- •1. Писемність і релігійні уявленя жителів Межиріччя.
- •2. Культура та цивілізація.
- •3. Структура культури та її функції.
- •4. Філософія Гегеля як теорія культури
- •5. Людина, творчість, культура у філософії Бердяєва
- •6. Культура і несвідоме – концепція з.Фрейда. К.Г.Юнг та його концепція культури.
- •7. Язичництво дохристиянської доби
- •10. Система міфологічних вірувань.
- •8. Концепція ігрової к-ри й. Хейзінги
- •9. Міф як перша історична форма культури.
- •11. Основні риси первісної культури
- •12. Походження та періодізація первісного мистецтва
- •13.Типологія розвитку первісної художньої культури
- •14. Етапи розвитку єгипетської культури. Писемність староданіх єгиптян
- •15. Вірування египтян та пантеон египетських богів
- •16. Художня культура стародавнього Єгипту та її звязок з заупокойним культом
- •17. Світогляд та писемність жителів Межиріччя.
- •18. 100 Культурних понять шумерів у міфі про Інанну та закони „ме”
- •19.Типологічні риси художньої культури Месопотамії.
- •21. Релігія та міфологія стародавніх греків
- •22. Етапи розвитку художньої культури греків.
- •23. Еллінізація римської релігії.
- •24. Художня культура Стародавньої Індії.
- •25. Архітектура і скульптура Стародавнього Риму.
- •26. О.Пушкін та російська культура XIX ст.
- •27. Загальні риси розвитку культури хіх ст.
- •28. Основні риси давньогрецької культури
- •29. Визначення культури
- •30. Релігія і міфологія жителів Стародавньої Індії. Художня культура Стародавньої Індії
- •32. Імпресіонізм
- •33. Композиція та зміст Тори. Едем біблійний та шумерська легенда про рай
- •34. Едем біблійний та легенда про рай у шумерів.
- •35,36,37. Закон у "Старому Заповіті" і в "Новому заповіті". Зміст чотирьох Євангелій. Склад "Нового Заповіту".
- •38. Особливості середньовіної культури та менталітету.
- •40. Символіка візантійського хрестово-купольного храму.
- •41. Вплив Візантії на культуру Київської Русі.
- •42. Історичні передумови виникнення української культури.
- •43. Культура Стародавнього Китаю.
- •44. Архітектура і жмвопис Київської Русі
- •47. Соціальна диференціація середньовічної культури.
- •48. Наука і освіта у середньовічній Західній Європі.
- •49. Романский стиль
- •50. Готиний стиль
- •51. Історія створення та склад „Старого Заповіту”. Тора
- •52. Музика та театр Середніх віків.
- •53.Типологічні риси Ренесансу.
- •54. Культура Реформації.
- •55. Ренесансне та середньовічне у картині світу „Божественної комедії" Данте.
- •56.Образотворче мистецтво Проторенесансу та Раннього Ренесансу.
- •Скульптура
- •57. Художні досягнення Високого Ренесансу.
- •60. Модернізм як феноменкультури хх ст.
- •61. Експресіонізм та фовізм.
- •62. Абстракціонізм: теорія кольору в.Кандинського та супрематизм к.Малевіча.
- •65. Розвиток архітектури
- •67. Українське декоративно-прикладне мистецтва
- •69. Портрет і жанровий живопис т.Г.Шевченко
- •70. Організація освіти у Запорізькій Січі.
- •71. Архітектура українського бароко.
- •72. С.Гулак-Артемовський в історії української музики.
- •73. ТворчістьТ.Шевченка-художника.
- •74. Культурно-просвітницька діяльність Києво-Могилянської академії.
- •75. „Енеїда” Котляревського – перлина української бурлескної думки
- •77. Українська культура XVIII - першої половини XIX ст.
- •79. Література і театр українського бароко.
- •80. Філософія та поетика українського бароко у творчості г.С.Сковороди.
- •81. Музична творчість м.В.Лисенка.
- •82. Скіфська культура та її пам'ятки.
- •83. М. Хвильовий, як теоретик національно- культурного відродження.
- •84. Лесь Курбас – режисер-реформатор.
- •85. Школа м. Бойчука в історії українського живопису
- •86. Діячі української культури в еміграції.
- •88. Основні тенденції розвитку сучасної української культури.
- •90. Українське нац.-культ. Відродження початку хх ст.
- •91. Трипільська культура.
- •92. Язичництво дохристиянської Русі, пантеон слов'янських богів.
- •93. Основні тенденції розвитку счасної української культури
35,36,37. Закон у "Старому Заповіті" і в "Новому заповіті". Зміст чотирьох Євангелій. Склад "Нового Заповіту".
Найбільше значення для розвитку культури мали поява, швидкий розвиток і поширення християнства, яке стало ще однією світовою релігією. Основи християнського віровчення викладено у другій частині Біблії - Новому Завіті, повні зведення якого відомі з II ст. Новий Завіт складається з чотирьох Євангелій (з грецької - "добрих вісток"), написаних апостолами (посланцями) Матвієм, Марком, Лукою та Іоанном; Книги діянь апостолів, авторство якої приписують апостолу Луці; Послань апостолів (сімох соборних послань до християн усього світу апостолів Якова, Петра, Іоанна, Іуди й чотирнадцяти послань до окремих церков та осіб апостола Павла); Апокаліпсису або Одкровення апостола Іоанна.
