59. Наука, культура та мистецтво середньовіччя.

Епос славить героїв

Починаючи з Х ст., культура середньовіччя збагачується епосами – письмовими переказами про війни, героїв, правителів. Найвідоміші персонажі – сміливі й благородні рицарі Роланд, Зігфрід, Сід, король Артур, борець проти драконів Беовульф.

Роланд жив у часи Карла Великого. Славний тим, що у битві з арабами віддав своє життя, рятуючи синьйора. Зігфріда, який володів скарбом нібелунгів – підземних карликів, вбиває заздрісний король. Його кохана мститься убивці. Сід воює в Іспанії проти двох мусульманських вождів та їхнього війська. Король Артур - один з найулюбленіших героїв епосів. Він боровся проти англо-саксонських завойовників Британії. Його образ висвітлений у багатьох романах, присвячених пригодам рицарів «Круглого столу».

Рицарі воюють і кохають

Рицарська культура остаточно сформувалась у ХІІІ ст. Основні її ознаки – система придворних манер (куртуазність) та розваг, найвідомішими з яких є збройні турніри. Рицар вірно служив сеньйору і палко кохав благородну даму. Ці теми переважають у рицарських романах та поезіях. Крім цих характеристик, рицар мав ще й твердо тримати клятви і захищати знедолених.

Один із найбільш знаних романів тієї епохи – «Трістан та Ізольда» про величне кохання і трагічну смерть васала короля Марка і заморської красуні.

Серед рицарів та інших прошарків суспільства зустрічалися талановиті поети - трубадури. Так їх назвали у Франції, де у Провансі вперше на європейських просторах сформувалася літературна мова. Трубадури виконували свої твори про любов, акомпануючи на музичних інструментах. Куртуазна поезія проіснувала з ХІ по ХІІІ ст. і зникла під тиском церкви. На німецьких територіях таких виконавців звали мінезингерами.

У містах – життєлюбні розваги

Міська культура мала інакший зміст – світський, близький до народу. Городяни любили жарти, віршовані байки, героями яких були схожі на них життєлюбні й винахідливі персонажі. Це відображало саму сутність нових громадян, їхнє прагнення незалежності. Серед літературних творів особливу популярність мав французький «Роман про Лиса». У творі під виглядом тварин змальовано реалії суспільства – королів, священиків, феодалів, міщан, а головний герой – Лис Ренар – це багатий бюргер. Він підприємливий і кмітливий, тому в різноманітних ситуаціях бере верх над іншими героями. Роман так запав у душу міщанам, що один із абатів визнав: деякі монахи охочіше читають цей твір, а не Біблію. Серед тогочасних вуличних розваг були вистави, карнавали за участі мандрівних акторів та жонглерів.

Гуманісти вивчають людину

Кінець середньовіччя знаменний тим, що людина стала більше вірити у себе. Цікавість до навколишнього світу збіглася з інтересом до античної культури – періоду розквіту мистецтв, науки, розвитку держави. Мислителі прагнули відродити античну культуру, наслідувати її. Звідси з’явилася назва епохи - Відродження (французькою мовою Ренесанс). Та якщо говорити правильніше, то було створення своєї культури, в якій знайшли достойне місце середньовічна і антична культури. На думку прихильників античності, завдання полягало перш за все у вивченні людського. Латинню це звучало «гуманус». З кінця ХV ст. таких дослідників почали називати гуманістами. Вони вважали людину найвищою цінністю. Передвісником Відродження був Данте Аліг’єрі (1265-1321 рр.).- визначний італійський поет і мислитель.

За свої політичні погляди йому довелось покинути рідну Флоренцію і жити вигнанцем. Його напрочуд талановитий твір «Божественна комедія» і досі вражає масштабністю і художньою сміливістю. Сюжет побудований на подорожі самого автора з римським поетом Вергілієм у світ мертвих, які, проте, не позбавлені емоцій, притаманних їм за життя. У творі дано широку картину життя суспільства, славиться мудрість, доброчесність людини. Поема так вразила читачів, що її назвали божественною на ознаку високого таланту Данте. Поет відомий також проникливими віршами на честь Беатріче – дівчини, в яку він був закоханий з дитячих літ, але вона, не знаючи цього, вийшла заміж за іншого і рано померла. Нерозділеним коханням до красуні Лаури освячені також вірші у збірці «Книга пісень» іншого видатного флорентійця - Франческо Петрарки (1304-1374 рр.), який започатковує гуманізм у літературі. Він виступає проти схоластичних теорій і звертається до суспільства з ідеями античної культури. Його свіжа думка впливала на рішення монархів і пап, хоча Петрарка не мав ніяких придворних посад.

Цікаві й повчальні оповідання Джованні Боккаччо (1313-1375 рр.). У книзі «Декамерон» - сто розповідей про кохання, пригоди й мандрівки. Автор написав так сміливо й дотепно, що розгнівав церкву. Адже у розповідях славив не католицьке світобачення, а життєлюбність, мудрість простих людей. Нове бачення епохи відобразилося і в творах художників. Картини набувають особливих рис, наприклад, виникає портретний жанр, розробляється перспектива. Найвідоміші представники малярства - Джотто де Бондоне (1266-1337 рр.), знаний насамперед фрескою, де зобразив сцену «Поцілунок Іуди», Мазаччо, який також працював над фресками у церквах (сцена «Вигнання з раю»). Майстерність Сандро Боттічеллі (1445-1510 рр.) засвідчена картинами „Весна”, „Народження Венери”. Видатним представником мистецтва скульптури був Донателло (бл.1386-1466 рр.), який відродив традиції античності.

Книг стає більше

Особливої уваги серед відкриттів у Середніх віків заслуговує книгодрукування. Раніше книги (звісно, церковні) переписулися від руки на пергаменті – обробленій шкурі овець. Це було довго й дуже дорого. Тому книг виготовляли небагато. Згодом стали писати на папері, потім – робити відбитки з дерев’яних форм, але це теж була крапля в морі. У 1445 р. німецький майстер Йоган Гутенберг започаткував друкування – літери виливалися з металу, з них складали текст і робили відбиток на папері. Це спричинило справжній переворот у способі передачі інформації – таких книг можна було виготовляти значно більше й швидше.Темні часи середньовіччя добігали кінця.