Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Клин психол (Восстановлен) Методичка 5.11.12 ав...doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

F45.8 Інші соматоформні розлади

F45.9 Соматоформні розлади, неуточнені

F48 Інші невротичні розлади

F48.0 Неврастенія

F48.1 Синдром деперсоналізації-дереалізації

F48.8 Інші специфічні невротичні розлади

F48.9 Невротичний розлад, неуточнений

Загальні принципи класифікації розділу f4

У МКХ-10 не використовується традиційна диференціація клінічної психології між неврозами та психозами. Проте термін «невротичні» зберігається в окремих випадках і використовується у назві великої групи розладів F40-F48. У цьому розділу знаходиться більшість розладів, що розглядаються в якості неврозів тими, хто використовує це поняття, за винятком депресивного неврозу.

Замість того, щоб наслідувати принцип дихотомії невроз-психоз, розлади у МКХ-10 згруповані відповідно до основних загальних характеристик та описової схожості, що робить класифікацію прагматичною. Термін «психотичні» розлади застосовується як зручний описовий термін. Його використання вказує на відсутність критики, наявність марення, галюцинацій та інших форм порушення поведінки, таких як: гіперактивність, ажитація, виражена психомоторна загальмованість та кататонічна поведінка.

F40 Тривожно-фобічний розлад

Група розладів, при яких страх (тривога) визивається винятково або переважно певними об’єктами, ситуаціями або діями (конкретними, зовнішніми стосовно суб'єкта), які у даний час не є небезпечними. У результаті людина намагається уникнути ці ситуації характерним чином (наприклад, поїздку у метро або у ліфті). Фобії – обмежують життєдіяльність. При цьому людина переживає почуття страху, яке може варіювати від легкого дискомфорту до жаху. Людина може концентруватися на окремих симптомах, таких, як серцебиття або відчуття нудоти, і часто сполучається з вторинними страхами (наприклад, зі страхом смерті, божевілля або утратою самоконтролю). Тривога не зменшується від свідомості того, що інші люди не вважають дану ситуацію небезпечною або загрозливою. Одне лише уявлення про можливість попасти у фобічну ситуацію заздалегідь викликає тривогу (страх).

Більшість фобічних розладів, крім соціальних фобій, частіше зустрічається у жінок. Розповсюдженість розладів складає за Каганом 10-15%. Якщо мова йде про тривожне порушення у дитини біля 4-х років, то це швидше за все тривога сепарації.

З точки зору біологічної концепції фобічні реакції на стимул пов'язані з порушеннями функціонування лімбічної системи мозку. За З.Фрейдом фобічні симптоми це захист Я від тривоги.

Прийняття критерію, що фобічний об'єкт або ситуація є зовнішніми стосовно суб'єкта, припускає, що багато страхів наявності якогось захворювання (нозофобія) або каліцтва (дисморфофобія) зараз класифікуються у рубриці F45.2 (іпохондричний розлад). Однак якщо страх захворювання виникає і повторюється головним чином при можливому зіткненні з інфекцією або забрудненні, або є просто страхом медичних процедур (ін'єкцій, операцій і т.д.) чи медичних установ (стоматологічних кабінетів, лікарень і т.д.), у цьому випадку відповідною буде рубрика F40 (звичайно – F40.2, специфічні фобії).

Фобічна тривога часто сполучається з депресією. Якщо критерії депресивного розладу спостерігалися ще до того, як вперше з'явилися фобічні симптоми, тоді перший розлад треба діагностувати як основний.

За МКХ-10 панічна атака (F41.0), що виникає у певній фобічній ситуації, вважається відображенням тяжкості фобії та повинна кодуватися як основний розлад. Панічне порушення може діагностуватися тільки при відсутності будь-яких фобій, що перераховані у рубриці F40.

F40.0 Агорафобія (вперше описав Вестфаль)

Терміном “агорафобія” спочатку позначали страх відкритих просторів. Сучасна трактовка значно ширше та поєднує тотожні (за етіологією) страхи: страхи ситуацій скупчення людей (натовпу) в яких неможливо швидко отримати допомогу та повернутися у безпечне місце (до власного дому). Наприклад, це може бути страх виходити із будинку на вулицю, страх відвідувати магазини, ринки або інші публічні місця, де може бути натовп, страх подорожувати на самоті у потягах, автобусах, літаках тощо. Інтенсивність тривоги і виразність уникаючої поведінки можуть бути різними, але так чи інакше призводить до дезадаптації – люди стають цілком прикутими до власної квартиру (будинку). Багато хворих на цей розлад відчувають жах (паніку). Приступ продовжується 20-30 хвилин (може до години).

