86. Діячі української культури в еміграції.

Діяльність українських емігрантів у країнах Європи і світу — яскраве явище української культури і науки. Емігранти-українці зробили значний внесок до національної скарбниці, розвивали основні напрями україністики, знайомили світ з унікальним феноменом українства і тим самим збагачували європейську науку та культуру. Значення їхнього доробку важко переоцінити. Відірвана від батьківщини, позбавлена елементарних засобів праці (бібліотек, архівів, колекцій, власних матеріалів), еміграція змогла витворити змістовний і привабливий образ українства, піднісши його до явища світового рівня.

На жаль, через ідеологічні перекручення та політичні обставини здобут­ки українських емігрантів були штучно вилучені з української науки та культури. На батьківщині вони оцінювалися як воро­жий Радянській Україні вияв «буржуазного націоналізму» а цілі напрями вітчизняного українознавства були скеровані у зовсім інше, неорганічне, заідеологізоване річище. «Залізна завіса» не пропускала на Україну будь-яку інформацію про діяльність емігрантів. У кращому випадку їхні праці потрап­ляли у спецфонди.

Лише тепер з'явилася можливість осягнути величезну спадщину української еміграції, спадщину, яка поступово починає інтегруватися в загальноукраїнську науку та культуру. Всебічно оцінити її значення поки є складним завданням. Причиною тому — велика багатогран­ність і значний обсяг творчого доробку емігрантів, який неможливо охопити в цілому без детальних досліджень окремих напрямів. Тільки-но почали відкриватися для дослідників архіви українських установ Праги та Подєбрадів та інших міст в Європі, які ще з 1945—1946 pp. знаходяться в Києві. Серед цих матеріалів — чимало документів з фондів відомих українських діячів-емігрантів та архіви українських урядів за кордоном.

Українські емігранти найбільш поширені в Болгарії, Великобританії, Греції, Італії, Німеччині, Польщі, Росії, Білорусі, Словеччині, Хорватії, Чехії , Франції, Північній (Канада, США) і південній (Бразилія, Чілі) Америці.

В цих країнах є досить сильний емігрантський рух (особливо в північній Америці): виходці з України організовують спілки, підтримують діяльність православної церкви, видаютьт книжки і періодичні видання українською мовою. В цих країнах підтримують традиції українського декоративно-прикладного і народно-ужиткового мистецтва.

Українськи письменники і митці, яких переслідувала радянька влада, знаходили там притулок і продовжували займатися активною творчою діяльністю.

87. Сучасне укр. декоративне прикладне мистецтво; школи, жанри, майстри. Мистецький посуд В Україні, зокрема на Поліссі, переважав посуд з дерева, наприклад, миски, ложки, кухлі, ополоники з такого міцного й ІІі-зерунчатого матеріалу, як береза, липа, груша. Вироби вистругу­вали, точили, шліфували, потім фарбували у темно-червоний і золотавий кольори, хоч були і нефарбовані ложки, які називали мужицькими, циганськими. Майстри виготовляли: 10-літрові баклаги та барильця, відра, цебри, діжки, балії, бодні, шаплики, ко­новки, мірки, совки, дійниці, маслобійні, що мали форму циліндра, звуженого догори, з кришкою. До речі такі витвори ще й досі зу­стрічаються у сільській місцевості, музеях народного побуту та у любителів-антикварів.

У виготовленні посуду провідні позиції займало гончарство, історія якого сягає неоліту. Виробництво керамічного посуду - це досить трудомісткий і довготривалий процес. Існувало кілька різновидів керамічного посуду: миски, полу­миски, кринки, горщики і великі горшки, макітри, гладишки і глечи­ки та інші побутові речі; декоративні: борщівники, кашники, тик­ви, барильця, куманці\ були й у вигляді дитячих іграшок, баранців, півників тощо.

Значна увага на Україні приділялася гутництву - виготовлен­ню скла. Це ремесло виникло ще за часів Київської Русі. Сирови­ною служили пісок, крейда, вапно, тугоплавкі глини; з деревини виготовляли вугілля, смолу, поташ. Гутництвом особливо слави­лися землі Полісся, де майстри працювали переважно взимку, коли не було польових робіт.

