5.Загальні принципи сучасної класифікації розділу f4

У МКХ-10 НЕ використовується традиційна диференціація клінічної психології між неврозами та психозами. Проте термін «невротичні» зберігається в окремих випадках і використовується у назві великої групи розладів F40-F48. У цьому розділу знаходиться більшість розладів, що розглядаються в якості неврозів тими, хто використовує це поняття, за винятком депресивного неврозу.

Замість того, щоб наслідувати принцип дихотомії невроз-психоз, розлади у МКХ-10 згруповані відповідно до основних загальних характеристик та описової схожості (клінічної феноменології) , що робить класифікацію прагматичною. Термін «психотичні» розлади застосовується як зручний описовий термін. Його використання вказує на відсутність критики, наявність марення, галюцинацій та інших форм порушення поведінки, таких як: гіперактивність, ажитація, виражена психомоторна загальмованість та кататонічна поведінка.

Глосарій

Агорафобія – форма тривожно-фобічного порушення (F40.0), що проявляється у відчутті взаємопов’язаних страхів (страху простору, відкритих місць, натовпу, неможливістю покинути дім), що приводить до втрати адаптивності (що людина не в змозі самостійно ходити у публічні місця, перейти площу тощо).

Ажитація -

Акінезія – нерухомість; неможливість здійснення довільних (вольових) або автоматичних рухів при відсутності парезів і паралічів. Спостерігається при органічних поразках головного мозку лобової локалізації, кататонії, депресивному ступорі.

Аменорея – відсутність місячного циклу більше ніж 6 місяців (при ендогенних депресіях, психогенних психозах).

Амнезія – порушення пам'яті, що призводить до втрати здатності зберігати і відтворювати знання, які були придбані раніше. Виділяють декілька видів амнестичних розладів. Амнезія антероградна – втрата спогадів про події, які відбуваються безпосередньо за закінченням несвідомого стану, який викликав порушення пам'яті. Амнезія ретроградна – випадання з пам'яті подій, що безпосередньо передували несвідомому стану, психічному захворюванню, черепно-мозковій травмі (ЧМТ). Амнезія антероретроградна – сполучення двох видів амнезії. Амнезія фіксаційна – характеризується неможливістю запам'ятовувати поточні події. Амнестичні розлади є характерним симптомом поразки мозку у гострому періоді ЧМТ, гострих інтоксикаціях, що протікають із порушенням свідомості, а також при хронічних органічних мозкових захворюваннях. Амнезія наступає слідом за будь-яким коматозним порушенням свідомості, після епілептичних припадків.

Амавроз (амауроз, амбліопія, істерична сліпота, психогенна сліпота) – повна втрата функцій зорового нерва – уродженого чи придбаного характеру, внаслідок органічного захворювання або в результаті функціональних порушень ЦНС. При істеричній сліпоті психогенного характеру відсутнє органічне ураження зорового аналізатора; може проявлятися в сполученні з іншими функціональними симптомами – порушеннями у сприйманні кольору та світла, світлобоязні, звуженням зорового поля.

Ананказм – домінування в психіці хворого нав'язливих ідей із поширенням їх на рухову сферу (утворення нав'язливих ритуалів). Ананкаст – людина, що страждає нав'язливими діями. Ананкастний – нав'язливий.

Ангедонія – втрата почуття радості, задоволення, насолоди. Спостерігається при депресії (особливо ендогенного характеру), неврозах, шизофренії, деперсоналізації.

Анімація -

Анксіолітики – лікарські препарати, що застосовуються для лікування стану тривоги.

Аномія – 1) (anomos – неврегульований) відсутність чіткої системи соц.норм, руйнування єдності культури, внаслідок чого життєвий досвід людей перестає відповідати ідеальним сусп.нормам; стан аномії – це коли індивіди не відчувають, що соц. норми є значимі для них; 2) (anomia) – амнестична афазія – нездатність називати речі через відсутність пам’яті на їх назви.

