення стабільного, безінфляційного, збалансованого розвитку економіки; 2) проведення єдиної державної політики в грошовому обігу, кредитуванні, організації міжбанківських розрахунків, координації банківської системи в цілому; 3) визначення курсу національної грошової одиниці відносно до валют інших країн; 4) реалізація монопольного права випуску грошей в обіг.

До складу центрального банку входять: а) державна скарбниця, яка зберігає резервні фонди національних грошових знаків, нагромаджує золоті запаси, коштовності та валютні запаси; б) валютна біржа, де купують і продають за вільними ринковими цінами іноземну валюту; в) зовнішньоекономічний банк, через який встановлюються прямі кореспондентські зв’язки з іноземними банками; г) розгалужена мережа управлінь, регіональних відділень та розрахунково-касових центрів.

Комерційні банки працюють на принципах комерційного розрахунку, тобто їх діяльність передбачає пошук найбільш ефективних операцій, прибутковість, незалежність від органів державної влади у прийнятті рішень щодо поточної банківської діяльності. Вони виконують такі основні функції: 1) приймають вклади від економічних суб’єктів, ведуть їх поточні рахунки, сплачують по чеках; 2) надають кредити підприємствам; 3) здійснюють розрахунки між окремими господарськими одиницями. Комерційні банки, як і центральний банк, мають свої управління та регіональні відділення.

До складу комерційних банків входять спеціалізовані банки, які здійснюють певні види фінансово-кредитних операцій. До таких банків відносяться: а) інвестиційні банки, які здійснюють фінансування і довгострокове кредитування капітальних вкладень; б) іпотечні банки, які надають позики під заставу нерухомості; в) експортно-імпортні банки, які кредитують зовнішню торгівлю і здійснюють розрахунки з іноземними суб’єктами економічної діяльності.

Як вже зазначалося, господарський механізм будь-якої існуючої сьогодні економічної системи передбачає наявність державного регулювання суспільного відтворення. Відмова від нього, як свідчить досвід нашої країни, загрожує розвалом економіки. З огляду на негативні наслідки відмови від державного втручання в економіку, сьогодні в Україні починають вишукувати шляхи та методи посилення регулюючої ролі держави. І ця роль має здійснюватися в результаті більш активного виконання державними органами України трьох основних регулюючих функцій – законодавчої, стабілізуючої і розподільчої.

Посилення законодавчої функції держави означає розроблення та закріплення у нормативних документах правових засад ринкової економіки, які дали б можливість суб’єктам економічної діяльності реалізувати свої інтереси, використовуючи дію об’єктивних економічних законів.

Посилення стабілізуючої ролі держави полягає у активному підтриманні високого рівня зайнятості, цінової рівноваги та стимулюванні економічного зростання. З цією метою держава повинна: а) визначити цілі, напрями і пріоритети економічного розвитку, виділяти відповідні ресурси на їх реалізацію, використовувати грошово-кредитні та бюджетно-податкові важелі; б) забезпечувати зайнятість і стабільний рівень цін, проводячи політику, спрямовану на боротьбу з інфляцією та безробіттям.

Посилення розподільчої функції держави передбачає забезпечення справедливого розподілу доходів у суспільстві і ефективне розміщення ресурсів. Реалізувати названу функцію держава може шляхом перерозподілу доходів багатих верств населення на користь малозабезпечених, встановлення мінімальної заробітної плати і мінімальної пенсії на рівні мінімального прожиткового бюджету, забезпечення соціального захисту населення.