88. Основні тенденції розвитку сучасної української культури.

Після проголошення Конституції, в Україні почалася розбудова суверенної держави і виникли принципово новв, формально цілком сприятливі умови для розвитку культури.

Вийшло багато документальних фільмів, присвячених в основ­ному, історичному минулому України. Створено декілька багатосе­рійних фільмів, серед них "Сад Гетсиманський" за мотивами творів 1.Багряною, "Пастка" (за І.Франком), телесеріал "Роксолана" та ін. Продовження розвитку сучасного театрального мистецтва в Україні пов'язане передусім з діяльністю таких яскравих режисерів, як Р.Віктюк, Б.Жолдак, С.Донченко, Б.Шарварко. Позитивним моментом у роботі державного телебачення стала трансляція художніх фільмів і телесеріалів українською мовою, пе-рекомутація з 1995 р. Суттєво змінило зміст своїх програм Українське радіо. Вони стали професіональними, національне спря­мованими. Проте зростає комерціалізація засобів масової інформації - газет, каналів телебачення, радіостанцій, серед яких значна части­на орієнтуються на маловибагливого і дезорієнтованого читача, гля­дача, слухача, поширюючи низькопробну й нерідко просто безвід­повідальну інформацію та суррогатні вироби маскультівського шир­потребу. В країнах зі стійкими культурними традиціями подібні "твори" мало впливають на загальну культурну атмосферу в суспі­льстві, хоча й там на їх шляху вибудовуються перешкоди. У нас же, при відсутності кращих зразків, їх нерідко деструктивний характер залишає значно глибші рубці на душах людей, передусім, молодих, які нерідко сприймають розраховані на невігласів чи дикунів новітні "брязкальця" за останні досягнення сучасної світової культури. Масова культура є фактором, з яким необхідно рахуватися у вільному демокра­тичному суспільстві, однак перетворювати цей різновид розважальної субкультури шоу-бізнесу на замінник або відповідник особистої чи ко­лективної культури було б неприпустимою помилкою.

Розвиток української популярної музики останнього десятиліт­тя пов'язаний з іменами І.Білик, П.Зіброва, Т.Повалій, О.Понома-рьова, Руслани, А.Кравчука, Ані Лорак, В.Павлика, І.Сказіної та ни­зки інших імен, їх поява і творча еволюція щільно пов'язана з необ­хідністю задоволення потреби у своїй національній популярній роз­важальній музиці як складовій шоу-бізнесу. Видаються спеціальні журнали, присвячені сучасній українській естраді (напр. "Галас"). Складним є розвиток літературного процесу в Україні. З од­ного боку продовжують творити письменники й поети старшого по­коління: І.Драч, В.Дрозд, Р.Іваничук, П.Загребельний, Л.Костенко, Ю.Мушкетик, Б.Олійник, Д.Павличко. З іншого боку література від­чуває на собі тиск ринку, вона змушена йти за читачем (покупцем).

90. Українське нац.-культ. Відродження початку хх ст.

XX ст., як, мабуть, ніяке інше, дуже насичене різноманітними істо­ричними подіями, характеризується різкою зміною політичних режимів, соціально-економічної ситуації. Звідси різні історичні умови, в яких розвивалася українська культура. Цей новітній період розвитку україн­ської культури можна розділити на декілька етапів:

коротка доба відновлення української державності (1917-1920 pp.), коли було створено принципово нові умови для розвитку української національної культури, але поступ культури відбувався в період гостро­го військово-політичного протистояння, громадянської війни та інозем­ної військової інтервенції;

радянський етап (1921—1991 pp.), який включає в себе і добу злету 20-х pp. покоління "розстріляного відродження", яке вже в 30-ті pp. зазнало тотальних репресій не тільки проти митців, праців­ників культури, але й звичайних її носіїв, і добу "відлиги" з рухом так званих "шестидесятників", і період подальшої русифікації та утисків української культури;

етап розбудови незалежної України і відродження національної культури, який триває досі й знаменує початок її нового поступу.

Найжвавіше і без особливих перешкод відродження української мови відбувалося у нижчих і вищих початкових школах, що забезпечу­валося підтримкою національне свідомої частини населення і учительс­тва. Значно складнішою була ситуація в середніх і вищих навчальних закладах, де значний опір українізації навчання чинили деякі викладачі та батьки учнів,

Першу українську гімназію ім. Т.Г.Шевченка було відкрито на кошти Товариства шкільної освіти і пожертвування окремих осіб 18 березня 1917 р. Вона працювала у приміщенні іншої гімназії, у вечір­ню зміну.

Значну увагу Генеральний секретаріат народної освіти приділяв проблемам вищої школи.

22 листопада 1917 р. було відкрито Академію мистецтва -першу вищу художню школу в Україні. Головним завданням Академії її організатори вважали піднесення національного мис­тецтва до світового рівня, виховання покоління митців, які змо­жуть здійснити це завдання.

Важливою подією в культурному житті України того часу сгало відкриття другого Українського Народного університету 21 кишія 1918 р. в Полтаві. Ініціатива заснування належала місцевій ''Просвіті", запис розпочався у лютому 1918 р. на два факультети: історико-філологічний і економіко-правничий.

Вже стало нормою характеризувати 20-ті pp. як чергове націо­нальне відродження. Це справді яскравий феномен в історії українсь­кого народу. Його коріння - в нетривалому, але важливому періоді від­новлення української державності 1917—1920 pp. Ця доба дала такий сильний імпульс національного розвитку, що його не змогли зупинити ані братовбивча громадянська війна, ані масова еміграція української інтелігенції, ані тиск тоталітарної держави. Це відродження охопило різні сфери життя, і передусім - освіту, науку, літературу, мистецтво.

Важливим напрямом культурного будівництва в освітній сфері була ліквідація неписьменності населення. У 192] р. було прийнято постанову Раднаркому УСРР, у якій підкреслювалося, що все населення віком від 8 до 50 років, яке не вміє читати й писати, зобов'язане навча­тися грамоті російською або рідною мовою за бажанням. У 1923 р. було створено товариство "Геть неписьменність!" Протягом 20-х pp. кіль­кість неписьменних скоротилася з 76% до 46% дорослого населення. Держава надавала певні пільги тим, хто навчався. Зокрема, робі гники звільнялися на 2 години від праці зі збереженням заробітної плати, се­лянам надавалась 20% знижка для обов'язкового страхування майна. Підручники для гуртків лікнепу випускалися мовами багатьох націо­нальностей. Було організовано понад 120 культармійських "універси­тетів" для надання методичної допомоги активістам лікнепу.