27.Первинна профілактика пневмонії

Первинна профілактика передбачає підвищення резистентності організму, усунення чинників, які ослаблюють організм. Найважливішим засобом про­філактики первинних пневмоній є ретельне й своєчасне лікування ГРЗ, занят­тя спортом, відмова від тютюнопаління та зловживання алкоголем, правильне харчування, регулярне вживання полівітамінів. Уникнути розвитку пневмонії після травм, отруєнь, оперативних втручань можна завдяки застосуванню ди­хальної гімнастики, нормалізації дренажу бронхів, а іноді й превентивному призначенню антибіотиків. Нині великого значення надають профілактиці пневмоній у хворих, які належать до групи ризику (наявність гематологічної, онкологічної патології та інших станів, що потребують цитостатичної та імуносупресивної терапії). Сюди ж можна зарахувати BIJI-інфікованих і хворих з тяжкими хронічними захворюваннями серця, легень, печінки, цукровим діа­бетом, нирковою недостатністю та ін. Для профілактики пневмококової ін­фекції у перелічених груп хворих усе частіше застосовують 23-валентну вакци­ну, створену з капсульних поліцукридів пневмокока. В осіб з інтактною імун­ною системою ефективність вакцинації досягає 80—90 %, а потреба ревакцинації виникає не частіше ніж 1 раз на 5 років. Вакцинація захищає не лише від пневмонії, а й від інших форм пневмококової інфекції. Наприклад, в осіб із резекцією селезінки нерідко розвивається дуже тяжкий пневмококо­вий сепсис. Цих осіб також слід імунізувати.

28.Вторинна профілактика пневмонії

Вторинна профілактика полягає в поетапній реабілітації та оздоровленні хворих, які перенесли пневмонію. На період нормалізації загального стану одужання повністю ще не настало й дуже важливо в цей час не допустити повторного зараження, виключити вплив несприятливих чинників довкілля. Рекомендується комплекс лікувальної гімнастики, водних процедур, масаж, фізіотерапевтичні процедури. Особам, які перенесли пневмонію, рекоменду­ють відвідувати лікаря не рідше ніж 2 рази на місяць упродовж 3 міс.

29. Хронічн.Гастрит.Етіолог.Патог.

Хронічний гастрит — прогресуюче захворювання, що характеризується ушкодженням слизової оболонки шлунка і залоз, що виробляють соляну кислоту, пепсин і слиз, а також погіршенням процесів регенерації (відновлення) клітин слизової оболонки. 

Ет. В широкому спектрі етіологічних факторів, які призводять до розвитку ХГ, ведуча роль належить хелікобактерній інфекції Частою причиною розвитку гастритує дуодено-гастральний рефлюкс, тривалий прийом медикаментів, які пошкоджують слизову оболонку шлунка, знищуючи захисний слизовий бар’єр. До таких препаратів належать ацетилсаліцилова кислота, нестероїдні протизапальні засоби (метіндол, індометацин, діклофенак натрію і інші, кортикостероїди). Певну роль у виникненні ХГ відіграють порушення режиму харчування, зловживання надто гострою їжею, яка здатна підвищувати секрецію хлористоводневої кислоти, маринадами, копченостями, вживання недоброякісних продуктів, надмірної кількості алкоголю. Серед професійних факторів, здатних призводити до розвитку ХГ, важливе місце займають радіаційні впливи, попадання в шлунок парів кислот, лугів, вугільного та металічного пилу.

Патог. Провідною ланкою в патогенезі первинного Г. є безпосереднє подразнення баро-і хеморецепторів слизової оболонки шлунка грубою їжею, екстрактивними речовинами, алкоголем, лікарськими препаратами, нікотином та інші, в результаті чого відбувається надлишкове виділення ацетилхоліну, гістаміну, гастрину і підвищення секреторної і моторної активності шлунка, а при ендогенному Г. - її пошкодження токсичними речовинами. Маэ значення нервово-рефлекторний вплив при патології інших органів травлення, гіпоксія, нейрогуморальні порушення регуляції діяльності шлунка, аутоімунні процеси та ін. Надалі відбувається перенапруження основних функцій шлунка, розвивається запальна реакція. Для ендогенного Г. характерно раннє пригнічення кислотоутворюючої, а потім і пепсиноутворюючої функції шлунка. Велике значення має стан тонусу шлункових сфінктерів (спазм воротаря викликає затримку евакуації та подовження пептичного дії шлункового соку на слизову оболонку шлунка, атонія його призводить до закиду дуоденального вмісту в шлунок).