Анорексія – втрата апетиту, зниження або повна відмова від їжі. (Нервова анорексія – F 50.0).

Апатія – байдужність (параліч емоцій) до себе, інших та всілякого роду подій.

Апраксія – втрата здатності робити звичайні операції та виконувати складні рухові акти, які раніше виконувалися індивідом, при збереженні здатності до координованих рухів взагалі.

Астазія - абазія - істеричний розлад психогенного характеру, що пов'язаний з руховою координацією. Проявляється в неможливості самостійно стояти та утримувати рівновагу.

Атаксія - втрата здатності до довільної координації рухів кінцівок та тулуба (хоча м'язова сила збережена).

Афект патологічний – короткочасний психічний розлад, що виникає у відповідь на раптову, інтенсивну психогенію. Виявляється сутінковим потьмаренням свідомості, змістом якого є травмуюче переживання. Супроводжується безцільним або агресивним руховим порушенням. Після закінчення період патологічного афекту амнезується.

Афонія істерична – порушення здатності до мовлення внаслідок втрати голосу, перехід на шепітну мову. Викликається сильними емоційними переживаннями (у рамках дисоціативних рухових розладів – F 44.4). Спостерігається також при органічних поразках ЦНС, гортані. Психогенна афонія носить функціональний, оборотний характер. Під час афекту може раптово з'явитися голосний, звучний голос.

Віктимологія – наука, що вивчає усе про жертву (її особистість, психологічні та моральні якості, соціально-культуральну характеристику, особливості поведінки та їх роль у злочині).

Галюцинації – сприйняття, що виникають без реального об'єкта; обмани почуттів. Підрозділяються за аналізаторами (зорові, тактильні, слухові, тощо) і за характером виникнення. Найбільш важливими у практичному відношенні є: Гіпнагогічні – зорові і слухові галюцинації, що виникають при засинанні (при закритих очах!) і часто є провісниками алкогольного делірія. Зорові галюцинації найбільш часто зустрічаються при гострих екзогенних (інтоксикаційних, інфекційних тощо) психозах і при порушеній свідомості. Імперативні – слухові галюцинації, „голоси”, що наказують зробити ті або інші, часто небезпечні для хворого або оточуючих вчинки; іноді вони забороняють хворому розмовляти, що виявляється зовні негативістською поведінкою. Мікроптичні – зорові галюцинації у виді образів людей або тварин, що відрізняються дуже малими розмірами (частіше спостерігається при алкогольному делірії). Нюхові галюцинації звичайно зустрічаються при шизофренії і інволюційних параноїдах; поява їх у клінічній картині шизофренії звичайно означає тенденцію до несприятливого плину захворювання («не чутливість» до лікування). Слухові галюцинації особливо часто зустрічаються при шизофренії й алкогольному галюцинозі. При тактильних галюцинаціях хворий відчуває почуття повзання під шкірою комах, дрібних предметів (при алкогольному делірії, кокаїнової інтоксикації). Розрізняють істині галюцинації і помилкові – псевдогалюцинації. Хворий із істинними галюцинаціями переконаний у реальності їх існування, тому що вони проектуються у навколишньому просторі, не відрізняються від звичайних звуків, голосів і зорових образів. Псевдогалюцинації локалізуються у межах власного тіла хворого (у голові, очах, вухах тощо) або на нереальній відстані, супроводжуються відчуттям сторонності і поробленості (вони чують у своїй голові голоси, що їм передають із космосу, їм „роблять бачення", тощо ). Якщо істинні галюцинації більш характерні для алкогольних і соматичних (травматичних і органічних психозів), то псевдогалюцинації – тільки для шизофренії.

