Податкова політика держави та основні її принцип, критерії та типи. Податкове навантаження та методи визначення.
Податкова політика: поняття податкової політики та її напрями
Практика державного втручання дала змогу виробити відповідні інструменти, за допомогою яких можна впливати на економіку: прямий і непрямий методи державного регулювання. Пряме втручання в економіку забезпечується шляхом встановлення державних цін, обсягів виробництва, експортно-імпортних операцій тощо, що притаманне командно-адміністративній системі.
Непрямі методи застосовуються в умовах ринкової економіки і включають досить багато важелів. Так, Дж. Стігліц виділяє грошово-кредитний, бюджетно-податковий, зовнішньоекономічний і соціальний блоки. У сучасних умовах найбільш суттєвого значення набуває бюджетно-податкова політика, яка охоплює бюджетну і ПП, а також політику фінансування бюджетного дефіциту. Саме реформування ринкової економіки значною мірою залежить від зміцнення державних фінансів, через які держава акумулює грошові ресурси для фінансування суспільних потреб, а також створює умови для активізації економічного зростання і підвищення суспільного добробуту.
Проведення ринкових реформ значною мірою залежить від стану фінансів держави та її бюджету, через який держава акумулює кошти для фінансування пріоритетних напрямів розвитку економіки, соціальної сфери, культури. Бюджетні відносини потребують державного регулювання, яке досягається шляхом чіткої регламентації бюджетної діяльності через впровадження виваженої ПП. Україна самостійно визначає свій економічний статус і стратегію соціально-економічного розвитку, розробляє і формує свою фінансову політику в контексті загальнодержавної політики, а також займається її виконанням.
Подальший розвиток України значною мірою залежить від ефективності фінансової стратегії, яка забезпечує підвищення доброту населення, виконання державою своїх обов’язків та функцій. Адже стабільність і економічний розвиток держави залежить від її ПП. Однією з основних складових фінансової стратегії на всіх рівнях – від держави до підприємства – є податкова стратегія, яка залежить від того, наскільки вона відповідає потребам сьогодення. Податкова стратегія розробляється на визначений період.
ПП розробляється на різних рівнях управляння – від державного управління до управління підприємством. Кожен рівень має певну мету, завдання і повинен мати єдиний напрям діяльності та співвідношення з іншими рівнями. Так, головною метою держави є наповнення дохідної частини бюджету з різних джерел для покриття витрат, пов'язаних із виконанням нею своїх функцій. ПП підприємства полягає в тому, щоб зменшити розмір податкових відрахувань. Взаємодія різних рівнів ПП відбувається, якщо держава відповідним чином виконує свої обов’язки, а платник згоден з їх якістю і задоволений цим виконанням. ПП повинна вирішувати всі суперечності між різними рівнями управління в державі.
ПП держави – сукупність заходів, які проводить держава щодо забезпечення надходжень та використанню фінансових ресурсів для забезпечення економічного та соціального розвитку країни. Основною метою ПП є оптимальний розподіл ВВП між галузями народного господарства, соціальними групами населення, територіями. На цій основі в країні мають забезпечуватись стійке зростання економіки, вдосконалення її структури створення сприятливих умов для розвитку підприємств усіх форм власності. Поряд з цим важливе значення має створення умов для надійних соціальних гарантій громадянам.
Основу ПП становить бюджетна політика, яка пов’язана насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, в основному завдяки ПП, яка проводиться в державі за рахунок податкових платежів. Держава, виражаючи інтереси суспільства в різних сферах життєдіяльності, виробляє та впроваджує відповідну політику: економічну, соціальну, екологічну, демографічну. Визначивши свою економічну політику, держава визначає напрямок розвитку та стратегію і тактику досягнення мети. Ось чому ПП має чітку цілеспрямованість на вирішення конкретних завдань і проблем.
ПП держави є складовою частиною економічної політики, яка базується на сукупності юр актів, що встановлюють види податків, зборів та порядок їх стягнення та регулювання.
ПП у широкому плані охоплює питання формування доходів за рахунок постійних (податків) і тимчасових (позик) джерел, а у вузькому плані – охоплює діяльність держави у сфері оподаткування – встановлення видів податків, платників, об’єктів, ставок,пільг, термінів сплати і механізму зарахування їх до бюджету.
Отже, ПП – сукупність правових, економічних і організаційних заходів держави у сфері оподаткування щодо регулювання податкових відносин, які направлені на забезпечення надходжень податків до централізованих фондів грошових ресурсів держави в процесі розподілу та перерозподілу ВВП й стимулювання економічного зростання за допомогою ПС.
При формуванні цілей ПП необхідно виходити із об’єктивних функцій податків.
Формуючи свою ПП, держава шляхом збільшення чи скорочення державної маси податкових надходжень, зміни форми оподаткування та податкових ставок, тарифів, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаданню господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури ринку. Саме через ПП держави відбувається становлення і розвиток ПС держави.
Рис. 1. Співвідношення цілей і завдань податкової політики
Важливою характеристикою ПП є рівень податкового навантаження на платника.
