2. Зайнятість та її форми

Зайнятість означає, що носій робочої сили включений до складу продуктивних сил суспільства на певній ділянці виробничого процесу товарів чи послуг.

Носій робочої сили може погодитися на включення у процес праці за умови, коли рівень оплати праці, характер праці, умови праці, тривалість робочого дня, охорона праці, компенсація за шкідливість та інтенсивність праці відповідають його вимогам.

Зайнятість характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначенням форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Види зайнятості зумовлені певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішніми та зовнішніми економічними відносинами.

Прийнято розрізняти повну і неповну зайнятість. Повна зайнятість має місце тоді, коли всі, хто бажає і здатен працювати, мають роботу. Наша економічна наука зайнятими вважає осіб, які відпрацювали протягом тижня не менше 4-х годин (в особистому підсобному господарстві не менше 30-ти годин) незалежно від того, чи була це постійна, тимчасова, сезонна, випадкова або інша робота.

Якщо економіка має недостатню кількість робочих місць для бажаючих працювати, то формується неповна зайнятість, за якої певна кількість робочої сили вимушено залишається без роботи.

В умовах ринкової економіки повна зайнятість не означає відсутності безробіття. Західні економісти доводять, що повна зайнятість досягається тоді, коли рівень безробіття не перевищує її природного рівня. А в даний час вважається, що природний рівень безробіття дорівнює приблизно 5 – 6 % робочої сили. Отже, якщо 94 – 95% робочої сили країни зайняті, то існує повна зайнятість.

Слід мати на увазі, що не всі придатні для зайнятості трудові ресурси мають бажання займатися тим чи іншим видом економічної діяльності. У зв'язку з цим наука виділяє таку категорію, як економічно активне населення. До економічно активного населення належать особи, зайняті економічною діяльністю, яка приносить доход, та безробітні.

Кожне суспільство прагне забезпечити раціональну зайнятість, тобто таку, якій притаманні такі риси: суспільно корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує суспільний поділ праці згідно з існуючими потребами; використання сучасних досягнень науки і техніки; професійно-кваліфікаційна структура сукупної робочої сили та адекватна їй система робочих місць.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою; праця осіб-співвласників кооперативних, колективних та акціонерних підприємств і організацій; праця громадян, зайнятих в особистому допоміжному господарстві; праця громадян, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю; праця осіб, зайнятих у фермерських господарствах; зайняті підприємництвом; зайняті громадською роботою.

Міжнародна статистика виділяє за статусом наступні категорії зайнятих: працівники, що працюють за наймом і отримують заробітну плату; самозайняті працівники або підприємці; неоплачувані працівники сімейних господарств.

У цьому разі працівники колективних господарств, оскільки вони одержують заробітну плату, належать (умовно) до категорії найманих.

В умовах ринкової трансформації української економіки сфера зайнятості зазнала певних змін. Зокрема, появилися самозайнятість і часткова зайнятість (приховане безробіття). Сфера самозайнятості існує у вигляді формального, неформального і нелегального секторів.

Формальний сектор представлений офіційно зареєстрованою діяльністю. До нього відносять роботодавців і безплатно працюючих членів їхніх сімей, а також зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю громадян.

Неформальний сектор самозайнятості – це сукупність домогосподарств. Домашні господарства є водночас споживчими одиницями і учасниками виробничої діяльності через безпосередню зайнятість членів сім'ї на власних некорпоративних підприємствах, діяльність яких здійснюється без створення юридичної особи як з використанням тимчасової найманої робочої сили, так і без її залучення.

Третій сектор самозайнятості виступає як нелегальний і неконтрольований. Прийнято розрізняти два види цього сектору:

• суб’єкти економіки, що займаються нелегальною діяльністю тимчасово, в умовах стабілізації нашої економіки перейдуть у формальний сектор;

• суб’єкти економіки, які займатимуться даною діяльністю за будь-яких умов.

Новим для України видом зайнятості є часткова зайнятість. Її розглядають як форму неефективного використання праці офіційно зайнятого трудовою діяльністю контингенту людей – неповний робочий день (тиждень), вимушені адміністративні відпустки. Таку часткову зайнятість прийнято називати прихованим безробіттям.