Галюциноз – психопатологічний синдром, що характеризується вираженими, яскравими (різного типу) галюцинаціями, що безупинно домінують у клінічній картині. Галюциноз часто супроводжується маренням. Поява галюцинацій свідчить про значну тяжкість психічних порушень; у хворих невротичними розладами їх звичайно не буває. Вивчення особливостей галюцинацій у кожному конкретному випадку може допомогти установити діагноз психічного захворювання і надати прогноз. Наприклад, при шизофренії голоси, які чує хворий, частіше звертаються до нього, коментують його дії або щось йому наказують зробити. А при алкогольному галюцинозі голоси говорять про хворого як про третю особу, і звичайно лають або засуджують за пияцтво. Про наявність галюцинацій може свідчити не тільки розповіді хворого, але його поведінка (за об'єктивними ознаками галюцинацій: хворий із кимось розмовляє, струшує із себе невидимі предмети, затикає ніс ватою тощо). Гостре виникнення галюцинацій є показанням до лікування у стаціонарі й активної терапії нейролептиками. Хронічні галюцинаторні стани при шизофренії й інших психічних захворюваннях вимагають динамічного спостереження психіатра та постійної терапії психотропними препаратами, що є фармакологічною підтримкою для хворого.

Ганзера синдром – істеричне сутінкове потьмарення свідомості з переважанням у клінічній картині дитячої поведінки (пуерілізм); неправильних відповідей на прості запитання (псевдодеменція), галюцинацій. Деякі автори розглядають цей синдром як навмисну демонстрацію хворим грубої психіатричної симптоматики (F 44.80).

Дезорієнтування – порушення орієнтування в місці, часі і власної особистості, що викликається розладом свідомості, маревним сприйняттям дійсності або порушенням пам'яті. Хворі виглядають розгубленими, відзначається помилкове впізнавання незнайомих облич і нездатність упізнати рідних. Стан дезорієнтування, обумовлений маренням або розладом свідомості, є безумовним показанням до невідкладної госпіталізації у психіатричний стаціонар. Амнестичне дезорієнтування припускає необхідність постійного спостереження за хворим у домашніх умовах або його оформлення у психоневрологічний інтернат.

Дереалізація – розлад психічної діяльності, що виражається в тяжкому почутті нереальності і сторонності для хворого навколишнього світу; зовнішній світ сприймається віддаленим, несправжнім, безбарвним. Дереалізація, як правило, супроводжується почуттям розгубленості і здивування, станом безпорадності і тривоги. З наростанням інтенсивності зазначених розладів і афективної напруги може з'явитися маревне тлумачення навколишнього. Дереалізація зустрічаються при різних екзогенних-органічних поразках ЦНС, шизофренії, депресії.

Деперсоналізація – порушення самосвідомості, переживання відчуження, зміни своєї особистості, свого „я”, свого тіла. Деперсоналізація може досягати ступеня повного відчуження своїх думок і почуттів, які переживаються хворим як „зроблені ззовні”.

Дизартрія – порушення мови, її артикуляції („змазана мова”), що виявляється в утрудненні вимови, особливо приголосних звуків, переривчастості звуків. По характеру дизартрії можна судити про локалізацію поразки: при поразці мозочка мова носить скандований характер, змінюється її голосність; при паркінсонізмі мова уповільнена, монотонна, порушені модуляції голосу.

Дискинезія

Диспареунії – загальне поняття статевих розладів, зокрема відсутність оргазму (статева холодність), статевий акт супроводжує біль та відраза.

Диспепсія -

Дистимія – короткочасний розлад настрою без видимої причини з переважанням негативних емоцій (гнівливість, невдоволення, тривога).

Дюркгейм Еміль (1858 – 1917) – засновник сучасної соціології, яку викладав у Сорбоні, Бордо. Базуючись на даних статистики виявив 4 види самогубств: егоїстичні, аномічні, фаталістичні, альтруїстичні (за даними його праці «Самогубства», 1897).

Дисфорія – Хвороблива пригніченість настрою з почуттям туги, гніву, злості, невдоволення, дратівливості. Хворі збудливі й агресивні. Часто зустрічається при органічних захворюваннях мозку (епілепсії, прогресивному паралічі, атеросклерозі, ЧМТ)

Ерейтофобія (Еритрофобія):

• невротичний страх почервоніння у присутності інших людей;

• невротичний страх червоних предметів

Інтермісія – 1) переривання симптоматики захворювання; 2) стан між двома приступами, що характеризується повним відновленням психічної діяльності.

