21. Релігія та міфологія стародавніх греків

Міфи становили інтегральну частину давньогрецької релігії. Але початкові релігійні уявлення греків розвивали письменники та поети. Як влучно сказав перший історик культури античності Вінкельман в “Мыслях о подражании греческим образцам” (1755), “Истории искусства древности” (1764), антична культура в своїй суті включає зв’язок з художньою творчістю. Під впливом мистецтва та літератури і формується релігія й міфологія греків. Перша збірка давньогрецьких міфів – це поеми Гомера “Іліада” й “Одіссея”. Саме тут відбувається процес гомеризації богів: вони одержують біографії, історії життя, складається панеллінський пантеон.

В народній теогонії кожний поліс мав своїх богів і свої історії. Спільним було антропоморфне уявлення про богів (вони поводили себе, як люди: сварились, билися, кохалися – “психологічний антропоцентризм”). У цих грецьких теогоніях Зевс був батьком усіх богів.

Але загальногрецька теогонія була подарована грекам теж поетом: саме поема Гесіода (VIII – VII ст. до н. е.) “Теогонія” і дала назву цьому процесу. Там розповідається про три покоління богів: перший період – космічної еволюції, коли виникають космічні стихії: Хаос → Гея (земля) → Тартар (підземний світ). Із Хаоса → День, Ніч, Повітря, Темрява (пригадайте шумерів).

Другий – народження хтонічних богів, доолімпійських, які уособлювали релігію землі і родючості. Від шлюбу Землі (Геї) та Неба (Урана) народжуються інші боги – так звані Титани.

Третій період – покоління від Кроноса (оскопив батька Урана) і Реї – це олімпійці на чолі із Зевсом. Їх дванадцять.

Персонажами міфів були не тільки боги, а й герої – діти богів і смертних: Прометей, що дав людям вогонь і навчив усьому, Орфей, Геракл.

Грецька міфологія відіграла велику роль у становленні теоретичної рефлексії – філософії. Лосєв зазначає, що філософія почалася з міфу. Але міф був вираженням сліпої інтуїції, а філософія стала смисловою системою світу. Демокрит, Протагор, Сократ, Платон, Арістотель – ось відомі імена грецьких філософів. Вони стали світовим явищем, зокрема Платон. Він був батьком ідеалістичної філософії, за якою реальний світ – це тільки відображення дійсно реального світу ідей. Ідея – це безтілесна форма будь-якої речі і метод її конструювання, і засіб її пізнання. Ідеї протистоїть небуття – матерія і простір. Поєднання матерії та ідеї і породжує чуттєвий світ. Джерело пізнання світу – спогади душ людей про світ ідей, звідки вони прийшли на землю. Платон створив і проект ідеального поліса – держави, якою правлять філософи (це була перша утопія). Арістотель визнавав реально існуючий світ і розробив теорію про єдність форми і змісту.

22. Етапи розвитку художньої культури греків.

Довгий час періодизацію грецької культури починали з XI століття (з історії самих греків), але зараз починають з періоду розселення на території Греції, тобто з егейського, або крито-мікенського періоду (ІІІ – ІІ тис. до н. е.). Це період, коли грецькі племена зазнають впливу культури Криту та Мікен (Мікени – поліс-держава у материковій Греції). Цю культуру ще називають мінойською, за ім’ям легендарного критського царя Міноса. З фільму “Егейське море” ви дізнаєтесь про те, як у 1900 р. англієць Еване знайшов палац Міноса. Критська культура була культурою палаців. Яскравим зразком є славнозвісний Кноський палац, де було 300 приміщень, а загальна його площа – 16 тис. м². Саме з цим палацом пов’язаний міф про лабіринт і Мінотавра – напівбика, напівлюдину, чудовисько, яке знищив Тесей, що знайшов вихід з лабіринту завдяки клубку ниток, що дала Аріадна, донька царя Міноса. Саме на Криті, за легендою, народився Зевс і сюди він привіз, перетворившись на бика, царівну – Європу (пригадайте відому картину Сєрова). І сам цар Мінос був (за легендою) сином Зевса та Європи.

У чомусь ця культура перекликається з культурами Стародавнього Сходу, сучасницею яких вона була. Тут зберігається, скажімо, символ сили – бик (ротонди в формі бика). Але головне в критській культурі вже людина. Для критських розписів характерне свято фарб, імпресіоністичні риси: “Голубий хлопчик”, “Синій птах”, фрески “Парижанка”, “Дами в голубому”. Кноський палац – зразок архітектурної винахідливості: ви побачите тут світлові колодязі, оригінальні вентиляційні системи, колони тощо.

Другий період – героїчний, або гомерівський – XI – IX ст. до н. е. Сама назва підкреслює, що головне в цьому періоді – це створення зібрання міфів про богів і світ, якими були поеми Гомера “Іліада” (про Троянську війну) і “Одіссея” – про повернення з Трої до рідної Ітаки одного з учасників війни. Поеми були записані тільки в VI ст. до н. е. і тому й досі йдуть дискусії, хто був автором поеми. Вважають, що створив їх у IX ст. до н. е. сліпий оповідач Гомер, який мандрував з одного міста в інше, і нині сім міст змагаються за право називатися батьківщиною Гомера.

