20.6. Майстерність публічного виступу

Публічний виступ – процес передачі інформації об’єктам спілкування з метою зміни думки, відносин, поведінки (ступеня активності) його членів. Варто розрізняти цілі та спонукальні мотиви публічного виступу. При їхній неузгодженості вже на рівні планування виступу важко розраховувати на його успішність.

Цілі публічного виступу – чіткі, свідомі й найчастіше раціональні наміри. Мотив – прихований, реальний й, можливо, соціально не схвалюваний намір (Таблиця 20.5.1).

Публічний виступ може бути побудований з урахуванням одного або всіх трьох компонентів змісту, що визначаються так:

• ”Я” (орієнтація на себе, власні досягнення й можливості);

• ”Ти” (орієнтація на досягнення й можливості аудиторії);

• ”Справа” (орієнтація на значимість і необхідність цілей і змісту діяльності). Незалежно від того, на чому зроблений акцент, виступ може бути вдалим.

Таблиця 20.5.1

Цілі та можливі мотиви публічного виступу керівника навчального закладу

Цілі (відкрито заявляються)	Мотиви (приховані, маскуються)
Повідомити інформацію	Залякати, відговорити від виконання задуманого
Роз’яснити	Залучити прихильників
Дати наказ або вказівку	Виявити хоч якусь адміністративну активність, нагадати співробітникам, хто в них керівник
Звинуватити, винести догану	Продемонструвати присутньому начальству свою владу над людьми
Поділитися настроєм, враженням	Дати зрозуміти, що інші співробітники не так тонко відчувають ситуацію, вказати на приналежність до елітарних кіл
Висловити власну точку зору на питання	Показати присутнім, що виступаючий розумніший за інших

Є різні за своїм знаковим оформленням промови:

1. У певних випадках ”по-написаному” говорити просто необхідно, наприклад, коли керівнику навчального закладу необхідно прочитати офіційний документ, який вимагає точного слововживання.

2. Наступним видом промови, яка читається, може бути наукова доповідь на конференції. Велику кількість дат, імен і тому подібних речей запам’ятати інколи неможливо, а інколи – і не треба. Науковий текст, викладений на папері, дає змогу логічно скомпонувати матеріал, чітко викласти висновки. Важлива й та обставина, що обсяг тексту тут легше співвіднести з часом, який відведено на його виголошення. У такому випадку конспект є необхідним.

Першочерговою умовою ефективного публічного виступу керівника навчального закладу буде рукопис, який повинен бути оформлений у друкованому вигляді, щоб легко й впевнено читати текст. Тоді увага зосереджуватиметься на логічній інтонації, наголосі, на підвищенні чи зниженні тону тощо. Варто також пам’ятати, що одна сторінка машинопису (30 рядків) читається приблизно 2 хвилини; отже, можна легко вкластися у відведений регламент часу.

За будь-яких обставин заглядати у заготовлений текст треба неначе мимохідь, аби не створювати враження, що без нього промовець виступити не зможе. У тому випадку, коли передбачається тривалий за часом виступ, керівнику необхідно добре засвоїти, систематизувати матеріал, уявити логіку майбутнього виступу. Особливо ефективні в такому випадку тези – короткий, стислий план виступу з певним фактологічним матеріалом (цифрами та цитатами). Читати тези не треба, а заглядати в них – можна. Розгорнуті тези і план називаються конспектом.

Запис промови не обов’язково повинен здійснюватися у вигляді детального конспекту: такий конспект потрібен насамперед початківцю. Конспект має свої вади: він заважає творчій активності керівника в промові. За наявності певного досвіду, зручніше записати майбутню промову у вигляді розширеного плану чи тез – це будуть так звані ”опорні” фрази, відштовхуючись від яких, він зможе побудувати промову.

Текст, що виникає в результаті всієї цієї роботи, може знадобитися не один раз. Але керівник, який себе поважає, не читатиме навіть перед іншою аудиторією той самий текст: за час, що минув від одного виступу до другого, може поглибитися його погляд на життя, він пізнає щось нове, змінилися соціальні обставини, виявиться новий аспект теми. Отож, оновлення текстів – річ звичайна. Але добре, коли текст в основі своїй уже існує.

Після запису потрібно уважно проглянути текст промови. Перше, на що потрібно звернути увагу, – чи точно обрано слова: якщо сумніваєтесь у значенні слова, краще перевірити його за словником. Далі триває робота над стилем: чи відповідають обрані слова меті промови; аудиторія, до якої буде вона звернена; чи не будуть деякі слова ”випадати” з тексту стилістично; простежте, чи не втратилися логічність та доказовість думок, чи не перевантажено текст цитатами та прикладами.

