1. Перелік діагностичних рубрик групи f2 «Шизофренія, шизотипичні та маяченні порушення» за мкх-101:

/F20/ Шизофренія :

F20.0 Параноїдна шизофренія

F20.1 Гебефренічна (гебефрена) шизофренія

F20.2 Кататонична шизофренія

F20.3 Недиференційована шизофренія

F20.4 Постшизофренічна депресія

F20.5 Залишкова (резидуальна) шизофренія

F20.6 Проста форма шизофренії

/F21/ Шизотипичні порушення

F21.1 Латентна шизофренія

F21.2 Шизофренічна реакція

F21.3 Псевдоневротична (неврозоподобна) шизофренія

F21.4 Псевдопсихопатична (психопатоподобна) шизофренія

/F22/ Хронічні маяченні порушення

F22.0 Маячневі порушення

F22.01 Паранойя

F22.02 Пізня парафренія

F22.03 Паранойяльна шизофренія із сенситив. маренням стосунків

F22.08 Інші маяченні розлади

F22.88 Інші хронічні маяченні розлади. Включається: – кверулянтна форма параної; – маревна дисморфофобія; – маячня, фіксована на функціонуванні або зовнішньому вигляді власного тіла.

/F23/ Гострі та транзиторні психотичні порушення

/F24/ Індуковані маяченні порушення

/F25/ Шизоафективні розлади

2. Загальні відомості про Шизофренію

Шизофренія (хвороба Блейера) – ендогенне, прогредіентне психічне захворювання, яке характеризується типовими зміненнями особистості та своєрідним дефектом.

Вперше шизофренія (зокрема її проста форма) була описана фр.психиатром А.Морелем (1857), але під терміном «раннє слабоумство» (Demencia praecox). Підґрунтям цього виступили спостереження раннього початку цього своєрідного захворювання (у віці від 15 до 25 років) та кінцевого негативного результату хвороби, позначеного як «деградація особистості». В подальшому Еміль Крепелін (1898) об’єднав під загальною назвою «раннє слабоумство» окремі психічні розлади, що раніше були описані під іншими назвами (які за сучасною класифікацією відомі як проста, параноїдна, катотонічна та гебефренічна форми шизофренії). Таке об’єднання різних самостійних захворювань в одну загальну групу Крепелін вважав можливим виходячи з критеріїв нозологічної форми Грізингера, зокрема критеріїв «єдності плину» та «єдності симптоматики» (які були запропоновані вченим-клініцистом з метою створення єдиної класифікації захворювань та до яких, крім означених, відносять «єдність етіології» та «єдність патологоанатомічної картини»). Причиною раннього слабоумства, що призводить до деградації особистості, Крепелін вважав руйнування центральної нервової системи.

Термін «раннє слабоумство» навіть на початку ХХ ст. вважався не зовсім вдалим. З одного боку, Ш. не обов’язково призводить до деградації особистості, а з іншого – деградація не означає слабоумства, тому у 1911р. Еуген Блейлер (швейц. психіатр; 1857-1939) запропонував новий термін – схизофренія (бо особливість цього захворювання – це втрата відчуття єдності психічної діяльності – тобто «схизіс» – розщеплення).

На Ш. страждає 1-2 % людей від загальної популяції (населення світу) (за В.Каганом). Поширеність захворювання у чоловіків та у жінок однакова. Найчастіше захворювання починається у 15-25 років у чоловіків, у 20-30 років у жінок. Але Ш. може виникати як у осіб, що молодші 15 років (дитяча й підліткова шизофренія), так і у осіб зрілого, похилого віку (шизофренія похилого віку). Дитяча шизофренія, яка може бути наслідком родової травми, іноді «зникає» в підлітковому віці.

Найвища конкордатність на шизофренію (майже на 65% ) відзначається у парах однояйцевих близнюків.

Шизофренія не заразна й не смертельна хвороба (хоча існує дуже рідка форма шизофренії – гіпертоксична (фебрільна, аутотоксична), яка може привести до летального результату). В середньому шизофреники (за статистичними даними) живуть на 10 років менше ніж психічно нормальні люди. Це обумовлено кількома причинами. Одна з них в тому, що шизофреники часто закінчують життя самогубством (30 % всіх шизофреників здійснюють спробу самогубства, 10 % – здійснюють самогубство; чоловіки-шизофреники закінчують самогубством в 3 рази частіше жінок). Друга причина – шизофреники палять значно частіше, ніж психічно нормальні. Третя причина – в тому, що імунологічні зрушення при шизофренії можуть спричиняти захворювання інших органів тіла (за В.Каганом).

З роками стан хворої на Ш. людини може значно покращитися, але все одно зазвичай мова йде про ремісію хвороби, а не про повне видужання (в такому випадку мова йде про резидуальну форму Ш.). Аналіз вибірки хворих (що захворіли на Ш. у 1950-х роках) виявив наступну картину: у третині випадків стан хворих істотно не змінився або навіть погіршився, у третині випадків – значно покращився, у третині випадків – хворі видужали (за даними досліджень, що проводилися у 80-ті роки ХХ ст.). За сучасними оцінками, серед людей хворих на шизофренію, стійкої ремісії із задовільним рівнем соціальної адаптації досягають приблизно 20%.