До нас дійшли шзньопалеолітичні вироби з кістки, трипільсь­ка кераміка, скіфський посуд j металу. Обробка бронзи, заліза, срібла та золота методом гарячої ковки, шліфування на землях сучасної України Існувала ще до нової ери Поклади металу були майже всюди

Серед металевих ремесел виділялися золотарство та срібляр-ство тобто виготовлення прикрас побуту та культу з дорогоцін­них металів Нерідко для оздоблення предметів використовува­лося каміння, перли, кольорове скло та бурштин Найпоширені­шими формами обробки благородних металів, мінералів та Інших предметів І речовин у системі золотарства було кування Іиття гравірування (XVI-XV11 ст ) карбування (XVII-XIX ст ), фініфть (оздоблення візерунків емаллю), чернь філігрань Згодом почтло поширюватися зоїочення покриття предметів тонким шаром, найб'льше плівкою золота

Значних успіхів ювелірне мистецтво досяі ло в Роси, особливо після колонізації Сибіру І Далекого Сходу, багатих на дорогоцін­ні метали та мінерали Центрами дорогого ремесла стали Моск­ва, потім Петербург

Одяг У побугово-ужитковіи кульїурі кожного народу особ­ливе місце займають прикраси, фасони що віками удосконалю валися І передавалися з покоління в покоління Окремі їх зразки мають непересічне І навіть світове значення

Народне образотворче мистецтво Характерною особливістю даного мистецтва є те, що воно стійко зберігає етнічну самобут­ність у найрізноманітніших своїх формах: вишивках, килимарст­ві, прикрасах, розписах. Породжене воно, звичайно, утилітарни­ми потребами, спочатку залежало великою мірою від умов життя, особливостей, технології, матеріалу та знарядь праці. Проте по­ступово витвори образотворчого мистецтва починають відбива­ти світоглядні ідеї, естетичні смаки народу, його уявлення про красиве, добре, світле. В них основну роль починають відігравати декоративність, конструктивність і орнаментальність. Образо­творче мистецтво хоча і прагне до відображення суті природи, її стану, воно не є її копією. Народний митець вдається до образно­сті, символічності в процесі творчого усвідомлення реалій, він їх стилізує, творячи, так би мовити, й другу природу. Вишивальниця, різьбяр, золотар, швець у своїй творчості завжди йде за матеріа­лом, розкриваючи красу його фактури і натурального кольору, дотримуючись у вишиванках, килимах, у малюнках на стінах, комині, наличниках природних ліній та форми дерева, виноград­ної лози, грона калини тощо.

Завдяки колектив­ній творчості удосконалюються його форми, технологія, жанри, сюжети, композиції орнаментів, їх колорит. Нове бачення і від­чуття світу змінює не тільки зміст і форму, а й призначення деко­ративних речей. Так, з розвитком фаянсового і фарфорового посуду, традицій­на кераміка різко змінює своє колись суто утилітарне призначення. Розвиток торгівлі, взаємообмін товарами, інформацією породжують спільність технології різьбярства, ткацтва, гончарства та іншого ремісництва, постійно вдосконалюються знаряддя праці, принципи декорування, семантика сюжетів, створюються умови для взаємозбагачення мистецтва кожного народу.

Пластика як вид образотворчого мистецтва існує в різних традиційно-побутових формах: у знаряддях праці, художньому оздобленні житла, архітектурно-конструктивних елементах його інтер'єру. Одним із прийомів посилення естетичної виразності при­чілків, фасадів кам'яних житлових будівель стало майстрування рельєфів, конструктивно пов'язаних з їх архітектурою пілястрів, поясків, карнизів, які мали і певну практичність. Наприклад, пі--лястри потовщували і цим зміцнювали кути будинку, карнизи слугували відливами над вікнами, захищали від прямих проме­нів сонця.

Досить поширеним видом декоративного оздоблення помеш­кання були в У країні розпис та орнаментика.