Навіть досвідчений керівник, не кажучи вже про початківця, стикається з потребою певної графічної підготовки написаного тексту: необхідно виділити найбільш важливі місця або такі, що залишають простір для неточного тлумачення тощо. Для цього використовуються знаки партитури, які допомагають зафіксувати найголовніше слово, правильну інтонацію, паузи тощо.

Керівник, виступаючи перед аудиторією, завжди мусить проголошувати щось вагоме й, по можливості, нове. Виступ повинен бути актуальним, змістовним. Лише за таких умов його слухатимуть. Потрібно, щоб він ґрунтовно володів питаннями, про які наважується говорити. Поверховість та малоерудованість одразу ж помітні, й довіри в аудиторії такий керівник не викликає.

Термін ”тема” походить з грецької мови, де означає ”те, що покладено в основу”. Тема – це те, про що йдеться. Вона завжди конкретна, стосується одного питання. Інша справа, що слід виділяти в межах однієї теми ще й підтеми, котрі, в свою чергу можуть поділятися на мікротеми. Усі ці моменти слід добре продумати. Коли керівник навчального закладу не уявляє, що конкретно він хоче сказати, не варто розраховувати на позитивний результат.

Фактори успіху теми (за П. Сопером): основні інтереси аудиторії (питання здоров’я та грошей, професії та соціального престижу); групові інтереси аудиторії (оратор повинен знати, до кого саме він звертається); злободенні інтереси аудиторії (епідемія, політичні пертурбації, оподаткування та інше); конкретні інтереси аудиторії (кожної людини); новизна теми (варто враховувати психологічну потребу людей у новизні); конфлікт (люди люблять стежити за суперечкою чи змаганням, отож, якщо вашу тему буде розкрито в конфліктних колізіях, показано ”за” і ”проти” тієї чи іншої тези, змальовано сильні й слабкі сторони обстоювачів певної позиції – будьте певні, вас слухатимуть з цікавістю).

Існують такі поняття, як тема ”розкрита” та тема ”не розкрита”. Тему ”розкрито”, коли матеріал їй відповідає, а основна думка керівника зрозуміла і доведена за допомогою цитат, думок попередників, фактів тощо). Бажано, щоб тема мала точки зіткнення з іншими темами, апелювала до вже відомого слухачам.

Схема промови: вступ, основна частина, висновки. План мусить відобразити майбутню логіку побудови вашого виступу. Основну увагу треба приділяти найбільшій за обсягом основній частині, власне викладу, що містить докази на користь вашої позиції.

Вступ. Керівник, виступаючи перед підлеглими, насамперед звертається до них. Момент початку промови є найвідповідальнішим: який тон задасть керівник − так і прозвучить весь його виступ.

Вступ може починатися з:

• цитування чужої мудрості, крилатого вислову, з відомого афоризму;

• того, що на даний момент хвилює колектив навчального закладу – скажімо, радісна звістка про важливі прогресивні перетворення. Це одразу ж встановлює контакт з аудиторією, справляє враження, що керівник живе тими ж думками й почуттями, що й усі присутні, отже, говоритиме про щось цікаве й важливе;

• цитування якихось цифрових даних, документів;

• якогось влучного пристойного жарту, що одразу викликає людські симпатії. Жарт знімає відчуження між людиною за кафедрою й тими, хто перед ним, крім того, він фокусує увагу. Дотепність мусить бути інтелігентною, це стане висловленням поваги до аудиторії.

Вступ-зацікавлення є підходом до теми й необхідно одразу ж, викликавши інтерес аудиторії, сконцентрувавши увагу на проблемі, спрямувати слухачів у потрібне русло і перейти до основної частини.

Початок виступу найбільш складний. У той же час він є винятково важливим, оскільки в цей момент розум слухачів свіжий, і на нього порівняно легко справити враження. Початок виступу варто ретельно готувати заздалегідь. Він мусить бути коротким і складатися не більше ніж з одного або двох речень. Головним його завданням є привернення уваги слухачів до виступу, налаштування аудиторії на сприйняття, допомогу організувати процес слухання.

Які помилки не повинен робити керівник у вступі:

• не треба починати виступ занадто формально;

• не показувати, що вступ ретельно готувався, він має виглядати вільним, невимущеним, природнім;

• не починати вступ з вибачення.

Основна частина. Насамперед здійснюється опис ситуації, змальовуються ті обставини, які будуть об’єктом уваги.

