24.Утворення та розвиток феодальної монархії в Чехії (IX-XIV ст.).

На початку ІХ ст. чеські землі увійшли до складу Великоморавської держави. Характерними рисами цього часу були: роз­пад родового ладу і формування феодальних відносин; диференціація племінних об’єд­нань; князі племені че­хів поступово підкорили собі сусідні племена; у 845 р. чотирнадцять чеських вождів присягнули королю Східнофранкської держави.

Необхідно також звернути особливу увагу на запровадження християнства у Чеському князівстві (князювання Борівоя і Людмили). Прийняття християнства у Чеському князівстві відбулося у 885 р. (від архиєпископа Мефодія) за князювання Борживоя (Борівоя) і Людмили; на думку англійського дослідника А.П.Власто, більш правильна дата хрещення Борживоя, припадає на другий моравський період Мефодія, на середину 870-х рр. Християнську справу після смерті чоловіка продовжила Людмила, княгиня чеська, яка була родом із Сербії. У правління свого сина Братіслава, що тривало 33 роки, вона продовжувала піклуватися про Церкву і духовну освіту підданих. Братіслав доручив їй виховання свого спадкоємця Вацлава, якого вона виростила щирим християнином. Після його вступу на престол мати Вацлава Драгомира почала насаджувати язичницькі звичаї. Людмила чинила опір цьому, невістка зненавиділа її та організувала вбивство святої. Про святу мученицю Людмилу та її почитання у Чехії сьогодні можна навести додаткову інформацію.

У 895 р. Чеське князівство на чолі із Спитичгнівом вийшло зі складу Великої Моравії і перейшло під заступництво франк­ської династії Каролінгів.

3) Розвиток Чеського князівства та королівства у Х–ХІV ст.

Вацлав (В’ячеслав) (922–935), онук св. Людмили, продовжив запровадження християнства; важливе значення для молодого князівства мало також збирання податків, яке часто викликало опір; зовнішня політика була спрямована на боротьбу проти мадярських загарбників і проти Саксонської династії. Політика Вацлава, його християнський спосіб життя викликали невдоволення найближчого оточення. Його вбили на сходах церкви змовники, яких найняв його рідний брат Болеслав. Болеслав був схильний до збереження традиційної ба­варської політичної орієнтації Чехії, віддавав перевагу світському життю і прагнув влади. Найімовірніше, Вацлава було усунуто за те, що він перебував під надто сильним контролем священиків і мало звертав уваги на управління державою, вважає дослідник А.П.Власто. Невдовзі після смерті Вацлава було віднесено до списку великому­чеників, і він став національним святим. Культ св. Вацлава був найбільш розвинутим у середньовічній Чехії. Студентам необхідно детальніше проаналізувати період його правління, звернути увагу на почитання цього князя чехами у минулому та сьогодні.

Чеська державність активно розвивалася також в період династії Пржемисловичів (ІХ ст. – 1306 р.) при Болеславах І та ІІ, Владиславі ІІ, Пржемислі І та ІІ Отакарах, Вацлавах ІІ та ІІІ, які дбали як про об’єднання усіх чеських земель, зміцнення особистої влади, так і про приєднання нових територій. Зазначимо, зокрема, що чеський правитель Пржемисл І Отакар (1197–1230) домігся визнання королівського титулу; уклав договір між державою і церквою, який створював передумови для визнання католицькою церквою пріоритету короля та надав церкві великі привілеї.

У ХШ–XIV ст. розпочалася німецька колонізація Чехії, про наслідки якої, вплив на чеську державність необхідно також згадати у своїй відповіді студентам. У цей же період мали велике значення розвиток нових міст, видобуток та обробка коштовних металів (срібла та золота).

Люксембурзька династія, зокрема, дала Чехії видатного короля Карла IV (1346–1378), імператора Священної Римської імперії (1346 р.). Правління його вважається“золотою добою”, оскільки особливу увагу він приділяв Чехії як політичному центру імперії (14 спеціальних грамот). Підтверджувалася свобода обрання чеського короля в сеймі у випадку припинення династії; імператор не міг змінювати статус Чеського королівства; 1348 р. було засновано Празький університет; розроблено загальночеський законник «Велична Кароліна», що містив 109 пунктів для регламентації відносин між королівською владою і підданими; було побудовано нові собо­ри, палаци та мости через Влтаву, розвивалися музика й театр; були здобутки у книговидавничій справі.

(З лекції)

У ІХ ст. Чеські землі переживали занепад родового ладу і формування феодальних відносин, диференціацію племінних об'єднань, поступове підкорення інших племен чехами.

Формування державності на Чеських землях відбувалося в умовах підкорення франками. Входження земель до Великоморавії. Поступово чеські правителі намагаються зміцнити своє становище.

Наприкінці ІХ ст. чеське князівство вийшло зі складу Моравії і увійшло до династії Каролінгів.

Х-ХІІ ст. – відбуваються події, які зміцнюють феодалізм – запровадження християнства і боротьба з мадярами і саксонцями при князі Вацлаві (перша третина Х ст.).

При Болеславі І відбувається боротьба з мадярами.

Чеська державність не була повністю самостійною, оскільки Чехія була васалом Священної Римської Імперії.

До ХІІ ст. чеські правителі змогли стабілізувати країну, отримати титул короля, ввести норми юридичного права.

В ХІІ ст. країна перебувала в стані феодальної роздрібленості і боротьби Пржемисловичів. У ХІІ ст. влада переходила з рук в руки 24 рази.

В чеському суспільстві склалися три основні групи феодалів:

• Можновладці – мали найбільші земельні ділянки;

• Церковні землеволодіння;

• Дрібна та середня шляхта.

В ХІV ст. – зміцнення центральної влад, повторне об'єднання усіх чеських земель, розширення впливу чеської держави на західні території, отримання великих прибутків державою. Відбувалось покращення відносин між державою і церквою, укладалися договори між ними.

Правителі: Пржемисл І Отакар;Пржемисл ІІ – дбав про розширення кордонів; Вацлав ІІ, Вацлав ІІІ – захопили Польщу, після смерті Вацлава ІІІ припинилась династія Пржемисловичів.

На початку ХІV ст. за допомогою польської шляхти започатковано династію Люксембургзьку (чеський правитель йшов на компроміс зі шляхтою).

Карл ІV (1346 – 1378) – золота доба, чеський король, імператор Священної Римської Імперії. За Карла видано 14 грамот, які закріплювали особливий статус чеського королівства і свободу обрання у сеймі на випадок припинення династії.

В цей період ускладнюються відносини короля і шляхти (закон «Велична короліна»).