- •Умовні позначання
- •1 Основи технічної термодинаміки
- •1.1 Властивості робочих тіл
- •1.1.1 Робоче тіло та його параметри
- •1.1.2 Рівняння стану ідеального газу
- •1.1.3 Суміші ідеальних газів
- •1.1.4 Теплоємність ідеального газу
- • Масову теплоємність – с, Дж/(кг к); об'ємну теплоємність – с', Дж/(м3 к);
- •1) Теплоємність при постійному об’ємі – Сv, с’V, Сμv;
- •1.1.5 Питання для самоконтролю
- •1.2 Перший закон термодинаміки
- •1.2.1 Основні види термодинамічних процесів
- •1.2.2 Робота розширення газу
- •1.2.3 Внутрішня енергія газу
- •1.2.4 Аналітичне вираження першого закону термодинаміки
- •1.2.5 Ентальпія
- •1.2.6 Ентропія
- •1.2.7 Термодинамічні процеси ідеальних газів
- •Ізохорний процес
- •Ізобарний процес
- •Ізотермічний процес
- •Адіабатний процес
- •Політропні процеси
- •1.2.8 Питання для самоконтролю
- •1.3 Другий закон термодинаміки
- •1.3.1 Основні положення другого закону термодинаміки
- •1.3.2 Кругові термодинамічні процеси
- •1.3.3 Цикл Карно
- •1.3.4 Математичне вираження другого закону термодинаміки
- •1.3.5 Питання для самоконтролю
- •1.4 Реальні гази
- •1.4.1 Властивості реальних газів
- •1.4.2 Водяна пара
- •Ентальпiйно-ентропiйна діаграма водяної пари
- •1.4.3 Вологе повітря
- •622 Dmax
- •1.4.4 Питання для самоконтролю
- •1.5 Термодинаміка потоку
- •1.5.1 Основні властивості газів і рідин
- •1.5.2 Статика газів
- •1.5.3 Динаміка газів
- •1.5.4 Витікання парів та газів
- •1.5.5 Вибір форми сопла
- •1.5.6 Розрахунок процесу витікання за допомогою h,s-діаграми
- •1.5.7 Дроселювання парів та газів
- •1.5.8 Питання для самоконтролю
- •1.6 Приклади рішення задач
- •3) Політропне розширення.
- •1.7 Завдання для самостійного розв’язання
- •2 Основи теорії теплообміну
- •2.1 Теплопровідність
- •2.1.1 Основні поняття і визначення
- •2.1.2 Диференціальне рівняння теплопровідності
- •2.1.3 Умови однозначності для процесів теплопровідності
- •2.1.4 Теплопровідність при стаціонарному режимі
- •2.1.4.1 Передача теплоти через плоску стінку
- •1) Граничні умови першого роду
- •2) Граничні умови третього роду (теплопередача)
- •2.1.4.2 Передача теплоти через циліндричну стінку
- •1) Граничні умови першого роду
- •2) Граничні умови третього роду (теплопередача)
- •2.1.4.3 Критичний діаметр циліндричної стінки
- •2.1.5 Нестаціонарна теплопровідність
- •2.1.5.1 Загальні положення
- •2.1.5.2 Нагрівання і охолодження плоскої стінки
- •2.1.5.3 Нагрівання і охолодження циліндра
- •2.1.5.4 Залежність процесу поширення теплоти від форми і розмірів тіла
- •2.1.6 Питання для самоконтролю
- •2.2 Конвективний теплообмін
- •2.2.1 Загальні положення
- •2.2.2 Теорія подоби
- •Число Нуссельта Nu
- •Число Прандтля Pr
- •2.2.3 Тепловіддача при вільній конвекції
- •2.2.4 Тепловіддача при вимушеній конвекції
- •2.2.4.1 Тепловіддача при русі теплоносія всередині труби
- •2.2.4.2 Тепловіддача при поперечному омиванні труби
- •2.2.4.3 Тепловіддача при русі теплоносія вздовж пластини
- •2.2.5 Питання для самоконтролю
- •2.3 Теплообмін випромінюванням
- •2.3.1 Загальні положення
- •2.3.2 Основні закони теплового випромінювання Закон Планка
- •Закон зсуву Віна
- •Закон Стефана-Больцмана
- •Закон Кірхгофа
- •2.3.3 Теплообмін випромінюванням між тілами
- •2.3.4 Випромінювання газів
- •2.3.5 Складний теплообмін
- •2.3.6 Питання для самоконтролю
- •2.4 Приклади розв’язання задач
- •2.5 Завдання для самостійного розв’язання
- •3 Прикладна теплотехніка
- •3.1 Теплообмінні апарати
- •3.1.1 Класифікація теплообмінних апаратів
- •Гаряча вода
- •3.1.2 Вимоги до теплоносіїв
- •3.1.3 Основні положення теплового розрахунку теплообмінних апаратів
- •Рівняння теплового балансу
- •3.1.4 Питання для самоконтролю
- •3.2 Компресори
- •3.2.1 Загальні положення
- •Види теплового розрахунку теплообмінників
- •3.2.2 Об'ємні компресори
- •3.2.3 Лопаткові компресори
- •3.2.4 Питання для самоконтролю
- •3.3 Термодинамічні цикли
- •3.3.1 Цикли паротурбінних установок (пту)
- •3.3.2 Цикли двигунів внутрішнього згорання (двз)
- •3.3.3 Цикли газотурбінних установок (гту)
- •3.3.4 Питання для самоконтролю
- •3.4 Приклади рішення задач
- •3.5 Завдання для самостійного розв’язання
2.1.2 Диференціальне рівняння теплопровідності
Вивчення будь-якого фізичного явища зводиться до встановлення залежності між величинами, що його характеризують. Для складних фізичних процесів, у яких визначальні величини можуть істотно змінюватися у просторі і часі, встановити залежність між цими величинами досить важко. У цих випадках на допомогу приходить метод математичної фізики, що виходить з того, що обмежується проміжок часу і з усього простору розглядається лише елементарний об’єм. Це дозволяє в межах елементарного об’єму і обраного малого відрізка часу ігнорувати зміною деяких величин, що характеризують процес, та істотно спростити аналіз.
