IV. Функції завідуючого аптекою

У фармоцевтичній галузі типовим представником менеджера-керівника являється завідуючий аптекою. Згыдно з сучасними умовами завыдуючий аптекою маэ мати вищу фармацевтичну освыту.

З завідуючим аптекою вкладається контракт, договір про матеріальну відповідальність (акт 1, ІІ гр. міжлікарняні).

Функції завідуючого аптекою:

1. Організація усіх виробничих і торгівельних операцій.

2. Контроль за дотриманням правил відпуску лікарських засобів, наявність асортименту.

3. Організація постачання товару.

4. Відповідальність за дотримання санітарного режиму в аптеці.

5. Організація інформаційної роботи.

6. Відповідальність за правильне збереження ліків у ЛПЗ, які обслуговуються аптекою.

7. Здійснення прийому і звільнення працівників апарату аптеки.

8. Укладання договорів про матеріальну відповідальність.

9. Відповідальність за організацію санітарно-просвітницьких заходів серед населення.

10. Організація здійснення фінансово-господарської діяльності аптеки.

11. Організація обліку, звітності, планування діяльності аптеки.

12. Організація заготовки ЛРС.

13. Виконання виробничих функцій.

14. Впровадження прогресивних форм роботи аптеки.

15. Затверддення графіків роботи персоналу.

До менеджерів вищої ланки на рівні аптеки відносять також замісника завідуючого апткою.

Обов’язки замісника завідуючого аптекою:

Основна функція – складання вимог-запитів на аптечний склад, або інше підприємство чи фірму, прийом товарів, відпуск їх ЛПЗ або іншим установам, контроль за дотриманням фармацевтичного порядку, звязки з КАЛ, здійснення оперативного обліку, складання графіків виходу на роботу працівників аптеки.

Основні завдання менеджерів (завідуючого аптекою та його замісника) – це формування інфроструктури аптеки, її персоналу, організація їх роботи у відповідності з кваліфікацією, схильностями і т. д.

Методи управління – способи впливу системи управління на об’єкт управління.Існує дві загальні групи методів:

1. Методи безпосереднього впливу:

• організаційні;

• економічні;

• соціально-психологічні;

• моральні;

• виховні;

• трудові.

2. Методи непрямої дії:

• науково-технічного і економічного прогнозування;

• методи комп’ютерних технологій (для дослідження, моделювання і октимізації інформаційних систем);

• методи статистики;

• математичні методи;

• економічний аналіз;

• соціологічні дослідження;

• графічні методи моделювання.

Методи організаційного впливу - це метод, який спирається на владу керівника, його права, дисципліну і відповідальність. Метод використовує з однієї сторони переконання, виховання і розвиток ініціативу, а з іншої – чітку організацію і розробку організаційної структури кожного підприємства з розподілом обов’язків і ознайомленням з ними співробітників.

В даному методі виділяють декілька компонентів:

• постановку задачі;

• віддавання розпоряджень;

• розподіл обов’язків і підбір виконавців. При цьому необхідно врахувати професійну підготовку, психологічні і індивідуальні особливості взаємовідношень між окремими виконавцями;

• інструктаж;

• віддавання розпоряджень під час роботи;

• організаційне нормування. Це використання при управліні норм, правил, інструкції, які слугують базові для організації процесу управління.Наприклад: правила внутрішнього розпорядку, правила торгівлі і відпуску медикаментів.

• контроль виконання – включає перевірку виконання наказів і розпоряджень керуючої системи ; контроль за дотримуванням встановлених правил, нормативів і стандартів, праавових норм, технологічних регламентів, планових завдань;

• організаційний аналіз – основна задача різних ланок керуючої системи і виявлення резервів вдосконалення апарату управління.

Економічний метод управління – метод впливу на трудову діяльність робітників, оснований на свідомому використанні усією системою економічних законів і категорій. За допомогою цього методу здійснюється вплив на процеси виробництва, товарообміну, стимулювання робітників. Економічні важелі господарювання реалізуються через системи показників, які включають в себе директивні, розрахункові, натуральні, вартісні, трудові, кількісні і якісні показники.

Розширення застосування економічних методів управління створює умови для розвитку творчої активності і ініціативи, являється обов’язковою складовою переходу до інтенсивних методів господарювання.

Соціально-психологічний метод включає соціальні аспекти, створення відповідних умов праці і побуту, системи оплати, забезпечення можливого духовного і фізичного розвитку, стан людини у колективі. Дія психологічних аспектів сприяє створенню сприятливих умов та взаємовідношень. Основу складає моральна зацікавленість.

Не існує універсальних прийомів або твердих принципів, які б робили управління ефективним. Існують підходи, які допомагають керівництву підвищити ймовірність ефективного досягнення мети організації. Об’єкти управління – це техніка і люди. Значить успіх управління завжди залежить від успіхів у інших, пов’язаних з управлінням галузях, таких як математика, інженерні науки, психологія, соціологія, акторопологія та інші.

VI. У процесі управлінської діяльності керівник виробляє певні способи, важелі та механізми впливу на підлеглих, які у сукупності формують стиль керівництва. Стиль керівництва залежить від обсягу делегованих повноважень, використовуваних форм влади, турботу ро людські стоунки, виконання завдань органызацыъ тощо.

Виділяють такі типи керівництва:

1. Авторитарний (автократичний) стиль.

У його основі – володіння керівником значною владою, що створюєможливості для нав’язуваня своєї волі виконавцям. Спрямований цей стиль на потреби низького рівня.

Авторитарний керівник централізуєповноваження, структурує роботу підлеглих, унеможливлює вільне сприйняття ними рішень,здійснює психологічний тиск, нерідко вдаєтьтсядо погроз. Якщо він використовує винагороди, то його називають доброзичливим автократом.

2. Демократичний (колегіальний) стиль керівництва:

Апелює до потреб більш високого рівня (до причетності, орієнтації на високі цілі, автономії та самовираження). Йогохарактеризують високий рівень децентралізації повноважень, вільне прийняття рішень і виконання завдань, оцінювання роботи після її завершення, турбота про забезпеченість працівників необхідними ресурсами, відповідність цілей організації ціфлям окремих груп працівників.

3. Ліберальний (анархічний) стиль:

Має місце тоді, коли керівник самовідмежовується від процесу керівництва.

Керівник‑ліберал мінімально втручається в роботу колективу, підлеглі мають значну свободу дій, яка практично не регламентується керівником. Ініціатива підлеглих не подавляється, але й не заохочується. Низький рівень вимогливості до підлеглих і до своєї діяльності керівника‑ліберала нерідко призводить до неякісного виконанняпоставлених задач, так як він покладається на старанність своїх підлеглих у виконанні ними своїх функцій.

В ибір стилю керівництваобумовлюється, насамперед, конкретною ситуацією. Але найбільш розповсюдженим вважається демократичний стиль. Стиль керівництваможе бути орієнтованим або на роботу або на людину. Співвідношенняцих факторів відповідно до поведінки керівника відображає такзвана „решітка” менеджменту.

9:1 – Диктатор – результат, усе людина лише виконавець.

1:9 – Демократ – продуктивність праці на задньому плані, головне людські стосунки.

5:5 – Маніпулятор – половинчаста зацікавленість як у вироництві, так і в людях.

1:1 – Песиміст – не прагне ні до виробничих результатів, ні до розвитку гуманних умов в‑ва.

9:9 – Організатор – максимально враховують потреби виробництва і працівників.