Третій період – архаїчний – VIII – VI ст. до н. е. Це період розвитку невеликих держав-полісів і поширення контактів з іншими народами. Саме тоді, в VII ст. до н. е., було створено епічні твори і про богів – “Теогонія”, і про життя людини – поема “Роботи та дні” Гесіода. Саме тоді людина стає у повній мірі героєм художньої культури: поезія Анакреона (анакреотична лірика), любовна лірика Сапфо.

Найяскравіше явище цього періоду – вазовий розпис:

• чорнофігурний вазовий розпис (чорний лак на жовтій поверхні);

• червонофігурний (фон стає чорнолаковим, теракота, а фігури залишаються в кольорі глини).

Значним явищем архаїчної скульптури були фігури куросів – оголена юнацька атлетична фігура і кор – одягнена жіноча фігура. Вони ще статичні, в урочистій позі, з відомою т. зв. “архаїчною посмішкою” і великими очима, неграціозні.

Починають будувати храми, вже як місце для статуї бога (молилися просто неба). Ці статуї розмальовані в яскраві кольори (східне сонце) й інкрустовані: губи – з міді, зуби – з срібла, очі – кольорове скло.

Епоха класики, або класична епоха (V – IV ст. до н. е.). Це “золотий вік” грецької культури. Центром культури цього періоду були Афіни. Саме там (за правителя Перікла) почалося монументальне будівництво. Понад 20 років будувався ансамбль Акрополя, зруйнованого персами. Головою проекту був відомий скульптор Фідій, саме він зробив статую Афіни Парфенос (Афіни – діви) зі слонової кості та золота, висота якої – 12 м, а висота Ніки, що їх тримає в правій руці Афіна, – 2 м.

У ансамбль увійшли: 1) Парфенон – храм Афіни Парфенос, що панував над містом як символ; 2) Пропілеї – урочисті ворота – вхід на Акрополь; 3) Храм Афіни-Промахос (Афіни переможниці); 4) Храм Ерехтейон, присвячений Афіні та Посейдону, з чарівним портиком каріатид, де капітелі колон виконані у формі жіночих фігур.

У цю епоху затверджуються три головних архітектурних ордери:

дорічний – найбільш суворий і простий; для нього характерні: подушка – ехина, абака, балка над ними – архітрав, потім фриз, поділений на тригліфи та метопи (квадрати), карниз. Антаблемент – це все разом: архітрав, фриз, карниз.

1. іонічний – з капітелями у формі спіралеподібних валют;

2. коринфський – капітель у формі кошика з квітами, з орнаментом із квітів та рослин.

Зображення людей (а найчастіше це були атлети-переможці або жінки) стають динамічними:

Це період розвитку скульптури. Динамічні фігури атлетів-перможців: “Дорифор” Поліклета, “Дискобол” Мірона, “Афродіта” Праксителя (модель-куртизанка Фріна), “Голова пораненого воїна” Скопаса, “Апоксіомен” Лісіппа, скульптура Олександра Македонського (атлет, що зчищає бруд з тіла), “Менада” Скопаса (Менада – супутниця Діоніса), “Аполлон Бельведерський” Леохара (остання третина IV ст. до н. е.).

Це період народження і розвитку театру. “Батьком трагедії” називають Есхіла – автора “Закованого Прометея”. Його традиції продовжує Софокл, “Антігона”, “Едіп-цар” якого – найвідоміші трагедії про зіткнення людини з фатумом, долею: людина безсила перед нею (трагедії фатуму). Психологічна драма створена Еврипідом: “Медея”, “Іфігенія в Тавриді”, “Електра”.

Саме в цей період починається будівництво театрів – відомий театр Діоніса в Афінах був мармуровим. Грецький театр – особлива тема, до якої ви будете звертатися самостійно. Як же він народився?

Слово “трагедія” означає “пісні козлів”. Виникає жанр з відомих свят Діонісіїв, коли богу виноградарства та виноробства приносили в жертву козла, це супроводжувалося виконанням дифірамбів (гімни на честь Діоніса, які виконували актори у шкурах козлів). З цих пісень козлів і починається грецький театр.

П’ятий – елліністичний період – остання третина IV – I ст. до н. е. З’являється багато культурних центрів: Александрія, Пергам, Сиракузи, Антіохія, де було створено славнозвісну бібліотеку з 700 тис. папірусних сувоїв, при бібліотеці був Мусейон (храм муз), де на кошти царів жили і працювали видатні вчені.

У Пергамі було створено пергамський папір – це спеціально оброблена теляча або овеча шкіра. Там було побудовано Пергамський вівтар на честь Зевса та Афіни.

Найвідоміші пам’ятки скульптури цього періоду: “Лаокоон з синами” Агесандра, “Венера Мілоська”, “Геракл з левом” Лісіппа (IV ст. до н. е.)

Елліністична культура стала заключним етапом у розвитку культури Давньої Греції. Саме на основі еллінізму виросла культура Римської імперії.