2. Прибуток, середній прибуток і ціна виробництва

Прибуток посідає одне з важливих місць у системі вартісних інструментів товарного виробництва.

Найчастіше прибуток визначається як валова виручка мінус валові витрати. Після того як фірма сплатила всі витрати, залишився прибуток або чиста виручка. Ще простіше кількісно можна визначити прибуток як різницю між сумою, що отримана з продажу, і собівартістю продукції. Проте при цьому слід мати на увазі, що бухгалтери та економісти по-різному підходять до розуміння прибутку.

Бухгалтерський прибуток являє собою загальну виручку фірми за мінусом зовнішніх витрат або витрат на залучення ресурсів.

Економічний прибуток – це загальна виручка за мінусом валових витрат (зовнішніх і внутрішніх, включаючи в останні і нормальний прибуток підприємця) по залученню ресурсів з урахуванням їх альтернативної вартості. Якщо сума грошових надходжень перевищує економічні витрати фірми, то будь-який залишок нагромаджується в руках господарюючого суб’єкта. Цей залишок і є економічним, або чистим прибутком, який може бути або позитивним, або негативним.

Теорія прибутку розроблялася багатьма економістами з часів класичної буржуазної політекономії. Першими визначення прибутку дали меркантелісти, які вважали, що прибуток виникає в сфері обігу, і передусім у зовнішній торгівлі, як результат продажу за більш високу ціну.

Фізіократи вважали, що прибуток створюється лише в сільському господарстві, коли вплив сил природи приводить до перевищення споживних вартостей над витратами виробництва.

А. Сміт визначав прибуток як вирахування з продукту праці робітника на користь капіталіста. Чимало теорій прибутку виникло у ХХ столітті, але всі вони джерелом прибутку вважали діяльність підприємця.

К. Маркс називав прибуток перетвореною формою додаткової вартості. Перетвореність полягає в тому, що при певних умовах додаткова вартість сприймається як результат всього авансованого капіталу. Справа в тому, що капіталістичні витрати виробництва, які об’єднують авансований постійний і змінний капітали, породжують уяву, що начебто приріст вартості випливає з усього капіталу. Здається, що цей приріст створюється не лише змінною частиною капіталу, а всім авансованим капіталом. Капіталіст порівнює цей приріст не зі змінною частиною капіталу, а з усім капіталом.

В такому разі додаткова вартість, виступаючи як породження всього авансованого капіталу, набирає перетвореної форми прибутку.

Якщо прибуток позначимо через р, а витрати виробництва – через k, то формула w = c + v + m набирає вигляду w = k + p (витрати виробництва плюс прибуток).

Розглядаючи капітал і додаткову вартість в тому вигляді, в якому вони виступають на поверхні суспільства, ми знаходимо, що рушійним мотивом капіталістичного виробництва виступає прибуток.

Для визначення ступеня зростання капіталу вживається показник норми прибутку.

Норма прибутку – це відношення додаткової вартості до всього авансованого капіталу, виражене в процентах.

Якщо норму прибутку позначимо через р, то її формула матиме такий вигляд:

p' або p'

Норму прибутку не можна змішувати з нормою додаткової вартості. Норма прибутку показує ступінь самозростання всього капіталу за рахунок додаткової вартості. Вона завжди менша ніж норма додаткової вартості. Норма додаткової вартості показує ступінь зростання змінного капіталу, ступінь експлуатації найманих робітників капіталом.

На норму прибутку роблять вплив такі фактори: норма додаткової вартості (прямопропорційно), органічна будова капіталу (оберненопропорційно), швидкість обороту капіталу (прямопропорційно), економія на постійному капіталі (прямопропорційно).

Саме норма прибутку є рушійною силою капіталістичного виробництва. К. Маркс у “Капіталі” наводить слова англійського публіциста, який писав, що капітал боїться відсутності прибутку або надто маленького прибутку, як природа боїться пустоти. Але раз є в наявності достатній прибуток, капітал стає сміливим. Забезпечте 10 процентів, і капітал згоден на всяке застосування. При 20 процентах він стає жвавим, при 50 процентах просто готовий скрутити собі в’язи, при 100 процентах він топче ногами всі людські закони, при 300 процентах нема такого злочину, на який він не ризикнув би, хоч би під страхом шибениці.

Кожний капіталіст прагне одержати якомога вищу норму прибутку. При цьому відбувається зіткнення інтересів різних капіталістів, виникає гостра конкурентна боротьба.

