Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Інституціональна конспект.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
276 Кб
Скачать
☆

Тема 8. Теорія контрактів

  1. Контакт. Типи контрактів.

  2. Організації та інститути.

  3. Моделі контрактних взаємодій.

  1. Контакт. Типи контрактів

Інститути задають загальні рамки взаємодії. Проте конкретні рамки, що описують безпосередні умови здійснення угод, визначаються положеннями контракту.

Контракт - це угода про обмін правами і їхній захист, що є результатом усвідомленого й вільного вибору індивідів у заданих інституціональних рамках. За сутністю це формалізована трансакція, в якій дві (або більше) сторони взяли на себе певні взаємні зобов’язання.

Отже, інституціональний аналіз дозволяє розглянути раціональний вибір як окремий випадок взаємодії, що відбувається в особливих інституціональних межах або рамках, на які індивіди мають обмежений вплив. Втиснення моделі раціонального вибору в рамки одержало назву "рамкового ефекту" (наприклад, закон про заборону продажу наркотиків, зброї). Однак рамки не тільки обмежують, але й створюють передумови для раціонального вибору. Наприклад, неформальна норма довіри дозволяє робити обмін навіть за умови, що між складанням угоди (контракту) і його виконанням проходить значний проміжок часу. Тому поняття людини, що діє у рамках деяких відносин, значно ширше за поняття людини економічної.

Контракт звичайно припускає розбіжність за часом моментів його укладення й виконання (класичний приклад: "Ранком гроші - увечері стільці"). З існування часового лагу витікає, що навіть якщо всі учасники угоди поводяться відповідно до норм ринкової угоди й опортунізм виключений, ніхто не може із упевненістю вгадати розвиток подій, не залежних від намірів і стратегій учасників. Норма довіри регулює вплив намірів і стратегій учасників на результат, але вона неспроможна відносно до "природних", зовнішніх стосовно контракту факторів. З позиції конституції ринку точно вгадати вплив на взаємодію природних факторів неможливо. Адже норми ринку являють собою сукупність норм, що регулюють взаємодію між індивідами, а не між індивідом і природою.

Теорія ігор зовнішні стосовно намірів сторін контракту фактори враховує за допомогою введення в гру із двома учасниками третього гравця - природи. Хоча існують і реальні економічні приклади, такі як контракти між державою й інвестором на розробку родовища корисних копалин. Можливі три варіанти впливу природи на результати взаємодії між індивідами:

1. Природа ніяк не впливає на результати, угода здійснюється в умовах визначеності. Про визначеність говорять у ситуаціях, коли прийняті рішення приводять до відомого заздалегідь результату.

2. природа впливає на результати взаємодії, але її вплив передбачуваний. Прийняте рішення можна прорахувати в тому розумінні, що відома ймовірність настання його альтернативних результатів.

3. природа впливає на результати взаємодії, і цей вплив непередбачуваний. Результати ухвалення рішення не можна прорахувати., тому що в момент ухвалення рішення відомі лише його альтернативне результати, але не ймовірність їх настання.

До ризику і непередбачуваності люди ставляться неоднаково. Існує три типи людей стосовно їх відношення до ризику: нейтральні, супротивники, схильні. Якщо індивід оцінює рішення, що пов’язане з ризиком, як менш привабливе за рішення, що гарантує той самий результат без ризику, він є супротивником ризику. Якщо навпаки – він схильний до ризику. Якщо йому байдуже, яке рішення прийняти – ризикове чи без ризикове – він нейтральний до ризику. На підставі такого розмежування індивідів, що вступають до угоди, розрізняють два типи контрактів: контракт про продаж і контракт про наймання.

Контракт про наймання – це угода між індивідом, нейтральним до ризику, з супротивником ризику, що визначає коло завдань, які можуть бути реалізовані в майбутньому по ходу виконання контракту. При цьому супротивник ризику передає індивідові, нейтральному до ризику, право контролю над своїми діями.

Контракт про продаж - угода між індивідами, однаковою мірою нейтральними до ризику, що визначає коло завдань, які будуть реалізовані в майбутньому по ходу виконання контракту.