Основна частина – це міркування. Тут розкривається сутність проблеми за допомогою системи логічних аргументів, на основі незаперечних фактів. При цьому потрібно нарощувати аргументацію поступово, щоб кожна наступна думка підсилювала попередню, а найсильніші аргументи слід зберегти на кінець – це забезпечить стійкий інтерес аудиторії, дасть змогу підтримувати неослабну увагу.

Як зробити зміст виступу ясним:

1. Робити незнайоме зрозумілим, пов’язуючи його зі знайомими предметами і явищами.

2. Уникати спеціальних термінів у виступі, викладати думки простою і зрозумілою мовою.

3. Бути впевненим в тому, що предмет, про який ітиметься розмова, є зрозумілим керівнику.

4. Використовувати зорове сприйняття слухачів. Коли можливо, застосовувати експонати, малюнки, ілюстрації. Говорити конкретно.

5. Повторювати головні думки, але не повторювати та не вживати двічі або тричі ті самі фрази.

6. Робити абстрактні твердження зрозумілими, проілюструвавши загальні категорії конкретними прикладами й випадками.

7. Не намагатися торкнутися занадто багатьох питань. У невеликому виступі неможливо належним чином розглянути більше, ніж один або два розділи великої теми.

8. Завершувати виступ коротким резюме висловлених раніше положень.

9. Якщо можливо, використовувати збалансовані пропозиції та ідеї, що контрастують.

10. Інтерес є ”заразливим”. Аудиторія буде ним охоплена, коли сам керівник їм перейметься.

Висновки. Наприкінці промови можна узагальнити положення основної частини, підкреслити головну думку, окреслити тему наступного виступу, спонукати аудиторію до суперечки, виголосити заклик тощо. Прийоми тут різноманітні, і залежать вони насамперед від виду промови та мети.

Кінцівка виступу – його стратегічно найважливіший елемент. Те, що сказано наприкінці, слухачі швидше за все будуть довше пам’ятати.

Треба ретельно готувати кінцівку промови, чітко знати, як буде завершуватись виступ. Завершувати промову слід плавно, не залишати її незавершеною та розбитою.

Варіантів кінцівок, які зроблять виступ яскравішим:

• резюмувати – знову повторити й коротко викласти основні положення, яких торкається виступ;

• закликати до дії;

• зробити слухачам влучний комплімент;

• викликати сміх;

• процитувати влучні поетичні рядки;

• використати яскраву цитату;

• створити емоційне піднесення.

Готуючи початок і кінець виступу, завжди треба пов’язувати їх між собою. Матеріал для промови може поєднувати власний і чужий досвід. Матеріалом із власного життя можуть бути власні думки, спостереження, емоції і т. ін. Матеріал, що містить чужий досвід, – це насамперед книги, журнали, газети (хоча можуть бути і випадки з життя знайомих, друзів тощо). Якщо керівник навчального закладу власні думки підкріплює цитатами, то вони набувають більшої ваги. Крім того, цитати іноді допомагають влучно пояснити думку, зробити її більш конкретною, зрозумілою. Коли цитують чиюсь думку чи спостереження, потрібно на це вказувати, тобто посилатися на джерело, з якого взято дану цитату. Тому існує певна система правил, що допомагає швидше знаходити матеріал для промови і правильно ним користуватися.

Способи інтеграції етапів промови керівника навчального закладу: когезія, ретроспекція, проспекція.

Когезія – всі етапи промови постійно взаємодіють завдяки тому, що керівник чи то повертається до вже сказаного, чи то натякає на те, що буде сказано. Когезія може виражатися наступними словами чи словосполученнями: ”таким чином”, ”отже”, ”по-перше”, ”по-друге”, ”наступне питання”, ”очевидно”, ”перейдемо до наступного”, ”беручи до уваги”, ”незважаючи на”, ”як зʼясувалося в подальшому” тощо.

Ретроспекція – це відсилання слухачів до попередньої інформації. Тут керівник може посилатися не тільки на власні попередні виступи, але й на чужі праці та думки чи загальновідому інформацію. Ретроспекція може виражатися наступними словами чи словосполученнями: ”як ми знаємо”, ”як ми розуміємо”, ”як було сказано раніше”, ”ми вже говорили про це”, ”згадаймо”, ”ви чули”, ”ви бачили”, ”відомо”, ”минулого разу я вже говорив” тощо.

Проспекція – це натяк на те, про що буде говоритися в наступних частинах виступу (майбутніх виступах). Проспекція може виражатися такими словами чи слосполученнями: ”наступного разу ми поговоримо”, ”далі переконаємося”, ”в подальшому розвитку”, ”ми побачимо”, ”далі стане зрозуміло”, ”темою нашої майбутньої розмови буде” і т. ін.

