3. Феодальний спосіб виробництва

Виникнення феодалізму відбувалося двома шляхами: шляхом розкладу рабовласницького ладу і шляхом розкладу первіснообщинного ладу.

Економічною основою феодального способу виробництва була велика земельна власність феодалів і експлуатація селян, особливо залежних від власників землі.

На відміну від раба кріпосний селянин мав своє власне господарство, засноване на особистій праці. Господарство велося на земельних ділянках, якими землевласники-феодали наділяли своїх селян з метою прикріплення їх до земельних наділів.

Користуючись виділеною йому ділянкою землі, селянин зобов’язаний був працювати на феодала і не мав права залишати свій наділ.

Така система господарства неминуче передбачала особисту залежність селянина від поміщика, тобто позаекономічний примус.

З цього приводу В. І. Ленін зазначав, що якби поміщик не мав прямої влади над особою селянина, то він не міг би примусити працювати на себе людину, яка наділена землею і веде своє власне господарство.

Феодальне виробництво існувало в двох основних формах: в формі панщинного господарства і в формі оброчного господарства.

Для обох форм господарства спільним є те, що:

1) безпосередній виробник перебував в особистій залежності від феодала;

2) феодал був власником усієї землі, на якій велося землеробство;

3) безпосередній виробник-селянин мав в користуванні земельний наділ, на якому він вів своє індивідуальне господарство;

4) все землеробство здійснювалося працею і знаряддям праці (живим і неживим інвентарем) селян;

5) селяни витрачали додаткову працю і створювали додатковий продукт для поміщика в порядку позаекономічного примусу.

Проте між панщинним і оброчним господарствами існували певні відмінності. Серед них найхарактерніші такі:

1) при панщинному господарстві вся земля феодального маєтку ділилася на дві частини: на панську, на якій працею та інвентарем селян велося виробництво продуктів (ці продукти повністю привласнювались феодалом, і тут витрачалася додаткова праця і створювався додатковий продукт), та на селянську, надільну, на якій селянин вів господарство для себе і таким чином створював необхідний продукт. Необхідна і додаткова праця виробника були відокремлені одна від одної в просторі і в часі;

2) при оброчному господарстві практично вся земля феодального маєтку передавалась селянам в наділ і сільськогосподарське виробництво здійснювалось в господарствах селян. Одна частина створеного в господарстві продукту у вигляді оброку передавалась феодалу-поміщику, а інша – залишалась у селянина. Перша – додатковий продукт, друга – необхідний.

Додатковий продукт присвоювали власники землі у формі земельної ренти.

В залежності від основних форм, в яких велося феодальне виробництво, феодальна земельна рента виступала у таких формах:

1) відробіткова рента. Вона існувала в умовах панщинного господарства;

2) рента продуктами (натуральний оброк). Вона існувала в умовах оброчного господарства;

3) грошова рента. Це перетворена форма ренти продуктами. Вона існувала у більш пізньому періоді розвитку товарно-грошових відносин.

Поява грошової земельної ренти ще не знаменує загибелі феодальних виробничих відносин, проте вона свідчить про визрівання в надрах феодальної економіки кризових явищ. Адже при грошовій формі феодальної ренти відбуваються такі зміни в економіці:

1) значно зміцнюється та розширюється власність селян на знаряддя виробництва, крім землі;

2) самі відносини між феодалом і залежним селянином починають поступово перетворюватися в договірні та оброчно-грошові відносини;

3) починає виникати ціна землі, тобто капіталізована земельна рента, і поряд з нею купівля та продаж землі;

4) земля починає віддаватися в оренду капіталістам, які до цього стояли за межами села;

5) грошова форма ренти сприяє появі поденників із числа селян, котрі розорилися. Вони наймалися на роботу за гроші.

Всі ці зміни створювали умови для виникнення капіталістичних виробничих відносин.

В дійсності ж різні форми феодальної земельної ренти нерідко існували одночасно, тільки котрась із них була провідною.