Обрані в такий спосіб елементарний об’єм dv і елементарний проміжок часу dt, в межах яких розглядається процес, з математичної точки зору є величинами нескінченно малими, а з фізичної точки зору – величинами ще досить великими, щоб в їх межах можна було ігнорувати дискретну будівлю середовища і розглядати її як континуум (суцільну). Отримана в такий спосіб залежність є загальним диференціальним рівнянням процесу, що розглядається. Після інтегрування диференціального рівняння можна одержати аналітичну залежність між величинами для всієї області інтегрування і всього проміжку часу.
При рішенні задач, зв'язаних з визначенням температурного полю, необхідно мати диференціальне рівняння теплопровідності, яке одержано при наступних допущеннях:
тіло однорідне та ізотропне;
фізичні параметри постійні;
деформація об’єму, що розглядається, обумовлена зміною температури, і є дуже малою величиною у порівнянні із самим об’ємом;
макроскопічні частки тіла нерухливі відносно один одного;
внутрішні джерела тепла в тілі, що у загальному випадку можуть бути задані як qv=f(x, у, z, τ), розподілені рівномірно.
В основі виводу диференціального рівняння теплопровідності лежить закон збереження енергії, який у даному випадку може бути сформульований у такий спосіб: кількість теплоти, яку введено в елементарний об’єм ззовні за деякий час унаслідок теплопровідності, а також від внутрішніх джерел, дорівнює зміні внутрішньої енергії або ентальпії речовини (в залежності від розгляду ізохорного або ізобарного процесу), що міститься в елементарному об’ємі.
Рівняння має наступний вид:
t cx22t y22t z22t cqv , (2.9)
де – коефіцієнт теплопровідності, Вт/(м К);
– густина матеріалу, кг/м3; с – теплоємкість матеріалу, Дж/(кг К).
Рівнянням (2.9) називається диференціальним рівнянням теплопровідності. Воно встановлює зв'язок між часовою та просторовою зміною температури в будь-якій точці тіла, в якому відбувається процес теплопровідності.
У рівнянні (2.9) можна позначити
a . (2.10) c
Величина а називається коефіцієнтом температуропровідності і є фізичним параметром речовини. Він має значення для нестаціонарних теплових процесів і характеризує швидкість зміни температури. Вимірюється коефіцієнт температуропровідності у квадратних метрах за секунду (м2/с).
Якщо коефіцієнт теплопровідності характеризує здатність тіл проводити теплоту, то коефіцієнт температуропровідності є мірою теплоінерційних властивостей тіла. З рівнянням (2.9) випливає, що зміна температури з часом t/ для будь-якої точки простору пропорційна величині а. Інакше кажучи, швидкість зміни температури і будь-якій точці тіла буде тим більше, чим більше коефіцієнт температуропровідності а. Тому при інших рівних умовах вирівнювання температур у всіх точках простору буде відбуватися скоріше в тому тілі, яке має більший коефіцієнт температуропровідності. Величина коефіцієнта температуропровідності залежить від природи речовини. Наприклад, рідини і гази мають велику теплову інерційність і, отже, малий коефіцієнт температуропровідності. Метали мають малу теплову інерційність, тому що вони мають великий коефіцієнт температуропровідності.
Якщо вважати, що система тіл не має внутрішніх джерел теплоти (qv=0), то вираження (2.9) з урахуванням (2.10) набуде виду
t a2t 22t z22t . (2.11)
x2 y
Якщо вважати, що система тіл має внутрішні джерела теплоти, але температурне поле є стаціонарним, тобто t=f(x,y,z), то диференціальне рівняння теплопровідності перетворюється на рівняння Пуассона
0 x2t2 y22t z22t qv . (2.12)
Нарешті для випадку стаціонарної теплопровідності і відсутності внутрішніх джерел теплоти рівняння (2.9) набуде виду рівняння Лапласа
2t 2t 2t
0 x2 y2 z2 . (2.13)
Находження часткових рішень цих рівнянь в часткових похідних є основним змістом теорії теплопровідності.
