Ст 145. Класифікація груп оз та інших на. Методи нарахування а

ПКУ регулює 2 основних моменти:

1. Вся сукупність ОЗ та інших НА для цілей оподаткування поділена на 16 груп. Класифікація має враховуватись платником при застосуванні методів А та розрахунку норм А.

2. Встановлюються мінімально допустимі строки корисного використання об’єктів ОЗ та інших НА за групами.

Класифікація груп ОЗ та інших НА і мінімально допустимих строків їх амортизації.

Групи	Мінімально допустимі строки корисного використання, р.
група 1 – земельні ділянки	−
група 2 – капітальні витрати на поліпшення земель, не пов’язані з будівництвом	15
група 3 – будівлі, споруди, передавальні пристрої	20, 15, 10
група 4 – машини та обладнання (електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичного оброблення інформації, пов’язані з ними засоби зчитування або друку інформації тощо)	5
група 5 – транспортні засоби	5
група 6 – інструменти, прилади, інвентар (меблі)	4
група 7 – тварини	6
група 8 – багаторічні насадження	10
група 9 – інші основні засоби	12
група 10 – бібліотечні фонди	−
група 11 – малоцінні необоротні матеріальні активи	−
група 12 – тимчасові (нетитульні) споруди	5
група 13 – природні ресурси	−
група 14 – інвентарна тара	6
група 15 – предмети прокату	5
група 16 – довгострокові біологічні активи	7

Нарахування амортизації НА здійснюється із застосуванням визначених методів протягом таких строків:

Групи	Строк дії права користування відповідно до
група 1 - права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище)	правовстановлюючого документа
група 2 - права користування майном (право користування земельною ділянкою, крім права постійного користування земельною ділянкою, відповідно до закону, право користування будівлею, право на оренду приміщень тощо)
група 3 - права на комерційні позначення (права на торговельні марки (знаки для товарів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо), крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті
група 4 - права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, компонування (топографії) інтегральних мікросхем, комерційні таємниці, в тому числі ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті	правовстановлюючого документа, але не менш як 5 років
група 5 - авторське право та суміжні з ним права (право на літературні, художні, музичні твори, комп'ютерні програми, програми для електронно-обчислювальних машин, компіляції даних (бази даних), фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення тощо) крім тих, витрати на придбання яких визнаються роялті	правовстановлюючого документа, але не менш як 2 роки
група 6 - інші нематеріальні активи (право на ведення діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо)	правовстановлюючого документа

Облік вартості, яка амортизується, нематеріальних активів ведеться за кожним з об'єктів, що входить до складу окремої групи.

Якщо відповідно до правовстановлюючого документа строк дії права користування нематеріального активу не встановлено, такий строк становить 10 років безперервної експлуатації.

Нарахування А здійснюється протягом строку корисного використання об’єкта, але не менше законодавчо встановленого і призупиняється на період його виводу з експлуатації (реконструкції, модернізації, добудови, консервації) на підставі документів, які свідчать про виведення ОЗ з експлуатації.

При визначенні строку корисного використання слід ураховувати:

- очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності або продуктивності;

- фіз та моральний знос, що передбачається;

- правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

Строк корисного використання об’єкта ОЗ переглядається в разі зміни очікуваних вигод від його використання, але він не може бути меншим, ніж визначено в законодавством.

А об’єкта ОЗ нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування А).

А ОЗ провадиться до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості.

Запропоновані методи нарахування А умовно можна розбити на 2 типи:

− методи А, що базуються на часі використання ОЗ (прямолінійний метод, метод зменшення залишкової вартості, метод прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний метод;

− метод А, що базується на кількості одиниць, отриманих від використання об’єктів ОЗ (виробничий метод нарахування А).

Відмінність методів полягає в різному рівні нарахованих амортизаційних відрахувань та у способі їх розподілу. Залежно від виду ОЗ, умов експлуатації, морального зносу підприємство на власний розсуд застосовує найбільш економічно доцільний метод амортизації, який зазначається в наказі про облікову політику.

А основних засобів нараховується із застосуванням таких методів:

1. Прямолінійний – за яким річна сума А визначається діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об’єкта ОЗ:

А = ,

де А –річна сума амортизації,

Ва – вартість, що амортизується,

Т – термін корисного використання об’єкта.

Перевагами методу є простота та можливість легкого коригування нормативів. Коли немає суттєвих ознак зростання витрат на ремонт ОЗ, пов’язаного із збільшенням строку їх використання, і відсутні дані про можливість швидкого морального зносу необоротних активів або є ускладнення із визначенням обсягу виробничої потужності за весь строк корисного використання ОЗ, застосування методу виправдано.