В умовах феодалізму господарство в цілому носило натуральний характер.

Створені працею безпосередніх виробників в процесі феодального виробництва продукти споживалися, як правило, всередині самого феодального маєтку феодалами і селянами в натуральній формі.

Додатковий продукт приймав товарну форму тільки при грошовій ренті.

Необхідний продукт навіть в умовах грошової ренти, в більшості випадків, залишався в натуральній формі.

Причиною панування натурального господарства і обмеженості товарно-грошових відносин були особливості феодального способу виробництва, а саме:

1) порівняно низький рівень розвитку суспільного поділу праці;

2) панування сільського господарства;

3) безпосередньо споживчий характер виробництва при феодалізмі;

4) сама форма феодальної власності.

Основний економічний закон феодального способу виробництва – це закон виробництва додаткового продукту у формі феодальної земельної ренти шляхом примусової експлуатації особисто залежних селян.

Дія основного економічного закону феодалізму обумовлювала дію основної суперечності феодального способу виробництва. Це суперечність між класом феодалів, як власником землі і носієм позаекономічного примусу, та класом особисто залежних селян.

В умовах феодалізму в містах виникали так звані цехи, як форми організації ремісників.

В цехи входили, як правило, ремісники якоїсь однієї спеціальності. Повноправними членами цехів були тільки майстри, які мали в підпорядкуванні підмайстрів і учнів. Майстер сам працював і його високе становище в цеху ґрунтувалось не тільки на приватній власності на засоби виробництва, але й на його професійній майстерності. Майстри експлуатували учнів, які не одержували ніякої винагороди, та підмайстрів, які одержували низьку плату за свою працю.

Торгове населення, тобто купці, об’єднувалися в купецькі гільдії.

Розвиток продуктивних сил, а разом з тим і розвиток товарного виробництва призвели до прискорення розшарування дрібного ремісничого виробництва і переходу до великого капіталістичного виробництва, заснованого на експлуатації найманої праці.

В праці “Розвиток капіталізму в Росії” В. І. Ленін зазначав, що перехід від кустарного і ремісничого виробництва до капіталістичного в містах відбувався в основному двома шляхами:

1) шляхом перетворення майстрів у капіталістичних підприємців, а підмайстрів і учнів – у найманих робітників;

2) шляхом перетворення купців у промислових капіталістів, а ремісників, в яких раніше купець скуповував товари і яким раніше постачав сировину та засоби виробництва, – в найманих робітників.

Подібний процес розкладу феодальних відносин і розвитку капіталістичних відносин відбувався і на селі. Із зростанням товарного виробництва феодали все більше заміняли натуральний оброк (ренту продуктами) грошовою рентою.

Розвиток грошових відносин прискорював розшарування селянства на сільських буржуа та безземельних найманих робітників (батраків).

Об’єктивний процес становлення капіталістичного способу виробництва був значно прискорений насильницькими заходами в період так званого первісного нагромадження.

В першому томі “Капіталу” К. Маркс писав, що так зване первісне нагромадження є ніщо інше, як історичний процес відокремлення виробника від засобів виробництва. Він є “первісним”, оскільки утворює передісторію капіталу і відповідного йому способу виробництва.

Первісне нагромадження здійснювалось таким методами:

1) шляхом примусового зігнання селян із землі і перетворення їх в бездомних і неімущих бідняків. Захоплені землі капіталісти перетворювали в пасовища для овець. Вівці потрібні були для виробництва вовни, як сировини трикотажних мануфактур;

2) зігнаних із земель селян насильницькими методами примушували працювати на капіталістичних підприємствах;

3) нагромадження великих грошових багатств шляхом колоніальної торгівлі, торгівлі рабами, міжнародної торгівлі, лихварства та державних позик.

Капіталістичний спосіб виробництва, незважаючи на певні суперечності і вади, відіграв позитивну роль у розвитку продуктивних сил і соціально-економічного прогресу. Про його позитивні та негативні сторони йтиме мова в наступних темах курсу.