3. Моделі контрактних взаємодій

Основною передумовою теорії "принципал-агент" є асиметричність інформації, що дозволяє агентові мати деякі інформаційні переваги в порівнянні із принципалом. Розрізняють два види асиметричної інформації залежно від того, чи існує асиметрія між сторонами тільки до/на момент укладення контракту або ж вона має місце після його укладення. Перший називається несприятливим відбором (передконтрактна асиметрія), другий - моральним ризиком (постконтрактна асиметрія). У другому випадку агент може мати сховану інформацію (не доступну агентові) і здійснювати сховані дії (які принципал не може оцінити).

Найбільш відомими моделями контрактних відносин, у рамках яких вирішується проблема асиметричної інформації, є:

1. Модель переваги витрат

2. Модель принципал - агент для випадку морального ризику

3. Модель принципал - агент для випадку несприятливого відбору

4. Теорія неявних контрактів

5. Модель неповного контакту

6. Угоди, що самовиконуються

1. Модель переваги витрат. Ця модель вважається першою в теорії «принципал – агент» . Власник має обмежену інформацію про операції фірми й не може повністю спостерігати дії менеджерів. Власники вимагають "задовільного прибутку", величина якого визначається екзогенно, наприклад, відносними результатами діяльності конкуруючих фірм. При виконанні цього обмеження менеджер може реалізовувати свої переваги стосовно витрат, наприклад таких, як витрати на зміст адміністративного штату фірми. У цій моделі найкращий оптимум, тобто обсяг випуску, який максимізує прибуток, не буде досягнутий. Проблема пов’язана з опортунізмом менеджерів ex post, після укладення контракту між ними й власниками фірми.

2. Модель принципал - агент для випадку морального ризику розглядає проблему опортунізму агентів ex post. Через обмеженість інформації принципал не може повністю спостерігати дії агента. Притім принципала не задовольняє певний рівень прибутку, що задається экзогенно. Він прагне максимізувати свою корисність. Для цього він на умові "хочеш - бери, не хочеш - не бери", пропонує агентові контракт, у якому від агента потрібно волею - неволею максимізувати корисність принципала. Принципал може досягти в такий спосіб найкращого оптимуму, якщо відсутня невизначеність щодо дій агента.

3. Модель принципал - агент для випадку несприятливого відбору розглядає опортунізм агентів ex ante. В цій моделі принципал до укладення контракту не може спостерігати повністю якості окремого агента (наприклад, при наймі на роботу). Це дозволяє агентові спотворювати інформацію про свою кваліфікацію. Щоб уникнути такого результату, принципал пропонує меню контрактів, це змушує агента розкрити свої якості й одночасно сприяє підвищенню добробуту принципала.

4. Теорія неявних контрактів пов'язана з феноменом негнучкої заробітної плати. Вона припускає сполучення ризику й симетричної інформації. Замість серії нестійких короткострокових контрактів роботодавці пропонують працівникам довгостроковий контракт із фіксованою заробітною платою.

5. Модель неповного контракту припускає, що учасники, які приймають рішення, мають симетричну інформацію. Але існує невизначеність відносно майбутнього, тому неможливо врахувати всі обставини. Вигоди від специфічних інвестицій піддаються ризику і їхній захист не забезпечується законом належною мірою. Проте досягнення оптимальної взаємодії можливо, якщо сторони договоряться про інтеграцію й надання однієї зі сторін права прийняття рішень, що стосується іншої сторони.

6. Угоди, що самовиконуються - це контракти, виконання яких неможливо забезпечити через суд, оскільки тільки учасники угоди здатні визначити, чи було воно порушено, і тільки вони за допомогою погрози перервати угоду спроможні змусити виконати обіцянку. При цьому сторони не знають, чи є інша сторона надійним (чесним) партнером. В ідеалі може бути досягнута стійка репутаційна рівновага, якщо один з учасників виконує свої обіцянки, а очікування другого виправдуються.

Теорія контрактів - це фактично теорія монополії або двосторонньої монополії в розширеному виді. Ціни, кількості й інші умови контракту визначаються не безособовим аукціонником, а самими сторонами. Типова ситуація протистояння двох учасників, але можливі ситуації, коли одному учасникові протистоїть безліч. Звичайно монополіст (принципал, роботодавець) робить хід першим (наприклад, установлює ціну або заробітну плату), а інша сторона (агенти, працівники) робить наступний хід. Отже, контрактні угоди можуть бать проаналізовані, ґрунтуючись на неокласичній передумові Homo oeconomіcus – слідкування власним економічним інтересам. Аналітична техніка теорії ігор і умовної максимізації корисності дозволяє значно розширити можливості стандартних неокласичних моделей.