2. Методологічні особливості інституціоналізму

Загальними методологічними принципами інституціоналізму є наступні:

По-перше, інституціоналізму притаманий междисциплінарний підхід. Аналіз інститутів значно поширює рамки економічного аналізу і навіть виходить за його межі. По-друге, це принцип історизму, який інституціональна теорія успадкувала від Історичної школи Німеччини. Всі явища розглядаються в історичній ретроспективі, аналізуються рушійні сили їхніх змін. Ще однією відмінністю є аналіз суспільних протиріч, а саме вивчення проблем економічної та політичної власті, яка поширюється із посиленням ролі монополій та держави в суспільних взаємодіях.

Широке коло об’єктів, що підлягають інституціональному аналізу, пошук загального крітерія оцінки їхньої ефективності викликають декілька методологічних проблем.

Перша проблема - математична. Вона пов’язана з співвідношенням кількості і якості. Відомий американський економіст Дж. Робінсон вважав, що ні в якій іншій науці не існує такої великої загрози узагальнення, як в економічній. Тобто поєднання великої кількості однакових явищ призводить до непередбачуваного, принципово іншого результаті.

З математичної точки зору основої неоклассіки можна вважати теорію загальної рівноваги, яка будується на декільках припущеннях, аксіомах. Наприклад, що рівень технології не змінюється, ціни еластичні, рівень споживання визначається відносно сталими потребами тощо. Такий аксіоматичний підхід до економічних явищ аналізується Жераром Дебре в праці «Торія вартості. Аксіоматични й підхід до економічної теорії». Він вказує, що у формальній системі існують аксіоми, правила, на підставі яких виводяться теореми⁸. Але існує також теорема Гьоделя, яка доводить, що навіть у найпростішій формальній системі виникають нездолані труднощі (парадокс лжеца). Більш того, Гьодель доводить, що повна рівновага навіть у простих системах принципово недосяжна. Одним із прикладів є парадокс Кондорсе.

Однак теорія загальної рівноваги Вальраса досі залишається основою неокласіки. Більш досконалою є модеь Ерроу-Дебре, але вона теж виходить з можливості абсолютної визначеності цін і кількості на всьому ринковому просторі. Ще більш досконалу модель запропонував Моріс Аллє, яка отримала назву «модель ринків». Ця модель будується за менших умов. Наприклад, відсутня необхідність зміни форми власності підприємств (в моделі Ерроу-Дебре лише приватна власність передбачає свободу підприємництва). Але все ж таки врахування всіх умов практично неможливе, звідси неможлива повна формалізація економічних явищ. Тому слід визнати, що модель загальної економічної рівноваги – це абстракція. Вона мусить розглядатися значно ширше.

Отже, математичний апарат, що традиційно використовується економістами, а саме диференційне обчислення, навряд чи прийнятний як базовий метод аналызу взаємодій. Головним чином тому, що використання цього методу обґрунтовується суперечливими твердженнями неокласики, а саме: повною раціональністю індивідів, існуванням єдиного Парето-оптимального рівноважного стану та заданим характером переваг, зміна яких описується ординалістською теорією граничної корисності.

Тому формальні моделі в інституціональній теорії будуються за допомогою теорії ігор, розвиток якої бере початок з книги Дж. фон Неймана и О. Моргенштерна «Теорія ігор та економічна поведінка» (1944). По-перше, теорія ігор займається аналізом ситуацій, в яких поведінка індивідів взаємообумовлена: рішення кожного з них впливає на результат взаємодії і, отже, на рішення інших індивідів. Вирішуючи питання про свої дії, індивід вимушений ставити себе на місце контрагентів. По-друге, теорія ігор не вимагає повної раціональності індивідів, в ній використовується цілий ряд моделей індивідів, від індивіда - досконалого калькулятора до індивіда - робота. По-третє, теорія ігор не вимагає існування, єдиності і Парето-оптимальності рівноваги у взаємодіях. Отже, теорія ігор є важливішим методом інституціонального аналізу.

Друга методологічна проблема – це проблема одиниці аналізу. Кожна теорія починає дослідження з визначення одиниці анлізу. Так, в теорії додаткової вартості К.Маркса це товар як первинна клітина товарного виробництва. В неокласичній теорії – це індивід як максимізатор корисності. В працях А. Тойнбі, М. Данілевського, О. Шпенглера одиницею аналізу виступає локальна цивілізація. В інституціоналізмі такою одиницею є інститут.

Третя проблема – взаємозв’язку елементів системи. Інституціональний аналіз може охоплювати будь-яку сферу людської діяльності, притім ідивід може дотримуватись загальновизнаних норм у однієї сфери і не дотримуватись їх в іншої. Наприклад, він може бути добрим сином, поважливо ставитися до батьків і родини, але одночасно бути злодієм, порушувати закони, за якими живе суспільство.

Висновки: Не зважаючи на методологічні труднощі, оволодіня інституціональною теорією є край важливим для дослідження сучасних економічних систем, оскільки вона дозволяє дати відповідь на наступні запитання:

• Чому різні суспільства функціонують по-різному?

• Як формуються інститути і як на них можна впливати?

• Що таке "правильні інститути"?

• Як мають бути влаштовані правильні інститути?

• Що первинно: інститути або економічне зростання?

Інститути затребувані і виникають там, де обмежено раціональні люди приймають рішення в умовах невизначеності вибору. Дуглас Норт вказував: "Головна роль, яку інститути грають в суспільстві, полягає в зменшенні невизначеності шляхом встановлення стійкої (хоча і не завжди ефективної) структури взаємодії між людьми".