Це принципово різні типи контрактних угод. У контракті про продаж обидві сторони готові погодитися з вірогідністю, що очікувані події не наступлять і зафіксовані в контракті завдання виявляться неадекватними ситуації, що склалася. У контракті про наймання супротивники ризику (наймані робітники) добровільно відмовляються на користь нейтральних до ризику (роботодавців) від свого права вільного вибору стратегії дій у майбутньому, з огляду на вплив "природних" факторів. Відбувається добровільне делегування права контролю над певним у контракті видом діяльності індивіда. Аналогічно делегуванню права розпорядження ресурсом, індивід може делегувати право контролю над власними діями.

Про добровільне делегування контролю припустимо говорити лише за умови, що індивід зберігає за собою право контролю своїх дій, що виходять за рамки контракту, а також може повернути собі делеговане право контролю по завершенні терміну дії контракту. Індивід делегує право контролю над своїми діями в окремих сферах, не бажаючи брати на себе ризик непередбачених наслідків цих дій і/або будучи впевненим, що хтось інший розпорядиться правом контролю краще. Таким чином, індивід зацікавлений у передачі права контролю над своїми діями, якщо:

    • він вірить, що одержить більшу корисність за умови контролю з боку іншого,

    • він одержує компенсацію від тієї особи, на користь якого передається контроль.

Делегування індивідом контролю над своїми діями в певних контрактом сферах діяльності лежить в основі владних відносин. Владні відносини бувають декількох типів:

  • прості, у рамках яких контроль здійснюється саме тим індивідом, кому були делеговані права контролю;

  • складні, коли особа, якій делегується контроль, одержує одночасно й право передачі цього контролю третім особам;

  • персоніфіковані, коли контроль делегується конкретній особі,

  • позиційні, делегування контролю відбувається не конкретній особі, а тому, хто займає певну позицію в інституціональній структурі суспільства (у державному апараті, у внутріфірмовій структурі тощо). Контроль може делегуватися інституціональній структурі (державі або корпорації), тоді контрактні відносини приймають форму закріпленого поділу прав між індивідом і структурою.

Існують три базових типа контракту за своєю структурою - класичний, неокласичний і імпліцитний.

Класичний контракт, у якому чітко й вичерпно визначені всі умови взаємодії, є похідним від контракту про продаж.

Імпліцитний контракт, навпаки, виключає чітке визначення умов взаємодії, сторони контракту розраховують на їхню специфікацію в ході реалізації контракту, звідки, властиво, і відбувається термін "імпліцитний" (не обумовлений до кінця). Такий контракт похідний від контракту про наймання.

Неокласичний, або гібридний контракт, що поєднує в собі елементи як контракту про продаж, так і контракту про наймання. Неокласичне контрактне право й доктрина "виправдання" дозволяють сторонам контракту не дотримуватися його букви у випадку настання непередбачених обставин.

На думку О.Вільямсона, порівняльні переваги цих видів контрактів такі:

Параметри порівняння

Класичний контракт

Неокласичний контракт

Імпліцитний контракт

Сила стимулів

++

+

-

Ефективність контролю

-

+

++

Автономна адаптація учасників угоди до непередбачуваних обставин

++

+

-

Узгоджена адаптація учасників угоди до непередбачуваних обставин

-

+

++

Доступність легальних процедур вирішення конфліктів

++

+

-

Прикладом специфічних контрактних відносин є шлюбні відносини Традиційно шлюбні відносини будуються на основі імпліцитного контракту, свідченням укладення якого є реєстрація шлюбу в органах запису актів громадянського стану. Всі деталі контракту зафіксовані неявним, імпліцитним чином, це підтверджується гостротою конфліктів між подружжям, що виникають у ситуації розподілу майна при розірванні шлюбу. Проте із введенням поняття шлюбного контракту він наблизився за своїми характеристиками до класичного контракту, але відносно лише одного аспекту шлюбу - майнових відносин. Існує його стандартна форма, він нотаріально засвідчується, його положення обов'язкові для виконання.

Отже, контракт являє собою інституціональні рамки здійснення конкретних угод. Як і будь-який інститут, контракт не стільки обмежує взаємодію, скільки створює для неї передумови, що стає особливо очевидним у випадку угод з розбіжністю в часі моментів їхнього укладення й здійснення. Такого роду угоди пов'язані з ризиком виникнення не залежних від намірів їхніх учасників обставин. Існування двох видів контрактів - контракту про продаж, і контракту про наймання – пояснюється несхожістю людей до сприйняття ризику. Контракт про продаж регулює відношення між нейтральними до ризику партнерами, контракт про наймання дозволяє взаємодіяти людям, нейтральним до ризику, із супротивниками ризику.