Економічне вчення у. К. Мітчелла

Основні праці:

"Економічні цикли" [Business Cycles] (1913);

" Економічні цикли. Проблема та її постановка" [Business Cycles. The Problem and its Setting] (1927)

Найближчим послідовником Т. Веблена у рамках старого інституціоналізму був В. К. Мітчелл. Він розвивав ідеї Т. Веблена про людську поведінку і нестабільність ринкової економіки. Як і Т. Веблен, У. Мітчелл заперечував погляд на людину як на "раціонального оптимізатора". Він виходив з того, що людська поведінка є сумішшю наслідування звичок і того, що пізніше було названо обмеженою раціональністю ¹³. Цей термін означає раціональний вибір, який не припускає врахування усіх можливих варіантів дій у зв’язку з недосконалістю інформації і/або обмежених когнітивних (тобто пізнавальних) здібностей господарюючих суб'єктів. Притім сама раціональність є продуктом виникнення і розвитку грошової системи. Саме загальне використання грошей в економіці примушує господарюючих суб'єктів бути раціональними. При цьому не усі сфери економічного життя в однаковій мірі охоплені стандартами раціональної поведінки. Так, сфера споживання є областю панування звичок і різних соціальних норм, тоді як у сфері бізнесу (підприємництва) раціональність і грошові чинники грають набагато значнішу роль.

Також по аналогії з Т. Вебленом, У. Мітчелл вважав, що грошова (ринкова) економіка нестабільна. При цьому він вважав, що проявом такої нестабільності є ділові цикли. Саме як дослідник циклів У. Мітчелл увійшов до історії економічної науки. Він був засновником знаменитого Національного бюро економічних досліджень і в його рамках займався емпіричними дослідженнями ділових циклів, а також прогнозуванням майбутньої динаміки економічної кон'юнктури. У нього не було формалізованої моделі циклів, протЕ підстави говорити про "теорію циклів Мітчелла" цілком є. У. Мітчелл вважав, що в основі циклів лежить прагнення підприємців до прибутку, яке, у свою чергу, залежить від взаємодії ряду економічних змінних (оптових і роздрібних цін на споживчі і виробничі блага, обсягу кредиту тощо). Оскільки ринкова економіка являється децентралізованою, ці взаємодії не синхронізовані. Виникають різноманітні "випередження" і "запізнювання", - наприклад, "запізнювання" роздрібних цін в порівнянні з оптовими, або "випередження" цін на сировину в порівнянні з цінами на споживчі блага, - що призводить до збільшення прибутку в одні періоди і її пониження в інші і, як наслідок, до коливань реального випуску, тобто до циклів. Підйом неминуче трансформується в спад внаслідок того, що доля заробітної плати і споживання в національному доході по мірі його зростання падає, а процентні витрати, витати на сировину і матеріали, збільшуються¹⁴.

Фундаментальнішою причиною циклів є та ж сама грошова система (у рамках якої прагнення до прибутку якраз і кладеться в основу організації господарської діяльності). У. Мітчелл наполягав, що "…необхідною умовою виникнення економічних циклів є практика побудови господарської діяльності на началах грошового розрахунку, поширена серед усього населення, а не тільки серед обмеженого класу ділових людей"¹⁵ "Економічні цикли стають істотною рисою господарського життя якого-небудь суспільства лише тоді, коли значна частина його населення починає жити на основі принципів грошового господарства [business economy], отримуючи і витрачаючи грошові прибутки… між тією розвиненою формою економічної організацією, яку ми можемо назвати "грошовим господарством", і цикламі розквіту і депресії, що повторюються, існує органічний зв'язок" ¹⁶.

А наявність таких циклів, у свою чергу, породжує необхідність державного втручання в ринкову економіку. Слід відмітити, що в період Великої депресії У. Мітчелл позитивно віднісся до "Нового курсу" Ф. Рузвельта і взяв участь в створенні Ради національних ресурсів, яка повинна була зіграти роль центрального органу планування економіки США.

Таким чином, У. Мітчелл значною мірою передбачив теорію "грошової економіки" посткейнсианців.