Контрольні запитання та завдання

1. Які першочергові завдання мають здійснюватися при переході від планової до ринкової економіки?

2. Перехід до ринкової економіки є процесом об’єктивним чи суб’єктивним?

3. В чому суть так званої “шокової терапії”?

4. Як перехід до ринку вплинув на розвиток продуктивних сил?

5. Назвіть основні соціально-економічні наслідки ринкових перетворень в Україні?

6. В чому полягає особливість економічної кризи в Україні?

7. Які причини економічної кризи в Україні?

8. Що гальмує розвиток вітчизняної економіки?

Тема 30. Світове господарство і міжнародні економічні відносини

Світове господарство становить собою особливу сферу суспільно-економічних відносин. В цій сфері задіяні господарства усіх країн незалежно від того, є ці країни капіталістичні чи соціалістичні, високорозвинені чи слаборозвинені, великі чи малі. Кожна країна, включаючись у світове господарство, у зовнішньоекономічну діяльність, має на меті забезпечити завдяки цьому дальший розвиток національної економіки й підвищення добробуту населення.

У світовому господарстві діє певна система економічних законів, проте ця дія має деякі особливості. З’ясування суті світового господарства та особливостей дії економічних законів доцільно здійснювати за таким планом:

1. Суть і структура сучасного світового господарства.

2. Міжнародний поділ праці: суть, принципи та форми.

3. Міжнародна економічна інтеграція.

4. Проблеми інтеграції економіки України у світове господарство.

1. Суть і структура сучасного світового господарства

Світове господарство являє собою сукупність національних економік, взаємозв’язаних міжнародним поділом праці, науково-технічною та виробничою кооперацією, міжнародною торгівлею, валютними, кредитними та іншими економічними відносинами. Міжнародні економічні відносини визначаються рівнем зрілості продуктивних сил і виробничих відносин у різних національних господарствах і, крім того, обумовлюються особливостями економічної політики.

Сучасне світове господарство склалося в результаті тривалого історичного процесу, багатовікової еволюції продуктивних сил, поглиблення міжнародного поділу праці, поступового включення національних економік у загальну систему світових господарських зв’язків.

Історично первинною формою міжнародних економічних відносин була світова торгівля. Ця форма переважала в епоху капіталізму вільної конкуренції. Процес формування світового ринку одержав новий імпульс після створення в середині XIX століття у провідних країнах великого фабрично-заводського виробництва, яке не могло існувати без світового збуту. У міру розвитку масового виробництва світовий ринок почав переростати у світове господарство.

Утворення світового ринку, а потім і світового господарства, встановлення довготривалих торгових, виробничих і фінансових зв’язків між різними країнами означає кінець національної відокремленості в галузі економіки.

Істотний вплив на формування світового господарства, його масштаби та характер зробило, по-перше, виникнення міжнародних монополій, які здійснили економічний поділ світу – поділили між собою ринки збуту, джерела сировини і сфери прикладання капіталу. Цей поділ був доповнений територіальним поділом світу, який здійснили великі держави. Внаслідок територіального поділу світу утворилися величезні колоніальні імперії, які нав’язали залежним народам такий поділ праці, який перетворював господарство колоніальних країн у сировинний придаток до економіки метрополій.

По-друге, на формування і стан світового господарства помітний вплив зробило виникнення соціалістичної економічної системи, внаслідок чого почали існувати дві системи світового господарства: світове капіталістичне господарство і світове соціалістичне господарство. Між ними на перших порах велося змагання, яке інколи переростало у протистояння. Однак під впливом НТР, об’єктивних тенденцій зростання взаємозалежності національних господарств та необхідності вирішення глобальних проблем розвинулись і взяли гору процеси мирного співіснування.

У XX столітті, особливо після другої світової війни, процес включення національних економік у світове господарство почав розвиватися в таких основних напрямах: послаблення митних і адміністративних бар’єрів на шляху вільного переміщення товарів, капіталів і робочої сили; посилення тенденції до інтеграції господарств в окремих регіонах; розширення масштабів і видів діяльності ТНК та перетворення їх у провідну ланку міжнародного обміну; підвищення ролі міжнародних кредитних, фінансових і торгових організацій; збільшення взаємозалежностей провідних країн в умовах виникнення і нарощування енергетичної кризи; посилення ролі держави в сфері міжнародних економічних відносин.

