Крах комунізму в Східній Європі. Розпад срср

Епохальною подією кінця 80-х — початку 90-х років став крах комунізму у Східній Європі. У 1989—1991 pp. система, яка трималася на насильстві, примусі, узурпації громадянських свобод, упала настільки швидко й обвально, що висновок напрошувався один: передумови краху комунізму у країнах ЦПСЄ визріли давно і лише страх перед радянськими танками, які в 1956 р. прокотилися по народному повстанню в Угорщині та "празькій весні" 1968 p., утримував народи від повалення насаджених після 1945 р. режимів, що не виправдали надій і сподівань. Це могло статися і сталося тільки за умов докорінних змін у світі та цілковитої зневіри у "світле майбутнє". Не останню роль відіграло й нове політичне мислення, продеклароване новим лідером СРСР. Делійська 1986 р. та Белградська 1988 р. декларації, проголошені Горбачовим, визнавали невід'ємне право кожного народу на вибір свого суспільного шляху. Радянський Союз зобов'язався не втручатися у внутрішні справи соціалістичних країн ЦПСЄ, що означало кінець політики "радяноцентризму" та "доктрини Брежнєва", яка беззастережно була відкинута радянським лідером під час поїздки до Фінляндії у жовтні 1989 р. Радянські танки вже не могли з'явитися на вулицях столиць так званих країн народної демократії. Цей шанс швидко й ефективно був використаний тими, хто жив за умов насильно насадженого тоталітаризму. Крах комунізму у країнах ЦПСЄ призвів до розвалу ялтинської системи поділу світу на сфери впливу переможців, яка відразу ж після 1945 р. стала системою протиборства і конфронтації, до швидкого згортання "холодної війни". Радянському Союзові більше нічого було просувати в Європі та світі, він сам почав вибиратися з-під уламків власного комунізму, а американцям та їхнім союзникам більше нічого було стримувати. Водночас розпалися й міжнародні структури комуністичного блоку — ОВД та РЕВ (1991). Спроби комуністичних сил у серпні 1991 р. зупинити об'єктивний процес краху тоталітаризму в СРСР завершилися спонтанним розпадом Радянського Союзу.

Посткомуністичний світ. Нові горизонти міжнародного співробітництва

З розвалом комунізму зникли двополюсність світу та конфронтація по лінії "Схід — Захід". Водночас піднялася хвиля національно-визвольного руху, яка особливо сильною виявилася на теренах колишнього СРСР, Югославії та Чехословаччини. У кривавих конфліктах та війнах розпалася також СФРЮ, цивілізовано розійшлися чехи та словаки, утворивши 1 січня 1993 р. свої національні держави.

Ставлення Заходу до подій на Сході проявилося в обережних кроках, спрямованих на послаблення удару від падіння комунізму. З цією метою у 1990 р. було створено Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), який мав фінансово сприяти розвиткові ринкової економіки у країнах ЦПСЄ. Західні країни підтримали нові посткомуністичні уряди кредитами, надавали їм гуманітарну допомогу.

У політичному плані знову окреслився регіон Центральної Європи, який розпочав пошуки свого місця в Європі та світі. Колишні соціалістичні країни повернули свою економіку та політику на Захід, вступили до Ради Європи, прагнули вступити до Євросоюзу, а прилучившись у 1994 р. до "Партнерства заради миру", зробили перший крок на шляху до НАТО.

Позитивних змін зазнала європейська рівновага сил. Якщо раніше вона будувалася на конфронтації та протиборстві двох військово-політичних угруповань, то сьогодні в її основу закладені принципи Заключного акта в Хельсінкі, що за нових умов здобули загальне визнання. Європейська безпека ставиться сьогодні на демократичну, правову основу. Поряд з ООН дедалі важливішим механізмом європейської безпеки ставала НБСЄ (з грудня 1994 р. ОБСЄ, штаб-квартира у Відні). ОБСЄ (Організація з безпеки та співробітництва в Європі) виступає гарантом суверенітету та цілісності кордонів європейських держав. Концепція миру та безпеки здобула широку підтримку світового співтовариства, яке однозначно засуджує агресію та насильство. Так, зокрема, сталося з Іраком, правитель якого Саддам Хусейн спробував улітку 1990 р. насильно приєднати до своєї країни невеличкий Кувейт. Могутня коаліція демократичних держав рішуче припинила ці наміри. Санкції на операцію у Перській затоці (1991) дала ООН, роль і значення якої незмірно зросли після зникнення двополюсності світу. Після тривалого періоду буксування на місці ООН почала виконувати функції, які покладалися на неї з самого початку утворення цієї організації. Демократичні параметри сучасного світу сприяли тому, шо міжнародна організація запрацювала дієво та ефективно. Миротворчі функції (з 1949 по 1998 р. здійснено 49 заходів з метою підтримки миру за участю майже 750 000 військових і цивільного персоналу), гуманітарна допомога, ліквідація низки локальних конфліктів, активізація процесу замирення на Близькому Сході були важливими досягненнями ООН у справі гарантування надійного миру та безпеки у світі.