39. Гломерулонефрит, ет. Патог.

Гломерулонефрит — це двостороннє запалення нирок інфекційно алергічною характеру з переважним ураженням ниркових клубочків.

Етіологія. Гломерулонефрит виникає після стрептококових інфекцій (скарлатина, ангіна, хронічний тонзиліт, гнійні захворювання шкіри). Він може спричинятися також іншими мікроорганізмами (стафілокок, пневмокок тощо), найпростішими, вірусами, хімічними речовинами, отрутами від укусів комах, потраплянням в організм чужорідною білка (після вакцинацій), фізичними впливами (охолодження).

Патогенез складний. Для розвитку причинного фактора замало. Необхідне ще порушення імунітету. Проти частинок мікроорганізмів, чужорідного білка, хімічних речовин, тобто проти антигенів, виробляються антитіла. Внаслідок впливу різних токсинів із ниркової тканини можуть звільнятися специфічні ниркові антигени. Антигени, з'єднавшись з антитілами і утворивши імунні комплекси, в результаті неспроможності імунітету не виводяться з організму, а осідають на базальній мембрані клубочків, що й спричинює там виникнення запального процесу. При реакції антиген — антитіло збуджується також система зсідання крові, і в клубочкових капілярах утворюються мікротромби. Через це порушується мікроциркуляція з'являються розриви капілярів.

При гострому гломерулонефриті імунні комплекси швидко утворюються і через 1—2 міс виводяться з організму. Таким чином, запальний процес припиняється. У тієї частини хворих, в яких імунні комплекси утворюються повільно, а виведення їх недостатнє, запальний процес затягується. Іноді (у 5—10 % випадків) антитіла виробляються до базальної мембрани, і тоді виникає аутоімунний гломерулонефрит, який характеризується злоякісним і хронічним перебігом.

40. Клін. Картина гломерулонефриту

Класична картина гломерулонефриту включає тріаду симптомокомплексов: нирковий (ренальний) – сечовий синдром і позаниркових (екстраренальние) – набряковий і гіпертензивний синдроми. Гострий гломерулонефрит зазвичай маніфестує через 1-2 тижні після мав місце етіологічного впливу (інфекції, алергічної реакції і т. д.) Поява набряків – найбільш ранній і частий ознака гострого гломерулонефриту, зустрічається у 70-90% пацієнтів, у половини з них бібліотеки бувають значними. Набряки розташовуються переважно в області особи: найбільш виражені вранці і спадають вдень, змінюючись набряклістю кісточок і гомілок. Надалі набряковий синдром може прогресувати до анасарка, гідроперикард, гидроторакса, асцит. У Деяких випадках при гострому гломерулонефриті Видимі бібліотеки можуть бути відсутніми, однак щоденне збільшення маси тіла пацієнта свідчить про затримку рідини в тканинах. Артеріальна гіпертензія при гострому гломерулонефриті звичайно виражена помірно: у 60-70% пацієнтів АТ не перевищує 160/100 мм рт. ст. Однак стійка тривала гіпертензія має несприятливий прогноз. Для гострого гломерулонефриту характерне поєднання артеріальної гіпертензії з брадикардією менше 60 уд. в хв., яка може триматися протягом 1-2 тижнів. При гостро розвивається гіповолемії можливі явища недостатності лівого шлуночка, що виражається серцевою астмою і набряком легенів.Нерідко відзначається розвиток церебральних порушень, обумовлених набряком головного мозку – головного болю, нудоти і блювоти, зниження зору, «пелени» перед очима, зниження слуху, психо-моторної збудливості.