Логічна побудова виступу. Саме слово ”логіка” (від грецького – побудований на міркуванні) означає науку про форми та засоби висловлення думки. Термін також пов’язаний із відомим нам поняттям ”логос” – слово, зміст, основа, наука. Антична та середньовічна наука вивела такі закони логіки:

1. Закон тотожності (будь-яка суть збігається сама з собою). На практиці це означає, що ми дотримуємося певного значення слова, уникаючи варіантів.

2. Закон протиріччя (ніяке судження не може бути одночасно істинним і помилковим). Тобто вислови, що суперечать один одному, не можуть бути водночас істинними.

3. Закон виключеного третього (істинним може бути або вислів, або його заперечення). Із двох висловів, що суперечать один одному в один і той же час і стосовно одного і того ж предмета (явища, особи), лише один з них істинний.

Іноді об’єднують закон протиріччя і виключеного третього у загальне положення: між двома висловами, що протирічать один одному, нема середнього (третього не дано).

4. Закон достатньої підстави (будь-яке судження, що приймається, має бути належним чином обґрунтоване).

Логічні помилки виникають тоді, коли порушено зазначені вище закони логіки або ж логічні прийоми використано недобросовісно.

Основні види логічних помилок:

• підміна тези (побудова виступу на неправильних поглядах);

• недоведена основа доказу;

• визначення невідомого через інше невідоме;

• подання визначення через заперечення;

• ”коло” в доказі;

• неврахування полісемії слова;

• об’єднання неспіввідносних понять;

• повторення доказу (тавтологія);

• поспішні висновки після недбалого перерахування фактів;

• модель після цього, отже, через це;

• нерозрізнення об’єктів дії, обумовлене невмінням правильно побудувати речення чи встановити зв’язки між реченнями.

Логіка не є пусте, формальне розумування, відірване від життя, навпаки, знання її законів і типів логічних помилок допоможе керівникові уникнути смішного чи незручного положення, коли докази нікого не переконують, бо їх недоведеність, штучність або й неконкретноспроможність може бути легко викрита будь-якою розумною людиною, яка поставить лекторові питання.

Логічні моделі потрібно мати на увазі при підготовці матеріалу, складанні плану виступу, написанні тексту. Керівник повинен знати, що алогічні або помилкові положення виступу можуть у будь-який момент повернутися проти нього, якщо виникне дискусія.

План промови. Плани бувають трьох видів: простий (являє собою ряд непоширених речень), складний (своєрідне поширення простого плану шляхом розгалуження основних питань). Крім того, сюди зазвичай вводять вступ та висновки (хоча й не обов’язково) та цитатний (подібний до простого, але замість непоширених речень тут вживаються цитати, які конденсують суть питання).

Психологічна налаштованість аудиторії. Керівнику навчального закладу треба вміти враховувати психологічний настрій аудиторії. Його завдання – або закріпити чи, принаймні, не зруйнувати ті позитивні емоції, які обʼєднали колектив навчального закладу, або ж подолати все вороже, що і ставить за мету зірвати чи знецінити виступ.

Керівник повинен враховувати звичайні бажання й прагнення, які є в будь-якої людини :

• фізичне благополуччя, пов’язане з прагненням людини зберігати життя й здоров’я, свободу й діяльність; отож, викликаючи почуття загрози всьому цьому, одразу ж пробуджуємо увагу аудиторії;

• економічні інтереси, прагнення до власності й гарантій добробуту, насамперед у професійній сфері;

• суспільні інтереси, які включають прагнення людини до престижу, авторитету й влади, а також до піднесення статусу тієї групи, до якої ця людина належить.

• розвага – ”інстинкт гри”, що сполучається з духом змагання, ризику й осягнення нових обріїв;

• почуття власної гідності – людям подобається, коли оратор підкреслює їх розум, практицизм, проникливість тощо; натяк же на те, що перед оратором сидять не дуже розумні люди, назавжди зруйнує контакт з цією аудиторією.

Керівник навчального закладу як носій професійної культури мусить опиратися насамперед на літературну мову. Промова, в якій багато помилок, не тільки створює негативне враження про самого керівника, але й утруднює сприйняття самої промови, відволікає від теми.

Найпоширеніші мовні помилки, яких слід уникати керівнику навчального закладу:

1. Неправильний наголос. Іноді від наголосу залежить і семантика (значення) слова.