На макрорівні податковий тиск визначає частка податкових поступлень у бюджет у ВВП:
П1=ПБ/ВВП*100%,
ПБ –податкові поступлення в бюджет.
При характеристиці податкового навантаження на підприємстві:
Частку податкових виплат підприємства П2 в загальній сумі прибутку:
П2=ПВ/П*100%,
ПВ – податкові виплати підприємства, П – прибуток підприємства.
Частку податкових виплат підприємства (П3) в обсязі реалізації:
П3=ПВ/Ор*100%,
Ор – обсяг реалізації підприємства.
Держава формує регулюючий вплив на економічну діяльність за ПП, субсидій, субвенцій, державних інвестицій і процентних ставок.
Отже, головним завданням ПП є встановлення балансу між 2 чинниками, якими визначається потреба в податках: необхідністю фінансового забезпечення виконання державою притаманних їй функцій та вирішенням соціально-економічних завдань. Ці чинники, в процесі реалізації ПП, проявляються через функції податків, пріоритетною з яких є фіскальна, що виступає базисом для реалізації соціально-економічної функції, яка, в свою чергу об’єднує регулюючу, контрольну та соціальну функцію.
З позиції організації фінансової діяльності держави податкова політика є невід’ємною складовою фіскальної політики, оскільки система оподаткування дає змогу мобілізувати кошти в її розпорядження і водночас має своє об’єктивні межі, зумовлені системою видатків бюджету.
Фіскальна політика – діяльність держави щодо змін в державних видатках і оподаткування з метою позитивного впливу на макроекономічний рух доходів та досягнення ринкової рівноваги. При цьому 2 складові – податкова та видаткова – повинні бути взаємоузгоджені та збалансовані як у кількісному, так і в якісному відношенні, оскільки вони в рівній мірі є суттєвими важелями регулювання економічних процесів (економічного зростання, повної зайнятості, інфляції).
Фіскальна політика поділяється на:
1. Дискреційну державну ПП – парламент і уряд свідомо вносять зміни у ПС і видатки бюджету з метою впливу на реальний ВВП, зайнятість, інфляцію. Таким чином, при проведенні дискреційної політики зміни у ПС залежать від рішень уряду. Це відбувається тоді, коли економіка держави перебуває на стадії спаду, в суспільстві знижується попит на вироби, зростає перевиробництво товарів, знижується виробництво. У цьому разі держава зменшує ставки податків або надає ПП фіз особам з метою збільшення доходів громадян. У цілому всі доходи населення поділяють на 3 типи: товарні витрати, обов'язкові платежі та заощадження. Залежно від того, як змінюються 2 та 3 частини всіх витрат споживачів, відбувається збільшення 1 частини — споживчих фондів, які й відображають попит населення.
З 2 боку, держава має можливість зменшувати податки товаровиробників з метою зниження загальних цін на товари та їх доступності для споживачів з низьким рівнем доходів. У цьому разі успіх залежить від того, наскільки виробники схильні до цих змін і яка стратегія для них прийнятніше. Але в державі може скластися й інша ситуація, коли попит значно перевищує пропозицію, тобто у населення накопичується велика грошова маса, з'являється дефіцит товарів і підвищується темп інфляції. Тоді держава збільшує податки з фіз осіб і таким чином зменшує вільну грошову масу населення.
Однак така форма дискреційної політики має фіскальний характер.
Дискреційна політика може бути стимулюючою і стримуючою.
2. Антидискреційну державну ПП або політика «вмонтованих стабілізаторів» (збільшення / зменшення податків), базується на теоретичному припущенні, що ПС сама по собі має здатність автоматично впливати на економічний цикл, оскільки навіть без її зміни податкові вилучення збільшуються при зростанні ВВП і зменшуються при його спаді, тобто має місце стабілізуючий ефект. Він є найбільш високим при прогресивній ПС, яка передбачає підвищення податкових вилучень при збільшенні доходів. Слід відмітити, що «вмонтовані стабілізатори» (податки) здатні лише послабити циклічні коливання; для серйозних же змін у кон’юнктурі нерідко потрібна саме дискреційна політика.
ПП направлена на вирішення поставлених перед суспільством завдань:
1.Довгострокові цілі – економічне зростання, максимальний рівень зайнятості тощо.
2. Короткотермінові – поповнення ДБ, його збалансованість на певному рівні відносно до ВВП, стимулювання інвестиційної діяльності.
ПП можна поділити на три типи:
перший тип характеризується високим рівнем оподаткування, що в перспективі може призвести до скорочення бюджети надходжень унаслідок дестимулювання підприємницької активності;
другий тип характеризується низьким рівнем податкового навантаження на платників, тобто коли держава максимально враховує як власні фіскальні інтереси, так і інтереси платників податків. Така політика сприяє розвитку реального сектору, оскільки забезпечується сприятливий податковий та інвестиційний клімат;
-третій тип - це податкова політика із суттєвим рівне оподаткування як корпорацій, так і фізичних осіб, що компенсується високим рівнем соціального захисту громадян, значною кількістю державних соціальних гарантій і програм
Завдання та напрямки ПП:
1. Забезпечення потреб держави у фінансових ресурсах.
