Висновки

Контроль забезпечує важливу складову управління − зворотний зв’язок.

За допомогою контролю встановлюється міра відповідності фактичного стану процесів бажаному, накопичується інформаційна база для оцінки кадрів і спонукання їх до більш ефективної роботи, а також виявляється найбільш важливий досвід, який може бути використаний у подальшій педагогічній та управлінській діяльності.

За суб’єктами розрізняють адміністративний контроль, взаємоконтроль, колективний контроль педагогів, а також самоконтроль.

За формами та видами розрізняють попередній, поточний, підсумковий, тематичний (тематично-узагальнюючий, класно-узагальнюючий, наочно-узагальнюючий, персональний), фронтальний контроль.

Методи контролю поділяються на методи контролю результатів і методи контролю стану процесів.

Для успішної підтримки функціонування навчального закладу в межах циклу ”навчальний рік” процеси контролюються з конкретною і відомою всьому персоналу періодичністю. Окрім цього, здійснюється контроль за потреби, тобто залежно від виявлених у процесі регулярного контролю слабких місць.

Сучасною формою контролю в навчальних закладах є мотиваційний контроль, що мотивує працівників до поліпшення результатів трудової діяльності.

Питання для самоконтролю

1. Яким чином визначаються суб’єкти контролю?

2. Охарактеризуйте сутність поняття ”адміністративний контроль”.

3. Що таке колективний контроль, в чому полягає його відмінність від адміністративного?

4. Охарактеризуйте поняття ”самоконтроль”.

5. Які існують види та форми контролю в навчальному закладі?

6. Наведіть 9 принципів ефективного контролю в навчальному закладі.

7. Назвіть правила мотивуючого контролю.

Розділ 7. Керівництво колективом: потенціал колективу, стиль керівництва і продуктивність роботи

Керівництво − це частина управлінської діяльності, за допомогою якої формуються такі стосунки між членами колективу і така організаційна поведінка, які максимальною мірою сприяють досягненню цілей школи.

Розділ присвячено аналізу питання, які саме властивості колективів визначають відмінності в продуктивності їх роботи, від чого залежать ці властивості, як керівники можуть впливати на їх формування, як вони повинні будувати стосунки з колективом, щоб це сприяло реалізації його потенційних можливостей. Ці проблеми знайшли своє відображення у наукових працях В. Алфімова, Л. Довгань, Л. Калініної, Н. Коломінського, М. Мурашко, В. Орлова, Г. Осовської, Є. Хрикова та інших.

7.1. Характеристики рівня розвитку колективу

У перекладі з латини слово ”колектив” означає ”збірний”, ”зібраний разом”. Це слово вживається для позначення різних організованих груп людей. Але не всі групи організованих людей можливо назвати колективом. Так, наприклад, група педагогів, що знаходиться на науково-практичній конференції, котрі мають можливість контактів один з одним, через деякий час встановлюють між собою взаємини переважно емоційного характеру: симпатію, антипатію тощо. Таке об’єднання людей, між якими встановлюються міжособистісні взаємини, але немає загальної мети і пов’язаної з нею спільної діяльності, називається дифузною групою. Проте і наявність спільної діяльності ще не гарантує створення колективу. У багатьох випадках спільної роботи існує лише видимість загальної мети, а насправді кожен виконавець має і прагне досягти лише особистих цілей.

Колектив − це результат розвитку групи, її вища стадія. Головні ознаки колективу − це, по-перше, наявності загальної та суспільно значимої мети спільної діяльності, по-друге, наявність особливої структури стосунків між членами групи, опосередкованих змістом їх спільної діяльності, цінностями, принципами, цілями, завданнями.

Структура стосунків в колективі є багаторівневою.

Її перший рівень утворюють формальні стосунки. У педагогічному колективі ці стосунки зумовлюються розподілом праці між його членами, їх офіційними обов’язками і правами. У межах цієї структури педагоги виконують певні функції та взаємодіють між собою. Характер взаємин на цьому рівні обумовлений як особливостями навчально-виховного процесу, так і адміністративно-правовою регламентацією, зафіксованою в офіційних положеннях, інструкціях, наказах та інших нормативних актах.

Другий рівень структури утворюють стосунки членів педагогічного колективу в процесі освітньої діяльності відповідно до її цілей, завдань і принципів, на яких вона будується, а також мотивації діяльності та її соціальному сенсі для кожного педагога.

Третій рівень утворюють міжособистісні стосунки, опосередковані змістом освітнього процесу, його цілями, завданнями, що визнані в педагогічному колективі як ціннісні орієнтації.

Четвертий рівень включає міжособистісні стосунки, для яких зміст спільної діяльності не є визначальним: симпатії, антипатії, пошана, неповага тощо.

Педагогічний колектив − це група педагогів, об’єднаних міжособистісними стосунками під час спільної діяльності з досягнення значимих для кожного з них загальних освітніх цілей у процесі навчально-виховної роботи навчального закладу.

Існує ряд показників рівня розвитку педагогічного колективу. До них належать:

• згуртованість колективу − наявність загальних установок та оцінок щодо сумісної цілеспрямованої діяльності в процесі навчання та виховання учнів;

• організованість колективу − здатність до створення та збереження своєї структури в ситуаціях невизначеності, різних думок і форм ініціативної поведінки з єдністю дій його учасників;

• спрямованість колективу − це соціальна цінність прийнятих ним цілей, мотивів діяльності, ціннісних орієнтацій і норм;

• колективістське самовизначення − прийняття членами колективу його цілей, завдань, цінностей;

• емоційна ідентифікація − здатність колективу до співпереживання з будь-яким його членом;

• спрацьованість колективу − максимально можлива продуктивність спільної праці за мінімальних витрат на взаємодію;

• інтелектуальна комунікативність − це здатність знаходження оптимальних шляхів міжособистісного спілкування у визначенні загальних позицій, думок, ухваленні групових рішень.

Рівень зрілості колективу визначається як здатність ставити актуальні та реалістичні загальні цілі, формувати структуру індивідуальних цілей, інтегрованих із загальними цілями, створювати та гнучко змінювати структуру взаємодій і взаємовідношень, що забезпечують досягнення поставлених цілей із максимально можливою ефективністю.

Рівень розвитку колективу є функцією трьох інших його характеристик: ціннісно-орієнтаційної зрілості, організованості та згуртованості. У свою чергу, кожна з цих характеристик другого рівня визначається як функція ряду первинних характеристик колективу.