Іпохондрія – занепокоєння з приводу мнимого захворювання, що не має під собою об’єктивного підґрунтя; хворий скаржиться на хворобливі явища, які не існують або перебільшені.

Істерія – психопатологічний симптомокомплекс, що включає різноманітні функціональні психічні, соматичні та неврологічні розлади, що характеризуються прагненням привернути до себе увагу. «Істеричний клубок» – клубок підступає до горла, відчуття спазму, що виникає на початку істеричного припадку або без нього.

Клаустрофобія – нав'язливий страх замкнутих приміщень, де як вважає хворий, він може відчути тут себе погано або померти.

Коморбідність – одночасний прояв та сполучення у одного індивіду декількох психічних розладів (або їх часта зміна).

мультіморбідність – одночасний прояв та сполучення у одного індивіду багатьох симптомів/синдромів як психічних, так і соматичних розладів.

Компульсії (обсесивні ритуали) – у більш широкому змісті використовується для позначення будь-яких нав'язливостей у руховій сфері (нав’язливі дії); непереборні потяги, що виникають усупереч розуму, волі і почуттям. На відміну від імпульсивних потягів компульсії не реалізуються. Вони усвідомлюються хворим як хворобливі; їх виникнення в силу своєї незрозумілості часто породжує почуття страху.

Лісофобія - невротичний страх захворіти на сказ.

Мізофобія ( Молісмофобія) – невротичний страх зараження або забруднення під час спілкування або дотиків до інших людей/предметів.

Мультіморбідність – одночасний прояв та сполучення у одного індивіду багатьох симптомів/синдромів як психічних, так і соматичних розладів.

Нав'язливі стани умовно підрозділяються на нав'язливості в інтелектуальної сфері (обсесії), афективній сфері (фобії) і рухової (компульсії).

Неврози – функціональні (психогенні) розлади психічної діяльності, що обумовлені психотравмуючими чинниками та мають різноманітні клінічні прояви, які у значній мірі обумовлюються особливостями особистості людини. Хворобливі порушення ніколи не досягають психотичного рівня, вони оборотні і не приводять до вираженої дезадаптації; у хворого звичайно зберігається критичне відношення до наявних розладів. Як правило, невроз супроводжується вегето-судинними або функціональними соматичними порушеннями. Раніше до неврозів відносили неврастенію, істерію і психастенію. У МКХ-10 вони представлені, в основному, в розділах F40-F 48.

Неврозоподібні розлади (псевдоневрози) – це такі розлади, що мають симптоматику, як при неврозах, але обумовлені соматичними або ендогенними факторами (напр., шизофренією, маніакально-депресивнийм психозом та ін.).

Обсесії – нав'язливі думки, думки, ідеї, образи, що виникають мимовільно бажанням людини, при збереженні їх критичної оцінці. У залежності від змісту нав'язлива ідея може у більшій або меншій ступені опановувати свідомість людини, що відображується на особливостях поведінки, але не стає основою світогляду, а постійно служить джерелом незадоволеності та відчуттям внутрішнього полону (несвободи).

Оглушення – синдром розладу свідомості (звуження поля свідомості), що характеризується значним підвищенням порога сприйняття всіх зовнішніх подразників, уповільненого утворення асоціацій, утрудненням їх плину. Є труднощі у сприйманні запитань, тому відповіді на них неповні і неточні. Вихід зі стану оглушення часто супроводжується амнезією.

