56. Здійснення господарських реформ та створення соціальної ринкової економіки в Німеччині. Німецьке «економічне диво» та його результати.

Внаслідок Другої світової війни Німеччина перебувала у надзвичайно тяжкому становищі. Країна в 1946 р. виробляла продукції менше половини від рівня 1936 р. До того ж вона мала виплатити репарації союзникам в обсязі 20 млрд дол. США.

На тяжке становище економіки, крім воєнної розрухи, впливав демонтаж обладнання промислових підприємств як компенсація втрат згідно з рішенням Потсдамської конференції глав урядів держав — переможниць у війні 2 серпня 1945 р., а також поділ країни. Функціонування двох систем — центрального управління і планування окупаційної влади та німецьких органів самоврядування — дезорганізувало господарське життя країни. Вони виявилися неспроможними забезпечити раціональне ведення господарства.

У таких складних умовах провели реформу, спрямовану на формування соціальної ринкової економіки і перетворення Німеччини на могутню державу, що розвивалася. Реформи, в результаті яких пізніше виникло "німецьке диво", здійснювали за активного сприяння США: фінансова допомога (3,12 млрд дол.) за планом Маршалла, об'єднання трьох окупаційних зон (американської, англійської і французької), передача управління економікою власне німцям, допомога в розробці проектів реформи. Організатором економічної реформи був Л. Ерхард(1897—1977), який реалізовував її в 1948 р. як директор управління господарства об'єднаних західних зон окупації. У 1949—1963 рр. він займав посаду міністра економіки в уряді К. Аденауера (1949—1963), заступника федерального канцлера (з 1967 р.), канцлера республіки (1963—1966).

У Німеччині було створено єдину адміністрацію й військове командування. Було розроблено проект конституції і створено управління господарством, яке очолив Л.Ерхард. Він розробив програму економічних реформ. Метою реформ стало створення соціального ринкового господарства. Хоча програма розходилась з планами союзників, та американський військовий губернатор Клей під свою відповідальність підтримав реформи. Господарська реформа включала в себе грошову і реформу цін. Її проведення розпочалось у 1948 р. Грошова реформа передбачала створення твердої валюти. 28 липня 1948 р. окупаційна адміністрація видала декрет, за яким старі рейхсмарки вважались недійсними і вводились нові дойчмарки. Кожний громадянин отримав по 40 дойчмарок (пізніше ще по 20 дойчмарок). Пенсії, заробітна плата і квартплата виплачувались у співвідношенні 1:1. Готівкові і безготівкові гроші обмінювались в пропорції одна дойчмарка дорівнювала десяти рейхсмаркам. Був створений банк німецьких земель.

            Реформа цін розпочалась через 3 дні. Був відмінений адміністративний розподіл ресурсів і контроль над цінами. Розрегулювання цін і заробітної плати проводилось поступово, але впевнено. Держава звільнилась від функції регулювання і все тепер вирішував відсоток банківського кредиту. Господарська реформа 1948 р. переросла в економічні реформи 1948-1956 рр., які вивели економіку ФРН на третє місце у світі. Економічні перетворення і результати, які вони дали, отримали назву "Німецьке економічне диво".

 Причини швидкого економічного розвитку ФРН:

·         солідні стартові можливості, солідна промислова база, сучасне устаткування;

·         компетентне керівництво реформами;

·         гнучка податкова і кредитна політика, значні іноземні інвестиції (за планом Маршалла – 50 млрд. дойчмарок);

·         організованість нації;

·         жорстка експлуатація робочої сили (робочий тиждень 62 години, заробітна плата 65% довоєнної);

·         підтримка економіки з боку держави (довгострокові кредити, 30% акцій підприємств належало державі);

·         відсутність військових видатків до 1955 р., присутність іноземних військ.

Реформи розпочалися на основі демонополізації та демократизації економіки. Наприклад, монополістичне об'єднання "Ферайн стальверкс", котре забезпечувало 40 % виробництва сталі в ФРН, поділялося на 13 металургійних і 9 гірничодобувних компаній. Великі банки трансформувалися у мережу дрібних. Розширення участі робітників в управлінні підприємствами свідчило про демократизацію в галузі управління економікою. Тобто реформування було не стільки модернізацією системи, скільки її трансформацією, відходом від центрального адміністрування фашизму до ринкової економіки, подібно до Італії та Японії.

Реформам сприяли зовнішні умови: 1) у світі швидко розвивався НТП; 2) відбувалася лібералізація світових ринків, а Німеччина орієнтувалася на експорт своєї продукції; 3) інтеграція в ЄС, в її межах Німеччину вважали провідною.

До внутрішніх сприятливих умов належать: 1) відновлення промисловості на новій технічній і технологічній основах (на відміну від України, яка за репараціями використовувала німецьке обладнання 1920—1930 рр.); 2) допомога США;

3) впровадження іноземного досвіду і вітчизняних науково-технічних досягнень;

4) збереження кваліфікованої робочої сили й ініціативних підприємців; 5) психологічний чинник — "піднятися" і реабілітуватися у світовому товаристві; 6) менталітет німецького народу — прагнення до порядку; 7) політична воля лідерів К. Аденауера і Л. Ерхарда у 40—60-х роках; 8) заборона мілітаризації економіки сприяла спрямуванню значних коштів на економіку і соціальні потреби; 9) діяльність "мозкового центру" при Економічному управлінні, в якому працювали найвідоміші економісти: В. Ойкен, А. Мюллер-Армак, В. Рьопке та ін. Цей орган тимчасово виконував функції уряду і парламенту.