- •Умовні позначання
- •1 Основи технічної термодинаміки
- •1.1 Властивості робочих тіл
- •1.1.1 Робоче тіло та його параметри
- •1.1.2 Рівняння стану ідеального газу
- •1.1.3 Суміші ідеальних газів
- •1.1.4 Теплоємність ідеального газу
- • Масову теплоємність – с, Дж/(кг к); об'ємну теплоємність – с', Дж/(м3 к);
- •1) Теплоємність при постійному об’ємі – Сv, с’V, Сμv;
- •1.1.5 Питання для самоконтролю
- •1.2 Перший закон термодинаміки
- •1.2.1 Основні види термодинамічних процесів
- •1.2.2 Робота розширення газу
- •1.2.3 Внутрішня енергія газу
- •1.2.4 Аналітичне вираження першого закону термодинаміки
- •1.2.5 Ентальпія
- •1.2.6 Ентропія
- •1.2.7 Термодинамічні процеси ідеальних газів
- •Ізохорний процес
- •Ізобарний процес
- •Ізотермічний процес
- •Адіабатний процес
- •Політропні процеси
- •1.2.8 Питання для самоконтролю
- •1.3 Другий закон термодинаміки
- •1.3.1 Основні положення другого закону термодинаміки
- •1.3.2 Кругові термодинамічні процеси
- •1.3.3 Цикл Карно
- •1.3.4 Математичне вираження другого закону термодинаміки
- •1.3.5 Питання для самоконтролю
- •1.4 Реальні гази
- •1.4.1 Властивості реальних газів
- •1.4.2 Водяна пара
- •Ентальпiйно-ентропiйна діаграма водяної пари
- •1.4.3 Вологе повітря
- •622 Dmax
- •1.4.4 Питання для самоконтролю
- •1.5 Термодинаміка потоку
- •1.5.1 Основні властивості газів і рідин
- •1.5.2 Статика газів
- •1.5.3 Динаміка газів
- •1.5.4 Витікання парів та газів
- •1.5.5 Вибір форми сопла
- •1.5.6 Розрахунок процесу витікання за допомогою h,s-діаграми
- •1.5.7 Дроселювання парів та газів
- •1.5.8 Питання для самоконтролю
- •1.6 Приклади рішення задач
- •3) Політропне розширення.
- •1.7 Завдання для самостійного розв’язання
- •2 Основи теорії теплообміну
- •2.1 Теплопровідність
- •2.1.1 Основні поняття і визначення
- •2.1.2 Диференціальне рівняння теплопровідності
- •2.1.3 Умови однозначності для процесів теплопровідності
- •2.1.4 Теплопровідність при стаціонарному режимі
- •2.1.4.1 Передача теплоти через плоску стінку
- •1) Граничні умови першого роду
- •2) Граничні умови третього роду (теплопередача)
- •2.1.4.2 Передача теплоти через циліндричну стінку
- •1) Граничні умови першого роду
- •2) Граничні умови третього роду (теплопередача)
- •2.1.4.3 Критичний діаметр циліндричної стінки
- •2.1.5 Нестаціонарна теплопровідність
- •2.1.5.1 Загальні положення
- •2.1.5.2 Нагрівання і охолодження плоскої стінки
- •2.1.5.3 Нагрівання і охолодження циліндра
- •2.1.5.4 Залежність процесу поширення теплоти від форми і розмірів тіла
- •2.1.6 Питання для самоконтролю
- •2.2 Конвективний теплообмін
- •2.2.1 Загальні положення
- •2.2.2 Теорія подоби
- •Число Нуссельта Nu
- •Число Прандтля Pr
- •2.2.3 Тепловіддача при вільній конвекції
- •2.2.4 Тепловіддача при вимушеній конвекції
- •2.2.4.1 Тепловіддача при русі теплоносія всередині труби
- •2.2.4.2 Тепловіддача при поперечному омиванні труби
- •2.2.4.3 Тепловіддача при русі теплоносія вздовж пластини
- •2.2.5 Питання для самоконтролю
- •2.3 Теплообмін випромінюванням
- •2.3.1 Загальні положення
- •2.3.2 Основні закони теплового випромінювання Закон Планка
- •Закон зсуву Віна
- •Закон Стефана-Больцмана
- •Закон Кірхгофа
- •2.3.3 Теплообмін випромінюванням між тілами
- •2.3.4 Випромінювання газів
- •2.3.5 Складний теплообмін
- •2.3.6 Питання для самоконтролю
- •2.4 Приклади розв’язання задач
- •2.5 Завдання для самостійного розв’язання
- •3 Прикладна теплотехніка
- •3.1 Теплообмінні апарати
- •3.1.1 Класифікація теплообмінних апаратів
- •Гаряча вода
- •3.1.2 Вимоги до теплоносіїв
- •3.1.3 Основні положення теплового розрахунку теплообмінних апаратів
- •Рівняння теплового балансу
- •3.1.4 Питання для самоконтролю
- •3.2 Компресори
- •3.2.1 Загальні положення
- •Види теплового розрахунку теплообмінників
- •3.2.2 Об'ємні компресори
- •3.2.3 Лопаткові компресори
- •3.2.4 Питання для самоконтролю
- •3.3 Термодинамічні цикли
- •3.3.1 Цикли паротурбінних установок (пту)
- •3.3.2 Цикли двигунів внутрішнього згорання (двз)
- •3.3.3 Цикли газотурбінних установок (гту)
- •3.3.4 Питання для самоконтролю
- •3.4 Приклади рішення задач
- •3.5 Завдання для самостійного розв’язання
2.3.2 Основні закони теплового випромінювання Закон Планка
Інтенсивності випромінювання абсолютно чорного тіла Іsλ і будьякого реального тіла Іλ залежать від температури і довжини хвилі.