Параліч - Парез,

Патоморфоз – динаміка розвитку ступеня важкості картини розладу

Порушення психомоторне – посилення і прискорення різних проявів психічної діяльності (мислення, мовлення, моторики). Найбільш часто зустрічаються наступні форми. Галюцинаторно-мареневе порушення виникає при напливі загрозливих галюцинацій або переважанні у клінічній картині маревних ідей переслідування та зовнішнього впливу. Порушення супроводжується афектом тривоги і страху. Хворі напружені, нашорошені, злі, їх ні на мить не залишає відчуття загрози. Марення обумовлює особливості їх інтерпретацій: вони усюди бачать небезпеку і ворогів; намагаються спастись втечею, нападаюти на оточуючих або наносять ушкодження собі. Деліріозне порушення виникає частіше у нічний час, у період напливу загрозливих зорових або слухових (звичайно імперативних) галюцинацій. Рухове порушення супроводжується сильним страхом, що і обумовлює особливості поведінки (хворий, щоб “врятуватися” вистрибує у вікно і т.д.). Маніакальне порушення супроводжується афектом веселощів, постійним прагненням до діяльності, мовними порушеннями і стійким безсонням. Панічне порушення представляє безглузде моторне порушення (у формі „рухової бурі”), що виникнуло у результаті дуже сильних психогенних потрясінь, катастроф. Психопатичне порушення також психогенно обумовлене і звичайно цілеспрямовано. При затримуванні хворого порушення зростає; зміст мови (вимоги, погрози, лайка) змінюється у залежності від дій оточуючих і ситуації. Це порушення, яке, зазвичай, вимагає невідкладної психіатричної допомоги, яку здійснює спеціалізована швидка допомога, а при її відсутності в денні години – дільничний психіатр, в інший час – медичний персонал швидкої і невідкладної допомоги. Головне завдання медичного працівника при наданні допомоги збудженому хворому (до прибуття транспортних засобів для його перевезення в психіатричну установу) – це забезпечити безпеку для хворого та оточуючих.

Преморбід – сукупність факторів як конституціонально-генетичних (уроджених, біологічних), так і психологічних (що набуваються за життєдіяльність), які впливають на виникнення, формування та розвиток розладів (хвороб). Включає як негативні особливості індивіду (що сприяють розвитку того чи іншого розладу), так і позитивні (механізми захисту фізіологічного та психічного характеру), тому не може розглядатися як рок, фатальність. Поняття «преморбідний період» є ширшим, ніж поняття передхвороба.

Прогредієнтне захворювання - яке поступово розвивається та підсилюється; позитивні та негативні симптоми наростають.

Пропедевтика - дисципліна про діагностику, методах виявлення психосоматичних феноменів.

Раптус – психічний стан при якому скутість (пригніченість, туга, страх) хворого зненацька (подібно вибуху) змінюється сильним руховим збудженням. Хворі кричать (може відбуватися і при повному мовчанні), б'ються головою об стінку, наносять собі самоушкодження. Раптус відносять до імпульсивних дій. Супроводжує меланхолійну фазу ціклофренії, катотоничну шизофренію, істерію.

Резидуальний – залишковий (на русс.: остаточный).

Ремінісценція - ???яскраві спогади про подію, фантазіях та уявленнях), сновидінь, що повторюються (як повторне переживання лиха) або під впливом подій, що нагадують або асоціюються із стресором.

Синдром Бріке – психогенні (істеричні) судоми діафрагми, що викликають почуття задухи та афонії.

Синдром Де Коста (Д’Акоста) – внаслідок гіпоксії ЦНС (нестачі кисню): підвищення ритму серцебиття, дихання, головний біль, ціаноз, порушення координації, слуху, бачення. Був описаний монахом d’Acozta у 1590р.

Синдром Туррета – сукупність мимовільних рухів м’язів

Фасцінація (чаклунство) – погляд лікаря без мигання, що спрямований на людину з метою «зачарування».

Фобії – непереборні нав'язливі страхи до яких у хворих зберігається критичне відношення, хоча ці страхи значно обмежують життєдіяльність; можуть супроводжуватися обсесивно-компульсивними симптомами, депресією (Лісофобія; Мізофобія (Молісмофобія); Ерейтофобія (Еритрофобія).

Ятрогенія – розлади, які викликають без свідомого наміру небезпечними коментаріями, словами лікаря.