2.Невротичні, що пов’язані зі стресом та соматоформні розлади – f4

(неврози).

Поняття невроз ввів У. Куллен (Cullen, 1776р.). Він вважав, що до «нервових захворювань слід відносити такі, що не мають встановленої (органічної, біологічної) причини» (за сучасною класифікацією це відповідає групі «соматоформні розлади» - F45). За його часи це було прогресивним, тому що дозволило виокремити з ряду соматичних захворювань психосоматичні розлади та пов'язати їх з розладами нервової діяльності.

У теперішній час неврози вивчає шеренг наук: клінічна психологія, психотерапія, психіатрія, неврологія. У психіатрії неврози виокремлювали в область «малої психіатрії» (тому що ця область вивчає хвороби поза психотичним станом) і тому їх часто визначають як «межові стани». Але слід пам’ятати, що поняття «межові стани» є значно ширшим та включає:

- донозологічні невротичні розлади,

- неврозоподібні реакції та стани, що оформилися клінічно,

- психопатії,

- неврозоподібні та психопатоподібні розлади, що супроводжують соматичні захворювання та інші, що протікають на невротичному рівні.

З поняттям «невроз» тісно пов'язаний інший термін, що був введений Кулленом – «негативна діагностика» (під яким розумілася діагностика, яка була спрямована на виключення біологічних причин у виникненні та перебігу нервово-психічних захворювань).

Уявлення про «невроз» (про його зміст та причини виникнення) має відмінності у різних концепціях.

Невроз (за З.Фрейдом) це:

• фіксація на травматичних подіях минулого;

• нездатність людини впоратися з сильними афективними переживаннями, що обумовлені «актуальним життям».

• хвороба, що характеризується витратою енергії на неадекватні цілі.

За І.П. Павловим, невроз – це «зрив», «сшибка» вищих нервових процесів (порушення рівноваги між процесами збудженням та гальмуванням ). На його думку клінічні форми неврозу обумовлюються типами вищої нервової діяльності; виникають у осіб, у яких підкірка та І сигнальна система домінує над ІІ-ю сигнальною системою, наслідком чого є художній, яскравий, образний тип мислення, емоційна неврівноваженість, чутливість психіки.

За Е.Кречмером до неврозу призводять «специфічні для особистості переживання, що викликають у неї особливо сильні індивідуально-характерологічні реакції». Такі афективні реакції він назвав «ключові переживання».

З погляду гуманістичної психології невроз є наслідком незадоволення потреби у самоактуалізації (К.Роджерс). А.Маслоу писав: «Коли базова сутність індивіду відторгається або пригнічується – людина починає хворіти».

З позицій екзистенціальної психології, невроз – це особлива форма існування, що проявляється у відчуженні від соціального буття (R.Мay). Е.Фром вважав, що «головне питання екзистенціальної психології – пошук сенсу життя».

З позицій біхевіорального напряму: неврозу як самостійної нозологічної групи не існує. Реально існують лише окремі невротичні симптоми як результат неправильного процесу навчання. «Немає неврозу, що ховається за симптомом, невроз – це сам симптом» (за М.Айзенком);

З позицій напрямку «антипсихіатрія» це «нормальна поведінка» у ненормальному суспільстві.

Окремі дослідники (О.І.Струнов, Л.В.Кактурський та ін.) вважають, що «неврози – це незнання, яке возводиться в ступінь нозологічної групи». Інакше кажучи, при відповідних досягненнях техніки, біології, медицини можна буде знайти морфологічні субстрати, які адекватні будь-якому порушенню функції.

За Карвасарським, невроз, це - психогенний нервово-психічний розлад, що виникає в результаті порушення особливо значущих життєвих стосунків людини та проявляється в специфічних клінічних феноменах при відсутності психотичних явищ.

В.М.М”ясищев визначив позитивні критерії діагностики неврозів, до яких входять:

• Наявність психотравми в анамнезі

• Особистісна значущість психотравми

• Звучання психотравми у клінічній картині

В історії вивчення неврозів робилися спроби угрупування неврозів за різними критеріями. Основні з них:

1. Особливості переживань, що викликали невроз (н. провини; н.фрустрації; невроз агресії)

2. Роль інформаційного фактора (інформаційний н.)