Український народний живопис широко представлений у тра­диційному стінописі, візерунках на меблях, кераміці, склі. Цей вид З незапам'ятних часів мандрують по Україні і світу знамениті писанки, в яких ще з язичництва відображені символічні антропо­морфні, зооморфні, рослинні та геометричні мотиви. Вони були підхоплені культовою сферою християнства і стилізовані під особ­ливості різних районів, традицій щодо вибору орнаменту, фарбу­вання тла, кольорів, мотивів та сюжетів.

На Слобожанщині й Покутті поширені крапанки, на Бойківши-ні та Лемківщині - так звані шпилькові писанки. Найбільша філіг­ранність орнаментальних мотивів властива гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою. У різних міс­цевостях України вони мають специфічний характер. Писанки - як символ світла, життя і тепла - дарують один одному на Великдень на знак любові, дружби й радості.

Багатством орнаменту, колориту, форм, матеріалів, фактури відзначалися жіночі шийні прикраси з бісеру, дорогоцінних мета­лів, як прикраси використовувалися також дукати, якими дівчата хизувалися на гуляннях і святах. На Поділлі і Гуцульщині - це гердани, на Бойківщині і Львівщині - драбинки, шлейки, на Лемків­щині - крайки, рифи. Низками бісеру прикрашали пояси, брасле­ти, гаманці, краватки у вигляді геометричних фігур і рослинного орнаменту.

Живописними узорами українці прикрашали тканини, одяг, рушники, килими. Такі витвори мали не тільки утилітарне значен­ня, а й обрядове. Скажімо, рушники, вишиті різнокольоровою за­полоччю методом полтавської двоступеневої гладі, болгарським хрестом, лічильною гладдю, вирізуванням білими нитками по біло­му полотну, стали неперевершеними зразками народної графіки, поліхромією на різні узори, їх вивішували завжди на почесних і визначних місцях: на покуті, над іконами, сімейними портретами, над вікнами і навіть у проміжках вікон як декор.

Важливе місце в ужитково-декоративному мистецтві займає килимарство. Килими і килимові вироби виготовлялися ручним, потім машинним способом з бавовняних, льонових, конопляних, вовняних ниток, вони приваблювали своїми геометричними, рос­линними сюжетами і композиціями, традиційними народними ви­бійками та багатокольоровими орнаментами (ручна вибійка, хо­лодний і гарячий батик, фотофільмодрук), які значно розширили художні можливості декору тканин.

Збуджує уяву і чарує художнім мистецтвом, майстерністю на­родна художня творчість, особливо семантикою. Бо й справді, ті ж орнаментальні сюжети, виконані у різних сполученнях, чергу­валися і повторювалися у пластиці, різьбленні, стінописі, виши­ванні, ткацтві.

В українських орнаментах збереглися до сьогодні не лише еле­менти первинної символіки, образи язичницьких богів, а й пізні­ші християнські іконографічні мотиви, які уособлювали сили при­роди: жіноча постать із піднятими руками - «велика богиня», за­ступниця («берегиня») життя на землі, яка сприяє його зароджен­ню, плодючості. «Берегиня» зображується в оточенні підвладних їй стихій, вершників із птахами (соколами) в руках.

З розвитком декоративно-ужиткового мистецтва, появою народних талантів та умільців виникли регіональні осередки на­родних художніх промислів: Косів, Коломия, Пістинь, Яворів (Івано-Франківщина); Опішня, Решетилівка (Полтавщина), Дибинці (Київщина); Ічня, Дігтярі (Чернігівщина); Петриківка (Дніпропет­ровщина); Бубнівка, Клембівка (Вінничина); Вижниця (Буковина); Кролевець (Сумщина). Відбулося поєднання народного і профе­сійного мистецтва, яке поширилося майже в кожну оселю, кожну хатину на українській землі. Найкращі його зразки та копії роз­везені по всьому світу і осіли у приватних зібраннях чи музеях де­коративно-ужиткового мистецтва. А це чи не найбільш уславляє талановитий український народ, нашу Україну, виносить її на па­раметри світового культурного прогресу і цивілізованості.