51. Столітня війна та її наслідки. Столітня війна між Англіє та Францією – найбільш тривалий в історії минулого військово-політичний конфлікт

Термін "війна" стосовно цієї події, як і її хронологічні рамки, достатньо умовний, так як військові дії протягом більш як столітнього періоду постійно не велися. Початком суперечок між Англією та Францією було химерне переплетіння історичної долі цих країн, що розпочалось з нормандського завоювання Англії у 1066 році. Укріплені на англійському престолі герцоги нормандські прийшли з Північної Франції. Вони об’єднали під своєю владою Англію та частину континенту – північно-французьку область Нормандію.

У 12 столітті володіння англійських королів у Франції різко зросли внаслідок приєднання шляхом династійних шлюбів областей у Центральній та Південно-Західній Франції. Після тривалої та тяжкої боротьби французька монархія на початку 13 століття повернула собі більшу частину цих земель. Разом з традиційними володіннями французьких королів вони склали ядро сучасної Франції.

Проте під англійською владою залишилася територія на південному-заході – між Піренеями та долиною Лаури. У Франції її називали Гієнью, а у Англії – Гасконією.

"Англійська Гасконь" і стала однією з головних причин, що розпочали Столітню війну.Збереження англійського господарювання на південному заході робило ненадійним положення французьких Капетінгів, заважало реальній політичній централізації країни. Для англійської монархії ця область могла стати плацдармом у спробі повернути колишні величезні володіння на континенті.

Крім того, дві найбільші західноєвропейські монархії змагалися у боротьбі за політичний та економічний вплив у фактично незалежному графстві Фландрському (сучасні Нідерланди). Фландрські міста, що закупляли англійську шерсть, відправили до Англії багатого купця із Гента, Якова Артевельде, і запропонували Едварду III корону Франції. В цей час у Франції оселилась династія Валуа (1328-1569), молодша лінія Капетінгів (попередня королівська династія).

Ще одним об’єктом гострих суперечок була Шотландія, незалежності якої загрожувала Англія. У пошуках політичної опори в Європі шотландське королівство прагнуло до союзу з основним суперником англійської корони – Францією. Із загостренням англо-французьких суперечок обидві монархії намагалися закріпити свої позиції на Піренейському півострові. Піренейські країни дуже цікавили їх тому що вони межували з "Англійською Гасконією". Все це привело до появи військово-політичних союзів: франко-кастильського (1288), франко-шотландського (1295), між англійською короною та містами Фландрії (1340).

У 1337 році англійський король Едвард III оголосив Франції війну, удавшись до звичайної для того часу юридичної форми: він оголосив себе законним королем Франції в противагу Філіпу VI Валуа, якого обрали на престол французькі феодали у 1328 році, після смерті його кузена, який не мав синів, короля Карла IV – останнього із старшої гілки династії Капетінгів. Між тим Едвард III був сином старшої сестри Карла IV, виданої заміж за англійського короля.

Історію війни поділяють на чотири етапи, між якими траплялися періоди відносно тривалого затишшя.

Перший етап – від оголошення війни у 1337 році до миру 1360 року у Бретіньї. В цей час військова перевага було на стороні Англії. Більш організованіше англійське військо одержало кілька славетних перемог – у морській битві при Кресі (1346) і Пуатьє (1356). Головна причина англійських перемог при Кресі і Пуатьє – дисциплінованість та тактична досконалість дій піхоти, утвореній із лучників. Англійська армія пройшла сувору школу війн в гірській Шотландії, в той час як французькі лицарі звикли до відносно легких перемог та славі кращої кінноти у Європі. Здатні фактично лише до індивідуального бою, вони не знали дисципліни і маневру, воювали ефективно, але не ощадно. Організовані дії англійської піхоти під чітким керівництвом Едварда III привели до двох нищівних поразок французького війська.

Хроніст – сучасник Столітньої війни писав про "загибель французького лицарства".Жахливі поразки Франції, яка загубила армію та короля (після Пуатьє він опинився в англійському полоні), дозволили англійцям нещадно грабувати країну. І тоді народ Франції – городяни і селяни – самі піднялися свій захист. Самооборона мешканців міст та селищ, перші партизанські загони були початком майбутнього широкого визвольного руху. Це примусило англійського короля укласти тяжкий для Франції мир у Бретіньї. Вона загубила великі володіння на південному заході, але залишилась самостійним королівством (Едвард III відмовився від претензій на французьку корону).