Абсолютно чорне тіло при даній температурі випускає промені всіх довжин хвиль від λ=0 до λ=. Якщо яким-небудь чином відокремити промені з різними довжинами хвиль один від одного і вимірити енергію кожного променя, то виявиться, що розподіл енергії уздовж спектра непостійний.
Через збільшення довжини хвилі енергія променів зростає, при деякій довжині хвилі досягає максимуму, потім убуває. Крім того, для променя однієї і тієї ж довжини хвилі його енергія збільшується зі зростанням температури тіла, що випускає промені (рис. 2.17).
I ,10s 3
Вт/(ммкм)2
25
20
15
10
5
O 2 4 6 8 мкм
Рисунок 2.17 – Залежність інтенсивності випромінювання від довжини хвилі при різних температурах
Планк встановив наступний закон зміни інтенсивності випромінювання абсолютно чорного тіла в залежності від температури і довжини хвилі:
Is eCC2 1T51 , (2.156)
де е – основа натурального логарифму;
С1=3,74×10-16 Вт/м2 – перша постійна Планка; С2=1,44×10-2 м·К – друга постійна Планка; λ – довжина хвилі, м;
Т – температура тіла, яке випромінює, К.
З рисунку 2.17 видно, що для будь-якої температури інтенсивність випромінювання Іsλ зростає від нуля (при λ=0) до свого найбільшого значення, а потім зменшується до нуля (при λ=). При підвищенні температури інтенсивність випромінювання для кожної довжини хвилі зростає.
Закон зсуву Віна
З рисунку 2.17 випливає, що максимуми кривих інтенсивності випромінювання Іsλ з підвищенням температури зміщаються убік більш коротких хвиль. Довжина хвилі λmax s, що відповідає максимальному значенню Іsλ, визначається законом зсуву Віна:
λmax s=2,9/Т. (2.157)
Тобто згідно із законом Віна зі збільшенням температури Т довжина хвилі λmax s зменшується.
За допомогою даного закону зсуву Віна можна вимірювати високі температури тіл на відстані, наприклад, температури розплавлених металів, космічних тіл й ін.
Закон Стефана-Больцмана
Планк встановив, що кожній довжині хвилі відповідає певна інтенсивність випромінювання абсолютно чорного тіла (див. рівняння (2.156)), що збільшується зі зростанням температури. Тепловий потік, який випромінюється одиницею поверхні чорного тіла в інтервалі довжин хвиль від λ до λ+dλ, може бути визначений з рівняння (2.154)
dEs Is d. (2.158)
Після підстановки в рівняння (2.158) закону Планка й інтегрування в межах від λ=0 до λ= отримаємо, що густина інтегрального випромінювання абсолютно чорного тіла Es прямо пропорційна четвертому степеню його абсолютної температури (закон СтефанаБольцмана)
Es Cs T 4 , (2.159) 100
де Сs=5,67 Вт/(м2·К4) – коефіцієнт випромінювання абсолютно
чорного тіла.
Усі реальні тіла, які використовуються в техніці, не є абсолютно чорними і при одній і тій же температурі випромінюють менше енергії, чим абсолютно чорне тіло. Випромінювання реальних тіл, як абсолютно чорного, також залежить від температури і довжини хвилі. Щоб закони випромінювання чорного тіла можна було застосувати для реальних тіл, введено поняття про сіре тіло і сіре випромінювання. Під сірим розуміють таке випромінювання, яке аналогічно випромінюванню чорного тіла має безперервний спектр, але інтенсивність променів для кожної довжини хвилі Іλ при будь-якій температурі складає незмінну частку від інтенсивності випромінювання абсолютно чорного тіла Іsλ, тобто існує відношення
I const . (2.160) Is
Величину ε називають ступенем чорноти. Ступінь чорноти – це відношення випромінювання сірого тіла до інтенсивності випромінювання абсолютно чорного тіла при тій самій температурі. Ступінь чорноти ε залежить від фізичних властивостей тіла, і для сірих тіл він завжди менше одиниці. У таблиці Л.1 додатка Л наведено ступінь чорноти деяких матеріалів.
Більшість реальних твердих тіл з певним ступенем точності можна вважати сірими тілами, а їх випромінювання – сірим випромінюванням. Енергія інтегрального випромінювання сірого тіла дорівнює
E Es C T 4 , (2.161) 100
Тобто випромінювальна здатність сірого тіла складає частку, рівну ε від випромінювальної здатності чорного тіла.
Величину С називають коефіцієнтом випромінювання сірого тіла і визначають за рівнянням
С=εСs. (2.162)
Величина С реальних тіл у загальному випадку залежить не тільки від фізичних властивостей тіла, але і від стану поверхні чи від її шорсткості, а також від температури і довжини хвилі. При розрахунках значення коефіцієнтів випромінювання С і ступенів чорноти ε тіл беруть з довідкових таблиць (див. табл. Л.1 додатка Л).