Агорофобію може супроводжувати також депресивні й обсесивні симптоми, соціальні фобії, але вони не домінують у клінічній картині. При відсутності ефективного лікування агорафобія часто стає хронічною, хоча її перебіг як правило, має піки та спади.

Епідеміологія. Етіологія. Розповсюдження порушення приблизно 1,5-4% (за Каганом – 10-15%). Більшість хворих це жінки (співвідношення 2:1), а початок розладів звичайно припадає на ранній зрілий вік (20 – 35 років, але прояви можуть спостерігатися ще у пубертатному віці). Біологічні теорії засновані на виявленні біологічних маркерів механізмів головного мозку, які корелюють з відповідною симптоматикою. Є думка, що почуття тривоги є наслідком підвищеного рівня серотоніну. Крім того, тривожно-фобічні розлади мають генетичні корені: у 20% родичів, що страждають на агорафобію, виявляються аналогічні психічні порушення.

Діагностичні критерії.

А. Почуття тривоги (страху), що виникають постійно хоча б у двох з наступних ситуацій: при наявності натовпу, у публічних місцях, при подорожі на самоті або пересуванні поза межами власної квартири (будинку). Як наслідок, у поведінці, постійне уникнення фобічних ситуацій.

Б. З початку захворювання у фобічних ситуаціях, хоча б в одному випадку повинні бути присутні одночасно хоча б два симптоми тривоги, причому один із них повинний відноситися до пунктів 1-4 наведеного нижче списку.

При цьому вегетативні симптоми повинні бути первинними проявами саме тривоги, а не вторинними проявами інших симптомів (наприклад, марення, нав'язливих думок тощо).

- Вегетативні симптоми: 1. сильне або прискорене серцебиття (тахікардія); 2. пітливість; 3. тремор; 4. сухість у роті (але не через ліки або збезводнювання).

- Симптоми, що відносяться до дихання та живота: 5. утруднення подиху; 6. почуття задухи; 7. дискомфорт або біль у грудній клітці; 8. нудота або неприємне відчуття у животі (наприклад, печіння у шлунку)

- Симптоми психічного стану: 9. почуття запаморочення, нестійкості; 10.почуття, нереальності (дереалізація) або що власне “Я” віддалилося чи “по справжньому знаходиться не тут” (деперсоналізація); 11. страх утратити контроль або страх божевілля; 12. страх смерті;

- Загальні симптоми: 13. припливи або почуття ознобу; 14. оніміння або відчуття поколювання;

В. Значний емоційний дистрес через прагнення уникнути ситуацію або симптомів тривоги, при цьому людина усвідомлює, що тривога є надмірною або необґрунтованою.

Г. Поява симптомів тривоги тільки або переважно у ситуаціях, які викликають страх (або навіть при уявленні цих ситуацій).

Д. Критерії виключення: Страх або уникнення ситуацій (критерій А) не визначається маренням, галюцинаціями, або іншими розладами, такими як органічний психічний розлад (F00- F09), шизофренія і пов'язані з нею розлади (F20- F29), афективні розлади (F30- F39), або обсесивно-компульсивні розлади (F42.-) і не випливають із культурних вірувань.

Наявність або відсутність панічного розладу у більшості випадків агорафобії можуть бути додатково визначені з використанням п'ятого знака

.00 без панічного розладу; .01 із панічним розладом

Тяжкість F40.00 може оцінюватися ступеням уникнення ситуацій, що лякають (при цьому необхідно звертати увагу на специфічні культурні умови). Тяжкість F40.01 може оцінюватися шляхом підрахунку приступів паніки.

Диференціальний діагноз

Необхідно пам'ятати, що деякі хворі відчувають лише слабку тривогу, тому що їм завжди вдається уникнути фобічні ситуації. Наявність інших симптомів, таких як депресія, деперсоналізація, обсесивні симптоми, соціальні фобії не суперечать діагнозу за умовою, що вони не переважають у клінічній картині. Однак, якщо у хворого вже була виразна депресія до моменту появи перших фобічних симптомів, то основним діагнозом може бути депресивний епізод (це частіше спостерігається у тих випадках, які свій початок мають у пізньому віці).

Страх фобічних ситуацій, на відміну від специфічних фобій, виявляє тенденції до коливань інтенсивності.

Терапія: Фармакологічна підтримка (антидепресанти, транквілізатори, нейролептики), що спрямована на зниження соматовегетативних проявів тривоги. На фоні ліків необхідно проводити психотерапію. Ведучу роль може мати когнітивно-поведінкова психотерапія. Тривалість: 3 тижня – 12 місяців.

