- •Лекція 1 етапи розв‘язування задач на еом .Елементи теорії похибок
- •1.1 Точні і наближені числа. Джерела похибок. Класифікація похибок
- •1.2 Абсолютна і відносна похибки
- •1.3 Десятковий запис наближених чисел. Значуща цифра числа. Дійсна значуща цифра
- •1.4 Зв’язок між числом дійсних знаків і похибкою числа
- •1.6 Обчислювальний експеримент та його основні етапи. Поняття стійкості та коректності
- •2.3 Особливості методів Гауса
- •Лекція № 3 розв‘язування систем лінійних алгебраїчних рівнянь
- •2.1 Основні поняття та визначення
- •2.2 Класифікація методів розв’язання слар на еом
- •2.3.1 Метод Гауса з послідовним виключенням невідомих
- •2.3.2 Метод Гауса за схемою Халецького
- •2.3.3 Метод Гауса з вибором головного елемента
- •2.3.4 Метод Гауса з одиничними коефіцієнтами
- •2.3.5 Метод Гауса-Жордана
- •Лекція №3 наближені методи розв'язання слар на еом
- •3.1 Постановка задачі та класифікація методів
- •3.2 Загальний підхід до розв’язання слар наближеними методами
- •3.3 Умови збіжності ітераційного процесу
- •3.4 Метод послідовних наближень (метод Якобі)
- •3.5 Метод Гауса-Зейделя
- •3.6 Метод верхньої релаксації
- •Лекція № 4 чисельні методи роз’вязання нелінійних рівнянь та систем нелінійних рівнянь
- •4.1 Загальні поняття та визначення
- •4.2 Принципи розв’язання нелінійних рівнянь на еом
- •4.3 Чисельні методи уточнення коренів
- •4.3.1 Метод половинного ділення
- •4.3.2 Метод хорд
- •4.3.3 Метод Ньютона (метод дотичних)
- •4.3.4 Комбінований метод
- •4.3.5 Метод ітерацій (метод послідовних наближень)
- •4.4 Чисельні методи розв’язання систем нелінійних рівнянь
- •5.1 Способи завдання функцій
- •5.2 Математична постановка задачі інтерполювання
- •5.2.1 Інтерполяційний багаточлен Лагранжа
- •5.2.2 Перша інтерполяційна формула Ньютона для рівновіддалених вузлів інтерполяції
- •Лекція №6 Апроксимація табличних функцій
- •6.1 Апроксимація табличних функцій
- •6.1.1 Апроксимація табличних функцій степеневими поліномами
- •6.1.2 Апроксимація узагальненими поліномами
- •6.1.3 Апроксимація ортогональними поліномами
- •6.1.4 Апроксимація тригонометричними поліномами (гармонійний аналіз)
- •7.1 Основні поняття та визначення
- •7.2 Чисельні методи знаходження визначеного інтегралу
- •7.2.1 Метод прямокутників
- •7.2.2 Метод трапецій
- •7.2.3 Метод Сімпсона
- •8.1 Метод Ньютона-Котеса
- •8.2 Метод Чебишева
- •8.3 Метод Гауса
- •8.4 Загальний підхід до визначення інтегралів на еом
- •9.1. Основні визначення та поняття
- •9.2. Класифікація численних методів розв'язання задачі Коші
- •9.3 Одноточкові методи розв'язання задачі Коші на еом
- •9.1.1 Модифікації методу Ейлера
- •9.1.2 Метод Рунге–Кутта
- •9.4 Методи прогнозу і корекції (багатоточкові методи)
- •9.4.1 Метод Мілна
- •9.4.2 Метод Адамса - Башфорта
- •9.4.3 Метод Хемінга
- •10.1 Чисельні методи розв’язання крайових задач
- •10.1.1 Методи стрільби
- •10.1.2 Кінцево-різницеві методи
- •10.1.3 Метод прогонки
- •11.1 Різницеві методи розв'язування диференційних рівнянь у частинних похідних
- •11.2 Етапи чисельного розв'язування диференційних рівнянь (др) у частинних похідних на еом
- •11.3 Еліптичні рівняння
- •11.4 Гіперболічні рівняння
- •12.1 Параболічні рівняння
- •13.1 Метод загального пошуку
- •13.2 Метод половинного ділення (розділення відрізка навпіл)
- •13.3 Метод дихотомії
- •13.4 Метод “золотого перетину”
- •13.5 Метод Фібоначчі