2. Запобігання диспропорцій, що виникають в умовах ринкової економіки.
3. Нагромадженні необхідних ресурсів для фінансування соціальних та економічних програм.
4. Позитивний вплив на стан ринкової кон'юнктури.
5. Стимулювання інвестиційної, інноваційної та підприємницької активності.
6. Забезпечення оптимального перерозподілу ВВП.
7. Забезпечення оптимального податкового регулювання економіки.
Ключові фактори податкової політики - це рушійна сила, причини, передумови, що визначають основні напрями її дії та характер впливу на соціально-економічні процеси в національній економіці.
Проведення ПП зумовлюється такими об’єктивними факторами, як необхідність державного втручання в економічні процеси і соціально-економічні межі оподаткування.
Формування ПП здійснюється і залежить насамперед від того, яку роль відіграє держава в соціально-економічних процесах, наскільки активно вона втручається в пінковий саморегульований механізм.
Фактори:
1. Потреба держави у фінансових ресурсах.
2. Рівень інфляції.
3. Дефіцит чи надлишок державного бюджету.
4. Рівень добробуту населення та необхідність фінансування соціальних та економічних програм.
5. Політична ситуація в державі.
6. Рівень інвестиційної, інноваційної та підприємницької активності.
7. Рівень зайнятості населення.
8. Обсяги реального ВВП.
ПП відображає тип, ступінь і мету державного втручання в економіку і змінюється залежно від ситуації та об'єктивних умов, що сформувалися в національній економіці.
Основні принципи податкової політики: фіскальна, економічна та соціальна ефективність
На практиці ПП політика здійснюється через податковий механізм, що являє собою сукупність організаційно-правових форм і методів управління оподаткуванням. Держава додає цьому механізму юридичної форми за допомогою податкового законодавства.
Принципи податкової політики - це ті концептуальні й фундаментальні положення, які є базовими (загальними або основоположними), а їх реалізація дозволить відновити дієвість фіскальної та регулятивної природи податків і ринкову саморегуляцію на основі реалізації об'єктивних економічних законів
Принципи ПП поділяються на:
Загальні - фундаментальні положення будь-якої податкової системи.
Специфічні - скоригована фундаментальна концепція залежно від цілей та стану економіки.
Загальні:
1. Фіскальна ефективність - наповнення державного бюджету потрібними коштами з метою фінансового забезпечення ефективного виконання державою її функцій.
2. Соціальна справедливість - установлення системи урахуванням платоспроможності платників збереження їх максимальної зацікавленості в результатах діяльності.
З точки зору проблем соціальної справедливості платниками мають виступати всі члени суспільства, які отримують доходи. Прямі і непрямі податки у вирішенні цієї проблеми мають різне значення. Традиційним є відношення до непрямих податків як до регресивних у соціальному плані. Переваги прямих податків у вирішенні проблем соціальної справедливості полягають у тому, що рівень оподаткування прямо пов'язаний з доходами, які отримують фіз і юр особи. Але при високій прогресії в оподаткуванні виникають негативні наслідки - втрата платниками стимулів до інтенсивної праці і зацікавленість в ухиленні від сплати податків.
3. Економічна ефективність - забезпечення повноти і своєчасності податкових надходжень, мінімальності витрат на адміністрування податків, виключення можливості від їх ухилення, забезпечення позитивного впливу податків на соціально-економічний розвиток держави та діяльність суб'єктів господарювання.
Специфічні:
1. Конституційність та законність - реалізація ПП здійснюється на підставі Конституції України, законодавчих, нормативних актів, чинних в Україні.
2. Поєднання процесів централізації та децентралізації з метою гармонізації інтересів регіонів і держави в цілому.
3. Компетенція - установлення та скасування податків і зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до законодавства про оподаткування в межах компетенції державних та місцевих органів влади.
4. Фіскальна достатність - достатність доходів бюджету для покриття витрат держави.
5. Обов'язковість сплати податків і зборів та встановлення відповідальності за порушення податкового законодавства.
6. Економічність - витрати на вилучення податків повинні бути мінімальними.
7. Економічна обґрунтованість - співмірність витрат на адміністрування податків з обсягами їх надходжень.
8. Рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації.
9. Стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності.
10. Гнучкість - зміни окремих податкових норм відбуваються з урахуванням соціально-економічного стану держави, регіонів.
Елементи принципу фіскальної ефективності (достатність доходів, мінімізація видатків на збирання податків, запобігання ухиленню від сплати податків, еластичність (гнучкість) податкової системи, рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями)
Принцип фіскальної ефективності передбачає наступні елементи:
достатність доходів,
мінімізацію видатків на збирання доходів,
запобігання ухиленню від сплати платежів до бюджету,
еластичність (або гнучкість) податкової системи,
рівномірне розподілення податків між адміністративно-територіальними одиницями.