К. Маркс розглядає два типи капіталістичної конкуренції. Внутрігалузеву, тобто боротьбу між капіталістичними підприємствами, які виробляють однорідну продукцію, за більш вигідні умови виробництва і ринки збуту продукції та одержання надприбутку. Міжгалузеву, тобто боротьбу, яку ведуть капіталісти різних галузей за більш прибуткове прикладання своїх капіталів.

На перший погляд здається, що не може бути конкуренції між виробниками різних товарів, тобто між капіталістами різних галузей.

Проте в дійсності вона існує і ведеться шляхом переливу капіталу з одних галузей в інші, з менш прибуткових у більш прибуткові. Більш прибутковими є ті галузі, в яких нижча органічна будова капіталу і швидший оборот капіталу.

Перелив капіталу приводить до зміни співвідношення між попитом і пропозицією товарів певних галузей, а це в свою чергу викликає відхилення цін товарів від їх вартостей в той чи інший бік. Масовий приплив капіталу, а разом з ним і праці в більш прибуткові галузі викличе перевищення пропозиції даного виду товару над попитом на нього і призведе до відхилення цін вниз від вартості й до зменшення норми прибутку. Масовий відплив капіталу, а заодно і робочої сили з менш прибуткових галузей загальмує розвиток виробництва, призведе до відставання пропозиції від попиту, викличе відхилення цін вгору від вартості товару й забезпечить зростання норми прибутку.

Переливання капіталу буде відбуватися доти, доки норма прибутку в усіх галузях виробництва не вирівняється в середню або загальну норму прибутку.

Середня норма прибутку визначається як відношення всієї створеної в суспільстві додаткової вартості до всього вкладеного у виробництво капіталу. Перетворення прибутку в середній прибуток приводить до того, що товари починають продаватися не по вартості, а по ціні виробництва.

Ціна виробництва – це сума витрат виробництва товару плюс середній прибуток на авансований капітал, тобто C+V+Pc (середній прибуток).

Проілюструємо сказане прикладами за таблицею

Галузі промисловості	Величина авансованого капіталу і його органічна будова	m’	m	w	p’	p	p’c	pc	Ціна виробника
Електротехнічна	90с+10v	100%	10	110	10%	10	20%	20	120
Машинобудівна	80с+20v	100%	20	120	20%	20	20%	20	120
Деревообробна	70с+30v	100%	30	130	30%	30	20%	20	120
	300		60	360					360

В нашому прикладі вся створена в суспільстві додаткова вартість 60гр.од., весь вкладений у виробництво капітал 300гр. од.

Звідси середня норма прибутку становить

P'_c =

Як видно з таблиці, товари, вироблені в кожній з трьох галузей, продаються по ціні виробництва, яка становить 120 грошових одиниць.

В деревообробній промисловості (в нашому прикладі) органічна будова капіталу є нижчою від середньої будови, а тому й тут виробляється додаткової вартості більше, ніж в інших галузях (на 10 грошових одиниць більше, ніж у машинобудівній).

В електротехнічній промисловості органічна будова капіталу є вищою від середньої будови, а тому тут виробляється додаткової вартості менше, ніж в інших галузях (на 10 грошових одиниць в порівнянні з машинобудівною).

Створений в галузях з низькою органічною будовою (в деревообробній) лишок додаткової вартості над середнім прибутком (10 одиниць) реалізується капіталістами тих галузей, де органічна будова більш висока (електротехнічна).

Зрозуміло, такий розподіл здійснюється стихійно.

Раніше вже зазначалося, що норма прибутку може змінюватися незалежно від маси додаткової вартості. Причому фактори, що впливають на норму прибутку, можуть діяти в протилежних напрямах, породжуючи то одну, то іншу тенденцію у змінах середньої норми прибутку. Тенденцію середньої норми прибутку до зниження породжують такі фактори, як зростання органічної будови капіталу та уповільнення його обороту. Обидва названі фактори проявляються з розвитком виробництва. Зростання органічної будови означає відносне зменшення змінного капіталу, тобто тієї частини авансованого капіталу, яка створює додаткову вартість. Уповільнення обороту капіталу відбувається внаслідок більш швидкого зростання основного капіталу в порівнянні з оборотним.

Падінню середньої норми прибутку протидіють такі фактори, як підвищення норми додаткової вартості, зниження заробітної плати нижче вартості робочої сили, здешевлення елементів постійного капіталу, економія на постійному капіталі, нееквівалентний обмін у зовнішній торгівлі.

На підставі викладеного, можна зробити висновок про те, що прибуток в суспільстві виконує три функції: стимулюючу, розподільчу і оцінювання ефективності затрат праці.