На відміну від Старого Завіту, власне християнська частина Біблії переходить етнічні та всі інші обмеження й адресується усім людям незалежно від походження, соціального статусу, віку, статі тощо. Всеохопність християнства виражає форма чотирьох Євангелій, кожне з яких передбачає або свого адресата (євреї - Матвій, язичники - Марк), або рівень сприйняття ("земний" - Лука, "небесний" - Іоанн). У Євангеліях описано обставини народження, земного проповідницького життя, мученицької смерті та воскресіння боголюдини Ісуса Христа, чия особа й становить центральну вісь християнської релігії. У Книзі діянь апостольських розповідається про те, як виконували свою місію посланництва учні Христа. У соборних посланнях апостоли роз'яснюють окремі аспекти вчення Христа. Чи не найвагоміший внесок у справу розповсюдження християнства по всьому світу і першої розробки християнської догматики зробив апостол Павло, який спочатку навіть брав участь у переслідуваннях перших християн, але після свого чудесного навернення подвижницьким життям здобув звання першоапостола. В Апокаліпсисі викладено майбутню долю церкви Христової та розповідається про кінець цього світу, друге пришестя Ісусове, Страшний Суд і Небесний Ієрусалим, для райського життя в якому воскреснуть усі праведники.
38. Особливості середньовіної культури та менталітету.
Западноевропейский культурный тип был частью общемирового культурного процесса и в то же время обладал большой самобытностью и глубоким духовным единством.
Термин "средние века" появился в XV в. в среде итальянских гуманистов, которые так называли эпоху, отделяющую их время от классической древности. Впоследствии "средними веками" стал обозначаться период от гибели Западной Римской империи до эпохи Возрождения. Так в историческую науку прочно вошло деление всемирной истории на древнюю, среднюю и новую, т. е. античность, средневековье и новое время.
Эпоху средневековья обычно делят на три периода, соответствующие основным стадиям развития феодализма — становления, расцвета и упадка. Как правило, раннее средневековье датируют V—X вв., зрелый феодализм концом X—XV вв., а позднее средневековье — XVI — первой половиной XVII в.
Средневековая культура полностью выразила и сохранила дух своей эпохи, ее мировосприятие и мироощущение. Именно тогда были заложены основы социально-культурной общности Европы; на историческую арену вышли новые народы, появились новые государства; сложились современные европейские языки; расширились и
укрепились связи Европы с соседними континентами (Северная Африка, Ближний Восток и пр.). В средние века возникло большинство современных государств, наций и национальностей, появились первые парламенты и конституции, были изобретены часы и ножницы, книгопечатание и огнестрельное оружие, сделаны выдающиеся географические открытия и технические изобретения. Если античная эпоха не сумела воспользоваться целым рядом технических и научных открытий и гипотез (из-за наличия дешевого рабского труда, делавшего ненужным применение машин и механизмов), то средневековье началось с распространения водяных колес и ветряных мельниц.
Как культура феодальной эпохи, она обладала рядом существенных характеристик, отличавших ее от культур других эпох. Таковы символизм и аллегоризм, тяга к обобщенности, универсализму и в то же время к известной конкретизации, анонимность большинства произведений искусства, традиционность.
Средневековую культуру отличала глубокая контрастность, которая проступала в ее истории, мировоззрении, искусстве. Контрастность средневековой культуры отчетливо проявилась, например, в отношении этой эпохи к человеку: он мыслился, с одной стороны, как венец творения, а с другой — считался презренным"рабом божьим".
Исключительное место в западноевропейской средневековой культуре принадлежало изобразительному искусству и архитектуре. В обществе, где церковь занимала господствующее положение, где образование было ее монополией, а грамотность — уделом немногих, где языком науки, учености и богослужения была латынь, малопонятная безграмотному большинству, искусство и архитектура выполняли роль "проповеди в камне" и были наиболее действенные средства общения.
Каждая историческая эпоха имеет свое, присущее ей мироощущение, свои представления о природе и обществе, времени и пространстве, порядке мироздания, отношениях людей в обществе и т. д. В классовых обществах перечисленные и другие представления были отличными у представителей разных социальных групп, классов и сословий, но все же они были типичными, показательными для данного исторического отрезка времени.
В основе средневекового миросозерцания и миропредставления лежала особая система ценностей, созданная христианством.
Мировоззрение средних веков было теологическим, а ценностная шкала определялась религией. Сама средневековая эпоха была сформирована христианским наследием.
Христианство в качестве новой религии появилось еще во времена Римской империи (в I в. н. э.) и с самого начала играло двойственную роль: оно восприняло духовные ценности античного мира, поставив в центр мироздания человека, а с другой стороны, оно выступило в качестве самого мощного разрушителя античных ценностей. Оно выработало свои представления о начале и конце мира, в то время как античная, языческая философия исходила из признания вечности мира; оно пересмотрело учение о человеке, рассматривая его, с одной стороны, как средоточие всего богатства мира и его единства, а с другой — как раба Создателя, долженствующего испытывать вечный страх перед загробными карами.
К концу античной эпохи христианство одержало окончательную победу над язычеством, что означало гибель античной культуры и цивилизации. В рождающемся сред-чевековом мире христианство сделалось его сновной осью, которая влияла на все стороны жизни человека, на его духовные ориентиры и приоритеты.