- •13.6 Порівняння методів одновимірного пошуку
- •14.1 Основні поняття та визначення
- •14.2 Критерії оптимальності
- •14.3 Градієнтні методи
- •14.3.1 Найшвидший підйом з використанням одномірного пошуку
- •14.3.2 Метод найшвидшого спуску
- •14.3.3 Метод Флетчера – Рівса
- •14.3.4 Метод Девідона – Флетчера – Пауела
- •14.3.5 Метод конфігурацій Хука – Дживса
- •14.3.6 Метод конфігурацій Розенброка
14.3.4 Метод Девідона – Флетчера – Пауела
Метод Девідона – Флетчера – Пауела являє собою алгоритм оптимізації, пристосований для відшукання безумовного мінімуму цільової функції, яка залежить від декількох змінних і яка має вигляд
(14.21)
Необхідні часткові похідні цільової функції по незалежним змінним. Оскільки в основі методу лежить допущення про унімодальність цільової функції, в тих випадках, коли є підстави припускати, що вона не є такою, потрібно брати декілька вхідних точок. На рис. 14.9 представлена схема алгоритму методу Девідона – Флетчера – Пауела. Спочатку в просторі проектування вибирають придатну початкову точку. Після цього, обчислюючи складові вектора градієнту визначають напрямок пошуку.
,
i
= 1, 2, ..., N,
тут
–
номер ітерації, а
– елементи симетричної позитивно
визначеної матриці розмірності N
N.
В процесі ітерацій ця матриця перетворюється
в матрицю, зворотну матриці Гессе,
елементами якої є другі часткові похідні
цільової функції. Оскільки звичайно
матриця заздалегідь невідома, то в
якості початкової можна скористуватися
будь-якою симетричною позитивно
визначеною матрицею. Як правило, беруть
найпростішу з них – одиничну матрицю.
В цьому випадку пошук починається вздовж
лінії найшвидшого спуску.
Одномірний пошук ведеться вздовж вхідного напрямку у відповідності з співвідношенням
(14.22)
де
–
величина кроку в напрямку пошуку.
Знайшовши одновимірний оптимум,
перевіряють результат на збіжність і,
якщо вона досягнута, пошук припиняють.
В протилежному випадку для подальшого
пошуку вибирають новий напрямок, причому
використовують колишнє співвідношення
і нову матрицю
,
що визначається формулою
(14.23)
Елементи
матриць
і
,
які мають розмірність N
N обчислюються по формулам
(14.24)
(14.25)
де
верхнім індексом
позначені
транспоновані матриці, а
і
– відповідно вектори - стовпці різниць
значень
і градієнтів в двох точках. Вектори -
стовпці визначаються виразами
У
відповідності з правилами матричного
обчислення числівники виразів для
і
являють собою матриці розмірності N
N,
а знаменники є скалярами. Визначивши
новий напрямок пошуку, проводять
одномірний пошук і продовжують ітераційний
процес. При виконанні алгоритму, який
описується, пошук після першої спроби
ведеться в тих напрямках, в яких цільова
функція в найближчому околі має значення,
які наближаються до оптимального.
Лише в
рідких випадках ці напрямки співпадають
з напрямком градієнту. Тому даний
алгоритм часто називають методом
«відхиленого» градієнту. Вказана
властивість методу Девідона – Флетчера
– Пауела дозволяє обходити труднощі,
які зв'язані з розривами похідних в
просторі проектування. Широко розповсюджена
думка, що цей метод є найбільш ефективним
з усіх градієнтних методів. На відміну
від методу Флетчера – Рівса він дає
повну інформацію про кривизну поверхні
цільової функції в точці мінімуму, однак
при цьому вимагається більший об’єм
пам'яті і більший час лічби для обробки
матриці
.
Рисунок 14.9 - Схема алгоритму методу Девідона – Флетчера – Пауела