Недоліком є те, що він не враховує морального зносу, розбіжностей у використанні виробничої потужності ОЗ у різні роки їхньої експлуатації і необхідності збільшення витрат на ремонт в останні роки служби.

Доцільніше застосування цього методу для пасивної частини таких ОЗ, як будівлі, споруди, меблі, окремі типи обладнання довготривалого користування тощо.

2. Зменшення залишкової вартості – річна сума А визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування А та річної норми А. Річна норма А (у %) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об’єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об’єкта на його первісну вартість:

А = ,

де А – річна сума амортизаційних відрахувань, грн.,

Во – залишкова або первісна вартість об’єкта ОЗ на дату початку нарахування амортизації, грн.;

На – річна норма амортизації.

На = 1 - ,

де На – річна норма амортизації,

п – термін корисного використання об’єкта ОЗ, років,

Вл – ліквідаційна вартість об’єкта ОЗ, що визначається підприємством самостійно, грн.;

Вп – первісна вартість об’єкта ОЗ, грн.

При цьому методі економічно доцільним є нарахування більшої суми амортизації в першому році використання об’єкта і поступове її зменшення надалі.

Оскільки при застосуванні цього методу сума А нараховується нерівномірно, нерівномірно також накопичується сума зносу і зменшується залишкова вартість. В останньому році експлуатації об’єкта залишкова вартість наближається до ліквідаційної. Цей метод можливий до використання у випадку, якщо ліквідаційна вартість об’єкта ОЗ відмінна від 0.

3. Прискореного зменшення залишкової вартості – річна сума А визначається як добуток залишкової вартості об’єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування А та річної норми А, яка обчислюється відповідно до строку корисного використання об’єкта і подвоюється:

А = (В * Н ) * 2,

де А – річна сума амортизаційних відрахувань, грн.,

Во – залишкова вартість об’єкта ОЗ або первісна вартість на дату початку нарахування амортизації, грн.;

На – річна норма амортизації.

Метод прискореного зменшення залишкової вартості застосовується лише при нарахуванні А до об’єктів ОЗ, що входять до груп 4 (машини та обладнання) та 5 (транспортні засоби).

4. Кумулятивний – річна сума А визначається як добуток вартості, яка амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об’єкта ОЗ, на суму числа років його корисного використання:

А = (В - В ) * К ,

де А – річна сума амортизаційних відрахувань, грн.,

Вп – первісна вартість об’єкта ОЗ, грн.

Вл – ліквідаційна вартість об’єкта ОЗ;

Кк – кумулятивний коефіцієнт:

Кк = К / С ,

де Кк – кумулятивний коефіцієнт;

Кл – кількість років, що залишилися до кінця очікуваного строку корисного використання об’єкта ОЗ;

Сл – сума чисел років корисного використання об’єкта ОЗ.

5. Виробничий – місячна сума А визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції та виробничої ставки А. Виробнича ставка А обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції, який підприємство очікує виробити з використанням об’єкта ОЗ:

На = Ом * (Вп - Вл) / Оз,

де На – норма амортизації,

Ом – фактичний обсяг продукції виготовлений за місяць, в якому відбувається нарахування амортизації,

Вп – первісна вартість об’єкта ОЗ, грн.,

Вл – ліквідаційна вартість об’єкта ОЗ, грн.,

Оз – розрахунковий обсяг діяльності (виробництва), який передбачається отримати з використанням основного засобу, що амортизується, од.

А об’єктів груп 9, 12, 14, 15 нараховується за методами 1 і 5. Також для окремих груп об’єктів встановлено обмеження на застосування методів А. Зокрема:

На основні засоби груп 1 та 13 амортизація не нараховується.

Суми амортизаційних відрахувань не підлягають вилученню до бюджету, а також не можуть бути базою для нарахування будь-яких податків та зборів.

Амортизаційні відрахування потрібно використовувати за такими напрямами: будівництво об’єктів, придбання ОЗ, поліпшення (модернізація, модифікація, реконструкція) ОЗ, придбання НА, інші капітальні роботи, погашення отриманих на капітальні інвестиції позик.

Нарахування А в цілях оподаткування здійснюється підприємством за методом, визначеним наказом про облікову політику з метою складання фінансової звітності, та може переглядатися в разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання.

Нарахування А за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

33. Економічна основа оподаткування доходів фізичних осіб. Платники податку, об’єкт та база оподаткування, ставки податку. Поняття загального оподатковуваного доходу. Доходи, які не включаються до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу.

Оподаткування доходів громадян має тисячолітню історію. Первісною примітивною формою прямих податків були повинності у вигляді безплатних послуг, які населення надавало державі. На українських землях податки, які сплачували фіз особи, простежувалися ще задовго до заснування Київської Русі.