F40.1 Соціальні фобії (включаються: антропофобія і соціальний невроз)

Страх окремих соціальних ситуацій в яких виникає страх оцінок іншими людьми, що супроводжується почуттям сорому, збентеження, ніяковості.

Епідеміологія. Розповсюдженість складає 3-5% населення. Відмінності за статтю не встановлені. Соціальні фобії починаються у підлітковому віці; середній вік початку – 19 років (в цілому раніше, ніж агорафобія).

Клініка. Початок розвитку фобії може бути пов'язаний з якоюсь психотравмуючою ситуацією. Підлітки відчувають страх та уникають ситуацій де на них можуть звернути увагу оточуючі (навіть у порівняно малих групах людей), що призводить до уникнення публічних ситуацій. Ці види фобії можуть бути ізольованими (наприклад, підліток може мати тільки страх публічних виступів або зустрічі із особами протилежної статі) або дифузними, генералізованими (тобто включати в себе майже всі соціальні ситуації поза сімейним колом: на дискотеці, на будь-який вечірці, відвідуванні туалетної кімнати тощо). Соціальні фобії звичайно коморбідні (спряжені, сполучені) зі зниженою самооцінкою та страхом критики. Суб’єкти скаржаться на: почервоніння обличчя, тремор рук, нудоту, імперативні позиви до сечовиділення, дефекації. При цьому іноді людина переконана, що одне з цих вторинних проявів тривоги є її основною проблемою. У тяжких випадках симптоми можуть прогресувати аж до панічних атак, які у крайніх випадках можуть привезти майже до повної соціальної ізоляції або професійного краху. Користування алкогольними напоями з метою стати розкутими (тобто у якості анксіолітика) може викликати алкогольну залежність.

Діагностичні критерії.

А. Наявність одного із наступних ознак:

- виражений страх опинитися у центрі уваги (страх осуду з боку оточуючих);

- постійне уникнення ситуацій, де є небезпека осудження іншими людьми, що призводить до збентеження або почуття приниження (ці страхи виявляються у соціальних ситуаціях, таких як прийом їжі або спілкування в публічних місцях, випадкова зустріч знайомих осіб на публіці, перебування у невеликих групах.

Б. Під час перебування у фобічних «небезпечних ситуаціях» проявляються мінімум три симптоми тривоги: почервоніння обличчя, приливи жару або холоду, тахікардія; пітливість; тремор; сухість у роті (але не через ліки або збезводнювання), утруднення подиху або почуття задухи; дискомфорт або біль у грудній клітці; запаморочення, нудота або страх блювоти; страх утратити контроль, позиви або страх мимовільного сечовиділення/дефекації.

В. Виражене емоційне занепокоєння через симптоми або прагнення уникнути ситуацій, або усвідомлення того, що занепокоєння є надмірним та необґрунтованим.

Г. Поява симптомів тривоги тільки або переважно у ситуаціях, які викликають страх (або навіть при уявленні цих ситуацій).

Д. Критерії виключення. Симптоми, що перераховані в критеріях А та Б не повинні бути обумовлені маренням, галюцинаціями або іншими розладами: органічний психічний розлад (F00- F09), шизофренія (F20- F29), афективні розлади (F30- F39), обсесивно-компульсивні розлади ( F42) та не є вторинними відносно культурних вірувань.

Диференціальний діагноз. Соціальні фобії часто супроводжується агорафобією та депресивними симптомами, яки можуть сприяти тому, що людина стає прикутою до власної квартири. Якщо диференціація соціальної фобії й агорафобії є складною, агорафобію варто кодувати у першу чергу як основний розлад; не варто ставити діагноз депресії, якщо тільки не виявляється повний депресивний синдром.

Терапія: Фармакологічна підтримка (антидепресанти, транквілізатори), що спрямована на зниження соматовегетативних проявів тривоги. На фоні ліків необхідно проводити психотерапію. Ведучу роль може мати когнітивно-поведінкова психотерапія. Тривалість: 6 – 12 місяців.

В.Г.Белинський (рус. критик та публіцист) писав про себе: «…одно меня ужасно терзает: робость моя и конфузливость возрастают в чудовищной прогрессии. Нельзя в люди показаться: рожа так и вспыхивает, голос дрожит, руки и ноги трясутся, я боюсь упасть. Пытаюсь самоутверждаться – отсюда чудачества, дикость, нелепость…» (з листа до В.П.Боткина) [А.Шувалов, С.163].

Альберт Елліс (амер. психотерапевт, засновник раціонально-емотивної психотерапії ) – у 19 років відчував страх публічного виступу, інтимного спілкування з жінками: зніяковілість, замішання, сором, страх відторгнення [Р.Комер, С.154].