Війна поновилася у 1369 році. Її другий етап (1369-1396) був цілком вдалим для Франції. Французький король Карл V та талановитий військовий начальник Бертран Дюгеклен використали підтримку мас, які допомогли частково реорганізованій французькій армії витиснути англійців з південного заходу. Під їх владою все ж таки залишилось кілька великих і стратегічно важливих портів на французькому узбережжі: Бордо, Байонна, Шербур, Кале. Перемир’я 1396 року було укладене в зв’язку з крайнім виснаженням сил обох сторін. Воно не вирішило жодного суперечного питання, що робило неминучим продовження війни

Третій етап столітньої війни (1415-1420) – самий короткий і найбільш драматичний для Франції. Після нової висадки англійської армії на півночі Франції і жахливої поразки французів при Азенкурі (1415) самостійне існування Французького королівства опинилося під загрозою. Англійський король Генріх V за п’ять років більш активних, ніж попередні, військових дій підкорив собі біля половини Франції та добився укладання договору в Труа (1420) по якому повинно було статися об’єднання англійської та французької корони під його владою. І знову народні маси Франції ще більш рішуче, ніж раніше, втрутилися у долю війни. Це визначило її характер у заключному четвертому етапі.

Четвертий етап розпочався у 20-х роках 15 століття і завершився вигнанням англійців із Франції в середині 50-х років. На протязі цих трьох десятиріч війна зі сторони Франції мала визвольний характер. Розпочавшись майже 100 років тому назад як конфлікт керуючих королівських домів, вона стала для французів боротьбою за збереження можливості самостійного розвитку та створення основ майбутньої національної держави.

У 1429 році селянська дівчина Жанна д’Арк очолила боротьбу за зняття осади Орлеана,добилася офіційної коронації у Реймсі законного спадкоємця французького престолу Карла VII. Вона вселила народу Франції тверду віру у перемогу.

Жанна д’Арк народилась у містечку Домремі на межі з Лотарингією. У 1428 р. війна докотилася і до цієї околиці. У серце дівчини ввійшла "велика жалість, кусаюча як змія", скорбота про нещастя "милої Франції". Так визначила сама Жанна те почуття, яке примусило її залишити батьківський дім і відправитись до Карла VII, щоб бути на чолі армії і вигнати англійців з Франції.

Через області, зайняті англійцями та їх спільниками бургундцями, вона добралася до Шинона, де знаходився Карл VII. Її поставили на чолі армії, адже всі - народ, військово-начальники, солдати – довіряли цій неймовірній дівчині, її обіцянкам урятувати батьківщину. Природний розум та гостра спостережливість допомогли їй правильно орієнтуватися в обстановці і швидко засвоїти нескладну військову тактику того часу. Вона завжди була попереду всіх у найнебезпечніших місцях і за нею кидалися туди ж її віддані воїни.

Після перемоги під Орлеаном (їй знадобилось всього 9 днів, щоб зняти осаду з міста, яка тривала більш 200 днів) і коронації Карла VII слава Жанни д’Арк зросла неймовірно. Народ, армія, міста бачили в ній не тільки визволительку батьківщини, але й керівника. З нею радилися по різним питанням. Карл VII та його оточення стали виявляти до Жанни все більше недовіри і нарешті просто зрадили її. Під час однієї вилазки, відступаючи з купкою воїнів по направленню до Компьєну, Жанна опинилась у пастці: по наказу коменданта-француза був піднятий міст та наглухо зачинились ворота фортеці.

Жанна попала у полон до бургундців, а звідти її продали англійцям за 10 тисяч золотих.Дівчину тримали у залізній клітці, приковуючи на ніч ланцюгом до постелі. Французький король, зобов'язаний їй престолом, нічого не зродив для визволення Жанни. Англійці звинуватили її в єресі та чаклунстві і стратили (вона була спалена на вогні в Руані за наказом церковного суду).

Але це вже не змогло змінити реального положення справ. Французька армія, реорганізована Карлом VII, одержала при підтримці городян та селян кілька важливих перемог. Більш велика серед них – битва при Форміньї у Нормандії.

У 1453 році капітулював англійський гарнізон у Бордо, що умовно вважається закінченням Столітньої війни. Протягом ще 100 років англійці утримували французький порт Кале на півночі країни. Але основні суперечки були розв’язані у середині 15 століття.

Франція вийшла з війни дуже знищеною, більшість областей були пограбовані і спустошені. І все ж перемога допомогла закінченню об’єднання французьких земель та розвитку країни шляхом політичної централізації.

Для Англії війна також мала серйозні наслідки – англійська корона відмовилась від спроб створити імперію на Британських островах та континенті, в країні зросла національна самосвідомість. Все це підготувало формування національних держав в обох країнах.

У результаті війни Англія втратила всіх своїх володінь на континенті, крім Кале, який залишався в складі Англії до 1558. Англійська корона втратила великі території в південно-західній Франції, якими вона володіла з XII століття. Божевілля англійського короля ввергло країну в смугу анархії і міжусобиць, в якій центральними дійовими особами виступили ворогуючі будинку Ланкастерів і Йорків. У зв'язку з розгорнулася громадянською війною Англія не мала сил і засобів для повернення втрачених, як виявилося, назавжди, територій на континенті. Додатково до всього скарбниця була спустошена військовими витратами.