Причинами, які привели до виникнення прямого оподаткування доходів населення, були гостра потреба держави в додаткових бюджетних надходженнях і забезпечення рівноспрямованості оподаткування на основі прямого визначення доходів платника.

На сьогодні ПДФО досяг своєї досконалості та завершеності. Він використовується в ПС майже всіх країн світу. При визначенні його економічної сутності необхідно чітко розмежовувати об'єктивне існування податку з властивими йому функціями — мобілізації фінансових ресурсів в розпорядження держави, регулювання доходів різних верств населення, а також стимулювання економічних і соціальних процесів в державі, та суб'єктивний процес його використання в здійсненні фінансової політики.

Тому основне завдання полягає в тому, щоб зуміти його правильно використати: об'єктивно пристосувати до національного економічного простору, а суб'єктивно — поставити в рамки податкового законодавства.

ПДФО є дієвою формою взаємовідносин між державою та її громадянами, яка здійснюється на основі примусового обов'язкового вилучення частини їх доходу для створення централізованого грошового фонду держави з метою виконання її функцій. Рівень прибуткового оподаткування фіз осіб впливає на реальні особисті доходи значної частини населення, особливо тих, хто отримує основні доходи у вигляді з/п.

Важливим є призначення оподаткування доходів різних груп населення з метою досягнення економічного зростання й соціальної справедливості в суспільстві. Досягнення поставленої мети потребує досконалого податкового законодавства, яке повинно опиратися на науково обґрунтоване визначення БО, ставок податку, пільг при та урахування специфічних умов національної економіки, трудових і соціальних традицій населення, демографічної ситуації.

У податковому законодавстві щодо оподаткування доходів фіз осіб повинна знайти своє відображення кінцева мета фінансової політики держави. Що стосується мети, то це — соціальна справедливість та зростання добробуту як населення загалом, так і кожного громадянина зокрема.

Вивчення досвіду оподаткування доходів фіз осіб за кордоном дає підставу дійти висновку щодо зростаючої ролі саме прямого оподаткування, помірно прогресивного індивідуального податку, який враховує особисті обставини платників: розмір доходу, склад родини, наявність утриманців, витрати на освіту, підтримку здоров'я. Серед основних чинників, що сприяють забезпеченню сталих надходжень до бюджету й використанню податків як інструментів державного регулювання, є стимулювання прискорення науково-технічного прогресу, збільшення зайнятості населення, рівномірний економічний розвиток територій.

Оподаткування доходів громадян в Україні було запроваджено 1991 року з прийняттям ЗУ PCP "Про прибутковий податок з громадян Української PCP, іноземних громадян та осіб без громадянства". Із середини 1991 року в Україні була прийнята власна система прибуткового податку з населення. Вона мала 2 характерні особливості: 1) замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу в межах якого податок не стягується) виділявся розмір неоподатковуваного доходу, 2) були встановлені умови та ставки податку для всіх категорій.

З грудня 1992 року оподаткування доходів громадян здійснюється відповідно до Декрету КМУ "Про прибутковий податок з громадян", який зі змінами і доповненнями був чинним до кінця 2003 року. У ЗУ "Про систему оподаткування" в редакції від 18.02.1997 року цей податок названо податком на доходи фіз осіб.

З точки зору економічної сутності податку, то точнішим був би термін "податок на доходи фіз осіб". В умовах ринку відбувається розвиток різних форм власності, що потребує перебудови системи оподаткування на демократичних засадах і забезпечення рівності всіх платників незалежно від того, з якою формою власності пов'язана їхня діяльність, врахування всіх доходів, що отримує фіз особа з різних джерел.

ПДФО – плата фіз особи за послуги, які надаються їй територіальною громадою, на території якої особа має податкову адресу або розташовано особу, що виплачує оподатковувані доходи.

В Україні в структурі бюджетів місцевих рад питома вага прибуткового податку складає значну частку і коливається в межах від 25 до 60 %. Тобто прибутковий податок істотно впливає на утримання бюджетної сфери багатьох міст і районів України.

Отже те, що ПДФО займає 1 із важливих місць в доходах бюджетів України пояснюється:

1. його фіскальною роллю - забезпечує поповнення дохідної частини бюджету;

2. ПДФО виступає основним регулятором в системі регулювання доходів фіз осіб.

Однак слід зауважити, що чинний порядок оподаткування доходів фіз осіб потребує подальшого удосконалення в напрямку встановлення неоподатковуваного мінімуму, упорядкування пільг.

За ПКУ є 6 основних джерел доходу:

– трудові доходи;

– підприємницькі доходи;

– інвестиційні доходи;

– доходи від власності;

– державні соціальні трансферти;

– родинна допомога і трансферти.