24. Художня культура Стародавньої Індії.

Перші поселення в долині річки Інд виникли в 4 тис. до н.е. В 3 тис. до н.е. на цій території склалася індійська цивілізація, писемність якої не розшифровано. У 2 тис. до н.е. на цю територію прийшли кочові племена аріїв, які підкорили собі місцеві народи і створили кілька держав з монархічною формою правління. Єдину державу їм вдалося об’єднати в 4 ст. до н.е. напередодні вторгнення Олександра Македонського.

Особливістю індійської к-ри є те, що головне значення в ній мають релігійні вірування і особлива увага до духовного світу людини – це «психотропна к-ра». Основу цих вірувань було закладено давніми аріями і першими релігійними текстами «Веди». Специфіка мистецтва Давньої Індії пов’язана з тим що це багатонаціональна країна (більш ніж 200 мов), в різний час вона пережила вплив грецької та мусульманської к-ри. Літературною мовою став санскрит. Література Д. Індії носить філософсько-релігійну направленость. Найдавніші епічні поеми: «Махабхарата», «Рамаяна».

25. Архітектура і скульптура Стародавнього Риму.

Архітектура – це перший і головний напрямок розвитку художньої культура. Римська архітектура сприяла ою‘єднанню людей у громаду, використовувалися арочні конструкції –

1 – Колізей – 45-87 тис. глядачів

2 – мости

3 – терми, лазні колумбарії

Скульптура – другий вид мистецтва, якпй прославив Рим. Головним жанром був скульптурний портрет, мистецтву якого римляни навчилися у етрусків. Портрет народжується з похоронного ритуалу. Відповідно до культу предків, римляни замовляли зображення померлих. Ці маски і несли під час похоронного ритуалу – зображували внутрішній світ людини. Скульптурний портрет – це історія Риму в обличчях – портрет Августа, Цезаря, голова Августа.

26. О.Пушкін та російська культура XIX ст.

ПУШКІН, ОЛЕКСАНДР СЕРГІЙОВИЧ (1799-1837), російський поет і прозаїк. Народився 6 червня 1799 у Москві. З боку батька походив зі збіднілого древнього боярського роду, представники якого славилися в російській історії своєю незалежною й заколотною вдачею: так, в 1697 Петро Великий стратив Федора Пушкіна за причетність до стрілецького бунта. Поетові випала інша доля: він чимало перетерпів і від Олександра Й, якого нехтував, і від Миколи Й, що намагався його закріпачити духовно.

З материнської сторони Пушкін був правнуком улюбленця Петра Великого Абрама Ганнибала, сина абиссинского царевича, підвладного турецькому султанові. Восьмирічний Абрам був привезений як заручник у Константинополь, де російський посланник купив його для свого царя. Його хрестили у Вільно, у тодішній Польщі, і восприемниками були сам Петро й польська королева, дружина Августа ІІ. Петро прив'язався до хлопчика; пізніше він відправив його у Францію вивчати військову справу. На долю Ганнибала сумно вплинула смерть Петра, але з воцарінням його дочки Єлизавети він повернувся в милість, здобував чимале багатство й досяг високого поста. Ганнибалы продовжували служити в російській армії й на флоті. Мати поета була внучкою Абрама Ганнибала.

В 1811 Пушкіна надійшов у Царскосельский ліцей, заснований для підготовки державної еліти із числа нащадків російського дворянства. Ліцей давав чудове утворення, у якому превалювали гуманітарні дисципліни. Деякі з однокласників Пушкіна з дитячого років пристрастилися до літератури й складали вірші, але Пушкін далеко їх випередив не тільки в знанні французької літератури, але й у розумінні політичних проблем. Ще вдома він чув розповіді про вбивство Павла Й і причетності Олександра Й до змови проти батька. В 1814 перший його вірш було опубліковано в журналі "Вісник Європи", і ще до закінчення ліцею в 1817 він став учасником літературного кружка "Арзамас", де познайомився з видними російськими літераторами.