3. Ситуаційного або реактивного походження (страх темряви, грози, тварин, висоти та ін.)

4. Співвідношення особистісних факторів та факторів середовища (логоневроз)

5. За конституціональними ознаками (атлетичний н.)

6. За ознакою професії (н. керівників, вчителів, акторів)

7. За ознакою ситуації виникнення (н. військовий, н. окопний)

3. Відмінність неврозів (пограничних розладів) від психопатій

Неврози	Психопатії (патологічний розвиток особистості)
Парціальні розлади - страждає лише частина особистості. Не супроводжується якісними змінами психічної діяльності. Симптоматика різноманітна. Динаміка має зворотній характер.	Страждає вся особистість (тотальні дефекти). Якісні змінення у психічній діяльності. Втрачаються здібності до саморегуляції.
Критичне відношення до хвороби. Здатні управляти своїми діями та вчинками	Критика (тобто усвідомлення хвороби) відсутня. При психозі супроводжується маренням та галюцинаціями.
В більшому ступені екзогенний вплив середовища	В більшому ступені ендогенний механізм (уроджені особливості)
Основний метод лікування – психотерапія	Основний метод лікування медикаментозний

Відмінність неврозів від неврозоподібних розладів.

Неврозоподібні розлади – це такі, що мають симптоматику, як при неврозах, але обумовлені соматичними або ендогенними факторами.

Стара класифікація неврозів:

за З.Фрейдом неврози поділялися на дві групи:

• актуальні (неврастенія, іпохондрія, невроз страху);

• конверсійні (істерія).

До актуальних неврозів він відносив: Невроз страху; Іпохондрію, Неврастенію, соматичні та вегетативні симптоми яких випливають із актуальних конфліктів сексуального життя;

До конверсійних неврозів (істерії) він відносив неврози, що обумовлені минулим людини.

У XX ст. більшістю вітчизняних психіатрів виділялися три форми неврозів.

В.М.М”ясищев для аналізу неврозів запропонував клініко-патогенетичну концепцію. Згідно до неї до неврозу призводять внутрішні особистісні конфлікти, а в свою чергу тип конфлікту обумовлює тип неврозу:

тип конфлікту	форма неврозу
Істеричний	Істерія
Астенічний	Неврастенія
Обсесивний	Невроз нав’язливості

Істеричний конфлікт – відбувається між завищеною самооцінкою індивіда та об’єктивними умовами.

Обсесивний конфлікт – відбувається між внутрішніми потребами, бажаннями та об’єктивними умовами їх задоволення.

Неврастенічний (астенічний) конфлікт – відбувається між прагненнями особистості та її можливостями до їх здійснення.

Відповідно, основним засобом лікування неврозів, на думку В.М.М”ясищева, є особістісно-орієнтована психотерапія, яка має бути спрямована на гармонізацію стосунків індивіда.

У сучасній вітчизняній клінічній психології та психіатрії, на підставі одного з ведучих принципів, прийнятий поділ психічних розладів, в тому числі неврозів, на: реакції – стани – розвиток (замість дихотомічного поділу на «неврози» та «психози»).

Невротична реакція – до 14 діб (напр.: істерична реакція, фобічна реакція, астенічна реакція та ін.).

Невротичний стан – (до 6 міс.) відповідає клінічним формам неврозу (напр.:

істеричний стан, обсесивно-компульсивний стан, неврастенія та ін.).

«Невротичний розвиток»: – хронічні зміни особистості, що розвиваються під впливом психотравмуючих дій, неадекватного виховання, тривалих сильних стресів. Формування характерологічних змін можуть виникати під час неврозу або після нього; можуть бути компенсованими або переходити у психопатію (тому хворих часто називають «пограничними»). У якості прикладів невротичного розвитку можна назвати: істеричний, обсесивно-компульсивний, експлозивний та ін. розлади.

До числа характеристик сучасного патоморфозу неврозів відносять: стирання границь між окремими клінічними формами; зменшення важких форм конверсійних розладів (паралічів, істеричних припадків та ін.), збільшення випадків соматизації, збільшення випадків депресивних проявів.