Основними рисам сучасного світового господарства є:

• високий ступінь розвитку міжнародного поділу праці, учасниками якого є практично всі країни світу;

• наявність істотних економічних, соціальних та політичних відмінностей між суб’єктами світового господарства;

• панування товарних форм економічних зв’язків між учасниками світових господарських відносин;

• встановлення на світовому ринку динамічної відповідності попиту та пропозиції, об’єктами яких є основні види продукції, що надходять у світовий товарообіг;

• створення передумов більш вільного переміщення товарів, капіталів та робочої сили.

Як зазначалося, між суб’єктами сучасного світового господарства існують істотні економічні, соціальні та політичні відмінності. Це дає підстави виокремлювати групи країн за різними ознаками, наприклад, за рівнем економічного розвитку, соціально-економічною структурою тощо. При класифікації за рівнем економічного розвитку виокремлюють країни розвинуті і слаборозвинуті (країни, що розвиваються). Якщо в основу класифікації кладуть характер зв’язків між суб’єктами господарювання, то говорять про країни з ринковою економікою та країни з плановою економікою. А ті країни, економіка яких переводиться з планових засад до ринкових, прийнято називати країнами з перехідною економікою. Це колишні республіки СРСР, постсоціалістичні країни Центральної та Східної Європи і Монголія. Дехто з вчених та політиків відносить до країн з перехідною економікою і такі країни, як КНР, В’єтнам, КНДР і Куба. На наш погляд, віднесення чотирьох названих країн, що ідуть до капіталістичного ринку, безпідставне, оскільки їхня економіка будується на соціалістичних засадах: пануванні суспільної власності на засоби виробництва та свідомому використанні дії економічних законів соціалізму. І про це, до речі, говорять тамтешні вчені та політики. З врахуванням сказаного можна виділити три складові світового господарства: світове капіталістичне господарство, світове соціалістичне господарство, господарство республік колишнього СРСР та колишніх соціалістичних країн Східної Європи.

Світове капіталістичне господарство становить собою сукупність національних господарств і економічних зв’язків капіталістичних країн та країн, що розвиваються. В цій сукупності відсутня рівноправність суб’єктів, оскільки країни що розвиваються, є сировинним придатком до господарства розвинутих капіталістичних країн. Разом з тим і між країнами що розвиваються, є певні відмінності щодо рівня економічного розвитку та його соціальної спрямованості, глибини подолання докапіталістичних структур, ступеня втягнення у міжнародний поділ праці.

Світове соціалістичне господарство становить собою сукупність національних господарств і економічних зв’язків КНР, В’єтнаму, КНДР і Куби. Якщо до початку 90-х років воно було в змозі конкурувати по всіх напрямах з світовим капіталістичним господарством, то сьогодні усі його сфери істотно ослаблені у зв’язку з відпаданням від нього республік колишнього СРСР та колишніх соціалістичних країн Східної Європи.

Проте і сьогодні воно володіє великим економічним, науково-технічним та інтелектуальним потенціалом. Навіть за умови економічної блокади, вимушених великих витрат на утримання армії та подолання наслідків природних лих, що мали місце в останні роки, соціалістичні країни мають відчутні результати у розвитку суспільного виробництва й зростанні добробуту населення.

Як зазначалося, особливу складову світового господарства становлять економіки країн СНД та колишніх країн Східної Європи. Сьогодні їх не можна віднести ні до світового капіталістичного, ні до світового соціалістичного господарства. Суб’єктивно їх переорієнтовують на світове капіталістичне господарство, проте об’єктивно – по рівню розвитку і характеру продуктивних сил, економічних зв’язках і тенденціях – вони тяжіють до світового соціалістичного господарства.

На сучасному етапі життєздатність кожного національного господарства постсоціалістичних країн забезпечується, головним чином, завдяки своїм внутрішнім резервам та взаємним зв’язкам. Так, виживання багатьох галузей народного господарства України забезпечується завдяки тому, що Росія продовжує постачати нам в борг паливо, сировину, мотори, прилади, системи управління тощо. Про розміри таких поставок можна судити по тому, що Україна постійно виступає мільярдним боржником (в доларах США) перед Росією за енергоносії. Відновлення традиційних економічних зв’язків між країнами СНД та Східної Європи прискорить вихід їх із економічної кризи і дасть можливість їм зайняти гідне місце у світовому господарстві.