Глибокий вплив на Пушкіна зробила війна 1812. У Царському Селі бували багато блискучих офіцерів імператорської гвардії, що повернулися з європейських походів. Серед них йому став особливо близький П.Я.Чаадаєв. Закінчивши ліцей, Пушкіна був призначений чиновником державної колегії іноземних справ, однак вів світське життя, перемежовуючи поетичні заняття й політичні суперечки з любовними пригодами. Літературними зразками були для нього в той час французькі й італійські поети - Хлопці, Вольтер, Лебрен, Делиль, Ариосто, Тассо; а з росіян - Державін, Жуковський і Карамзин. Згідне цим впливам він написав свою "романтичну" лироэпическую поему Руслан і Людмила (1817-1821) і безліч віршів у дусі французьких поетичних послань й елегій - классицистских і предромантических. Написано було також кілька вільнодумних епіграм і віршів на суспільно-політичні теми. Вони викликали невдоволення Олександра Й, і Пушкіну було наказано покинути Санкт-Петербург. Він був переведений на чиновницьку посаду в Катеринослав. Почався другий період його життя й літературної творчості: південне посилання (Кавказ, Крим, Кишинів й Одеса), що тривала з 1820 по 1824. Майже відразу після прибуття в Катеринослав Пушкін відправився в подорож по Кавказу й Криму з родиною генерала Н.Н.Раєвського, прославленого героя 1812. Подорож це виявилося значною подією в його житті, тому що Пушкін познайомилося з дочкою Раєвського Марією, пізніше дружиною декабриста князя С.Г.Волконського, що в 1827 відправилася в Сибір до свого чоловіка-каторжанина й чия виконана героїки й трагізму доля безумовно зробила велике враження на Пушкіна. Про це згадується в поемі Полтава.

Після цієї подорожі Пушкін провів залишок свого південного посилання на державній службі в Кишиневі й Одесі. Тут він вів життя гравця й дуелянта, був коханцем чоловік і жінка далматского негоціанта Амалии Ризнич, графині Єлизавети Браницкой, польської аристократки й дружини новоросійського генерал-губернатора графа М.С.Воронцова й Кароліни Собаньской, з якої пізніше зустрічався в Санкт-Петербурзі і яка була відома своєю участю в сумнівних політичних інтригах і романом з А.Міцкевичем. Після зухвалої Гавриилиады (1821), написаної в стилі Вольтера й Хлопці, але набагато більше зухвалий і почуттєвої, Пушкін приступився до свого монументального утвору, роману у віршах Євгеній Онєгін (1823-1831). На його стиль виразно вплинули Беппо й Дон Жуан Байрона. Однак пушкінську поему Цыганы (1824) прийнято вважати эстетическим і моральним розмежуванням з байронізмом.

Внаслідок особистого конфлікту з губернатором Пушкін був 24 серпня 1824 висланий у батьківський маєток Михайловское (Псковська губернія). Почався третій період його життя. Пушкін жив у самій глибині Росії, де все було перейнято духом російської старовини. Відповідно до цієї зміни обстановки змінилося й коло його читання, і характер творчості. Вплив Байрона змінилося впливом історичного романтизму В.Скотта й психологічного реалізму Шекспіра. Не менш істотний вплив робила монументальна Історія держави Російського Карамзина, особливо завдяки її рясним приміткам, де щедро цитувалися давньоруські джерела й літописи.

Пушкіна написати історичний роман був незакінчений Арап Петра Великого (1828); потім пішла Капітанська дочка (1836). Інші добутки цього періоду - Історія пугачевского бунта (1833-1834), незавершений роман Дубровский (1832-1833), романтична повість Пікова дама й вірш Пам'ятник (1836).

Дантес викликав Пушкіна на дуель, що відбулася 27 січня. Дантес був поранений легко, Пушкін - смертельно. Помер Пушкін 29 січня.

Роль Пушкіна в російській літературі зовсім унікальна. Він став її справжнім осередком, позначивши вищі досягнення традицій 18 в. і початок літературного процесу 19 в. Пушкін створив канон російської літературної мови, з'єднавши його усний і письмовий варіанти. Він ознайомив Росію з усіма європейськими літературними жанрами й багатьма західноєвропейськими письменниками, досягши в такий спосіб прилучення російської літератури до європейської і європейської літератури - до росіянці. Лермонтов, Тургенєв, Гончарів, Достоєвський і Толстой - не говорячи про всіх інших - пушкінські спадкоємці в російській літературі. Євгеній Онєгін знаменує початковий етап розвитку російського роману, і класична пара Онєгін - Тетяна знову й знову з'являється на сцені російської літератури. Це добуток незмінно надихав російський психологічний роман. Багатство змісту й прозорість складу пушкінської прози усе більш високо оцінювали нові покоління письменників - як у Росії, так і за рубежем. Не менш важливі літературно-критичні статті Пушкіна і його історичні праці й розробки. Істотно й епістолярна спадщина Пушкіна. Його листа являють собою незрівнянне автобіографічне джерело, а дорівнює й енциклопедію культурних і літературних подій того часу. Блискучий розум, художній смак, точність літературного судження, відданість поезії, реалістичне мислення й нарешті разюча історична й політична інтуїція роблять Пушкіна одним з найбільших виразників російського національного генія.