3. Проблеми розвитку людини та забезпечення її гідного майбутнього

Важливою групою проблем, які нині є глобальними, пов’язані з розвитком людини, забезпеченням її гідного майбутнього в умовах зростання народонаселення, боротьбою із зубожінням, голодом, хворобами, наркоманією, бездуховністю, злочинністю, тероризмом, порушенням громадянських прав людини тощо. Ці проблеми суттєво впливають не тільки на механізм і структуру відтворення сукупного суспільного продукту, але й на біологічні та соціальні аспекти відтворення робочої сили та людської популяції взагалі.

Однією з таких проблем є неготовність значної частини країн, а точніше, країн, що розвиваються, до інтенсивного зростання народонаселення, до так званого демографічного вибуху другої половини ХХ століття. Якщо за мільйон років існування людського суспільства населення Землі досягло одного мільярда осіб, то через 120 років після цього воно досягло двох мільярдів, через 32 роки – трьох мільярдів, через 15 років (березень 1976 р.) – 4 млрд., через 13 років (початок 1989 р.) – 5 млрд., і через 11 років – 6 млрд. осіб. За прогнозами вчених, до 2100 року населення нашої планети становитиме 12-13 млрд. осіб.

З огляду на сказане, людство вже сьогодні повинно думати над тим, як при обмеженій кількості природних ресурсів нагодувати, одягнути, забезпечити житлом постійно зростаюче населення. При цьому слід мати на увазі, що приріст населення відбувається нерівномірно в різних країнах та регіонах. Так, в країнах, що розвиваються, тобто в бідних, приріст населення значно вищий у порівнянні з розвинутими, багатими. Як свідчить статистика, темпи приросту населення в країнах, що розвиваються, у ХХ столітті становили в середньому 2,5% за рік, а в країнах розвинутих вони не перевищували 1%. Як наслідок, у багатьох країнах Азії, Африки і Латинської Америки близько одного мільярда осіб живе в умовах абсолютних злиднів, чверть мільярда дітей постійно недоїдає і майже 40 мільйонів осіб щороку помирає від голоду. У найбідніших країнах понад один мільярд осіб неписьменні, півтора мільярда позбавлені будь-якої медичної допомоги. Якщо в капіталістичному світі кількість голодуючих досягла масштабів, яких ніколи ще не було в історії людства, то навряд чи можна говорити про нормальний розвиток і прогрес суспільства з ринковою економікою, як це роблять захисники ринкових перетворень в Україні.

Критерієм оцінки гуманістичності тієї чи іншої соціально-економічної системи, тієї чи іншої цивілізації слугує стан здоров’я людини, всього населення країни, регіону, світу. Проте сьогодні окремі країни, передусім слаборозвинуті, дуже часто стикаються з епідеміями, а людство в цілому – з пандеміями. Причому окремі з небезпечних хвороб, на думку багатьох вчених та політиків, свідомо створені людиною з метою масового знищення живої сили протилежної економічної системи. До середини 80-х років минулого століття саме таким вважалося походження СНІДУ. Вітчизняні та зарубіжні засоби масової інформації переконливо аргументували, що цю страшну хворобу винайдено в лабораторіях військового відомства США для застосування у війні проти СРСР. В ході випробування вона, як казковий джин, вийшла з-під контролю людини і перетворилася в одну з найнебезпечніших хвороб нашого часу.

Боротьба проти епідемій і пандемій, СНІДУ і багатьох інших небезпечних хвороб на національному рівні в умовах становлення і розвитку системи світового господарства виявляється малоефективною. Тут потрібні спільні зусилля світової спільноти, об’єднання наукового та фінансового потенціалу усіх країн.

Особливої гостроти проблемі подолання хвороб, епідемій та пандемій надає виникнення гігантських мегаполісів, тобто міст з великим скупченням населення. Сьогодні понад 40% населення світу мешкає у великих містах. Окремі з них, наприклад, такі як Шанхай, Буенос-Айрес, Мехіко, населення яких становить 25-30 мільйонів осіб, перетворилися у своєрідні країни в країнах. Зрозуміло, що в умовах інтенсивних міжнародних зв’язків ці мегаполіси є найбільш незахищеними щодо поширення хвороб, виникнення епідемій та пандемій.

Багаторічний досвід боротьби з бідністю, голодом, хворобами, на писемністю, безробіттям, тобто усім, що гальмує розвиток людини, засвідчує, що забезпечити собі гідне майбутнє людство може тільки спільними зусиллями. З огляду на це, світова спільнота мала б інтенсифікувати надання фінансової допомоги країнам, що розвиваються. Зрозуміло, що зробити це повинні передусім країни монополістичного капіталу, тобто ті, які спочатку через систему колоніалізму, а пізніше – через систему неоколоніалізму забезпечили собі добрі стартові умови для нинішнього розвитку і процвітання.

Чимало могли б зробити для забезпечення гідного майбутнього людини і такі організації, як ООН, МВФ, СОТ та інші міжнародні структури. Причому від них народи слаборозвинутих країн чекають не стільки прямої фінансової допомоги, скільки забезпечення справедливих взаємовідносин, нового економічного порядку, при якому сильний не грабував слабого. Нині ж пограбування країнами монополістичного капіталу набуло небачених масштабів. Справа в тому, що ціни на природні ресурси в країнах, що розвиваються, диктують транснаціональні корпорації. Сьогодні, наприклад, декілька (3-6) ТНК контролюють близько 85% ринку міді, 95% ринку залізної руди, 80% ринку бавовни, пшениці, какао, кави, 75% ринку бананів, 60% ринку цукру тощо. Здійснюючи “політику дешевої сировини”, ТНК знекровлюють економіку слаборозвинутих країн. Скажімо, якщо у 70-80-х роках ХХ століття для придбання одного трактора країні, що розвивається, треба було продати 10-11 тонн цукру, то сьогодні понад 150 тонн.

Крім того, варто було б списати всі борги слаборозвинутих країн, оскільки їх погашення заганяє згадані країни у безвихідь. Річні надходження від експорту сировини у розвинуті країни лише на 60% покривають річні виплати процентів по боргах.

Новий світовий економічний порядок повинен виключати диктат розвинутих країн, ТНК і міжнародних організацій. Він полягає в тому, що надання “допомоги” країнам, що розвиваються, здійснюється при умові виконання ними певних рекомендацій. Дотримання таких рекомендацій негативно впливає на соціально-економічний стан в країнах, що розвиваються. Так, дотримання Аргентиною вимог МВФ, висунутих при наданні їй кредиту, призвело до переходу економіки у приватні руки і спричинило голод серед 50% населення країни. І подібні приклади непоодинокі. Це сьогоднішня практика відносин країн монополістичного капіталу з країнами, що розвиваються. І не тільки з ними.

Розвиток людини не можливий за умов зростання злочинності і тероризму. В сучасних умовах жодна крана самостійно не може впоратись з ними, оскільки вони набули міжнародного характеру.

Таким чином, всі глобальні проблеми сучасності можуть бути вирішені або пом^’якшені тільки завдяки добрій волі та спільним діям усіх держав. При цьому слід пам^’ятати, що нинішній рівень розвитку продуктивних сил в цілому дозволяє впоратись з означеними проблемами вже у найближчу перспективу. Проте суспільна форма існування продуктивних сил поки що не є оптимальною, сприятливою для вирішення глобальних проблем. Адже загальновідомо, що приватнокапіталістичні відносини власності орієнтують суспільне виробництво на отримання високих прибутків навіть шляхом загострення екологічної ситуації та інших проблем. І все ж таки людство має прагнути до виживання і розвитку навіть в цих умовах.