2. Неправильна вимова окремих звуків. Йдеться про фізичні вади – шепелявість, гаркавість тощо, для виправлення яких існує система спеціальних вправ. Але, крім того, іноді й керівники, що не мають фізичних вад, неправильно вимовляють звуки, не дотримуючись норм орфоепії. Найчастіше в цьому випадку слова вимовляються так, як пишуться, що не завжди правильно.

3. Неправильне вживання слів за семантикою (значенням).

4. Невміння розрізняти окремі морфеми в слові.

5. Вживання дієслова-зв’язки ”буде” (майбутній час) в контексті теперішнього часу.

6. Вживання зв’язки ”це” перед словами ”який”, ”котрий”, ”коли”, ”де”.

7. Тавтологія – повторення однокореневих слів.

8. Використання плеоназмів (слів одного значення).

9. Слова-паразити.

10. Невміння враховувати стилістичне (емоційне) забарвлення слова (фрази), тобто невміння включати слово (фразу) в контекст. Більшість слів належить до нейтральної лексики (вода, море, струм, батько тощо), однак існують певні групи слів, які належать до емоційно чи стилістично забарвленої лексики, і ними потрібно користуватися дуже обережно.

11. Сполучення фрагментів стійких словосполучень у новий, неправильний зворот. Наприклад: ”справив великий вплив” – від ”мав вплив” + ”справив враження”.

Синтаксичний рівень тексту. Синтаксис – один із найважливіших рівнів мовлення, бо саме він виражає структуру авторського мислення. Синтаксис підкреслює, акцентує увагу на певних важливих моментах, що усталилися в кожній мові протягом століть. Їх називають фігурами.

Стилістичний рівень тексту:

• риторичні вигуки (для ораторської мови характерні риторичні вигуки, що являють собою гасла в чистому вигляді);

• риторичні звертання (виражають емоційне ставлення керівника навчального закладу до об’єкта його промови, причому керівники звертаються часто не тільки до людей, але й до неживих предметів або ж абстрактних понять);

• риторичні питання (відповіді на них уже закладено в самому питанні, або відповідь не потрібна, вони передають роздуми автора).

Вихід до слухачів. До місця промови треба йти спокійно, не бігти, не поправляти на ходу одяг, чи зачісуватися й т. п. Треба починати йти з півкроку, а нешироким кром, пройшовши до місця, керівник повинен обрати впевнену пози й почати. Якщо керівник буде читати текст з листка, йому не треба втуплюватися одразу в папірці. Необхідно оглянути людей, усміхнутися.

Погляд. Керівник навчального закладу не повинен спрямовувати погляд у вікно, на стелю або заплющувати очі під час виступу, дивитися ”крізь” людей байдужим відчуженим поглядом. Керівник навчального закладу повинен дивитися так, щоб кожен слухач відчував його погляд саме на собі. Уміння дивитися на кожного окремо й водночас на всіх приходить з часом, а щоразу треба поступово переводити погляд з одного ряду облич на наступний, повертатися поглядом до тих, хто виявляє до виступу особливий інтерес.

Жестикуляція. Жести поділяються на механічні, ілюстративні й емоційні. Механічні жести супроводжують промову без зв’язку з її змістом, тобто робляться автоматично. Ілюстративні жести зображають те, про що йдеться. Емоційні жести підсилюють виразність промови, прикрашають її, допомагають у виділенні основних думок.

Керівник навчального закладу повинен користуватися емоційними жестами. Головне, щоб ці жести були природніми. Керівник навчального закладу повинен трохи повертати голову й корпус; робити жести руками лише в найважливіших місцях промови; ноги треба тримати трохи розставленими, одну ногу виставивши дещо вперед; груди й руки тримати без напруги; у найвиразніших місцях промови робити корпусом легкий рух уперед, спираючись на носок, або й робити цілий крок уперед. Керівник навчального закладу не повинен тупцювати на місці; розглядати свої руки чи нігті; супити брови.

Правильне сприйняття аудиторією промови залежить і від темпу її виголошення (тобто швидкості, з якою керівник навчального закладу вимовляє звуки, склади чи слова за одиницю часу). Керівника, який взяв неправильний темп, перестають слухати. Якщо промова виголошується надто швидко, аудиторія не встигає за керівником, втрачається стрижень розмови, а незабаром − інтерес до неї. Але так само погано, якщо керівник говорить дуже повільно – аудиторія випереджає його у сприйнятті інформації і ефект той самий: інтерес до промови втрачається. Найбільш оптимальний для сприйняття такий темп: від 120 до 150 слів за хвилину. Необхідно зазначити, що найбільш важливі місця в промові потрібно виділяти повільнішим темпом, а другорядна інформація може подаватися і в більш швидкому темпі.