Тема 5. Теорія трансакційних витрат

1. Трансакції: сутність, характеристика, атрибути.

2. Теоретичні підходи щодо сутності трансакційних витрат

3. Класифікація трансакційних витрат, проблема їх вимірювання.

1. Трансакції: сутність, характеристика, атрибути.

Економістів завжди цікавлять результати відносин індивідів при виробництві й споживанні благ, тобто суспільні відносини. В такому аналізі повинні бути враховані всі фактори, які можуть робити на них вплив. Тому, за Дж. Коммонсом, базова одиниця аналізу людської діяльності повинна зв'язувати економічні, правові й етичні аспекти. Такою одиницею є трансакція - вихідний елемент інституціонального аналізу. «Трансакція – це відчуження і придбання прав власності і свобод, що створені суспільством», Вона зв'язує право, економіку й етику, і містить в собі принципи конфлікту, взаємної залежності й порядку.

Принцип конфлікту: Трансакція – це точка реалізації конфліктуючих інтересів власності.

Принцип взаємної залежності: Ступінь взаємозалежності визначається цілою низькою факторів (наявністю права примуса в однієї зі сторін, релігією, культурними умовами, етикою).

Принцип порядку: Переваги індивідів стабільні, тому чисельність угод постійно повторюється. Індивіди очікують подальшого повторення угод, ці очікування реалізуються завдяки трансакціям.

Обмін правами власності між індивідами може бути добровільним (з метою перерозподілу добробуту або збільшення ефективності), чи примусовим. Відповідно Коммонс виділяє три основних ідеальних типи трансакцій: трансакції угоди, керування й раціонування. (див. тему 1: Дж. Коммонс)

Представник економічної антропології Карл Поланьи вважає, що ринковий інтерес є лише одним з декількох принципів, які регулюють поведінку людини, і в багатьох суспільствах цей принцип не є визначальним. Дослідник визначае чотири принципи, на яких побудовані соціальні й економічні взаємодії (і які потрібно обов'язково розглядати в сукупності) - трансакції взаємності, перерозподілу, домашнього господарства й обміну.

Трансакція взаємності (recіprocіty) - це обмін подарунками між родичами або членами однієї соціальної групи, що дозволяє їм, крім іншого, відчувати свою приналежність до даної групи. Учасники такої трансакції можуть мати різний соціальний статус, і чим більше соціальна дистанція між ними, тим слабкіше вплив взаємності. У рамках трансакції обмінювані подарунки мають різну цінність. Вона прямо залежить від статусу учасників і культурного контексту взаємодії. При цьому трансакція може бути дуже складною за структурою. Поланьи наводить приклад торговельних відносин на островах архіпелагу Кука, коли ланцюжок актів дарування замикався приблизно через 10 років (за цей строк подарунок по колу обходив всі острови).

Трансакція перерозподілу (redіstrіbutіon) - це соціальні виплати, які влада може здійснювати як на свою користь, так і на користь своїх підданих. Такі трансакції не є предметом торгу або переговорів. Вони управляються звичаями, законами, рішеннями влади. На відміну від трансакції взаємності, що описує горизонтальні відносини (горизонтальну інтеграцію), трансакція перерозподілу описує вертикальні відносини (відносини між учасниками з різними правовими статусами).

Трансакція домашнього господарства (householdіng) - це виробництво для задоволення потреб родини.

Трансакцію обміну (exchange) використовує інститут ринку. Згідно Поланьи, є три типи обміну:

операціональний (operatіonal) - просте переміщення товарів;

адміністративний (admіnіstered) - передачу прав власності відбувається за "обмінним курсом", встановленим суверенною владою;

інтегративний (іntegratіve) - заснований на прагненні учасників до власної вигоди й відбувається за "обмінним курсом", що встановлюється в результаті торгу й переговорів між сторонами.

Підходи Коммонса й Поланьи мають загальні риси. Так, вони підкреслюють важливість інтеграції економічних і соціальних процесів для функціонування суспільства. Крім того, трансакція раціонування Коммонса й трансакція перерозподілу Поланьи дуже схожі. Для обох трансакцій характерно централізоване управління й прийняття рішень. Вони здійснюються завдяки звичаям і законам, а не торгу і переговорам.

Ще один підхід до висвітлення сутності трансакцій віддзеркалюють погляди О.Уільямсона: «Трансакція має місце тоді, коли товар або послуга переходить від заключної крапки одного технологічного процесу до вихідної точки іншого, суміжного з першим. Закінчується одна стадія діяльності й починається інша». Отже, вона є засобом гармонізації відносин між економічним агентами або структурами. В праці «Економічна теорія трансакційних витрат та економічна соціологія» він вказує: «Економічна теорія трансакційних витрат розглядає трансакцію як основний об'єкт аналізу, але управління також є засобом забезпечити порядок і в такий спосіб урегулювати конфлікт і одержати взаємну вигоду». Інакше кажучи, здійснення трансакції повинне підтримуватися спеціальними структурами, які залежать від її параметрів. Уильямсон виділяє три найбільш важливих параметра трансакції: частоту, невизначеність і специфічність задіяних у ній активів.

Специфічні активи - це активи, які не можуть бути використані альтернативним образом без істотної втрати в їхньому виробничому потенціалі. Він виділяє чотири основні типи специфічності активів:

специфічність місця розташування, обумовлену низькою мобільністю активів у зв'язку зі значними витратами їхнього пересування або запровадження в дію (наприклад, взаємозалежні виробництва, розміщені в безпосередній близькості друг від друга заради істотної економії на транспортних витратах і витратах зберігання продукції);

специфічність фізичних активів, обумовлену фізичними особливостями ресурсів (наприклад, деталі, які можуть бути використані тільки для складання певного типу автомашин);

специфічність людських активів (людського капіталу), виникаючу внаслідок придбання працівником навичок, які можуть бути застосовані тільки на даному місці роботи, у цій фірмі або організації (так, бухгалтер, що має навички певних проводок, які характерні тільки для діяльності його фірми, має специфічний людський капітал - звільнившись, він не зможе застосувати цю навичку десь ще, тоді як знання їм таблиці множення неспецифічно стосовно його фірми);

цільові активи (інвестиції), спрямовані на розширення наявних виробничих потужностей для того, щоб задовольнити попит конкретного покупця.

Активи, специфічність яких украй висока, тобто цінність яких при альтернативному використанні падає практично до нуля, називають ідіосинкратичними. До таких відноситься половина виробничих інвестицій - інвестицій у конкретні технологічні процеси. Скажемо, побудовану домну можна використовувати тільки по прямому призначенню й ніяк більше. Навіть якщо на ній улаштовувати змагання скелелазів, це не окупить і 1% витрат на її будівництво. У цьому випадку актив ідіосинкратичний, тобто жорстко прив'язаний до певної трансакції.

Параметри трансакції обумовлюють необхідність управління і створення для цього відповідної структури. Виходячи з необхідності управління трансакцією, О. Уільямсон розрізняє чотири типа трансакцій: